Виклик на Косовську січу

Переклад Михайла Старицького

Цар Мурат вже на Косовім полі.

Як там став, то й дрібен листик пише,

Посила до города Крушевця,

На коліна до самого Лаза,

До царя б то сербського і князя:

«Гей ти, Лазе, землі сербській царю!

Не бувало і не буде в світі,

Щоб один край мав двох господарів,

Щоб один люд харач двом виносив:

Не впада обом нам царювати!

То й оддай мені ключі і харач:

Од твоїх міст золотії ключі,

Та ще й харач за сім років цілих.

Як того ж не схочеш мені дати,

То виходь ти на Косове зараз, –

Хай мечі поділять нас з тобою!»

Як дійшло до Лазаря писання, –

Лист чита він, дрібні сльози ронить…

Оттоді ж-то було слухать, Боже,

Як став Лазар заклинать всіх люто:

«Хто не вийде на Косовську січу,

Хай ніщо з його руки не родить, –

А ні біла на полях пшениця,

А ні лози-виногради в горах!»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Примітки

Подається за виданням: Сербські народні діми і пісні / переложив М. Старицький. – Київ: 1876 р., с. 133 – 134.