Вступ

Дмитро Донцов

Цією книжкою маю на меті звернути увагу наших читачів на одне з найважливіших питань сучасности. Цим питанням є – питання традиції.

Минулий вік залишив нам в спадщину, між іншим, критичне, коли не зовсім вороже, відношення до наших історичних традицій. З височини свого «поступу» і своєї «культури» поблажливо дивився ХІХ-ий вік на наше «темне середньовіччя» і взагалі на наше «некультурне минуле»…

Дикість і одчайдушність минулих віків збуджували нехіть і найрізнородніші застереження з боку цивілізованих кругів. Минуле – це були щаблі, безповоротно перейдені. Кликати до повороту тих віків – значило бути реакціонером, ретроградом, взагалі людиною некультурною, а часом – і національним шкідником.

1917-ий рік на Україні мусів дещо змінити те наставлення нашої інтелігенції. Але – не дуже. Частина цієї інтелігенції викликала в пам’яті наше минуле, але соромливо, неначе проти волі, і завше намагаючись увілляти нове вино в старі міхи, намагаючись погодити націю з інтернаціоналізмом, Святу Софію з релігійним індиферентизмом, гетьманщину з народоправством, а запорожців з соціялізацією землі. Друга частина – не робила і тих спроб пов’язати те, чого пов’язати не можна було; вона – просто і одверто старі традиції заперечувала. А натомісць висувала для прикладу і наслідування нові традиції ХІХ-го віку, віку Драгоманова на Україні і соціялізму.

Ті ж немногі, які приймали історичні наші традиції, приймали їх поверхово: захоплювалися княжою Руссю через те, що були монархічних переконань, так само мріяли і про гетьманство, роблячи з гетьманів монархів. Інші, знову, шанували Січ за її «демократизм» і за те, що була це «республіка». Ні перші, ні другі, ні треті – не є близькі авторові цієї книжки.

Ставлячи питання, які традиції маємо ми взяти собі за дороговкази в історичну мандрівку, я вибрав якраз традиції нашого «темного середньовіччя», але не як прихильник тої чи іншої форми правління. Мені ходило не про зверхній фасад минулих віків, не про напис над будівлею, не про установи ті чи інші, – лише про дух, що одушевляв і окрилював людей тої далекої доби, Мені ходило про те, щоби зробити «звидини», конфронтацію двох періодів нашої історії, оскіль ки вони, ті періоди, відбивалися в цілім світо відчуванні історичних акторів. Цими періода ми були – минула доба аж до упадку гетьманщини і отой XIX вік, який спростачив, скалічив, осміявши перед тим дух попередніх віків.

Ціль цієї статті представити той глибокий упадок, в якім опинилася наша національна психіка минулого століття, а з другого боку, – свіжість, життєвість і міць традицій сперед XIX віку. Вказати подекуди на вічність правил їх життя, на їх невмирущу життєву мудрість, яка вже починає відроджуватися в наші часи. Вказати на потребу скінчити раз на завжди з традиціями часів упадку, щоб навернути до інших, до іншого життєвого «вірую».

Книжка має конспективний вигляд. З тої причини до схеми, до плану її можна було б написати книжку вдесятеро повнішу, в сто разів більш ілюстровану прикладами і контр-прикладами…

Але коли є загальна схема, її вже не тяжко буде виповнити кожному, хто того бажає і хто має змогу це зробити. Можна написати окрему книжку навіть на поодинокі теми, що зачеркнуті тут і обняті як цілість. Може не до одної з них колись поверну.

Львів, 19 лютого 1938.

Автор