Серпень

Дмитро Донцов

1 серпня

Шкода, що гетьман не має сильнішої волі. Бо відважний він є. На всіх і, особливо, на німців зробило велике враження, що, коли йому донесли про замах на Айхгорна (сталося це поблизу гетьманського палацу), гетьман зараз же пішов пішки на місце, де це сталося. Вчора вночі було багато арештів.

Були в мене Чайківський і Сушко. Рогоза досі не дотримав обіцянки в справі реактивізації січовиків. Просили щось зробити, щоб рішення прискорити.

2 серпня

Большевики роблять саботаж заняттям мирової конференції. Я радив Шелухинові і Мішковському, на найближчих сходинах голів всіх комісій поінформуватися про стан переговорів у них. Коли (як я передбачаю) і там большевики роблять саботаж, зробити кінець з цею глупою комедією.

Мали приїхати до Києва 30 большевицьких терористів. Мабуть, приїхали з потягом московської мирової делегації. Нині на вулиці затримав мене якийсь московський лапотник-селянин і запитався, де є російський консулят. Я назвав йому вулицю і готель і сказав: «где увідіш на палке красную тряпку, там і твойо консульство!»

Кажуть, що німці помагатимуть Війську Донському. Не вірю в це. Натомість вірю в другу чутку: що німці проти всяких змін в кабінеті. Наші «недоторканці» починають робити прощу до німців. Ходили «ес-ефи», представники Національного cоюзу та інші.

3 серпня

По місті чутки, що гетьман мав зректися тайного аннексу до Берестейського миру

У «Франсуа» стрівся з Олесем. Образливий, як мімоза. Велика дитина! По кількох хвилинах розмови заявив, що досі відносився негативно до мене, а тепер змінив свою думку. При прощанні кілька секунд тряс мені руку. Скілько в них емотивності і скоків в настроях, у моїх дорогих земляків…

5 серпня

Вчора вночі я пробудився о 2-ій годині від густої стрілянини.

Вікна і подвір’я, що кілька секунд, освічувалися біло-червоною загравою. Малося враження, що десь близько коло нас били з кулеметів. Всі, що були в помешканню, пішли ми дивитися на балкон. В стороні Святошина великий пожар і безнастанні вибухи. Якийсь великий будинок був охоплений полум’ям. Півнеба огорнула луна пожару. Вибухи тривали три чверти години. Здається, замах на Бендерські касарні із складами амуніції.

6 серпня

Олесь просив співробітничати в «Літ. наук. Віснику», дати статтю про Лесю Українку, «якщо я його не бойкотую»..

7 серпня

Вчора був в «Енгерес Крігсгебіт», як ми почали називати гетьманський палац і його околиці, бо тепер потрібні всякі перепустки, щоб туди дістатися. Говорив з німецькими журналістами. Один з них Ш. сказав мені про різні новинки, які подало Берлінське пресове бюро про Ніковського, про мене і пр. Жартом я запитав його – нащо берлінська «Фоссіше Цайтунг» мельдує, що я забив Айхгорна? Удав, що не зрозумів мене. Коли ж я запитав, нащо їх преса зробила з Донського – Донцова, здобувся лише на відповідь: «Я, ір наме вірд гойфіг генаннт». Як мені оповідали з другої сторони, вони тої думки, що я належу до тих українців, з якими – «тяжко співпрацювати».

8 серпня

Був у мене Гартлеб, польський редактор, який є тут, щоби приготовляти грунт для нового польського посла на Україні – Ваньковіча. Оповідав дещо про відносини в Конгресівці. Відніс я враження, що там безлад. Буду говорити в тих справах з Дорошенком, а може з гетьманом.

9 серпня

Росіянина Шебека мають спроваджувати до Києва на міністра закордонних справ, як ходять чутки. Порозуміння між «кадетами» і «ес-ерами» російськими. Створили Директорію. Годяться з утратою Надбалтицького краю і Польщі, але гетьманська Україна має залишитися під якимсь новим царем. Праві промислові і фінансові круги на Україні організуються і переходять в наступ («Протофис», «Суозиф» і пр.).

Від Липинського лист. Зовсім здезорієнтований в подіях на Україні. Просить почати пресову кампанію проти Австро-Угорщини, проти скасовання тайного аннексу.

Мануїльський їде до Москви.

10 серпня

Був у Шелухина. Дякував за мою статтю в «Новій раді» – «Тверда рука», на теми нашої біжучої політики. Хоче розвивати далі її ідею. В перекладі зажадав її собі і Мумм. Приїхав Калинович з Відня. Розпускає чутки, що гетьман хоче опертися на «національно-демократичні партії.»

Чутки про Вільгельма (Габсбурга) і його плани на Україні не устають. Я в це не вірю. Гетьман говорив мені, що для нього Вільгельм – скінчений. Галас довкола його особи і планів, гетьмана не турбує, не надає тому значення.

Засідання, на якім мав несподіваний успіх. Переконав Генеральну управу хліб.-дем. партії підтримати «Селянське слово».

11 серпня

Гетьман обіцяв покликати наших представників до комісії для вироблення земельного закону.

Був Лисий, оповідав про Бесарабію і політику Австрії там. Пізніше стрів Гартлеба. Приходив редактор Макаренко в справі арешту свого брата. Сьогодні дав розліпити на мурах міста свій останній твір герр Вейке про виконання присуду над убійником фельдмаршала Айхгорна – над Донським. До Киева приїздять Трепов, Нейгарт і Бобринський, знані ворожі Україні російські політики. Занадто толерантна і гостинна є Україна!

13 серпня

Оповідав П. Певний, що дуже агітують проти мене воєнні крути німецькі. Певно! Гартлеб мав побачення з Дорошенком. Той проти того, щоби представником варшавської Ради регенційної був тутешній поляк. Обіцяв я йому говорити про це з Липинським, який приїхав до Києва.

Увечері – у Липинського. Прийшов і Шемет. Їх лубенський курінь відкинув якусь повстанську групу з Канева, яка перебилася була на Лівобережжя. Оповідав, що німці з місцевим старостою, москалем, інтригують проти їх куріня.

Липинський оповідав про справу Галичини. Його поставили перед доконаним фактом. Коли він прийшов до австро-угорського міністра закордонних справ Буріяна, той відповів, що переговори в цій справі ще ведуться і він не може ще дати ніякої відповіді. Липинський запитав, чи Форгач в Києві веде переговори на власну руку, чи в порозумінні з ним? На притакуючу відповідь відказав Липинський, що в такім разі Буріянові мусить бути відомо, що Форгач односторонньо скасував тайний аннекс?

– Так, відомо, – відповів Буріян. Тоді Липинський виняв з теки ноту-протест гетьманського уряду і передав Буріянові. Цей останній, звичайно дуже коректна людина, вскочив і подражнено заявив, що він того протесту приняти до відома не може, бо в Києві мали офіційно погодитися з тим фактом. Чи Дорошенко не дав жадної одсічі Форгачеві?

Василько, поділивши вину за невдачу Берестейського договору між К. Левицьким і Скоропадським, хоче вже перепрошуватися. Був у Липинського, обіцяючи занехати кампанію проти гетьмана, коли б йому дали докази, що той не зрікся аннексу.

Австрія, здається, проти далекойдучих планів архикнязя Вільгельма на Україні. Тримає його там тільки, щоби шахувати гетьмана. Її політика супроти нас – прихильна невтральність «дем українішен хаос гегенібер». Липинський носиться з ідеєю повалити Буріяна. Назавтра визначив мені, в тій і в інших справах, побачення з ним о 7-ій годині, потім я буду у гетьмана. Казав мені, що буде бачити Гартлеба.

Лизогуб з Палтовим їдуть до Берліну, щоб прискорити рішення актуальних питань української політики. Я довго переконував Липинського, щоб він запротестував проти їх акції в справах закордонної політики без порозуміння з ним. Можливо, що він погодиться.

15 серпня

Чутки, чимраз більш тривожні. Шинкар з своїм загоном мав передістатися на Лівобережжя. Повстання шириться. Треба поговорити з Шелухином про Палтова, не довіряю йому. Липинський проектує союз України, Німеччини, Польщі і Угорщини, до якої мала б відійти Галичина. Цей план має одну хибу: він нездійснимий. Казав йому це, але Палтов приняв його план до відома і ним одушевлений. Я і Ванькович остерігали Липинського перед цією людиною, яка, здається, є переконаний русофіл.

Був Шемет у справах партії.

16 серпня

Вчора у гетьмана не можна було мати авдієнції. Панахида по його сині, який нагло помер.

17 серпня

Було запізно не допустити Палтова до подорожі до Берліну. З Липинського хочуть зробити жертвенного козла: він, розпускають чутки, як «полонофіл», мав змарнувати галицьку справу.

Приходив до мене Сідлецький (Сава Крилач) у справі арештованого Ковенка (один з тих, що очолювали «Вільне козацтво»). На нього планувався замах.

18 серпня

Увечері засідання Управи партії, щоб виробити інструкції Вол. Шеметові, покликаному до Земельної комісії. О 8-ій годині прийшой і Липинський. Положення його, як посла, прикре. Бажав розмови на цю тему. Я звернув дискусію на нові тори, бо ради у справах закордонної політики ледве чи можна було дочекатися від зібраних… Вол. Шемет був цікавий знати, що це таке «австро-польська розв’язка польської справи? А потім – чому питання Галичини важніше для нас від Холмського? На відповідь, що Холмщина і територією і населенням є без порівняння менша від Галичини, почули ми здивоване: «хіба?»

Вол. Шемет, бувший член Державної думи, є, впрочім, дуже мила, чесна та ідейна людина.

Відпроваджував я Липинського. Оповідав він, що був у нього Форгач, виглядає, як типовий «циганський барон», сидів більше, як годину. Був надзвичайно милий (мабуть, підготовляє нову «гемайнгайт». Австро-польське рішення, здається, впаде. Галичина лишиться при Австрії, але зате поляки мають дістати Холмщину. Поляки домагаються й Волині, та Форгач уважає це за «дикі претенсії». Розсипався в похвалах до України, яку не можна рівняти з такими «саль пеї», як Сербія і Болгарія. Радив я Липинському лишитися у Відні, бо якби не вирішилися тепер галицьке і холмське питання, справа ще десять разів може перемінитися. Треба б також в справі Холмщини говорити з німцями, щоби по змозі відбити польський замах. Липинський сказав кілька не дуже милих слів на адресу Дорошенка.

19 серпня

У Шеметів засідання партійної Управи. Ледве переконав їх виступити з Національного cоюзу – цеї вигадки «ес-ерів».

20 серпня

Увечері у Липинського. Казав мені, що носиться з своїм планом: границя – Буг. Липинський хоче жадати наперед ратифікації Берестейського договору, а тоді згодитися, може, на деякі уступки частини Холмщини, занятої австрійською армією (з певними гарантіями). Я радив йому затягувати переговори з Форгачем, аби виграти час і добитися ратифікації Берестейського договору. Певно, є небезпека, що Австрія – щодо Холмщини, та й до Галичини, порозуміється без нас з Німеччиною. Липинський отримав з Відня звістку, що в Берліні нібито готові зробити великі уступки Україні. Коли так, то тепер якраз час домагатися зміни кабінету і розпочати пресову кампанію в справах Холмщини і Галичини.

Шинкар з своїми загонами діє далі.

Був у мене др. Ган з «Вольфбюро» з Берліну. Просив дати йому меморандум в справі України. Забрав собі одну мою статтю з «Нової ради» для перекладу.

21 серпня

З Берліну говорив Лизогуб з Дорошенком, що два полудневі питання (Крим і фльота?) вирішені добре для нас. В Парижі заснувалась Українська рада з якимсь проф. Соченком. Антанта приняла протести українських консулів у Сибірі проти мобілізації українських громадян.

Повстання, здається, перекидається на Полтавщину, – твердиню хліборобів, тих, що вибирали гетьмана. Чи не тим пояснюється факт, що німці трохи змякли?

Нарада у Дорошенка. Він, Липинський, М. Кушнір, В. Садовський, П. Певний і я. В справі спільної пресової кампанії проти відлучення Холмщини від України і за поділ Галичини.

У Липинського ввечері пізнав Микиту Шаповала. Бездонна пропасть ділить мене від тих людей. По розмовах, довгих і нудних, сказав йому: що, коли я мав вже аргументи, щоб не вступати нам до Національного cоюзу, то тепер він мені дав сто ще важніших аргументів. Ці панове ніяк не хочуть розстатися з своїми планами соціалізації. Казав Шаповал, що – чого ж? – він за гетьмана, тільки – за виборного, ось наприклад за… І він назвав двох демократичних політиків. Я вийшов з себе і кричав йому, що ми потребуємо блиску, авторитету, старих традицій історичних – коротко: пана на гетьмана, а не якогось провінціального адвоката, не з пенька панка. Сказав йому, що в тій руїні, в якій опинилася Україна, винні соціалісти, а спеціально його партія.

Перед тим, як розмовився з ним, прислухався, як кінчив говорити до нього Липинський. Цей останній розпочав одну фразу словами: «Ви, Микито Юхимович, як естет…» Мені страшно стало! – до такої степені це слово було в разячім контрасті і до психіки «есерівського» вождя і до його зовнішнього вигляду, яким нагадував не стільки естета, як гоголівського Собакевича чи Ноздрьова. На цім дрібнім випадку укріпився, на жаль, в своїй думці, що не завше Липинський пізнається добре на людях.

Сказав він мені, що просив гр. Монтрезора бути його зв’язковим при гетьмані. Хотів би, щоб я з ним запізнався.

22 серпня

Сенсація дня: інтерв’ю Лизогуба в «Берлінер Тагблятт». Нав’язуючи до Переяславського договору 1654 року, премієр натякав на можливість майбутньої федеративної злуки України з Росією.

Був я в тій справі в Міністерстві закордонних справ. Дорошенка не було. Серед урядовців ніякого занепокоєння з приводу нещасливого виступу Лизогуба. Ці люди, які здіймають гвалт з приводу одного неукраїнського слова, кинутого якимсь міністром, тепер були зовсім спокійні. Здавалося, не розуміли значення Лизогубової заяви. І ці люди – «будують державу»!

В тій самій справі, щоб отримати вияснення, поїхав я до гр. Берхема. Цей теж уважає, що заява Лизогуба – оттака собі невинна заява, якій не треба надавати великої ваги. Але цей, напевно, удає дурного і знає, що є на речі.

Від нього поїхав я до Мумма. Цей відразу повідомив, що йому вже донесли, що саме я сказав в справі Лизогуба. Сказав я, правда, що заява Лизогуба є «казус беллі» для українців та що співпраця їх з урядом Лизогуба буде неможлива, поки він або не уступить, або не здементує свого нещасливого інтерв’ю.

Увечері в тій самій справі був у гетьмана. Як вийшов від нього морський міністр, приняв мене. Чекаючи перед тим, говорив я з полк. Зеленевським. В своїй мальовничій черкесці, з розділеною на боки сивою бородою, щуплий, вище середнього росту, він – як і писар Полтавець – був дуже декоративною постаттю в палаці. Питався мене, чи не приходжу в справі Лизогуба? Відповів, що прийшов в пресових справах. Але він не такий дурний, як многі інші.

Гетьман питався, чому так довго не був у нього. Зложив йому заяву співчуття з приводу смерти його маленького сина, а потім зачав говорити зразу ж про Лизогуба та його заяву. Гетьман був обурений і казав, що нічого про заяву не знає; що він все був і є самостійником; що дивується дуже тому, що сталося. А дальше заявив:

– «Перед вами був у мене Крівошеїн. Я посварився з ним. Не знаю, може, колись зайде мова про якесь наше відношення до Росії, але не тепер, а тоді, як свою культуру розів’ємо. Це річ хіба наших дітей і внуків».

Я переконував його, що з огляду на його престиж гетьманський, перед ним одна дорога – дати димісію Лизогубові. Відповів, що чекатиме точних інформацій. Просив прийти за годину, бо в той час приїде до нього Дорошенко з зашифрованою депешою з Берліну.

О 10-ій годині був в Українському клубі. Показували там мені свіже число львівського «Українського слова» з статтею «Лизогуб проти гетьмана». Взагалі інтерв’ю є велика компромітація і для уряду, і для Мумма, який запевняв завше, що всякі нарікання на укритий русофілізм кабінету не мають ніякої підстави. З Клубу знов поїхав я до палацу, де бачив Дорошенка. Сказав, що шифровані депеши прийшли, але про інші справи. Казав, що уряд остро ставляє кримське питання. Чекає депеш завтра.

Був Шемет. Показував тези партії для Земельної комісії. Чубинський задоволений і хвалиться, що є тої самої думки, що й Лизогуб. Дорошенко непевний свого становища. Вислухавши мій погляд на справу Лизогуба, він заявив свою думку, що навіть в тім випадку, коли б інтерв’ю не було здементовано, все одно не треба було б подаватися йому до димісії. Треба було б «ратувати те, що можна було ратувати». Думаю, що тяжко буде мені знайти в тій справі з ким-небудь спільну мову.

24 серпня

Несотворені чутки. Що німці нібито хочуть ужити астраханську армію, щоб нею відтяти ген. Алексеєва і змусити до угоди з ними. Мала приїхати до Києва делегація московських промисловців пертрактувати з німцями про відновлення «єдиної і неділимої».

Рано був в каплиці палацовій на панахиді в 9-ій день смерти гетьманського сина. Гарний хор, урочисті співи.

Якби то все те панство з окружения гетьмана, яке бачив там, було все українське!

25 серпня

В газетах з’явилися спростовання в справі заяви Лизогуба, яке дістав від нього Дорошенко. Наразі, отже, – «ля фас є сове». Але чи суть?

Нині знову приходив інж. Пилипчук в справі арешту Лисого, і п. Лялька в справі реквізиції Молодого театру. Німці, мабуть за намовою москалів, ніби умисно реквізують самі українські установи: недавно – Дніпросоюз, тепер – Молодий театр. В той час, коли російсько-жидівські клуби для гри і шантани – множаться і цвітуть. З чийого дозволу?

26 серпня

Увечері зайшов до Українського клубу. Попав на баль. Товариство неслося в танцю попри мене. Гучно тупаючи ногами і взагалі виявляло свою веселість. Думав про танець на вулкані і про демократію нашу. Скоро пішов геть.

29 серпня

Арешти! Забрали Лизанівського і Чоботарева, Про Чоботарева оповів мені його брат – старшина, зачіпивши мене на вулиці. Нині дістав телефон-повідомлення, що бандити зарізали і обрабували о.Василя, священика села Севериновки, коло Білої Церкви, батька мого доброго знайомого, проф. І. Р-го. Треба було просити владу дозволити перевезти тіло до Києва. На провінції дуже неспокійно.

Нові арешти. Між іншим забрано Саліковського. Чия то рука і кому це потрібно? На Терещенській Суровцева зі своїми ад’ютантами оповідає, що прийде чисто український кабінет та що 3-го вересня вже читатимемо гетьманську грамоту з іменами нових міністрів.

30 серпня

Бачився нині з проф. Зерінгом з Берліну, довго говорив з ним. Був також один лейтенант, видавець «Русского вєстніка» і ще один професор-географ, який, як і я, писав в рр. 1914 – 16 в берлінській «Пантері», видаваній балтийським німцем Ріпке. У цього останнього дав я тоді видрукувати уривки з моєї праці «Українська державна думка і війна з Росією». Лейтенантові не сподобалася моя думка про Крим. Був на наших сходинах також і Екгардт. Завтра влаштую сходини проф. Зерінга з Е. Чикаленком. Нотував Зерінг мої уваги про економічні і торговельні противенства між Україною і Московщиною. Многих німців, що приїздили тепер до Києва, пізнав я ще в 1914 – 16 рр. в Берліні, коли з доручення українського парламентарного клубу у Відні, видавав там кореспонденцію.

По обіді бачився у «Франсуа» з Олесем. Він перепрошував мене за рецензію на мене в «Літ.-наук. віснику», де якийсь москвофіл з школи Грушевського напався на мене. А потім – не моргнувши оком – запрошував писати у «Віснику», основувати спілку журналістів і пр.

31 серпня

Саліковський з Біським видають свою «Громаду». Був Шемет з Ющишиним. Земельна комісія таки скликається.

Увечері повіз я Зерінга до Чикаленка. Служив йому за перекладчика. У бідного професора волося ставало догори, коли ми оповідали про деякі вибрики москвофільства у внутрішній політиці кабінету. Багацько нотував собі з того, що ми говорили. Потім прийшов Роман Смаль-Стоцький, і повіз Зерінга до «Контіненталю» на бенкет, влаштований Національним cоюзом.

Примітки

замах на Бендерські касарні – По війні 1914 – 1918 рр. в європейській пресі і в мемуаристиці з явилися спогади тайних агентів Антанти в теренах, що на них стояли війська Центральних Держав. З них, м. і., видко, що акти саботажу на Україні в 1918 р. були доконані агентами Антанти, Сов. Росії і поляками: самостійно або на спілку (Д. Донцов).

Гартлеб – ?

Ваньковіч Станіслав (1885 – 1943) – польський громадський діяч ().

Шебек – ?

Протофис – скорочена назва Всеукраїнської спілки представників промислу, торгу, фінансів, сільського господарства. Статут затверджено на з’їзді 15-18 травня 1918 р. у Києві. Спілка тяжіла до відновлення федерації з Росією. (К.Галушко).

Суозиф – «Украинский союз фабрикантов и заводчиков».

Лисий Володимир Данилович (1893 – 1966) – український громадський діяч ().

Макаренко – мабуть, хтось із братів – Андрій або Олександр Макаренки ().

Вейке – ?

Трепов – мабуть, Федір Федорович Трепов (1854 – 1938) – російський політичний діяч ().

Нейгарт – мабуть, Нейдгардт Дмитро Борисович (1861 – 1942) – російський державний діяч ().

Бобринський Георгій Олександрович (1863 – 1928) – російський державний діяч ().

П. Певний – в 1918 р. редактор «Відродження» в Києві; після 1922 р. редактор «Укр. Ниви» і провідник тої групи українських політиків на Західній Волині, т. зв. В. У. О. (Волинське Укр. Об’єднання), яке коляборувало з Варшавським урядом (Д. Донцов).

Буріян Іштван (1851 – 1922) – австро-угорський дипломат ().

Левицький Кость Антонович (1859 – 1941) – український політичний діяч ().

Шинкар Микола Ларіонович (1890 – 1920) – український військовик ().

Сідлецький Людвік (? – після 1943) – український письменник ().

Ковенко Михайло Микитович (1888 – після 1922)– військовий і політичний діяч. Член УСДРП, згодом – УПСР. Організатор загонів Вільного Козацтва у Києві восени 1917 р. Комендант Києва під час оборони міста у січні 1918 р. У 1919 р. – голова слідчої комісії Директорії для боротьби з контрреволюцією. З 1920 р. – в еміграції (К.Галушко).

Ган – ?

Вольфбюро – Wolffs Telegraphisches Bureau (1849–1934), німецьке пресове й телеграфне агенство ().

Соченко – ?

Монтрезор Адам Йосипович (1888 – ?) – український політичний діяч ().

Зеленевський Гнат – помічник гетьмана П. Скоропадського ().

Крівошеїн Олександр Васильович (1857 – 1921) – російський державний діяч, міністр землеробства у 1908-1915 рр. Керував проведенням Столипинської реформи. Після революції – один із організаторів білого руху. У 1920 р. – голова Уряду Півдня Росії (К.Галушко).

Кривошеїн – член рос. партії «кадетів» і царської Державної думи, патріот «великої Росії» (Д. Донцов).

Пилипчук – мабуть, Пилипчук Пилип Каленикович (1869 – 1940) – український державний діяч ().

Лялька – ?

Лизанівський Іван Миколайович (1892 – 1934) – український громадський діяч ().

Чоботарев – мабуть, М. Чоботарів, керівник контррозвідки в армії УНР ().

Саліковський – редактор, типовий драгоманівець; непорушно вірив в доброзичливість до України російських демократичних партій (Д. Донцов).

Саліковський Олександр Хомич (1866 – 1925) – український громадський діяч ().

Зерінг – можливо, Макс Зерінг (1857 – 1939), німецький економіст ().

Русский вестник – ?

Ріпке – ?

Екгардт – ?

Чикаленко Євген Харламович (1861 – 1929) – український громадський діяч ().

Громада – ?

Смаль-Стоцький Роман Степанович (1893 – 1963) – український мовознавець ().