Лютий 1919 р.

Дмитро Донцов

1 лютого

В «Тан» інтерв’ю з Сидоренком. Всі питання Сходу, як здається, хочуть переказати з мирової конференції до Ліги Націй. Ще не одне будемо мусіти пережити. В останнім рахунку все залежатиме від нас.

2 лютого

Бачився з Васильком, потім з Суровцевою і Палюгою. Дістав запрошення від Липинського на вечерю до «Захера» на честь чеського посла у Відні – Тузара. Моя мізантропія зростає з кожним днем. Мені стає незносимим модерний «гомо сапієнс». У своїй «Історії моєї втечі» пише Казанова: «Або я не створений для Венеції, або Венеція не створена для мене, або – і одне, і друге». Я міг би сказати словами цього великого пройдисвіта: «Я рішився покинути мій край, як покидають дім, який подобається, але в якім треба зносити неприємного сусіда, що вам докучає, але якого не можна видалити». Це, мабуть, так і є.

3 лютого

Вечір уряджений Липинським для панства Тузарів. Політика чеська мало мене інтересувала. Пан посол виглядає на сільського вчителя. Пані послова, типова буржуазна віденка, «а феше венерін». Була Борисоглібська, Сінгалевич, Біленький, Токаржевський, пані Подгорська, українська полька, і добра знайома В. Липинського. Був і Василько. Цей останній обсервував всіх, в тім числі мене. Здається, що Київ ще був 31-го в наших руках.

4 лютого

Київ взятий. Не маю слів виразити чувства, що мене огортають.

Рано у Василька. Старався якнайдокладніше розвинути йому і аргументувати план боротьби з большевиками. До армії, яка б’ється тепер на Україні, треба додати сто тисяч наших полонених в Італії, а крім того, створити армію, «сольднерарме» з кондотієрів всіх країн, в яких тепер багато «безробітних» вояків. Ідея ця видалася Василькові новою. Лиш мав сумнів, чи далося б до цеї акції завербувати когось, крім безпосадних по війні австрійських і німецьких старшин. Але обіцяв представити цей план агентам Антанти тут. Сидів в нього годину. Він дістав відповідь від Куліджа, який просить відвідати його в кінці цього тижня. Тепер він у Празі.

6 лютого

Петлюра мав заключити угоду з представниками Антанти в Одесі, яку покинули добровольці.

7 лютого

Липинський дав лист від молодого гр. Тишкевича.

Той пише про створення нової партії правішої від хліборобів-демократів. А на чолі тої партії стоять, нібито, Міхновськщй, Чикаленко і Донцов. Дійсно, точні відомості!

Сьогодні був на прощальнім виступі німецького Фолькстеатру-Каммершпілє. Виставляли Шніцлера «Абшідссупе», куплети, танці і одна модерна комедія: руїна і упадок інтелігентського стану, опановання світу різниками і гешефтсманами. По кількох літах – в цій комедії – стрічаються два колишні шкільні товариші. Один – типовий інтелігент, в окулярах, вихований, з добрими манерами. Другий – ординарний, грубий ковбасник, якого свого часу викинули з гімназії і який – якраз через це – пустився на гешефти і «хат цу етвас гебрахт». Тепер, отже, може не стидатися свого віденського діялекта і навіть зробити протекцію для свого колеги – невдахи-інтелігента. Нова «вища кляса», і нова, демократична дипломатія… В ресторанах старої, передвоєнної публики – ні сліду. Світ стає заординарний. Товариство – гешефтярі, християн мало. До цеї публики пристосовується тепер і мистецтво, і театр, і преса, і все життя. Згадую часи коротко перед війною в цім самім місті. Повітря було й тоді, як перед бурею. Але було якесь змагання наперід, змагання до чогось, бажання крикнути, зробити щось, розвіяти навислу хмару; хотілося, щоб скорше ударив грім, щоб прочистив млосне, задушне повітря. Світ ще був тоді гарний і ним не правив ще плебс.

8 лютого

Кабарет «Феміна», де різні співаки і «артисти» не соромилися в куплетах висміювати «Фатерлянд», який нагло – «іст зо кляйн геворден». І ціла саля іржала з захоплення. Найшляхетніше топчеться в болото. Зудерман, у своїм романі «Каценштег», з наполеонівських часів, часів найбільшого морального занепаду Німеччини, писав: слава Богу, що серед того потопу і занепаду всіх чеснот та моральних зв’язків, які принесла війна, – ще лишається хоч один сталий бігун – «Фатерлянд»… А коли й це гине?!

Кілька членів місії з Дідушком виїхали до Берна. Половину місії звільнили, щоб їхали назад до Києва. Дехто на власну руку перебирається до Парижу. Є в місії якісь москалі і жиди, яких ледве хто знає.

9 лютого

Є звістки, що голосами хліборобів-демократів і галичан, боль-шевицький земельний законопроект Директорії – Трудовий Конгрес відкинув. І то добре.

Липинського досі болить, що земляки – «йому не довіряють». Як же могло бути інакше? Не терплять вони нікого, хто не запобігає їх ласки, уникає товаришувати з ними і випрошує собі всякі фаміліярності з їх сторони.

10 лютого

Рано був у Липинського. Обговорювали дальше наш план акції проти большевизму.

14 лютого

Вчора запросив я Липинського, Біленького, Д. Левицького на обід в «Імперіалі». Говорили про біжучі справи і про становище наших місій.

16 лютого

Сьогодні виїжджаю з Відня. Дістав телеграму від Лукасевича. Запрошує працювати з ним в нашій місії в Берні, шефом пресового бюра. Моя друга еміграція.

Примітки

Тузар – ?

Казанова Джакомо (1725 – 1798) – італійський авантюрист ().

Подгорська – ?

Кулідж Калвін (1872 – 1933) – президент США у 1923 – 1929 рр. від республіканської партії. У 1919 – 1920 рр. брав участь у дипломатичних місіях США в справі післявоєнного врегулювання в Європі (К.Галушко).

іст зо кляйн геворден – «Батьківщина стала така мала». Мається на увазі Австрія після розвалу Австро-Угорської імперії та відокремлення угорських та слов’янських теренів після листопадової революції 1918 р. (К.Галушко).