Луї Гінеман де Кераліо (1773)

Луняк Є.

Фрагмент з «Історії війни між Росією та Туреччиною та особливо кампанії 1769 р.» Луї-Фелікса Гінемана де Кераліо [342] (1773), де йдеться про гайдамаків і передумови російсько-турецької війни 1768-1774 рр.

Р. 34. – Генеральна конфедерація, що зібралася в Барі, щоб уникнути пильнування росіян та варшавського двору, накликала війну на цю країну. Гайдамаки та запорозькі козаки (les haidamaques et les cosaques Zaporoski), піддані імператриці, люд варварський, котрий жив лише з розбою, розпочав війну не тільки з конфедератами. Під гаслом захисту грецької релігії, вони розорили польські провінції між Дніпром і Дністром. Вони вдерлися навіть до земель Оттоманської Порти та вчинили там численні безчинства. Один російський загін, переслідуючи кількох втікачів, увійшов на турецьку територію в

Р. 35. – Балті, маленькому татарському місті, поблизу кордонів Новоросії (la Nouvelle Russie). Російська імператриця наказала суворо покарати зачинщиків цих безпорядків і доручила своєму послу в Константинополі засвідчити Великому Правителю свої співчуття з приводу цієї прикрої події. Однак мусульманська кров скипіла: цей акт ворожості підштовхнув Порту до війни…

Р .71. – Росіяни зібралися разом на Дністрі числом близько 60 тисяч чоловік. Але князь Голіцин [Олександр Михайлович (1718-1783) – Є. Л.] залишав окремі підрозділи поряд з магазинами та шпиталями. Він відправляв цілі полки проти конфедератів і сильні загони для переслідування гайдамаків, орди яких спустошували Польську Україну. Ці розбійники були запорозькими козаками та українськими селянами. Страх перед їхніми набігами змушував польських панів зміцнювати свої

Український козак.
Малюнок Жана-П’єра Норблена де Гурдена (1745-1830)

Р. 72. – замки та сільські будинки. Деякі з їхніх ватажків навіть стверджували, що мають писані грамоти, які, як вони переконували, були видані їм росіянами й дозволяли їм грабувати католиків. Однак росіяни відновили тут справедливість…

Р. 86. – Гайдамаки, число яких щодня збільшувалося, грабували, крали, різали, забороняли жителям продавати фураж і збіжжя росіянам. Вони без перестанку турбували їхні загони, забирали з собою російських козаків, якщо знаходили їх поодинці чи в малому числі, знущалися над ними, забирали в них порох, свинець, зброю. Вони навіть убили деяких і забрали багато возів, навантажених їжею та фуражем. Зрештою, це військо,

Р. 87. – складене з селян і слуг, вело війну набагато краще продуману, ніж та, яку вели турецькі генерали. Зазнавши насильства цих поляків [конфедератів – Є. Л.], яких росіяни називали бунтівниками, й немало боячись тих, що називали себе їхніми захисниками [тобто гайдамаків – Є. Л.], більша частина хліборобів залишала свої поля. Багато польських панів приходили просити князя заспокоїти країну. Цей генерал опублікував маніфест, у якому він оголошував про видатні послуги, котрі були імператрицею зроблені Польщі для захисту від турків, що їх безглуздо було закликано купкою поляків. Далі йшли його накази та розпорядження про сплату за все, що братимуть його війська.

Kéralio Louis-Félix Guynement de. Histoire de la derniere guerre entre les Russes et les Turcs. – Tome I. – P.: Chez la veuve Desaint, 1777. – Partie II. – 128+387 p.

Примітки

342. Луї-Фелікс Гінеман де Кераліо (1731-1793), французький військовий історик і теоретик. Докладну та вичерпну інформацію про перебіг російсько-турецької війни він регулярно отримував від свого друга князя Дмитра Олексійовича Голіцина (1734-1803).

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 338 – 340.