Елеазар де Мовійон (1742)
Луняк Є.
З праці історика Елеазара де Мовійона [336] «Історія Петра І, прозваного Великим, імператора Всеросійського» (1742)
Про зовнішність Мазепи, можливо,
за його зображенням на одному з портретів, відомих автору
Р. 65. – Мазепа був зросту трохи вищого за середній. Він мав худорляве обличчя, довгу та густу бороду, гордовитий, але страшний погляд, що виказував мрійливий характер, худе та струнке тіло. Він не був ні щедрим, ні скупим, але завдяки мудрій економії, нагромадив великі скарби, які згодом втратив без жодного прояву великого жалю.
Про участь козаків в Азовському поході 1696 р.
Р. 143. – 18 червня [1696 р. – Є. Л.] полки з Малої Росії прибули до армії, яка здійснювала облогу [Азова – Є. Л.], і того ж дня було отримано звістку через гінця від Бориса Петровича Шереметєва, котрий перебував у таборі на Бористені з армією прикриття. Він повідомляв генералів, що кримські татари, посилені загонами турецької кавалерії, збираються звідусіль і готуються атакувати російські лінії. Зважаючи на це, треба приготуватися, щоб їх добре зустріти.
Каймакам наказав вивідати морські сили царя та їхнє розташування, розсудивши за доречне не зав’язувати бій у таких умовах. Він ніколи не забував, що можна було перетягнути маленькі судна через гирло Дону, проте всі проходити тут були так добре захищені, що його намагання зробити це були б даремними. Попри все, татари та сіпахи, котрих
Р. 144. – Порта відправила на з’єднання з ними [йдеться про оборонців Азова – Є. Л.], підійшли до табору обложників. 24-го вранці вони почали зосереджуватися й за кілька годин по тому кинулися на росіян з моторошними криками та проникли в табір у місцях, де оборонні лінії не були ще завершені. Битва точилася дві години й була дуже кровопролитною…
Р. 145. – Дуже добре проявили себе на цьому бойовищі козаки, які немало посприяли відбиттю татар… Росіяни, відбивши татарський напад і полагодивши руйнування, які ті спричинили в їхніх лініях оборони, продовжили облогу з ще більшою рішучістю, ніж до того. Зважаючи на це, вони змогли 2 липня завалити частину укріплень цього міста та зробити доволі значний пролом
Р. 146. – для генерального штурму… Обложені ще зберігали два редути з того боку, де розташувалися українські козаки й створили тут свій ретраншемент. Козаки готувалися атакувати ці два редути й просили генерала Шеїна підтримати їх, просто наказавши своїм військам кричати так, начебто вони йдуть у бій. Цю річ було виконано. Обложені, обмануті цим галасом, були переконані, що зараз має початися загальний штурм міста, й
Р. 147. – зосередилися у великій кількості поряд з проломом. Козаки, скориставшись цією необачністю, пішли в наступ на редути під проводом Мазепи та віце-гетьмана Якова Лизогуба й здобули їх без великих втрат. Обложені намагалися їх повернути й ринули туди з великим завзяттям, однак після шестигодинного бою були відкинуті козаками.
18 липня татари зробили нову спробу перекинути харчі та 2 000 чоловік до міста. Вони атакували сили обложників в двох різних місцях і дійшли до військових рогаток проти вершників, але не змогли витримати вогню російської артилерії й були відбиті, як і раніше…
Р. 148. – 19 липня росіяни заволоділи містом.
Про тріумф Петра І в 1696 р. і про коштовні подарунки йому від Мазепи
Р. 150. – Цар зупинився в Коломенському, заміському замку за одну милю від Москви, й усі війська отримали наказ зібратися тут. 30 вересня, у день визначений для церемонії, думний дяк Микита Мойсейович Зотов у кареті, запряженій шістьома східними скакунами, відкрив урочисту ходу й розпочав в’їзд через Серпуховську браму, перетинаючи кам’яний міст. Він тримав перед собою щит, на якому висів золотий ланцюг і який увесь був прикрашений дорогоцінним камінням, а також шпагу, руків’я якої було з чистого золота й прикрашене діамантами. Все це було подарунком, який гетьман Мазепа зробив його царській величності неподалік міста Рибного, коли він отримав дозвіл від цього монарха повернутися до України після захоплення Азова.
Про участь Мазепи у бойових діях проти шведів на Правобережній Україні та про особистий мотив його невдоволення царем
Р. 367. – Тож цар на чолі більш ніж 70 000 чоловік виступив у похід до Литви, в той час як Мазепа з більше ніж 40 000 козаків повинен був зробити напад на Чорну Русь…
Р. 428. – Цар наказав Мазепі рушати до Чорної Русі, щоб поєднатися з Сенявським і вести війну проти Станіслава. Мазепа дійшов до Волині, показуючи, що хоче виконати накази свого повелителя, але, замість цього, вирішив його зрадити й зав’язав листування із Станіславом. Мазепа мав привід бути невдоволеним. Три роки тому, коли Петро Великий був у Москві, Мазепа прибув до нього для вирішення справ, що стосувалися козацької нації. Одного вечора цар сказав йому за столом, що той повинен розподілити свої
Р. 429 – війська на полки, навчити їх і дисциплінувати за німецьким зразком. Мазепа сказав, що це неможливо, бо він не має серед козаків такої абсолютної влади, як цар серед московитів. Цар, який був тоді в такому стані, коли насолода застілля тривожить спокій душі, подумав, що гетьман хоче його образити й почав загрожувати тому посадженням на палю. Через це Мазепа негайно поїхав, увозячи до своєї країни всі ті відчуття, які він міг мати в подібному випадку. Наступного дня цар, забувши про все те, що відбулося напередодні, запитав про Мазепу, але його більше не змогли знайти. Він написав царю листа для виправдання свого поспішного від’їзду, повідомляючи про певні звістки, отримані зі своєї країни, котрі вимагали його негайної присутності. Цар йому повірив або зробив вигляд, що повірив, й продовжував поводитися з ним, як і раніше, але Мазепа вирішив відплатити царю тим же, наважившись помститися тоді, коли випаде сприятлива мить. Він вважав, що отримає її дуже швидко, оскільки знав про намір шведського короля перенести війну до Російської імперії
Р. 430. – та навіть детронізувати царя. Мазепа написав королю Станіславу, засвідчуючи свою велику пошану до Карла ХІІ і палке бажання, щоб похід того був успішним. Одне зізнання доповнилося іншим. Зрештою, Мазепа пояснив все чітко, і його відступництво немало надихнуло шведського короля пристати на його пропозицію.
Про географічну локалізацію
тогочасної «України»
Р. 449. – Україна – це найкраща й найродючіша область Європи… Україна є частиною Червоної Русі і включає в себе Нижню Волинь, Київське та Брацлавське воєводства, а також
Р. 450. – Поділля. Мазепа мав, зазвичай, свою резиденцію в Батурині, й це місто розглядалося, як столиця України. Воно розташоване в Чернігівському князівстві на кордонах Сіверщини, що на північний схід від України.
Mauvillon Eléazar de. Histoire de Pierre I, surnommé le Grand, empereure de toutes les Russies, roi de Siberie, de Casan, d’Astracan, grand duc de Moscovie, etc. etc. etc. – Amsterdam-Leipzig: Chez Arkstée et Merkus, 1742. – T. I. – 464 p.
Примітки
336. Елеазар де Мовійон (1712-1779), французький історик, що походив з гугенотської родини, яка змушена була залишити батьківщину й осісти в Німеччині, де Мовійон поступив на службу до польського короля Августа ІІІ, котрий одночасно був і саксонським курфюрстом, виконуючи при його дворі в Дрездені роль секретаря й перебуваючи під началом голови уряду Речі Посполитої графа Генріха фон Оцешино-Брюля (1700-1763). Саме цьому урядовцю Мовійон і присвятив свою «Історію Петра І». Маючи доступ до польських і саксонських державних архівів, історик використав документи, пов’язані з діяльністю Петра І і Північною війною. ІІІ том його праці повністю відведений під тексти цих історичних джерел.
Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 322 – 324.