Філіпп фон Штраленберг (1757)
Луняк Є.
З французького перекладу праці Філіппа-Йоганна фон Штраленберга [337] «Історичний опис Російської імперії» (1757)
Про різні регіони, що мають назву «Русі»,
та про походження цієї назви
Р. 5. – Власне Росію можна поділити на три частини, такі як Велика Росія, Мала Росія та Біла Росія, не рахуючи Росії Червоної та Росії Чорної, що впродовж 400 років належать полякам. Російські володарі мають титул хранителя та самодержця всіх Росій – Великої, Малої та Білої…
Р. 6. – Мала Росія включає в себе князівства Київське та Чернігівське разом з країною козаків, або Україною, що значить «прикордоння» (La Petite Russie comprend les Principautés de Kiow, & de Czernikow, avec le pays des Cosaques ou l’Ukraine, ce qui signifie la Frontière)…
Р. 8. – Я не згадую тут про Росію Червону та Росію Чорну, які включені до Польщі, щоб зберігати порядок і слідувати історії. Однак подекуди це могло б бути необхідним, оскільки географи часто плутають ці володіння, які там знаходяться, з тими, що перебувають у Великій чи Малій Росії. Наприклад, є два Галицьких князівства (deux Principautés de Halitz ou Galitz), з яких одне знаходиться в Червоній Росії, що є частиною Польщі, а інше у Великій Росії й було колись удільним. Є також два подібних князівства Володимирських (deux Principautés de Wolodimir), які перебувають в тих же областях…
Р. 20. – Ця величезна країна [тобто Росія – Є. Л.] за їхнім [тобто росіян – Є. Л.] власним визначенням мала колись такі назви: 1) Скіфія; 2) Сарматія; 3) Роксоланія; 4) Рутенія; 5) Русь (=Росія), 6) Росіана. Всі ці визначення походили від назв її давніх мешканців чи їх наступників. Першими були скіфи чи гуни, потім сармати, які, на мою думку, були лідійською колонією рудоволосих, як їхнє ім’я це означає, і звідки
Р. 21. – пішли ці Роксоланія, Рутенія та Росія. Мешканці теперішні, які є слов’янами, взяли ім’я росіян, лише зробившись володарями Русі. «Рось» по-слов’янськи означає розсіяних людей, які жили спочатку в Польщі, як анти чи венеди, які були частиною їх, у хижах віддалених одні від одних, відповідно Прокопію, який говорив, що греки називали їх через це спорадами, словом, яке на грецькій мові означає «розсіяних».
Окремий параграф, присвячений переходу Мазепи на бік Карла ХІІ
Р. 186. – Заколот та інтриги Мазепи
Мазепа, гетьман малоросійських козаків, збунтувався в 1708 р. з наступних причин.
Зрозумівши, що цар ставить себе вище тих привілеїв, які були затверджені за його підданими, змушує знать йти на військову службу солдатами чи матросами, обкладає їхні маєтки непомірними податками, зменшує привілеї татар і донських козаків, принижує своїх земляків, возвеличуючи іноземців, робить зміни навіть в релігійному житі країни і т. п., він оголосив козакам, що рано чи пізно дійде черга й до них, особливо, коли цар відволічеться від війни й, як наслідок, замислиться про засоби для продовження цих змін.
Щоб переконатися в цьому та впевнитися самому у дійсних намірах царя, він здійснив поїздку до Москви, де придбав собі за допомогою щедрих подарунків близьку дружбу з князем Меншиковим і завдяки цьому
Р. 187. – можливість бути часто присутнім у компанії царя та навіть запросто спілкуватися з ним з приводу різних питань. Він сам закинув цьому володарю, що немає нічого легшого, як перетворити козаків на солдатів і драгунів, навчивши їх новим вправам і військовому мистецтву. Знаючи, що цар дуже любить німецький одяг, він також почав одягати його та дбати про нього, переконуючи правителя запровадити його серед козаків чи доброю волею, чи силою. Царю всі ці пропозиції прийшлися до смаку, оскільки він не чув їх ні від кого іншого. Він довірив тому всі свої наміри, додавши, що не мав ще часу зайнятися як слід козаками, проводячи свої зміни, і щоб винагородити проявлену вірність Мазепи, він робить його кавалером ордену Андрія Первозванного.
Мазепа, у свою чергу, повідомив небезпечні наміри царя найголовнішим козакам і намовив їх зайняти бік шведів. Але
Р. 188. – його справжнім наміром було перетворити свою країну на незалежне князівство. Троє з найголовніших козацьких генералів відмовилися слідувати інтригам Мазепи й донесли на нього царю. Але, оскільки вони не мали жодних доказів для підтвердження цього звинувачення, двом з них було відрубано голови [Кочубей та Іскра – Є. Л.], а третій, будучи людиною з великим заслугами, був засланий до Сибіру. Однак незабаром цар пересвідчився у правдивості цього доносу, на велику біду своєї держави.
Короткий опис Російської України
станом на початок 1730-х рр.
Р. 270. – Київська губернія включає в себе стародавні князівства Київське, Чернігівське та Сіверське, або Сіверію, разом з найбільшою частиною України чи землі
Р. 271. – українських козаків [338], котрі поділені на чотири частини, серед яких відомі козаки малоросійські або Малої Росії (les Cosacs Malorossiski ou de la petite Russie), запорозькі (ceux de Saporowa), польські (les Polonois), які не входять до Росії та Білгородської Черти (le Belogorodskaja Czerta), що підпорядковані керівництву у Воронежі. Перша з них, яку інколи називають частиною гетьманською (la Partie Hetmanskaja), є найбільшою. Вона складається з 10 полків, кожен з яких носить ім’я своєї столиці, як Стародуб (Starodub), Чернігів (Czernigow), Київ (Kiow), Переяслав (Pereoslawle), Полтава (Poltawa), Миргород (Myrgorod), Лубни (Lubenka), Прилуки (Prilucki) та Гадяч (Hadiatsch). Ці 9 полків розташовані на лівому березі Дніпра, а десятий, що належить до Богуслава (Bottuslaw), – на правому березі тієї ж ріки, сторони, що належить Польщі. Крім цих полків є тут також 3 інших під
Р. 272. – керівництвом гетьмана, з яких два є пішими, а один кінний. Їх називають сердюцькими (les Serdinski). Всі ці козаки, пораховані разом, за старими свідченнями, повинні скласти сто тисяч чоловік. Батурин був колись їхньою столицею та резиденцією гетьмана (Baturin etoit autrefois la capitale & la residence de l’Hetman). До цього уряду належали колись і козаки запорозькі, що проживали з давніх-давен по берегах ріки Дніпро, але їх було розорено, так само, як і місто Січ (la ville de Setcha), їхню столицю, що розташовувалася на правому березі цієї ріки з польського боку.
Згадані столиці та інші міста їхнього перебування були колись звільнені від оподаткування.
Description historique de l’empire russien. Traduit de l’ouvrage allemande de M. le Baron de Strahlenberg. – Amsterdam: Chez Desaint & Saillant, 1757. – T. 1. – 390 p.
Примітки
337. Філіпп-Йоганн фон Штраленберг (1676-1747), німецький офіцер на шведській службі, який після 13-річного перебування в російському полоні у Сибіру зміг згодом повернутися до Стокгольма, де й опублікував німецькою мовою у 1730 р. свої нариси про Росію. В 1757 р. був надрукований французький переклад цього твору. Звичайно, працю Штраленберга буде правильніше віднести до німецької (чи, принаймні, німецькомовної) історіографії, однак при цьому слід вказати на ті важливі моменти, які сприяли збагаченню французької історичної науки, а також визначити доробок перекладача й упорядника цього твору Жана-Луї Барбо де ла Брюєра (1710-1781). Останній був відомий, насамперед, як географ і історик. Подаючи переклад тексту німецького автора, він вміщував багато приміток, які значною мірою доповнювали роботу Штраленберга.
338. Слово «Україна» означає слов’янською мовою країну, розташовану на околиці чи в прикордонні. Це ім’я було колись загальним для багатьох провінцій і країн, розташованих на кордонах Росії, але, оскільки між цими провінціями існувала значна відстань, сьогодні їм вже не дають цього імені (примітка з оригінального французького тексту).
Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 325 – 327.