Взаємовідносини з Білоруссю

Уряд Української Народної Республіки, хоч і не мав в Білорусі свойого постійного представництва, то все таки між їм і Урядом Білоруської Республіки велась безпосередньо (між обома центральними урядами) чи посередньо (головно ж через дипльоматичні представництва УНР в Німеччині та Латвії) акція в справі затримання та закріплення взаємовідносин між обома республіками. Голова Ради Міністрів Білоруської Республіки звернувся між иншим 29-го вересня 1920 відручним письмом на мою адресу, в якому він, вітаючи перемоги армії УНР над большовиками, заявляє, що історичні події висувають питання Білорусі та України на світову політичну арену. Не дивлячись на ті чи инші обставини в сучасний момент, Уряд Білорусі вважає, що остаточна розв’язка української і білоруської проблеми наближається до кінця. Тому-то Уряд Білоруської Народної Республіки звертається з пропозицією нав’язати якнайбільш тісне порозуміння щодо координації спільних сил. В листі зазначується далі, що білоруси все стояли і стоять за найбільш тісну білорусько-українську дружбу і взаємну підтримку на грунті національно-державного визволення білоруського і українського народів. Білоруси, виходячи з такого погляду, готові пійти якнайбільш охоче на зустріч потребам та інтересам української державности і сподіваються на такі ж саме відносини з боку України до справи державності Білорусі. Прем’єр білоруських міністрів повідомляє також, що справи конкретного змісту має обговорити білоруський Посол і Уповноважений Міністр О[лександр] Цвікевич, якого Уряд БНР збирається в найближчій будучині вислати до Уряду УНР.

Голова Ради Білоруської Республіки [Петро] Кречевський переслав в томуж часі на ім’я голови Директорії Головного Отамана військ УНР також привітання з приводу перемоги армії УНР над большовиками і висловив від імени білоруського народу бажання і готовість допомогти нам в нашій справі. У відповідь на вищезазначений лист голови Ради Міністрів Білорусі я висловив 23.Х.1920 від імени Уряду УНР належну подяку Урядові Білорусії; зазначив, що пропозиція голови Ради Міністрів Білоруської Республіки щодо нав’язання тісного порозуміння між Білоруссю і Україною стрічає з боку Уряду УНР цілком позитивне відношення. Я висловив також надію, що успіхи нашого славного війська немало причиняться до того, що ми зможемо білорусько-українському порозумінню надати цілком реальні форми та що уряди обох республік Білорусі і України солідарно вестимуть політику в напрямі забезпечення білоруських і українських державних здобутків. Я повідомив голову Ради Міністрів БНР, що відомість про приїзд уповноваженого міністра Білорусі до Уряду УНР прийнята цим останнім з правдивим задоволенням до відома, і зауважив, що з ним будуть детально обговорені всі біжучі і актуальні питання, що торкаються взаємовідносин обох республік. Подібний лист подяки за привітання і запевнення дружніх відносин між білоруським і українським народами був посланий 28.X.1920 також п[аном] головою Директорії Головним Отаманом на ім’я голови Ради Білоруської Республіки п[ана] [Петра] Кречевського.

Крім цього Уряд Білорусі звертався до нас кількакротно за грошовою підтримкою, одначе, крім одноразової незначної позички виданої мною представникові Білорусі у Відні, в рахунок давньої асигновки Р[ади] М[ініст]рів білоруському Урядові, Уряд УНР через своє власне тяжке фінансове становище дальших прохань Уряду БНР не міг задовольнити.

Треба також завважити, що представник Уряду БНР [Олександр] Цвікевич через зміну ситуації на Україні після того, як Уряд БНР повідомляв про його призначення, до нашого Уряду не виїхав, а дальші зносини з білоруським Урядом провадились посередньо через представників УНP в Латвії та Німеччині і таких же представників БНР в тих самих державах. Представник Уряду УНР в Латвії, виходячи з становища, що для української справи, як військової, так і політичної, являється необхідним забезпечення північно-східньої границі України через якнайскорше розпочаття активної боротьби Білорусі проти Совітської Росії, порозумівався з білоруськими політичними колами щодо можливости певної акції в зазначеному напрямку. Білорусам необхідно розпочати організування своєї армії, яка у відповідний момент повела би звільнення Білорусі від Московщини. Для Білорусі було б дуже бажаним формування армії на українській території, бо Україна користується серед білоруського населення виключними симпатіями. Білоруська армія, організована на Україні, була би надзвичайно популярною і притягнула б у свої ряди всі течії білоруської політичної думки. При успіхові така армія нерозривно зв’язала б між собою білоруський і український народи.

Значіння національно-політичної, а також військової підтримки Білорусі з нашого боку зважив Уряд УНР, і ще восени 1919 року заключене було з представником БНР п[аном] [Олексанром] Цвікевичем відповідний договір щодо формування в складі української армії білоруських частин. Одначе ця акція знов-таки через переміну ситуації на Україні не дала ніяких результатів. Через те білоруси вважали актуальним розпочати цю акцію восени 1920 року знову і запитували Уряд УНР про його міркування і остаточне вирішення справи, для чого мала бути з боку Уряду БНР вислана на Україну спеціяльна військова делегація. Уряд УНР визнав справу формування білоруських частин на Україні зовсім можливою, одначе через брак відповідних грошових засобів, потрібних для переведення цієї справи, реалізацію цієї думки тимчасово не було здійснено.

Додати ще належить про ноти, якими обмінялись дипльоматичні представництва України та Білорусі в Берліні 27-го листопаду і 7-го грудня 1920 з взаїмними запевненнями про найкращі стремління обох сторін в справі поглиблення якнайбільш дружніх взаємовідносин між центральними урядами обох республік, як також в напрямкові співпраці їх кордонних дипльоматичних представництв.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 72-74.