Переговори про розмир в Ризі

Переговори про розмир в Ризі. Спираючись на запевнення з боку відповідальних польських чинників, даних нашому дипльоматичному представництву, про майбутню підтримку української справи в розмирних і мирових переговорах в Ризі, Уряд Української Народної Республіки вислав на ці переговори мирову Делегацію Української Народньої Республіки з сенатором [Сергієм] Шелухиним на чолі в тій думці, що оскільки виявиться виключеним безпосередня участь нашої делегації в переговорах, то посередній, себто в злуці з польською Делегацією, нічого не буде стояти на перешкоді. І коли би польська позиція твердо стала на домаганню участи в переговорах і нашого Уряду, совітські представники змушені були б на це пристати, то було дано Делегації відповідні уповноваження.

Однак сподівання Уряду УНР не оправдались. Зараз на початку розмирних переговорів в Ризі заступник голови польської мирової Делегації [Leon] Wasilewski заявив одверто нашому представникові в Ризі, що «про допущення української Делегації на мирові переговори не може бути і мови». Ця заява, а також неопротестування п[аном] [Jan’ом] Dąbsk’им уповноважень представлених совітською Делегацією також і від імени Української Совітської Соціялістичної Республіки і неясність польської декларації в справах спільних кордонів з Росією – все це примусило мирову Делегацію Української Народної Республіки віднестись до поставлення української справи на мировій конференції через польську Делегацію з певним застереженням.

Не беручи безпосередньої участи в мирових переговорах, роля нашої Делегації обмежилася тільки на пильному слідкуванню за розвитком подій, на веденню роботи в напрямку якнайширшого піднесення української справи в пресі, доводячи неможливість мати спокій на Сході Европи через поминення на конференції Української Народної Республіки і на зложенню протесту перед польською Делегацією проти способу трактування української справи при переговорах. Здавалось, що остаточне відношення і тактика польської Делегації вияснилися з моментом, коли голова польської Делегації заявив нашій офіціяльній особі, що польська Делегація і надалі стоїть на основах, зазначених у попередньому порозумінню з Урядом УНР, але – щоб не розбивати з першого дня переговорів, польська Делегація – з тактичних причин – прийняла совітські мандати з позначенням УССР – не піднімаючи поки що з цього приводу протесту; та це вважається справою тільки титулатури, яку в потрібний момент можна буде відповідно поставити. З свого боку, польська Делегація предложила уповноваження для переговорів тільки з РСФСР, які були приняті без застережень також російською Делегацією. Польська Делегація свідомо не вживає ні в дебатах, ні в деклараціях, ні загалом у документах УССР, але тільки РСФСР – як навпаки, російська Делегація демонстративно вживає обох назв спільно. Певний момент, коли справа дійде до формулування пункту договору, де зазначатимуться договорні сторони, польська Делегація на підставі своїх уповноважень опротестує УССР як контрагента. Отже, по словам п[ана] [Jan’а] Dąbsk’ого, юридичне визнання УССР не мало наступити. Ця заява покривалася приблизно з інформаціями, які Міністерство закордонних справ отримало від Надзвичайної дипльоматичної Місії УНР в Речі Посполитій Польській, котрі Міністерство з свого боку передало мировій Делегації УНР як інструкцію.

Одначе заява [Jan’а] Dąbsk’ого не відповідала дійсности, бо вже 5-го жовтня голови мирових делегацій підписали протокол, у якому говориться, що вони постановили: підписати договір про перемир’я і прелімінарні умови розмиру між Польщею з одної, а Росією і Україною з другої сторони, не пізніше п’ятниці 8-го жовтня. Передбачаючи тяжкі для Української Народної Республіки наслідки цього акту, наша мирова Делегація старалась 5-го жовтня побачитись з головою польської мирової Делегації [Jan’ом] Dąbski’м – що 7-го жовтня і наступило. В цьому побаченні з української сторони взяла участь мирова Делегація з паном С[ергієм] Шелухиним на чолі. На цій конференції вияснилось також неприхильне становище польської Делегації в справі оборони інтересів союзної держави; п[ан] [Jan] Dąbski заявив, що українське військо в цей час вже на своїй території і Уряд УНР мусить сам подбати про розвиток своїх сил. Вияснивши в той спосіб ситуацію, було ясним, що приступлення польської Делегації до переговорів з делегаціями Совітської Росії і т[ак] зв[аної] Радянської України як рівноправними сторонами – являлось визнанням «де-факто» інсценованого Москвою Уряду Радянської України.

Тому наша Делегація внесла на руки голови польської Делегації ноту з протестом проти вступлення польської Делегації як репрезентації союзного Українській Народній Республіці Уряду у мирові переговори з Правительством Радянської України. В ноті зазначено, що законним Урядом України являється лиш цей Уряд, який відповідно законові від 28-го січня 1919 року отримав свою владу від народного Трудового Конгресу і має своє правне представництво в Варшаві. В ноті вказано дальше на те, що наведений вчинок польської Делегації загрожує шкідливими наслідками Україні, яка у переговорах участи не бере. Совітський Уряд Росії послугується віддавна впровадженням на політичну арену ріжнородних фіктивних урядів. Вистарчить пригадати такі фіктивні совітські уряди Естонії, Латвії, Литви а навіть Польщі. В даному випадкові, коли вся Україна горить боротьбою проти большовизму, Уряд Совітської Росії, аби добитися своєї цілі – поневолення України – утворив фікцію українського совітського Уряду і впровадив його для переговорів у Ризі, щоби осягнути цим способом визнання його від Польської Речі Посполитої як одної з держав Антанти. Це, розуміється, додає нової сили большовизму, завдає великих труднощів законному Урядові Української Народної Республіки і загрожує не тільки Україні, але і Польщі і цілій культурній Европі. В кінці зазначено, що всі акти вирішення визнання і постанови мирової конференції, доконані без співучасти Правительства УНР, воно вважатиме для себе необов’язковими. Цю ноту передано польській Делегації, а також усім чужоземним представникам в Латвії.

Крім цього, коли на 4-му засіданню Ради уповноважених держав Прибалтійського союзу в Ризі – польський Посол заявив, що польською Делегацією не нарушено польсько-українського договору, наш представник зложив заяву, що приступивши польська Делегація до мирових переговорів з фіктивним урядом т[ак] зв[аної] Радянської України як рівноправним контрагентом, договір з Українською Народною Республікою цим самим порушила. На цьому самому засіданню подано з боку нашого представництва слідуючу декларацію для внесення в протокол: «Договором від 21-го квітня 1920 року польський Уряд зобов’язався не заключати жодних міжнародних умов, направлених проти Української Народної Республіки, тому визнання совітського українського Уряду, який єсть емісаром російського Уряду на Україні як противовіс Уряду УНР, є порушення договору».

Не вважаючи на всі ці заяви відпоручників Уряду УНР, мимо Політичного Договору від 21-го квітня 1920 і Військової Конвенції від 24-го квітня 1920, заключених між Польщею і Україною – з хвилею, коли польська мирова Делегація в Ризі погодилася на Уряд т[ак] зв[аної] Радянської України як другого контрагента, а українське питання зручно обходилося та не ставилося на чергу дня, нічого не стояло на перешкоді прискореному темпу мирових переговорів, які в дійсности дня 12-го жовтня 1920 покінчилися підписанням прелімінарних умов про мир і перемир’я між Польською Річчю Посполитою з одного та Совітською Росією і Совітською Україною – з другого боку.

Заключення військового перемир’я і мирові прелімінари. На підставі військового перемир’я мала припинитись воєнна акція на фронті між обома воєнними сторонами дня 18-го жовтня о 12 год[ині] вночі. Від цього моменту мали відбуватися рухи польських і совітських військ до меж, означених в мирових прелімінарах, після умовленого в договорі про розмир способу і речинця, без бою.

Ратифікація договору про мирові переговори мала наступити до 15 днів після його підписання, себто до 28-го жовтня, а виміна ратифікаційних грамот в 6 днів після упливу речинця, передбаченого для ратифікації, значить – найпізнійше до 3-го листопаду. Якщо в цих речинцях ратифікується мирові прелімінари, виміняються відповідні ратифікаційні грамоти і спишуться відповідні протоколи, тоді після постанов договору про мирові прелімінари і перемир’я – обидва війська мають зайняти призначені їм позиції і сторони обов’язані почати переговори про заключення остаточного миру.

Так і сталося. Розмир і мирові прелімінари з обох сторін ратифіковано; обмінялися відповідними грамотами в Лібаві і розпочато переговори про заключення остаточного миру, які ведуться ще й зараз.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 45-49.