Наслідки заключення прелімінарів перемир’я і миру

Наслідки заключення прелімінарів перемир’я і миру:

1) Загальні. Наслідки заключення згаданого договору взагалі, а для УНР зосібна – ясні, а власне:

Несподіване заключення Ризького договору викликало не у всіх політичних кругах Европи однакові почуття. Коли малі держави, що повстали на території б[увшої] Російської імперії, які стояли вже в певних зносинах з совітами, були в певній мірі вдоволені з цього договору, сподіваючись миру на Сході, то більші держави дивились на ці переговори иншими очима і в пресі одверто зазначували своє незадоволення. Навіть Франція, союзниця Польщі, не могла цього сховати, тим більше, що знала, з одного боку з хвилею договору – [Петро] Врангель загрожений, котрого вона визнала і підпирала, і що з другого боку – наступило фактичне визнання Совітської Росії Польщею як одним із членів Союза Народів, а це не лежало в концепції політики Франції на Сході. Німеччина знов занепокоїлася, бо вона бачила ясно, що по заключенню остаточного договору повинно наступити зміцнення як політичного, так економічно-фінансового становища Польщі, а це не лежить в інтересі Німеччини.

2) Для Польщі. Щодо Польщі, то наслідки виявились в припиненню війни, якою Польська армія була перемучена і якою спричинилось тяжке фінансово-економічне становище. Польща згаданим договором з’єднала прилучення до своєї держави великих непольських територій і, використовуючи тяжке внутрішнє становище Совітської Росії, сподівалась примусити її до великих і послідовно тяжких зобов’язань у свою користь.

3) Для большовиків. Большовики заключили мир саме з тим, щоби його в дійсности не виконати. Відомо, що за весь час свойого існування російський совітський Уряд у важкій для себе хвилині не уступав з свого боку обдумано навіть перед найбільшими жертвами для використання моменту передишки, для розгромлення мілітарно слабшого противника, щоб опісля звернутися проти свого контрагента, який заключенням перемир’я дав совітському Урядові змогу переорганізувати, поповнити і скріпити свої військові сили.

Наслідки договорів для України:

а) Політичні. Розмирний договір і мирові прелімінарії завдали тяжкого удару Українсько-Польському союзові. Через заключення цих договорів і логічно з цього випливаючого нав’язання Польщею правних взаємовідносин із самозванним харківським Урядом порушено права і інтереси Української Народньої Республіки, що без сумніву не може бути корисним для інтересів Польської Держави. Фіктивний Уряд Радянської України не являється нічим иншим, як лиш встановленою центральним російським Урядом окупаційною владою, отже, чинником, який не має ніякого права називати себе суверенним Урядом України. Через заключення ризьких договорів з правительством Радянської України Уряд Польської Речі Посполитої зайняв становище, яке стоїть в суперечности з постановами квітневого Політичного Договору, що в першій статті зазначеного договору польський Уряд визнає законним Урядом України, Уряд Української Народної Республіки, а в 4-ій статті того ж таки договору зобов’язується не заключати ніяких договорів, направлених проти державних інтересів Української Народної Республіки. Визнання на певній державній території одного Уряду законним і суверенним виключає переговори з якою-небудь иншою організацією, що присвоює собі право до тієїж території.

Друга стаття мирових прелімінарів, яка зобов’язує Уряд Польської Речі Посполитої не підтримувати військових акцій проти другого контрагента, позбавляє Польщу можливостивиконання всіх політичних і військових зобов’язань, які вона приняла перед Українською Народною Республікою. Щоби не допустити до хибного толкування становища Польської Речі Посполитої, Уряд Української Народної Республіки в ноті від 20-го жовтня 1920 року, переданій мною польському Уряду через Міністра закордонних справ, дозволив собі звернути увагу союзного Уряду на факт нарушення квітневого Політичного Договору і висловив побажання, щоб Уряд Польської Речі Посполитої зложив перед приступленням до переговорів в справі тривкого миру з Совітською Росією, заяву, яка вповні відповідала б постановам Політичної Конвенції від 21-го квітня та військової конвенції від 24-го квітня 1920 року.

Наслідком сеї заяви Уряду Української Народної Республіки нашим варшавським представництвом було вияснено в компетентних урядових кругах, що зміна, викликана Ризьким прелімінарним договором, буде торкатись тільки формального боку зобов’язання Польської Речі-Посполитої перед нашим Урядом, прийнятого військовою конвенцією від 24-го квітня м[инулого] р[оку]. В основі приязне і доброзичливе відношення Польщі до Уряду Української Народної Республіки залишається не зміненим і надалі. На думку польського Уряду і згідно заяви польського Міністра закордонних справ в соймовій комісії, Політичний Договір з нашим Урядом не тратить цілком своєї законної сили, він єсть обов’язковим для польського Уряду і через те його повинен польський Уряд виконати.

Становище Польщі до України по договорі. Визнання радянського Уряду на Україні створило того рода ситуацію, що на одній території існують два Уряди, визнані Польщею. Вирішення питання, який із тих двох урядів має залишитись, являється ніби внутрішньою справою України. Відношення польського Уряду до нашого Уряду в основі повинно бути прихильне, тимчасом як те відношення до недавно визнаного радянського Уряду – це тільки відношення до пунктів прелімінарного договору, якого стилізація допускає широку інтерпретацію. Офіціяльні відношення поміж обома союзними урядами мали бути не змінені і надальше.

Доля Договору 21 квітня. Польський Уряд через свойого Міністра закордонних справ зробив заяву нашому представникові в Варшаві, що Польща вважає Польсько-Український договір від 21-го квітня для себе обов’язковим і для утримання союзних і приязних відносин і після заключення тривкого миру з Росією повинно бути у мировому договорі ясно і недвозначно зазначено це становище Польщі. Рівночасно при цьому признав польський Уряд, що Українська Народна Республіка совісно виконала свої союзні обов’язки. Такі були політичні наслідки заключення Ризького договору і так представлялись відносини між обома республіками. Але далеко тяжчі наслідки викликало заключення договору про розмир і мирових прелімінарів на військовому і стратегічному становищі Української Народної Республіки;

б) Стратегічні. Заключення і підписання ризьких розмирних прелімінарій між Річчю Посполитою Польською і Урядом Російської Совітської Федеративної Республіки дало нагоду командуванню совітської армії звернути увагу на двох останніх для неї політично грізних ворогів, а саме проти армії УНР і військових частин генерала [Петра] Врангеля. Використовуючи фактичний розмир на лінії польських і українських військ, совітське командування перекинуло свої головні військові сили проти армії [Петра] Врангеля і, розбивши її, вдарило на лівім крилі свого фронту на українське військо, саме в тому часі, коли це останнє закінчувало свою реорганізацію і готовилось до поведення рішучого наступу проти совітських військ. Українські фронтові частини, перетомлені постійними боями останніх часів, не забезпечувані як слід технічними засобами, зброєю та головно амуніцією і набоями, мусили, із-за великої переваги ворога і відсутности відповідної сили потрібних резервів на тому відтинку фронту, відступити.

Відхід польських військ до розмиром встановленої демаркаційної лінії відкрив ліве крило української армії і уможливив совітським військам повести сильний наступ переважаючими силами на всій лінії українського фронту. Через те українське військо, згідно наказу і по плану свого верховного командування, при завзятих боях і великих втратах, викликаних головно недостатком амуніції, було приневолене відступити поза лінію Збруча. Головною причиною військової невдачі української армії була недостача зброї і амуніції, до постачання якої Уряд Польської Речі Посполитої, як союзний Українській Народній Республіці, по думці Політичної та Військової Умови від 21-го квітня зглядно 24-го квітня 1920 був зобов’язаний.

Теперішнє положення Уряду Української Народної Республіки та його Армії являється нічим иншим, як дальшим наслідком заключення прелімінарної умові о мир та розмир в Ризі, наслідком принятих зобов’язань, які стоять в різкій суперечности з постановами Польсько-Українського договору. На всі негативні сторони та наслідки договору Речі Посполитої Польської з Совітською Росією Уряд Української Народної Республіки дозволяв собі своєчасно як через свою мирову Делегацію в Ризі і дипльоматичне представництво в Варшаві, а також і відповідними нотами та меморандумами звертати увагу Високого Уряду Польської Речі Посполитої. На жаль, дружні перестороги Уряду УНР не осягнули бажаних наслідків.

Після заключення Ризького договору Уряд Української Народної Республіки, фактично оставлений своїм власним силам і глибоко заведений в своїх оправданих надіях на політичну і військову підтримку, все-таки вважав своїм обов’язком вірно і точно виконувати зобов’язання, які накладав на него союзний договір з Польською РіччюПосполитою. Від часу заключення зазначеного Польсько-Українського договору напрямок закордонної політики Уряду Української Народної Республіки йшов все по лінії начеркненій союзним договором. Закордонні представництва Української Народної Республіки отримали вказівки і інструкції координувати свою працю з діяльністю польського дипльоматичного представництва і іти шляхом взаємної допомоги.

Відношення українського і польського громадянства до союзу. Українське громадянство, що гуртовалось під стягом Української Народної Республіки, і українська преса старались, помимо часами дійсно важких обставин і моментів, співділати в напрямі зміцнення і поглиблення ідеї Польсько-Української згоди і союзу як серед українського народа, так і в українській армії.

Згадавши про щире і лояльне відношення українського громадянства і преси до ідеї союзу, я не можу не згадати і про таке ж відношення польського громадянства і преси. Факт заключення Політичного Договору викликав в деяких кругах, які недоцінювали значіння Польсько-Українського порозуміння для державних інтересів самої Польщі, негативне а навіть вороже становище. Це неприхильне відношення поширилось відтак особливо після початку переговорів в Мінську і Ризі на ширші круги польського громадянства і польської преси. В тому часі помічено в польській пресі, навіть в півофіціяльних польських органах, відомости і статті, що виступали проти Уряду Української Народної Республіки і проти армії, яку обвинувачували в погромах та инших злочинних ексцесах. Виступи польської преси своїми тенденційними замітками про деякі події, що виникли в зв’язку з військовими операціями обох союзних армій, старались негативно вплинути на приязні відносини між урядами обох союзних республік. Рівночасно з тим замічено і подібні неприхильні замітки з боку деяких офіційних органів Уряду Польської Речі Посполитої. Навіть Польське телеграфне агентство, користуючись нагодою відвідувань Східної Галичини відповідальними особами Уряду Польської Речі Посполитої, старалось своїми виступами на кожному кроці дискредитувати Правительство УНР і командування її армії в очах польського громадянства і тенденційними повідомленнями підірвати у обох союзних народів взаємне довір’я та віру в зреалізовання польсько-українського договору. Уряд Української Народної Республіки не міг не звернути на цей сумний прояв належної уваги і не протестувати проти подібного відношення до нашого Уряду і армії, яка захищала хоробро своїми грудьми не тільки свою, але і Польську Державу перед большовицькою руїною.

Уряд УНР в переданій мною ноті протесту польському Уряду на руки польського Міністра закордонних справ від 11-го жовтня звернув увагу союзного Правительства на неслушність і несправедливість обвинувачень і на ті шкідливі наслідки того осуду, які вони чинили не тільки державним і національним інтересам України, але також і Польщі, якої політичні і військові справи трактувались чужою пресою у взаємному Польсько-Українському зв’язку. Уряд УНР висказав побажання, щоби союзний Уряд вжив заходів проти ворожої агітації і зробив певний вплив на ті круги польського громадянства, які в своїй короткозорости не добачали і не добачають справжньої ціни в теперішньости і на майбутнє Польсько-Українського союзу, який був осягнений тяжкими зусиллями і жертвами обох союзних Урядів і який має міцні підстави в життьових інтересах обох народів. Зазначену ноту-протест передав представник УНР польському Міністрові закордонних справ, який під час особистого з ним побачення зложив заяву, що польський Уряд не поділяє думок преси і все з повною доброзичливостю і приязню відноситься до Української Народної Республіки, як свого союзника.

Торговельний договір. Уряд Української Народної Республіки, не вважаючи на це відношення деяких кругів польського громадянства і преси і не вважаючи на те, що заключенням Ризького договору фактично анульовано квітневий Політичний Договір, що Польською Річчю Посполитою не дотримано зобов’язань, випливаючих з цього договору, заключив вже після Ризького прелімінарного договору від 12 жовтня з Урядом Польської Речі Посполитої Торговельний Договір 17-го жовтня м[инулого] р[оку], який подиктований спільними економічними інтересами обох сторін, дає Польщі і Україні великі і цінні економічні привілеї. І в перші ж дні після заключення цього договору Уряд УНР, маючи ще тоді значну територію, приступив до його непорушного виконання, не дивлячись на тяжкі воєнні обставини і катастрофічне становище транспорту, даючи змогу польському Урядові щасливо полагоджувати внутрішню продовольчу тяжку ситуацію. Останні події і невдачі на фронті припинили на деякий час дальшу реалізацію Торговельного Договору, а навіть і змінили його дату.

Демісія Міністра закордонних справ. Помимо всіх зусиль і старань, які Уряд Української Народної Республіки зробив в напрямі здійснення, зміцнення і поглиблення Польсько-Українського союзу, все-таки не осягнув позитивних наслідків. Ратифікація прелімінарів мирного договору між Совітською Росією і Польщею спричинювала для Української Народної Республіки важкі консеквенції. В факті признання уряду [Християна] Раковського на території Української Народної Республіки, переведення Уряду УНР на становище приватної організації, ворожої державам, з якими Польща закладає тривкий мир, в факті зламання квітневого договору від 21-го квітня м[инулого] р[оку] і порушення основ Польсько-Українського союзу – і в тому, що дальша фактична допомога Українській Народній Республіці з боку Польщі і відносини між обома республіками не можуть бути скеровані по шляху взаємної рівноваги і справжньої незалежности Української Народної Республіки, зарисовується і невдача нашої закордонної політики. З огляду на те я, як керманич і виконавець закордонної політики Української Народної Республіки, був примушений дня 7-го листопаду м[инулого] р[оку] внести голові Ради Міністрів прохання про демісію.

Становище Уряду і Армії на польській території. З моментом відступу української армії за лінію Збруча Уряд Української Народної Республіки був примушений залишити також свою територію і перейти на землю союзної держави. Відповідно союзові Польської Речі Посполитої і Української Народної Республіки, посвяченому спільно пролитою кров’ю українських і польських героїв в боротьбі зі спільним ворогом, Уряд УНР мав право надіятись, що на союзній території найде увагу, охорону та підтримку з боку польського Уряду, яка так дуже потрібна для збереження і переорганізування армії і приготовання державного апарату на майбутню близьку діяльність на території України, і в цьому напрямкові надії Уряду не дуже оправдались. Частину армії, що перейшла на польську територію, інтерновано і роззброєно, а Уряд та державний апарат переведено на становище приватних людей. До цих вчинків примусили польський Уряд ті зобов’язання, які взяв на себе в мирових прелімінарах в Ризі. З огляду на відсутність остаточної матеріяльної підтримки робота Уряду по виконанню намічених ним завдань і по реорганізації армії потрапляє на великі перешкоди.

Це тяжке і невідрадне становище, в якому опинився Уряд на території Польщі, з’ясовано в окремому меморандумі, який був переданий мною від імени нашого Уряду дня 5-го грудня польському Міністру закордонних справ. В цьому меморандумі звернено увагу союзному Урядові на тяжкі умови побуту Уряду УНР на його території, які можуть допровадити Уряд УНР до повної ліквідації як суверенного державного організму і позбавити зовсім боєздатности інтернованої армії. В цьому меморандумі Уряд Української Народної Республіки висказав сумнів щодо щирости Совітської Росії довести переговори в Ризі до заключення договору про тривкий мир з Польщею. Большовики використовують час ризьких переговорів для поліпшення свого внутрішнього становища і реорганізації армії, щоби в недалекій майбутности напасти на Польщу, яка зараз являється бар’єром для спинення комуністичної пропаганди і підняття соціяльної революції на Заході Европи. В тому випадкові армія, що стратить свою боєздатність, не тільки не буде в силі допомогти польській армії, але серед української армії і людности взагалі буде підірвана віра, що Польська Держава являється дійсно вірним і доброзичливим Українській Народній Республіці союзником. Уряд УНР сподівається, що польське Правительство, розуміючи вагу обопільного дотримання союзних обов’язків і керуючись постановами обох договорів з Українською Народною Республікою, зробить в справі співжиття обох союзних держав все можливе, щоби не поставити Уряду УНР і його армії в безвихідне становище і тим самим змусити Уряд звернутись в його дальшій боротьбі з большовицьким імперіялізмом до других держав про захист і підмогу в цьому тимчасовому критичному для Української Народної Республіки моменті. Треба вважати цей тяжкий момент тільки тимчасовим, бо всі ми переконані твердо в тому, що большовицький устрій не відповідає ні в якому разі волі українського народа і що він не втримається на майбутнє на території України.

Уряд Української Народної Республіки буде рішучо провадити далі аж до побідного кінця боротьбу за свободу і незалежність своєї Батьківщини без огляду на те, чи держави окажуть чи не окажуть в сучасному тяжкому моменті так дуже потрібну допомогу.

Небезпечна ситуація під покровом миру. Але ж в інтересі всіх держав і народів виступити проти тої страшної небезпеки, що насувається зі Сходу в формі большовизму і грозить руїною культурного, політичного та економічного життя. Большовизм – це елемент, що нищить цивілізацію і повертає культуру до первобутного ступня. Кожний Уряд, якому дорога культура і поступ – політичний і економічний розвиток рідного народу – повинен стати в ряди борців проти воюючого большовизму, який зараз приготовляється і зміцняється, щоби з цілою силою вдарити на Европу і запалити її вогнем комуністичної революції. Коли саме тепер припинились воєнні операції большовиків і коли навіть такий стан потриває ще якийсь час – то це не значить, що большовики одмовилися від переведення в дійсність своїх ідей, а вказує на те тілько, що вони використовують час передишки на те, щоби закріпитись на зайнятих позиціях, набрати внутрішньої сили і приготовитись до виконання своїх завдань способом огня і меча і шляхом найенергічнійшої пропаганди.

Большовизм мусить бути активним і агресивним, бо в цьому його життя, сила і розмах. Большовики не потерплять демократичного державного устрою сусідніх республік і перший удар будуть старатись нанести Польщі і Румунії. Польський нарід, перемучений довгою і тяжкою війною і діткнений невідрадним економічно-фінансовим становищем, бажає миру і спокою, щоби віддати свої сили на зміцнення і розвиток культурного, політичного і економічного положення. Тому польський Уряд, ідучи за волею свого народа, прикладає усіх зусиль, щоби закінчити з Совітською Росією воєнний стан і заключити мировий договір.

Застій в мирових переговорах. Однак переговори про тривкий мир, що ведуться зараз в Ризі, становлять з природи речі один з найважнійших предметів заінтересовання як польської, так і української суспільности, бо вони вирішають питання миру і війни. Відповідно заявам офіціяльних осіб, мирові переговори находяться на гладкому шляху і доведуть в скорому часі до заключення мирового договору. Але дійсність показує, що перспективи на заключення миру ще дуже далекі. Мирові переговори прийшли в період стагнації. Останні відомости вказують на те, що мирові переговори відкладаються з дня на день і проволікаються по вині большовицької Делегації, яка про людське око мало не в кожній справі зноситься з Москвою і запитує про погляд совітського Уряду на всі обговорювані справи.

Найбільші трудности в переговорах під сучасний мент викликають питання звороту золота і залізничного табору. Польська Делегація домагається видачі 500 паротягів або еквіваленту за них у золоті. Большовицька Делегація погоджується на триста, але застерігає собі спосіб заплати за них. Щодо звороту золота, яке припадає Польщі як пай з поділу золотого запасу б[увшої] царської імперії, польська Делегація домагається суми 85 мільйонів в золоті. Совітська Росія погоджується лише на 30 мільйонів і то не в золоті, а в формі концесій, доставок і т[ому] п[одібне]. Всі инші питання відкладаються до вирішення питання про зворот золота. До цього часу з 50 статей, які мають складати акт мирного договору, складено ледво 4 чи 5 статей. Хоч остаточне заключення постійного миру по всім даним ще досить далеко, то все-таки серед українських урядових і громадянських кол повстає занепокоєння і певні побоювання, як остаточно буде вирішена на Ризькій конференції справа Української Народної Республіки.

Тому Уряд УНР в відповідній ноті від 21 січня біжучого року, переданій мною польському Міністру закордонних справ, звернувся до польського Уряду з проханням, щоби цей останній повідомив наш Уряд заздалегідь про своє становище, яке займе УНР в переговорах в Ризі і про способи загарантовання прав та інтересів нашої Республіки в можливому майбутньому мировому договорі з Совітською Росією. Уряд Української Народньої Республіки ніколи не визнає і не може визнати законної сили постанов мирового договору Польщі з совітами, що накладали би які-небудь зобов’язання чи тягарі політичного та економічного характеру на український нарід, і про це своє становище повідомив польський Уряд через наше дипльоматичне представництво в Варшаві.

Але, судячи по спішних військових приготуваннях Совітських Росії і України, по скорій реорганізації червоної армії, і по скупченню великих сил військових на демаркаційній польсько-російській лінії, і по тій силі пропаганди та агітації, яку розвинули большовики на території сусідніх держав, – заключення постійного миру досить сумнівне. Сам хід теперішніх ризьких переговорів так діаметрально ріжний від минулих переговорів в Мінську і Ризі, повинен розвіяти великі надії на можливість та скорість покінчення мирових переговорів.

Сучасне становище польсько-українських відносин. Але від того, власне, чим покінчаться переговори в Ризі і в яку форму – війни чи миру – виллються в найближчому майбутньому відносини большовиків до Европи взагалі, а до Польщі зокрема, залежить і суть і характер польсько-українських відносин, перспектив спільних акцій і виступів обох союзних республік в майбутньому.

Коли, отже, – з тої чи иншої причини, під тим чи иншим претекстом, буде поновлена війна з большовиками, то в тому випадку очі Польської Речі Посполитої в пошукуванню за союзниками будуть в першу чергу також звернені і в сторону Української Народної Республіки. Тоді Польська РічПосполита повинна буде заключити з УНР – як рівний з рівним – новий оборонний союз, опертий на цілком ясних основах, між тим як все, що до цього часу було зроблено в тому напрямкови, всі державні польсько-українські акти-умови політичного, військового, фінансово-господарського і и[ншого] характеру будуть віддані основній ревізії. В цьому майбутньому союзові будуть передбачені і відповідно загарантовані всі вимоги та обопільні зобов’язання обох контрагентів, на певних, як цього вимагає міждержавне і міжнародне становище обох республік, принципах. В разі війни з большовиками Українській Народній Республіці забезпечена з боку Польщі всяка матеріяльна допомога (військова поміч, фінансування і ин[ше]). Польська армія не спиниться, в випадку успішної боротьби, в свойому майбутньому поході проти большовиків в півдорозі, як це було в часі останньої польсько-української офензиви в минулому році; вона допоможе союзній армії УНР остаточно звільнити територію Української Народної Республіки від російських окупантів і закріпити державну владу УНР на всій Україні. Все це має бути зроблено Польщею так в інтересах союзної їй УНР, як також не менше і в інтересах Польської Речі Посполитої, для якої безпосереднє сусідство з Росією – як те показали події останніх часів – являється весь час серйозною небезпекою.

Коли ж, з другого боку, ходом історичних подій в найблищій будучині всяка військова офензивна акція з боку большовиків буде виключена, то Польща у свойому відношенню до Української Народної Республіки дасть політично-дипльоматичну підтримку УНР перед Европою, головно ж Францією, в тому напрямкови, щоби ми в новому етапові нашої дальшої боротьби з большовизмом дістали від Европи моральну (в формі визнання УНР), і матеріяльну поміч. Польський Уряд дасть своїм дипльоматичним представництвам за кордоном детальні інструкції, щоби вони розвинули якнайбільш інтенсивну акцію в справі зазначеної допомоги для УНР з боку поодиноких держав Европи і всіми засобами підтримали відповідні змагання Уряду УНР і його закордонних представників в тому напрямкови.

При з’ясуванні деяких, зараз дуже актуальних, справ польсько-українських взаємин, головно ж справи тимчасового фінансування УНР з боку Польщі, реорганізації армії УНР і приведення її в стан повної боєздатности для майбутнього і ин[ше], представники польського Уряду зазначили, що зараз на дальше фінансування, видавання позичок, хоч би і в малих розмірах, не можна покладатись вже хоч би тому, що на це не дозволяють державні фінанси Польщі; що ж торкається справ армії УНР, її державного апарату, його праці і ин[ше], то Уряд Польської Речі Посполитої виходить в тих справах із становища нашого фактичного інтернування і він, керуючись великим симпатіями до справи державности УНР, може толерантно дивитись на продовжування праці Уряду УНР над справою її державного будівництва на території Польської Речі Посполитої.

Кінцеві міркування. Представляючи в коротких нарисах всі етапи польсько-українських взаємовідносин, я мушу зазначити, що Польсько-Український союз витримав тяжкий іспит. Уряд Української Народної Республіки, що перший дав почин до припинення вікової ворожнечі між двома братніми народами і до осягнення між ними порозуміння, яке вимагається в спільности національних і державних інтересів і потребою взаємної допомоги та нерозлучного зв’язку для забезпечення свойого існування, – доказав помимо дуже тяжких умов і проб, що вміє щиро і вірно додержувати договорів, що мусить збільшити йому повагу і довір’я не тільки польського Уряду і громадянства, але і других держав, з якими бажає нав’язати дружні зносини. Тілько дружне співжиття і приязні відносини з другими державами, особливо сусідніми, дадуть вільній від всякого імперіялізму Українській Народній Республіці спроможність виконати своє міжнародне завдання: бути огнищем справжнього демократизму серед народів Сходу і одною з підстав нормального економічного розвитку всеї Европи. Тому одним з важних завдань нашої закордонної політики було і є закріплення дальших дружніх відносин з Польською РіччюПосполитою і встановлення найсердечніщих відносин з нашим другим безпосереднім сусідом – Королівством Румунією.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 49-58.