Коливання клімату та рухи кочівників

Жарких М.І.

Першим питання про зв’язок коливань клімату з пересуваннями кочових народів поставив український геолог П.А.Тутківський [1]. Розглядаючи можливі причини цих рухів, він відкинув такі можливі причини, як нібито властива кочовим народам войовничість та соціально-демографічні фактори. Єдиним дійсно значущим фактором, на його думку, є коливання клімату. Тут він спирався на статистично простежені кореляції рівня опадів, цін на хліб та потоку еміграції до Америки, які стосуються Західної Європи 18 – 19 ст. Вони коливаються з періодом 33..35 років. Тутківський припустив, що:

• коливання клімату дужче впливають на кочові народи, ніж на осілі;
• існують довгоперіодичні коливання з періодом в сотні років.

На підставі цих припущень він склав таблицю переселень кочівників (табл. 11) і вирахував період коливань клімату в 450 років.

Таблиця 11. Переселення кочових народів за П.А.Тутківським.

Недоліком цієї гіпотези було те, що Тутківський не міг підкріпити твердження про коливання клімату ніякими незалежними даними.

Гумільов звертався до цієї теми в книгах "Відкриття Хозарії" (1966 р.; відповідна цитата наведена вище, в розділі "Послідовність формування теорії етногенезу"), "Пошуки вигаданого царства" (1970 р.) та в статті "Коливання клімату та міграції кочівників" (1972 р.):

"Згідно із запропонованим нами принципом, етнос, що склався у певних географічних умовах, має форму господарства, яка пристосована до даного ландшафту. Якщо форма господарства не змінюється (як, наприклад, в нашому випадку), а історична доля етносу відбуває значні зміни, – це означає, що змінились географічні умови на тій території, де він мешкає [Р, с. 304].

За період 3 ст. до н.е. – 17 ст. ми відмітили три періоди висихання степів, які щоразу супроводжувались виселенням кочівників на околиці Великого степу, ба навіть за його межі. Ці переселення не мали характеру завоювань. Кочівники пересувались невеликими групами і не ставили собі іншої мети, окрім задоволення спраги своїх тварин та власного голоду" [Р, с. 311 – 314 – 1972 р.].

Максимуми періодів висихання степів припадають на 3, 10 [2] та 16 ст. Роль цих засух він підкреслював дуже енергійно, вдаючись до формулювань, які не можна кваліфікувати інакше як географічний детермінізм: хуннська держава загинула через посуху [Р, с. 293 – 1966 р.; те саме повторене в ОХ, с. 57]; китайці на початку 6 ст. перемогли табгачів через зволоження клімату [Р, с. 310 – 1972 р.]; "всі племена, що населяли степ, в 3 ст. були слабкі. Політичного значення вони набули лише в 2 половині 4 ст., коли атмосферна волога знову вилилась на континентальні пустелі" [Р, с. 477 – 1989 р.]; дощі – причина піднесення держави готів [ОХ, с. 63; Р, с. 476 – 1989 р.] [3].

Але Гумільов категорично не погоджувався з твердженнями, що рух монголо-татар також зумовлений кліматичними змінами:

"Нестача пасовиськ, викликана гіпотетичним прогресивним засиханням Центральної Азії, неодноразово висувалась як причина монгольських походів 13 ст. [… Але] початок 13 ст. характеризується не висиханням, а кульмінацією зволоження Центральної Азії. Стихійне виселення з посушливих районів, описане нами вище для 3 та 10 ст., не мало нічого спільного з походами військових з’єднань Чингіс-хана та його нащадків […] Війни 13 ст. не були викликані засиханням степів, яке не мало місця в цей період" [Р, с. 295 – 1966 р.].

"Неодноразово робились спроби пояснити завойовницькі походи Аттили та Чингіс-хана погіршенням природних умов у степу. Але ці спроби не дали результатів, і не випадково. Успішні війни кочівників […] здійснювали не натовпи голодних людей, які шукали пристанища, а дисципліновані, навчені загони, що спирались на багатий тил. Тому ці події, як правило, співпадали з покращенням клімату в степу" [ОХ, с. 53].

"Іншу крайність являє ідея вважати походи монголів 13 ст. звичайними міграціями, які супроводжувались війнами […] Але монгольські походи зовсім не були міграціями" [Р, с. 335 – 1987 р.].

"Спроба пов’язати монгольські походи з висиханням степу була зроблена в 1915 р. київським професором Тутківським. Хоча на той час історію кліматичних коливань ще треба було написати. Але вже тоді вона була спростована [4], бо монголи в завойовані країни не переселялись" [Р, с. 124 – 1993 р.]

Необхідність розрізняти переселення кочівників від військових походів з наступним поверненням розуміли ще В.В.Григор’єв та П.А.Тутківський, але наукової методики для цього розрізнення, яка б відповідала вимогам природничих наук, так досі й не вироблено.

Н.О.Хотинський в своїй книзі 1988 р. досить позитивно оцінив здобутки Гумільова у вивченні зв’язку змін клімату в степу з міграціями кочівників [5]. Сам він вважає, що треба розрізняти три види міграцій кочівників:

• господарські, викликані особливостями економіки кочового господарства – їх можна вважати соціально обумовленими; вони відбуваються в межах степової зони;
• рятівні, викликані екологічними кризами в степах у зв’язку з посухами – вони обумовлені кліматично; вони інколи виводять кочівників за межі степу;
• "агресивні міграції мали в основному соціальні корені, їх не можна пояснити ані господарськими потребами, ані екологічними причинами. Орди войовничих кочівників в цих випадках виходили далеко за межі степової зони" (с. 79).

З точки зору термінології мені здається невірно називати останній тип рухів "міграціями" – це воєнні походи (чей же походи Наполеона міграціями не називають), але дана класифікація є найбільш досконалою.

Останнім до цієї теми повернувся в 1994 р. петербурзький астроном Г.О.Гончаров [6]. Він пише:

"В ранніх роботах Л.М.Гумільова вперше запропоновано зв’язок міграцій кочівників з коливаннями клімату центральної Азії, а тих, в свою чергу, з коливаннями сонячної активності. Але в останніх працях він відсунув кліматичні причини вторгнень на другий план, а головною причиною назвав пасіонарні поштовхи" (с. 25).

Насправді, як ми вже бачили, Гумільов не був першим, але розвиток поглядів Гумільова він характеризує вірно. Сам Гончаров вважає гіпотезу про поштовхи зайвою для пояснення міграцій кочівників. Він доходить висновку:

"В цілому співпадіння всіх 3 типів явищ – спадів сонячної активності, засух, міграцій та вторгнень – не викликає сумніву в їхньому причинно-наслідковому зв’язку […] З 300 року відбулось 9 спадів сонячної активності, а 9 міграцій та вторгнень співпали з ними […] Проявляється якийсь довгий близький до 850 років цикл у всіх 3 явищах" (с. 29),

і вважає, що імовірність невипадковості цих 9 співпадінь дорівнює 0.998. Дуже цікаво, що Гончаров, який зовсім не знав про існування робіт Тутківського, називає практично той же самий період циклічності (точніше, його цикл є вдвічі довшим за цикл Тутківського, тобто максимуми на схемі Тутківського відповідають або максимумам, або мінімумам на схемі Гончарова). Це вже не випадковість.

Наскільки в цілому обґрунтована позиція Гончарова? Для побудови хронологічної кривої сонячної активності він використовує дані по інтенсивності надходження радіовуглецю (С¹⁴). Але це надходження залежить не тільки від сонячної активності, але і від інших факторів, з яких головне – магнітне поле Землі, яке теж змінюється з часом. Тому вважати побудовані ним криві сонячної активності остаточними не можна. Методика побудови кривої зволоження зі статті неясна, складається враження, що використовувались свідчення історичних джерел (як ми вже бачили, їх не можна брати за основу, методика оцінки клімату за історичними свідченнями так досі й не розроблена). Зрештою, імовірність невипадковості розрахована помилково.

(Зауваження для любителів теорії імовірності. Величина 0.998 вирахована як 1 – 2^-9, де 2^-9 – імовірність 9 однакових відповідей в серії з 9 випробувань для експерименту з двома рівноімовірними результатами. Таким експериментом є підкидання монети. Така модель підходить для пояснення кореляції двох показників, що вимірюються в одному експерименті. Для нашої задачі ця модель імовірності абсолютно не підходить, тому що нема головної передумови – експерименту чи явища, різними показниками якого виступають сонячна активність, засухи та міграції. Існування цього явища автор збирався доводити, але через логічну помилку поклав його в основу розрахунку. Вибір неправильної моделі імовірності – досить поширена помилка серед людей, які не мають ґрунтовних знань з теорії імовірностей. Насправді для доведення взаємної залежності цих явищ треба використовувати апарат кореляції часових рядів, для якого наразі дуже мало матеріалу).

Отже, робота Гончарова не поставила останньої крапки в питанні про роль природних факторів у міграціях кочівників. Цей напрямок досліджень, де плідно працював Гумільов, треба розвивати далі.

Мені здається важливим припущення про нелінійний характер зв’язку між змінами клімату та міграціями. Натяки на таку нелінійність можна побачити у Тутківського. Він писав, що від зародження міграційної хвилі до її фіксації в джерелах проходить певний час є що треба враховувати інерцію руху (якщо рух вже почався, то він триватиме деякий час незалежно від поштовху) [7]. Клімат будь-що-будь змінюється плавно, а міграції мають чіткий стрибкоподібний характер.

Отже, на сьогодні встановлено, що:

1. амплітуда кліматичних коливань за історичний період була незначною;

2. ці коливання не мали істотного значення для коливання зон рослинності;

3. не виявлено жодного випадку, щоб між коливаннями клімату та подіями історії кочівників був встановлений прозорий і виразний причинно-наслідковий зв’язок.

На мій скромний погляд, цього абсолютно достатньо, щоб облишити спроби пояснення фактів історії людства останніх 3000 років впливом коливань клімату.

Примітки

[1] Тутковский П.А. Географические причины нашествий варваров. – Университетские известия, 1915 г., № 7, с. 1 – 40 (ще одна його стаття з такою ж назвою: Землеведение, 1915 г., № 1-2, с. 1 – 18); Тутківський П. Причини т.зв. "наступів азійських народів на Європу". – Первісне громадянство, 1927 р., т. 3, с. 3 – 29.

[2] Щодо 10 ст. у Гумільова є суперечності: в 1966 р. він дуже рішуче писав, що після 926 р. "квітучий степ знову притягнув до себе людей і не перетворився на пустелю" [Р, с. 293], а в 1970 р. з не меншою рішучістю наполягав на запустінні степу [П, с. ], і повторив це твердження в 1992 р. [Р, с. 121]. Я відмічаю ці суперечності, щоб підкреслити непевність наших сьогоднішніх знань.

[3] Інші аналогічні вислови Гумільова наведені вище, у розділі "Послідовність формування теорії етногенезу".

[4] Тут Гумільов дає посилання: Грумм-Гржимайло Г.Е. Западная Монголия и Урянхайский край. – Лг., 1926 г., с. 415.

[5] Хотинский Н.А. Ковыль-трава на Куликовом поле. – М.: Мысль, 1988 г., с. 70 – 74.

[6] Гончаров Г.А. Вторжения азиатских кочевников и солнечные циклы. – Природа, 1994 г., № 9, с. 24 – 29.

[7] Тутківський П. Причини…, с. 6 – 7.