Питання про плагіат Ю.В.Бромлея
Жарких М.І.
Юліан Володимирович Бромлей (нар. 1921 р.) – член КПСС з 1944 р., академік АН СССР з 1976 р., довголітній директор Інституту етнографії АН СССР (з 1966 р.), чільний совєтський теоретик етносу. Гумільов звинувачував його у плагіаті:
"Теорія етногенезу була створена і навіть приписана академіку Ю.В.Бромлею, який цитував положення автора без відсилкових приміток" [ЭС, с. 11].
Це мене дуже здивувало – адже стиль творів Гумільова є настільки характерним і неповторним, що з нього не можна нічого вкрасти: досить буквально одного довгого речення, щоб пізнати руку Гумільова. З’ясуванню цього питання присвячена спеціальна стаття К.П.Іванова [Иванов К.П. Взгляды на этнографию, или Есть ли в советской науке два учения об этносе? – ИВГО, 1985 г., т. 117, № 3, с. 232 – 239]. В ній порівняно погляди та висловлювання Л.М.Гумільова в статтях 1965-1971 рр. і трактаті "Етногенез та біосфера Землі" (за депонованим рукописом 1979 р.) і погляди та висловлювання Ю.В.Бромлея в статтях 1969 – 1971 рр. і книгах 1973 – 1983 рр. К.П.Іванов нарахував 29 тез Л.М.Гумільова, з якими Ю.В.Бромлей висловив згоду, причому кожного разу пріоритет висловлювання належав саме Гумільову. Окрім фактів запозичення ідей, К.П.Іванов наводить дуже яскравий приклад текстуального плагіату:
Таблиця 7. Плагіат Ю.В.Бромлея з праці Л.М.Гумільова
| Текст Л.М.Гумільова (1967 р.) | Текст Ю.В.Бромлея (1973 р.) |
| "Для того, щоб казанський татарин оголосив себе росіянином, йому треба потрапити до Західної Європи або Китаю. Там на фоні зовсім іншої культури він назве себе росіянином, додавши, що він, власне, татарин. А на Новій Гвинеї він же назве себе європейцем" . | "Потрапивши до Японії, білорус на фоні зовсім іншої культури назве себе спочатку росіянином, додавши потім, що він, власне, білорус. А на Новій Гвинеї він же назве себе європейцем" . |
| [Гумилёв Л.Н. О термине "этнос". – Доклады отделений и комиссий ВГО, 1967 г., т. 3, с. 4] | [Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. – М.: Наука, 1973 г., с. 99] |
Таким чином, під пером спритного академіка (комуніста з 29-річним на момент крадіжки стажем) татарин перетворився на білоруса, а Китай – на Японію. Процитований фрагмент якраз і є добрим прикладом стилю Гумільова, який не пізнати неможливо; як його не переробляй, цей текст все одно лишиться гумільовським. Науково коректним було б процитувати точно і в лапках, послатись на джерело і відзначити заслугу процитованого автора обговорюваної проблеми. Бромлей цього не зробив у твердій надії на те, що ніхто цих запозичень не помітить, і на своє високе службове становище, яке давало йому змогу просто не звертати увагу на можливі наслідки крадіжки. Цей "взнесённый в высший сан пронырствами злодей" слушно розраховував на прихильність начальства до себе: щоб не сталось, старший науковий співробітник Гумільов так і лишиться ніким, а академік Бромлей так і лишиться директором інституту з монопольним правом визначати наукову політику СССР в царині етнографії. Цим своїм правом Бромлей широко користався, щоб заважати науковій роботі Гумільова.
К.П.Іванов відзначає, що Бромлей не сприйняв теорії пасіонарності Л.М.Гумільова. Але ж без пасіонарності в цій теорії нічого не рухається, і всі 29 тез збіжності вкупі з украденими текстами нічого змінити не можуть. Бромлей виявив нерозуміння суті тих фрагментів, які він викрадав.
Був такий новогвийнейський чукча, який накрав транзисторів, конденсаторів і навіть магнітну антену – але не звернув уваги на батарею живлення, тому що не розумів її значення. Він склав деталі відповідно до принципової схеми радіоприймача, але працювати він без живлення не став. Тоді чукча, вилаявши дурних європейців, зробив за новогвинейським звичаєм собі намисто з блискучих транзисторів та різнокольорових конденсаторів. На його думку, це було найкраще застосування для викрадених деталей.
Висновок К.П.Іванова полягає в тому, що в совєтській науці нема двох вчень про етнос – існує єдине вчення Гумільова-Бромлея, яке треба розвивати далі шляхом "переводу з цехових позицій на міждисциплінарну основу" (с. 238). Цей висновок – цілком політичний, а не науковий. В перекладі з комуністичного новоязу це означає: оскільки Бромлей та Гумільов представляють собою єдине вчення, то нема рації друкувати тільки Бромлея і забороняти праці Гумільова. На цехових позиціях перебував Бромлей та очолюваний ним інститут, а на міждисциплінарній основі працював Гумільов зі своїм учнем (К.П.Івановим).
Тепер політична ситуація, яка продиктувала Іванову цей сміливий виступ на захист опального вченого (нагадаю, що стаття була написана у найглухішу костянтино-устинівсько-черненківську добу "застою"), змінилась, і можна сказати, що насправді два вчення про етнос у совєтській науці були. Було панівне марксистсько-ленінське вчення, представлене Бромлеєм, і докорінно відмінне від нього вчення Гумільова. Запозичення Бромлея з Гумільова свідчать про нерозуміння першим поглядів останнього.
Разом з тим ця історія, як кожен випадок плагіату, є прекрасним наочним свідченням того, що вкрадений текст є дуже добрим і вартісним. Якби крадій не вважав його добрим і вартісним, він не став би красти, чи не так?