2.4. М. Маркевич як перехідний тип історика
Ясь Олексій
«История Малороссии» Миколи Маркевича постала на романтичній хвилі українських культурницьких та ностальгійно-патріотичних інтенцій 1830-х – 1840-х років. Ця студія з’явилася після двох видань «Истории Малой России» Д. Бантиша-Каменського (1822, 1830) і майже збіглася з її третім виданням (1842) та публікацією «Истории русов» (1846).
Проте ще напередодні появи «Истории Малороссии» (М., 1842 – 1843. – Т. 1 – 5) у колах тодішньої освіченої громадськості склалася думка про її блискучий літературний стиль. Зокрема, вже рецензенти третього видання студії Д. Бантиша-Каменського називали очікувану працю М. Маркевича «красномовною» [646], а опубліковані уривки у журналі «Маяк» [647] та «Русский вестник» [648] характеризували як чудові [649]. Скажімо, у редакційній примітці до фрагментів з «Истории Малороссии» в «Русском вестнике» патетично зазначалося: «Тут є душа, є життя» [650].
Ці коментарі вказують на ті істотні інтелектуальні зрушення, які відбулися у вподобаннях як читацької публіки, так і вимогах академічного середовища. Відтепер від історика очікували не тільки представлення достовірного та повчального, а й яскравого і колоритного образу минувшини з довершеною стилістичною обробкою тексту. З означеної перспективи «История Малороссии» М. Маркевича була проміжною працею. Недаремно її розглядають як своєрідну межу між «дворянським і буржуазним періодами» в історичній думці (М. Марченко) [651], місток, перекинутий «від історіографії епохи просвітництва через романтичну культуру до позитивістсько-народницької історичної думки» (В. Кравченко) [652], перехідну працю між дворянською патріотичною історіографією початку XIX ст. та українським романтичним народництвом (З.-Є. Когут) [653].
В історичній та громадській думці кінця XIX – першої третини XX ст. «История Малороссии» оцінювалася здебільшого у скептично-негативному сенсі (М. Василенко, М. Грушевський, І. Крип’якевич, М. Макаров, О. Пипін, І. Франко та ін.) [654]. В українській радянській історіографії про М. Маркевича згадували епізодично, переважно з негативною тональністю. Наприклад, В. Голобуцький уважав, що «История Малороссии» була кроком назад, порівняно з «Историей Малой России» Д. Бантиша-Каменського [655].
Більш адекватні та помірковані оцінки й тлумачення, які вписують зазначену працю М. Маркевича у загальний контекст української історіографії академічної доби, представленні у сучасних студіях, що спричинилися до певної реабілітації його як історика (В. Ульяновський, В. Кравченко) [656]. Однак, історичні погляди та стиль мислення М. Маркевича і донині тлумачаться по-різному. Передусім, це пов’язано з тим, що автор зазначеної праці належав до дослідників перехідного типу, які від етнографічних, музичних і поетичних зацікавлень еволюціонували до, власне, історичних та історико-статистичних студій.
Під офортом М. Маркевича, виконаним Львом Жемчужниковим 1861 р. й опублікованим у журналі «Основа», є власноручний, іронічний напис автора «Истории Малороссии», який досить точно відображає його інтелектуальну еволюцію: «Нині волосся моє сиве і скуйовджене, вуса обвисли, музику замінила історія, поезію – статистика» [657].
На відміну від Д. Бантиша-Каменського, М. Маркевич не був безстороннім спостерігачем та літописцем малоросійської минувшини. Ще у молоді роки він уважав себе «добрим малоросіянином», про що зазначав у листі до К. Рилєєва від 25-го вересня 1825 р. [658] Таким історик залишився до кінця життя. Зокрема, Іван Головацький у листі від 6 грудня 1857 р. до свого брата Якова назвав М. Маркевича «істинно малоросійською людиною» [659].
Світосприйняття та погляди М. Маркевича попервах формувалися у середовищі старих панських осередків української / малоросійської культури. Тим паче, що він належав до відомого козацько-старшинського роду єврейського (за припущенням одеського вченого О. Маркевича – сербського) [660] походження Марковичів-Маркевичів, з якого вийшло чимало громадських діячів та декілька відомих істориків [661]. Зазначимо, що М. Маркевич успадкував велику фамільну бібліотеку [662] та виявив неабияку цікавість до походження свого роду [663].
Майбутній історик навчався у Приватному пансіоні П. Білецького-Носенка (1814 – 1817), якого дехто з дослідників уважає «типовим представником котляревщини» [664]. У 1817 – 1820 рр. М. Маркевич здобув освіту у благородному пансіоні для дворянських дітей при Головному педагогічному інституті в С.-Петербурзі [665]. Саме навчання в імперській столиці та подальша військова служба (1820 – 1824) дозволили йому спізнатися з поетами Є. Баратинським, А. Дельвігом, О. Пушкіним [666], композитором М. Глинкою [667], декабристами В. Кюхельбекером [668] і К. Рилєєвим [669] та багатьма ін. Вочевидь, ці зв’язки з плеядою найкращих російських поетів, митців та громадських діячів того часу спричинилися до перших поетичних спроб М. Маркевича, виконаних у дусі канонів класицизму ХVIII – початку ХІХ ст. [670]. Тому С. Єфремов визначає його місце в літературному процесі у контексті впливів О. Пушкіна та К. Рилєєва [671].
Заразом М. Маркевич підтримував взаємини з багатьма відомими українськими діячами, зокрема з О. Бодянським, М. Гоголем, Є. Гребінкою, І. Котляревським, М. Максимовичем, Т. Шевченком та ін. [672] Зауважимо, що питання про впливи «Истории Малороссии» та інших творів М. Маркевича на поезії Великого Кобзаря і до сьогодні належить до актуальних проблем шевченкознавства [673]. Поетичні експерименти й етнографічні захоплення малоросійською минувшиною і підвели М. Маркевича до, власне, історичних зацікавлень. Вважають, що ці інтереси виявилися у юнака ще в 1820-х роках [674].
Врешті, 1831 р. у передмові до збірки «Украинские мелодии» М. Маркевич публічно проголошує свої наміри на ниві історіописання:
«Якщо вистачить на те сил моїх і часу, можливо, я наважусь принести моїм співвітчизникам та землі, яка вигодувала колись наших прабатьків, а нині зберігає їх рештки – докладний опис красот історичних, чарівність природи, звичаїв, обрядів, одягу, давнього правління Малоросійського. Приємно було б згадати, який був Батурин, якою була вдача, мова, приємно уявити собі вітчизну у дні її минулі. Певний, що недоліки мого твору будуть пробаченні за мету, котру я мав у своїх починаннях, тоді я з великою рішучістю представлю мою працю на суд просвічених письменників» [675].
Ця цитата виявляє естетично-літературні й етнографічні устремління М. Маркевича щодо історії України на початку 1830-х років. Звичайно, вони зазнали певної еволюції впродовж десятиліття, що розділяє вказану сентенцію та написання «Истории Малороссии». Однак, ця еволюція, мабуть, не була істотною, на що вказують численні літературні пасажі у викладі історичного матеріалу на сторінках вищезгаданого п’ятитомника. Крім літературної й етнографічної практики, а також музичних вправ, чільне місце в творчості та житті М. Маркевича посідала антикварна діяльність. Загалом він одержував незрівнянну насолоду від самого процесу пошуку та збирання історичних пам’яток, документів і матеріалів, який часто-густо перетворювався для нього на самоціль. Причому ці захоплення споглядаємо навіть в історико-статистичних працях цього автора [676].
В одній зі своїх розвідок М. Маркевич докладно розповів про історію формування власного архівного зібрання. Ще на початку 1850-х років він згадував про те, з якою пристрастю та величезним емоційним запалом він збирав свій архів [677]. Наприкінці життя тяжкохворий історик дуже переймався долею цієї величезної колекції [678]. Зокрема, він планував продати право на її видання під назвою «Маркевичевский архив» на кшталт «Древней Российской Вивлиофики» (1773 – 1775) Миколи Новикова. Не випадково наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. про М. Маркевича досить часто згадували як про фундатора великої архівної колекції [679]. Приміром, О. Лазаревський писав, що близько 1860 р. у С.-Петербурзі за його колекцію просили 5 тисяч рублів [680]. Зрештою, колекція М. Маркевича привертала увагу багатьох дослідників протягом усього ХХ ст. Скажімо, на початку 1950-х років у процесі підготовки тритомника документів «Воссоединение Украины с Россией» постало навіть питання про повернення до України понад 6 тис. одиниць зберігання з цієї колекції, що переховувалась у Рукописному відділі Бібліотеки ім. В. І. Леніна у Москві [681].
У передмові до історичних актів, опублікованих 1848 р., М. Маркевич досить промовисто висловив і своє ставлення до свідчень джерел: «…я вважаю священним обов’язком передавати всім моїм співвітчизникам будь-які нові відомості, отримані мною про минуле життя пращурів наших та всієї країни» [682]. Отже, самоцінність набутого джерельного матеріалу про українську минувшину видається історику найважливішою, а думка про критичне опрацювання відомостей побутує десь на маргінесі його уявлень.
В українському та російському історіописанні побутують різні погляди про М. Маркевича як ученого: «поет-історик» (М. Максимович) [683], «зразок місцевого патріота та практичного етнографа-аматора», «етнограф-самоук» (О. Пипін) [684], не стільки дослідник-історик, скільки письменник (О. Грушевський) [685], «перший національний український історик» (С. Томашівський) [686], «типовий романтик» (І. Айзеншток) [687], «пристрасний колекціонер» та «історик молодшого покоління», який не вмів критично опрацьовувати джерела [688], «ідеолог лівобережного українського панства» й «палкий оборонець українського автономізму» (О. Оглоблин) [689], «один з найкультурніших людей тогочасної України» (О. Оглоблин) [690], «представник українсько-російського романтизму» (Д. Чижевський) [691], «історик-самоучка» (М. Марченко) [692], «ентузіаст-компілятор» (О. Пріцак) [693], поет-учений (С. Крижанівський) [694] та ін. Дехто з сучасників уважав М. Маркевича сибаритом. Наприклад, російський поет і перекладач О. Струговщиков, приятель М. Глинки, називав його «обдарованим ледарем» [695]. Проте цю оцінку навряд чи можна вважати адекватною, позаяк вона спиралася виключно на враження світського петербурзького життя кінця 1830-х – початку 1840-х років, яке продукувало відповідні стильові моделі поведінки.
Варто підкреслити, що М. Маркевич принципово поділяв дослідницьку працю історіографа й історика. Зокрема, він уважав, що перший пише тільки для вченої громадськості, останній – для всіх [696]. Призначення історика автор «Истории Малороссии» вбачав, передусім, у літературній обробці фактографічного матеріалу. Та найкраще дослідницькі мотивації й інтенції простежуються у його полемічній реакції на велику рецензійну статтю М. Полевого, присвячену «Истории Малой России» Д. Бантиша-Каменського. Адже М. Маркевича найбільше вразила заувага рецензента про відчуження росіян від «туземців» (малоросіян), зокрема його протиставлення Москалів та Козаків [697], яке фактично констатувало співіснування різних народів в імперії Романових.
М. Маркевич навіть написав окрему розвідку «О Малороссии и об Украине», яка мала увійти до його майбутньої книги «О Малороссии» [698]. На його думку, «…починаючи з Олега та до Новгородців XIV віку всі нас уважали переважно Росіянами, та й наше Ім’я Малоросіяни це доводить» [699]. Ця теза нагадує відомі пасажі знаменитої дискусії «південців» та «північан». Однак, М. Маркевич не обмежується вказаною констатацією. Він наголошує на славі та гідності, пов’язаних із козацтвом [700], на виключній ролі Києва як духовного і релігійного центру всієї Русі [701], обстоює думку про значення етноніму Україна як пограничної землі та відкидає тлумачення М. Карамзіна («прилегла до поля сторона») [702].
Такі зауваги виказують загальноросійську лояльність, яка заразом сполучається з героїко-патріотичними устремліннями історика, зокрема з його орієнтацією на своєрідні, унікальні характеристики української минувшини. Відтак історик прагне означити особливе і навіть унікальне місце Малоросії на загальноросійському культурному полі. Російський учений Г. Карпов охрестив такі пріоритети М. Маркевича «дріб’язковим Малоросійським патріотизмом» [703].
Водночас М. Маркевич намагався опонувати М. Полевому як одному з провідників «скептичної школи» у російській історіографії, зокрема підготував розвідку «О народах Обитавших в Стране, где Господствует Язык Малороссийский» [704]. Ця стаття, як і праця історика «О Малороссии и об Украине», була підготовлена, очевидно, у 1830-х роках і розглядалася самим автором як частина майбутньої книги «О Малороссии». Насамперед, М. Маркевич скеровує свої інвективи супроти захоплень російського вченого студіями німецького історика Б. Нібура, якого вважають фундатором критичного чи історико-філологічного методу. Тим більше, що М. Полевой називав його «першим Істориком нашого століття» [705]. Тому спроби систематичного застосування критичного методу в «Истории русского народа» М. Полевого (М., 1829 – 1833. – Т. 1 – 6), які продукували цікаві інтелектуальні новації, хоч, часом призводили до необгрунтованих тлумачень та абсолютизованих висновків, М. Маркевич оцінював украй негативно.
«Європа позбулася навіженства доводити та спростовувати то чого ні довести, ні спростувати неможливо. Останній, запізнілий гонитель Ромула і Рема Нібур помер, постав новий напрям історії. Доки в Росії ми не почули про цей Новий напрям, ми Нібурили скільки сил було в нас та можливостей. Але коли дізналися, що за морем є якась поступова система промислу народів, то і ми почали промишляти народами…», – саркастично зауважує М. Маркевич [706].
Заразом він відкидає провідну методологічну настанову М. Полевого стосовно історії народу як основного предмета наукових студій та її протиставлення щодо історії держави. Натомість М. Маркевич обстоює тезу про неможливість відокремити минувшину народів від історії їх володарів [707]. Схожу думку історик висловлює і у листі від 26 січня 1836 р. до російського поета В. Жуковського, в якому повторює відомий вислів М. Карамзіна: «Історія народу належить царю» [708]. Зауважимо, що опонент М. Полевого вважає шкідливою навіть саму спробу такого поділу. Він наголошує, що «Історія є наукою вельми Корисною для Царів і Полководців» [709].
Зрештою, М. Маркевич демонструє скептичне та негативне сприйняття студій М. Полевого з перспективи пізньопросвітницького раціоналізму, зокрема наголошує на повчальній функції історії. Однак, цей негативізм не є тотальним. Зокрема, український історик практично погоджується з тезою М. Полевого, коли розглядає малоросійську минувшину як частину загальної історії Росії [710].
Отож мотивації М. Маркевича як дослідника є досить складними та суперечливими. Це – домінація літературно-естетичних складових та культурницьке представлення малоросійського патріотизму, які сполучаються з щирою загальноімперською лояльністю і пізньопросвітницьким розумінням призначення історіописання. Такий інтелектуальний підмурок спричиняв досить своєрідну і вибіркову рецепцію тогочасних романтичних новацій, до якої автора «Истории Малороссии» підштовхували його дослідницькі практики (літературна, етнографічна й антикварна).
Втім, для реалізації амбітного проекту з написання нової версії історії України в 1830-х – 1840-х роках та її введення до імперського гранд-наративу фахові можливості і підготовка Миколи Маркевича видаються, щонайменше, недостатніми, особливо, якщо взяти до уваги стислий термін підготовки його п’ятитомника (літо 1838 р. – початок 1840 р.) [711]. Дехто з сучасників навіть називав його «Историю Малороссии» продуктом «сільської діяльності», яку автор написав між господарськими справами у маєтку [712]. Таке досить дивне поєднання поміщика-культурника й антиквара-збирача історичних пам’яток і реліквій з літератором-митцем та етнографом-практиком в одній особі створювало незвичайний, перехідний тип історика-аматора зі своєрідним стилем мислення.
Примітки
646. Рец. на кн.: Бантыш-Каменский Д. История Малой России. – М., 1842. – Ч. 1 – 3. // СО. – 1842. – № 3. – С. 11.
647. Маркевич Н. Первая любовь, подвиги и кончина Тимофея Хмельницкого. Эпизод из новой ненапечатанной Истории Малороссии // Маяк. – 1840. – Ч. 5. – С. 1 – 7; Его же. Мазепа. Статья первая – вторая [Отрывки из второй части «Истории Малороссии» Н. А. Маркевича] // Маяк. – 1841. – Ч. 23. – Гл. 3. – С. 33 – 54; Ч. 24. – Гл. 3. – С. 55 – 70; Его же. Мазепа. Статья третья [Отрывок из второй части «Истории Малороссии» Н. А. Маркевича] // Там же. – 1842. – Т. 1, кн. 1. – Гл. 3. – С. 1 – 15.
648. Его же. Гетманство Барабаша [Отрывок из «Истории Малороссии», сочиненной Н. А. Маркевичем] // РВ. – 1841. – № 5. – С. 468 – 492.
649. Бурачек С. Рец. на кн.: Бантыш-Каменский Д. История Малой России. – С. 47.
650. Р. Р. В. [Редакция «Русского вестника»] Примечание к соч. «Гетманство Барабаша» Н. А. Маркевича // РВ. – 1841. – № 5. – С. 468.
651. Марченко М. І. Українська історіографія… – К., 1959. – С. 150
652. Кравченко В. В. Нариси з української історіографії… – С. 325.
653. Когут З. Розвиток української національної історіографії в Російській імперії… – С. 198.
654. Василенко Н. К истории малорусской историографии и малорусского общественного строя… – С. 251; Грушевский М. Развитие украинских изучений в XIX в. и раскрытие в них основных вопросов украиноведения // Украинский народ в его прошлом и настоящем: В 2 т. – СПб., 1914. – Т. 1. – С. 19; Крип’якевич І. Українська історіографія XVI – XVIII в. – С. 7 (32); Макаров Н. Воспоминания о Н. А. Маркевиче // Основа. – 1861. – № 1. – С. 294; Пыпин А. Малорусская этнография… – 1886. – № 1. – С. 302; Франко І. Нарис з історії українсько-руської літератури до 1890 р. – Львів, 1910. – С. 101.
655. Голобуцкий В. Дипломатическая история… – С. 13.
656. Ульяновський В. І. Незавершені та маловідомі праці М. А. Маркевича // РКСУ. – К., 1994. – Вип. 2: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. – С. 61, 62; Кравченко В. В. Нариси з української історіографії… – С. 301, 302.
657. Жемчужников Л. М. Заметка к статье «Воспоминания о Н. А. Маркевиче» (с портретом) // Основа. – 1861. – № 2. – С. 185 – 187. Див. також: Перетц Л. З листування М. А. Маркевича // ІР НБУВ. – Ф. 10. – Спр. 17923. – Арк. 26.
658. Якушкин В. К литературной и общественной истории 1820 – 1830 гг.: Н. А. Маркевич – К. Ф. Рылееву (Туровка, 1825 г., сентября 25-го) // РС. – 1888. – № 12. – С. 599.
659. Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850 – 62 / Видав К. Студинський. – Львів, 1905. – С. 372.
660. Маркевич А. И. Марковичи. – К., 1890. – С. 55.
661. Голубчик Г. Д. Рід Марковичів-Маркевичів у культурно-громадському житті України: «нова сімейна історія»: Автореф. дис…. к.і.н.: 07. 00. 06 / ДНУ. – Дн., 2003. – 20 с.
662. Маркевич Н. А. Отрывок из Большего исторического, мифологического, статистического, географического и литературного словаря Российского государства. – М., 1836. – C. I; Колесник Є. О. Бібліотека М. А. Маркевича // УІЖ. – 1973. – № 1. – С. 108.
663. Дорошенко П. Два письма историка Н. А. Маркевича [до Олександра Михайловича Марковича] о своем родоначальнике Марке Аврамовиче [1847 – 1848] // КС. – 1885. – № 12. – С. 690 – 698.
664. Бойко Ю. М. А. Маркевич і Т. Г. Шевченко // ЗНТШ. – Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1963. – Т. 177: Зб. на пошану сімдесятиріччя народин Р. Смаль-Стоцького. – С. 123.
665. Косачевская Е. М. Н. А. Маркевич, 1804 – 1860. – Л., 1987. – С. 30 – 35.
666. Там же. – С. 6; Черейский Л. А. Пушкин и его окружение… – С. 254.
667. Струговщиков А. Н. Михаил Иванович Глинка: Воспоминания, 1839 – 1841 // РС. – 1874. – № 4. – С. 700 – 701.
668. Воспоминания Н. А. Маркевича о встречах с Кюхельбекером в 1817 – 1820 гг.: Извлечения // ЛН / Гл. ред. А. М. Еголин. – М., 1954. – Т. 59, ч. 1. – С. 507 – 512.
669. Якушкин В. К литературной и общественной истории… – С. 597 – 599; Письма [К. Ф.] Рылеева: Письма к Ф. Б. Булгарину, А. Ф. Воейкову, П. А. Вяземскому, Д. И. Завалишину, Н. А. Маркевичу, в Московский цензурный комитет, Ф. А. Рылееву // ЛН. – С. 137 – 154.
670. Данилов В. К биографии Н. А. Маркевича (Письма его к М. А. Максимовичу) // ЛЕУАК. – Екатеринослав, 1911. – Вып. 7. – С. 224.
671. Єфремов С. Історія українського письменства / Ред. і передм. М. К. Наєнка. – К., 1995. – С. 318 – 319.
672. Косачевская Е. М. Н. А. Маркевич, 1804 – 1860. – С. 6.
673. Студинський К. «Перебендя» Т. Шевченка і «Бандурист» Маркевича (Причинок до генезис поезій Т. Шевченка) // Зоря (Львів). – 1896, 15 (27) груд. – № 24. – С. 477 – 479; Марковський М. Шевченко і Микола Маркевич (Дещо до історії поетичної творчості Т. Г. Шевченка) // Україна. – 1925. – № 1/2. – С. 37 – 41; Гайдай Г. О. Т. Г. Шевченко і М. А. Маркевич // РЛ. – 1960. – № 3. – С. 61 – 67; Бойко Ю. М. А. Маркевич і Т. Г. Шевченко. – С. 120 – 140.
674. Saunders D. The Ukrainian Impact… – P. 237.
675. Маркевич Н. Предисловие // Украинские мелодии. – С. XXVII – XXVIII.
676. Его же. Статистика прошлого [18] столетия. Народонаселение, хозяйство, торговля, быт и пр. // ІР НБУВ. – Ф. 14. – Спр. 4977. – 105 арк.
677. [Архив Н. А. Маркевича] // ОЗ. – 1851. – Т. 74. – Отд. 8: Литературные и художественные Новости. – С. 328 – 335.
678. Маркевичевский архив // Современник. – 1859. – № 4. – С. 355. Див. також про архів М. Маркевича: Павловский И. Н. А. Маркевич // РС. – 1874. – № 5. – С. 206; Отчет Московского публичного и Румянцевского музеев за 1870-1872 г., представленный директором музеев г. Министру народного просвещения. – М., 1873. – С. 32 – 35.
679. Козмин Н. К. Очерки из истории русского романтизма. – С. 43.
680. Лазаревский А. М. Описание Старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. – К., 1888. – Т. 1: полк Стародубский. – С. IV.
681. Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві / Авторизов. переклад з англ. М. Климчука, Х. Чушак; за ред. М. Климчука. – К., 2008. – С. 180.
682. Акты, поясняющие Историю Малороссии и открытые Н. А. Маркевичем // ЧОИДР. – М., 1848. – Кн. 1. – С. 109
683. Максимович М. Об историческом романе г. Кулиша «Черная рада», 1857 г. (Письмо к Г. П. Галагану) // Собр. соч. М. А. Максимовича: В 3 т. – К., 1876. – Т. 1: Отдел исторический. – С. 524.
684. Пыпин А. Малорусская этнография за последние двадцать пять лет // ВЕ. – 1886. – № 1. – С. 301; Его же. История русской этнографии. – СПб., 1891. – Т. 3: Этнография малорусская. – С. 341.
685. Грушевский А. С. Н. А. Маркевич (Из прошлого украинской литературы и историографии) // ЖМНП. – 1911. – №1. – С. 110.
686. Томашівський С. Володимир Антонович. Його діяльність на полі історичної науки (З нагоди ювілею) // ЛНВ. – 1906. – Т. 33, № 1. – С. 42.
687. Айзеншток І. До характеристики Мик. Маркевича // Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського з нагоди шістдесятої річниці життя та сорокових роковин наукової діяльності: У 3 ч. – К.,1928. – Ч. 2: Історично-літературна. – С. 268.
688. Паисов Н. Ф. Документы об истории Украины XVIII в. Собрание Н. А. Маркевича // Записки Отдела рукописей Всесоюзной библиотеки им. В. И. Ленина. – М., 1939. – Вып. 5. – С. 51.
689. Оглоблін О. П. «Історія України»… – Арк. 31.
690. Оглоблин О. Проблема українських зв’язків Шевченка // Оглоблин О. Студії з історії України: Статті і джерельні матеріали / За ред. Л. Винара. – Нью-Йорк – Київ – Торонто, 1995. – С. 67.
691. Чижевський Д. Міцкевич і українська література // Чижевський Д. Філософські твори. – Т. 2: Між інтелектом і культурою: дослідження з історії української філософії. – C. 146.
692. Марченко М. І. Українська історіографія… – К., 1959. – С. 151.
693. Пріцак О. Гарвардський центр українських студій і школа Грушевського // Пріцак О. Чому катедри українознавства в Гарварді? – С. 97.
694. Крижанівський С. «Украинские мелодии» Миколи Маркевича в початках українського романтизму ХІХ ст. // Сучасність. – 1993. – № 2. – С. 147.
695. Струговщиков А. Н. Михаил Иванович Глинка… – С. 700.
696. Косачевская Е. М. Н. А. Маркевич, 1804 – 1860. – С. 107.
697. Н. П. [Полевой Н.] Малороссия… – С. 77.
698. Маркевич Н. А. О Малороссии и об Украине [для книги «Про Малоросію»] // ІР НБУВ. – Ф. 14. – Спр. 4978. – 9 арк.
699. Там же. – Арк. 3.
700. Там же. – Арк. 4 зв.
701. Там же. – Арк. 8.
702. Там же. – Арк. 8 зв. – 9.
703. Карпов Г. Ф. Критический обзор… – С. 40.
704. Маркевич Н. А. О народах обитавших в стране, где господствует язык малороссийский [для книги «Про Малоросію»] // ІР НБУВ. – Ф. 14. – Спр. 4978. – Арк. 10 – 26.
705. Полевой Н. История русского народа. – М., 1830. – Т. 1: От древнейших времен до разделения России на уделы (до 1055-го года). – С. V.
706. Маркевич Н. А. О народах Обитавших в Стране… – Арк. 14 зв.
707. Там же. – Арк. 14зв. – 15.
708. Перетц Л. Н. Два украинских корреспондента В. А. Жуковского [М. Максимович та М. Маркевич] // Сб. ст. к сорокалетию ученой деятельности академика А. С. Орлова / Ред. В. Н. Перетц. – Л.,1934. – С. 100.
709. Маркевич Н. А. О народах Обитавших в Стране… – Арк. 15.
710. Там же. – Арк. 11.
711. Кравченко В. В. Нариси з української історіографії… – С. 307.
712. [Бодянский П. И.] Биографический словарь уроженцев Полтавской губернии или умерших в ней, известных своею служебною или литературною деятельностью // Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год. – Полтава, 1865. – С. 448.