4.1.1. Генуезька делегація

Талах В. М.

а. Головним представником Генуезької Республіки під час підписання договору виступав Джаноне да Боско, названий «консулом Кафи та всіх генуезців у Монгольській державі, які в ній живуть». За даними А. Пономарьова він обійняв посаду у листопаді 1379 р. [Пономарёв 2000: 323]. Таким чином, де Боско був призначений на посаду дожем Нікколо Гуарко за умов гострого конфлікту між Генуєю та Венецією, так званої «Кьоджінської війни». Незадовго до імовірного від’їзду де Боско до Таврики, 16 серпня 1379 р. генуезці та їхні союзники здобули значну перемогу: вони оволоділи фортецею Кьоджа, що закривала вхід до Венеціанської лагуни. Проте, у грудні-січні становище генуезців істотно погіршилося, імовірно у зв’язку із цим з Кафи на допомогу метрополії було відправлено дві галеї із екіпажами загальною чисельністю близько 150 осіб [Ibidem: 323, 383]. Одну з них спорядив Джоанне Ферейхіо, а іншу – Паоло де Реца [Книга массарии 1381: 175, 184, 201, 220, 233, 236]. У звязку із Кьоджінською війною в Кафі навіть був запроваджений надзвичайний податок на рухоме майно некатоликів (мусульман, вірмен, греків і євреїв), так званий котум (cotumum) [Balard 1978: 403].

Незважаючи на окремі успіхи, бойові дії у першій половині 1380 р. були в цілому невдалими для Генуї, й 24 червня генуезький загін у Кьоджі здався. Після цього, у другій половині 1380 р. тривали збройні сутички на морі, які не дали вирішального успіху жодній із сторін, але істотно перешкоджали судноплавству обох італійських морських республік, зокрема, не дозволили вчасно прибути до Кафи наступнику Де Боско.

Відомо, що за консулату Боско у Кафі велося будівництво: так, ним було збудовано два мости, «м’ясників» та Святого Антонія [Пономарёв 2000: 394].

У взаєминах з ординцями Джаноне де Боско підтримував контакти з різними сторонами громадянської війни у Джучієвому улусі. З одного боку, у травні 1380 р. відбувається обмін візитами між урядовцями кафінської адміністрації та солхатськими посадовцями, які імовірніше за все представляли Токтамиша [Джанов 2018: 63-65], разом із тим, за його консулату до Кафи прибувають посли Мамая [Ibidem: 175; 230].

Кафінським консулатом адміністративно-дипломатична кар’єра Де Боско не завершилася: в подальшому він виступає в якості одного з послів та вповноважених [ambassatores et procuratores] дожа Антоніотто Адорно, які під час великої дипломатичної місії до Причорномор’я 27 травня 1387 р. підписали в Пері угоду з Іванком, сином Добротиці, правителем Східної Болгарії, що завершила тривалий збройний конфлікт генуезців із цим князівством, 8 червня – з османським султаном Мурадом I у Малагіні (Мала Азія) [De Sacy 1827: 59, 61, 65, 70], а 12 серпня того ж року взяли участь у підписанні в Солхаті нового договору з ординцями. Ця система договорів на певний час убезпечила генуезькі володіння на Чорному морі, проте, з іншого боку, розв’язала османам руки для рішучого наступу на Сербію та остаточного підкорення Балкан.

б. Поряд з консулом з генуезької сторони договір уклали Бернабо Рісо (чи Ріццо) та Терамо Пікінотто, позначені як «синдики та масарії громади Кафи». Синдиками у середньовічній Європі, зокрема, Північній Італії, називали членів колегіальних органів управління, у цьому випадку йдеться про те, що Ріццо та Пікінотто були членами ради при консулі. Ця рада наприкінці XIV ст. складалась із 6 членів і вирішувала фінансові справи, здійснювала правосуддя, представляла Генуезьку Республіку у зовнішніх зносинах [Balard 1978: 370-371].

Важливіше, що Ріццо та Пікінотто були масаріями, тобто особами, у віданні яких знаходилася кафінська масарія (скарбниця), і контролювали фінансове життя колонії. Старшим з них виступає Бернабе Ріццо, який у книгах масарії завжди згадується по імені, тоді як Пікінотто позначється описово «товарищ» (socius). Ріццо та Пікінотто прибули до Кафи разом із де Боско і здійснювали повноваження до 16 березня 1381 р. Крім того, Пікінотто був членом управи у справах греків (officium super rebus grecorum) [Пономарёв 2000: 322, прим.15].

в. Серед свідків з генуезького боку першим зазначено Лючіо де Літурффі. Лючіо (чи, частіше, Лючано) де Літурффі був поважною особою, одним із двох (поряд із Абрано де Джентіле) кафінських банкірів, через банки яких масарія здійснювала операції. Крім того, він часто залучався до виконання дипломатичних місій. Зокрема, Літурффі фінансував поїздки кафінских посланців до Солхата у 1374 р., відвідував Солхат у січні та березні 1382 р. [Джанов 2018: 57; 79-80], крім того, у першій половині 1382 р. належав до посадових осіб, що управляли Готією [Ibidem: 92].

г. Другий свідок з генуезького сторони – Марко Спінола, представник відомого генуезького шляхетського роду. Він також виступає як кредитор дипломатичних заходів кафінської громади, разом із Літурффі бере участь у посольстві до Солхата у березні 1382 р. [Джанов 2018: 71; 80]. Водночас у документах згадуються Якобо Спінола, капітан Кафінської фортеці, а також один з управителів Готії, Джорджо Спінола, судновласник, і Оберто Спінола, імовірно, родичі Марко [Книга массарии 1381: 185, 194, 198, 203-206, 209, 220, 224, 228].

д. Третій свідок з кафінського боку – Раффе (Рафаеле) де Фачіо – був збирачем імператорського комеркія, податку, що стягувався в Кафі на користь хана, у документах кафінської масарії згаданий: «Comerihium Imperii Gazarie collectum in Caffa per Raffaelem de Facio et Iohannem Ususmaris», «торгівельний податок Хазарської імперії, зібраний у Кафі Рафаеле де Фачіо та Джованні Узусмарісом» [Книга массарии 1381: 187]. Із запису у книзі кафінської масарії від 20 червня 1381 р. випливає, що ще за часів панування Мамая він та його товариш були збирачами торговельного податку з ханлуків:

«Raffael de Facio et Iohannes Ususmaris collectores comerihii canlucorum collectum in Caffa anni preteriti et presentis videlicet a districtionem [?] domini Mamay usque ad adventum dominationis domini Sarihi tunc domini Sorchati» [Книга массарии 1381: 224].

«Рафаеле де Фачіо та Джованні Узусмаріс, збирачі торговельного податку з ханлуків, зібраного у Кафі у попередні роки та в поточному, а саме, упродовж (?) пана Мамая до приходу панування пана Саричі, у той час пана Солхата». В іншому місці книги масарії Саричі названо «одним із панів Солхата» («alius dominum Sorchati») [Ibidem: 202].

Зважаючи на його зносини із збирачами податків у Готії, імовірніше за все він очолював податкове відомство кримського намісництва.

е. Четвертий свідок-генуезець, згаданий у договорі – Джоанне де Камольї (Камуліо). У травні 1380 р Камольї «у суспільних справах» відвідував Солхат, де зустрічався із згаданим вище Саричі [Книга массарии 1381: 202]. Під квітнем 1381 р. Камольї названий у документах масарії «намісник узбережжя Готії з боку моря» (Iohanne de Camullio vicario ripperie Gotie de verssus marinam), цю посаду він обіймав щонайменш до середини лютого наступного року [Книга массарии 1381: 217]. У подальшому, влітку 1382 р., Камольї отримав другу за значущістю в Генуезькій Газарії посаду консула Солдаї [Canale 1855: 335].

є. У якості перекладача консула у тексті згаданий Джованні Ріццо (можливо, родич масарія Бернабе Ріццо). «Джоане Ріццо, толмач» («Iohannus Ricius torcimanus») неодноразово згадується у книзі масарії як отримувач платні від кафінської адміністрації, у тому числі у зв’язку із поїздками до Солхата у 1381 – 1382 рр.[ Книга массарии 1381: 196, 199, 201, 203, 206, 209, 213].