4.2.3. Обставини підписання
Талах В. М.
В. Чіочільтан коментує наявність двох договорів наступним чином: з його точки зору восени 1380 р. намісником Солхата був Ільяс, який у той час ще не визнавав Токтамиша ханом, тому «Токтамиш зробив «чужинця» Черкеса своїм представником у Криму перед тим, як досягнув угоди з місцевими спадковими магнатами, але тоді усунув його і передав його повноваження Ільясу, синові Кутлуг-Буги, зміна, що істотно сприяла загальному замиренню Золотої Орди взимку 1380/1381 рр. Ці внутрішні зміни в Орді пояснюють існування двох однакових договорів із двома різними очільниками татарської делегації» [Ciocîltan 2012: 232]. При цьому, дослідник вважає, що Ільяс-бек не впустив Черкеса до Солхата, чому й виникла ідея його вбивства руками генуезців, а заміна Черкеса на Ільяса сталася внаслідок переходу емірів, у тому числі Кутлуг-Буги, від Мамая до Токтамиша на Калках, що мало місце між підписанням двох договорів [Ibidem: 231].
Кафа, вежа Св. Костянтина, 1382 р.
Однак, проти такої реконструкції подій свідчить наступне:
1) Кутлуг-Буга, батько Ільяса, виступав як представник Токтамиша у Криму вже на початку березня 1380 р.;
2) у травні 1380 р. Черкес та Ільяс, здається, мирно уживалися в якості «панів Солхата» [Джанов 2018: 64];
3) Ільяс-бек, син Кутлуг-Буги Інака, та «мусульманин із Солхата», вбитий Теофілато Сеньорітою між 20 листопада 1380 та 3 липня 1381 року, не можуть бути однією особою;
4) політичні клаузули договору від 28 листопада містять вказівки на те, що Мамай на той час вже шукав притулку;
5) в договорі немає жодного натяку на те, що Черкес фактично не володів Солхатом.
Слід мати на увазі, що згідно з аналізом О. Джанова на початку 1380-х років у Солхаті було три вищі достойники, до яких у генуезьких документах застосовувався титул «dominus Sorchati», «пан Солхата»: бек Солхата, який очолював військову адміністрацію та дипломатичну службу і був власно ханським намісником, даруга Солхата, який відав справами цивільного управління та збором податків із підданців хана, та імператорський комеркіарій (тамгачі), до відання якого належало отримання податків і зборів від генуезьких колоній [Джанов 2018: 65, прим. 65]. Беком Солхата у травні – листопаді 1380 р. був Черкес, тамгачі – імовірно, Саричі, отже, для Ільяс-бека для цього часу залишається місце даруги.
Беззаперечним фактом, який випливає з документів, є те, що між 28 листопада 1380 і 22 лютого 1381 р. Черкес перестав бути солхатським беком, а його місце посів Ільяс. Можливі чотири варіанти перебігу подій:
а) намісник Солхата Черкес загинув у збройній сутичці з якимись ворогами;
б) Черкес зрадив Токтамишу (таємно чи відкрито), але був убитий Ільясом, який залишився вірним ханові;
в) Черкес помер природною смертю, а його місце зайняв наступний в ієрархії солдатських високопосадовців Ільяс;
г) Черкес з якихось причин був відкликаний ханом із Солхата.
Перший варіант є найменш імовірним: громадянська війна у Джучієвому улусі на той час практично припинилася, Мамай, навіть якщо ще був живий, не мав істотних сил, джерела не кажуть про якісь воєнні дії у цей час.
На користь «теорії заколоту» є два аргументи: 1) переукладення договору з генуезцями – потреба в ньому могла бути обумовлена тим, що документ, підписаний зрадником і заколотником, втрачав легітимність; 2) повна зміна складу ординської делегації.
Проте, за ближчого розгляду обидва ці доводи виявляються заперечними.
Договір 30 шабана 782 р.г. був укладений Черкесом як від імені хана, так і від власного імені як пана Солхата. Акти ординської влади (принаймні, деякі їх категорії) мали персональний характер, і мали підтверджуватися новим носієм повноважень після смерті попередника: так, володимирські (пізніше, московські) митрополити підтверджували свої привілеї у кожного нового хана, починаючи з Менгу-Темура і до часів Мамая (збереглися три ярлики, четвертий вважається підробленим, але з текстів випливає, що вони давалися кожним новим ханом); венеціанці Тани, які отримали ярлик від Узбек-хана, підтвердили його у Джанібека та Бердібека. Отже, договір, укладений від імені одного з намісників Солхата, після його смерті міг потребувати підтвердження наступним. Додатковим аргументом на користь такого припущення може бути обставина, що після того, як Ільяса в якості бека Солхата змінив його батько Кутлуг-Буга, з ним кафінським консулом у другій половині 1382 чи у першому півріччі 1383 р. було укладено окремий договір.
Що стосується зміни складу ординської делегації, то з вибулих Маулана Мохаррам був особистим представником Черкеса, отже, втрачав повноваження після смерті останнього. Кочкельди Омар-ходжа був послом Токтамиша й, після укладення договору, мусив був повернутися до ханської ставки з доповіддю про те, що сталося. Кунак-бек та Акбуга-бек мали володіння за межами Криму, тому, імовірно повернулися до своїх кочів’їв. Отже, без пояснень залишається лише відсутність ближче невідомого Тоглу-бека, проте, вона сама по собі не має закономірного характеру.
Проти припущення про зраду Черкеса свідчить те, що вона не мала очевидних мотивів: Мамай, якщо ще був живий, сам по собі на той час був битою картою, без зовнішньої підтримки він нічого не був вартий, а від генуезців він її не одержав, інших скільки-небудь реальних суперників у Токтамиша в Улусі Джучі на той момент не було.
Нарешті вирішальним аргументом проти припущення про конфлікт між Черкесом та верховною владою в Орді є те, що у 1383 році кафінська адміністрація розглядала договір, укладений з Черкесом, як не менш легітимний, аніж підписаний з Ільяс-беком, і наказала виготовити переклади обох документів.
Ординські писарі в юрті. «Альбоми Діца», Берлін, Державна бібліотека
Таким чином, найімовірніше, що взимку 1380 / 1381 р. намісник Солхата Шіх-Черкес чи то помер, чи то був відкликаний, і його заступив Ільяс-бек. Це викликало певне занепокоєння у кафінських очільників і вони вжили заходів для зміцнення генуезької присутності в Готії: записи масарії повідомляють про
«XXXII missis cum Georgio de Lorto pro custodia Gotie de mense ianuarii videlicet pro stipendio eorum de mense uno incepto die XXVIII ianuarii et finito die XXVIII februarii » [Книга массарии 1381: 217],
«32 [особи], відправлені з Джорджо ді Лорто для охорони Готії, у місяці січні, а саме, платня їм за один місяц, починаючи з 28 січня та закінчуючи 28 лютого».
Тим не менше, Ільяс-бек погодився на переукладення договору і відправив делегацію на чолі з Ходжа-Камаричі для ведення переговорів. Крім 32 вершників, відправлених до Готії, кафінці використали й більш вагомі аргументи. Книга масарії повідомляє, що пізніше Джоанне Фереіхо, багатий кафінський судновласник
«solvit Coia Comaricio sarraceno de Sorchati quos sibi promixi fuerunt tempore consulatus domini Ianoni de Boscho consulis Caffe occasione tractandi pacta Gotie cum domino Elliasbey domino Sorchati» [Книга массарии 1381: 244],
«заплатив Ходжі Комаричі, сарацину з Солхата [гроші,] які він пообіцяв за часів консулату пана Джаноне де Боско, консула Кафи у зв’язку із укладенням угоди про Готію з паном Ільясбеєм, паном Солхата».
Отже, керівникові ординської делегації було обіцяно, а потім і виплачено, чималий хабар у розмірі 240 соммів. Приязні стосунки з генуезцями зберігались у Камаричі і в подальшому: його посланцям у вересні та грудні 1381 р. було виплачено певне «утримання» («alaffa») за рахунок кафінської скарбниці [Книга массарии 1381: 205, 208]. «Утримання» від кафінців після укладання договору мав ще один учасник ординської делегації, Ходжа Хасан [Ibidem: 208].
Переговори, імовірно, були довгими і супроводжувалися декількома поїздками генуезьких представників до Солхата, принаймні, книга масарії згадує, що укладач тексту договору Антоніо Масорро мусив був «ходити до Солхата багато разів [per plures vices]» [Книга массарии 1381: 241]. Водночас, і солхатські очільники зносились із ханською ставкою, доки не отримали повноважень на переукладення договору.
В кінцевому рахунку зусилля генуезців увінчались успіхом: Ільяс-бек не лише підтвердив положення листопадової угоди, а й зробив важливу поступку – під юрисдикцію Кафи передавалося не тільки християнське, а все населення Готії.
У 20 числах лютого 1381 року до Кафи з Солхата прибула ординська делегація на чолі з Ходжою Камаричі із ханською пайзою. У будинку громади ординці ознайомились із підготовленими текстами договорів уйгурським письмом. Після цього ординці відвідали консула Джаноне де Боско, який знаходився разом із масаріями Ріццо та Піккінотто. Тоді договір було затверджено генуезькою стороною (в якій формі – неясно, оскільки згадок про підпис де Боско в копії документу немає). Після цього ординські посли у супроводі щонайменш перекладачів Франческо де Джібелетто та Антоніо Масорро повернулися до Солхата, де 22 лютого 1381 р., у п’ятницю, у своєму приміщенні (імовірно, юрті, «paraxo») Ільяс-бек приніс клятву дотримувати і не порушувати угоди. Клятва солхатського намісника була записана Масорро латиною та Джібелетті – уйгурицею, та засвідчена трьома особами з ординського боку, про що було зроблено відповідний запис у присутності перекладачів, черкеса Пандасені та генуезця Джоанне Ріццо. Запис про схвалення договору Ільяс-беком було скріплено «знаком» (тамгою) Ільяс-бека та печаткою громади Кафи (стосовно останнього незрозуміло – там же у Солхаті, чи пізніше у Кафі). Отримавши свої примірники документів, генуезькі представники повернулися до Кафи.