4.2.2. Ординська делегація

Талах В. М.

У протилежність генуезькій стороні склад ординських представників, що підписували договір у лютому 1381 р., порівняно з листопадом попереднього року повністю змінився.

а. Від імені хана Джучієва улусу другий договір уклав новий намісник Солхата Ільяс-бек, син Кутлуг-Буги.

В. Миць та Є. Хвальков вважають, що Ільяс-бек обійняв посаду кримського намісника до 25 грудня 1380 р., оскільки в цей день був присутнім на сніданку з кафінським консулом [Мыц: 2009; Khvalkov 2017: 102], однак, більш докладний аналіз записів засвідчує, що там йдеться про Іванів день, 24 червня: «… pro vino Trellie et confectis consumptis in festo Sancti Georgii vigillia Sancti Iohannis in tenendo coppam Eliasbey domini Sorchati quando venit ad prandium cum domino .. consule et in Festo Nativitatis Domini», («… за трелійське вино та страви, спожиті на святі Святого Георгія, на вечері Святого Иоанна, де отримав частування Ільясбей, пан Солхата, коли прийшов на сніданок з паном… консулом, і на свято Різдва Господня») між 23 квітня 1381 р. та 2 лютого 1382 р. [Книга массарии 1381: 211] (витрати на святкування Різдва не пов’язуються з Ільяс-беком). Таким чином, час вступу Ільяса на посаду – між останніми числами листопада 1380 та 20-ми числами лютого 1381 рр.

Батько Ільяса, Кутлуг-Буга, який має титул «інак», тобто «друг, наближена особа» (до хана), походив із коліна найманів-енджлі [Сабитов 2014: 124, 130]. Він уперше згадується в ярлику Джанібека венеціанцям від 26 грудня 1347 р. в числі трьох найвищих достойників Джучієва Улусу. Єгипетський автор Ал-Мухіббі, посилаючись на дипломатичне листування від серпня 1351 р., зазначає, що Кутлубуга Інак належав до «чотирьох, які, за прийнятим звичаєм, бувають очільниками в землях Узбека», тобто, мав ранг улусбека, правителя однієї з чотирьох частин держави, крім того, вжитий титул «глава емірів двох світів» вказує, що на той час Кутлуг-Буга був також беклярібеком, тобто, очолював військово-територіальну адміністрацію хана Джанібека [СМИЗО, I: 348-349].

За Бердібека Кутлуг-Буга, здається, втрачає посаду беклярібека, втім, залишається в числі улусбеків, зокрема, вносить на розгляд хана ярлики митрополиту Московському Олексію від 12 листопада 1357 р. та венеціанцям від 13 вересня 1358 р., тоді ж, у вересні 1358 р. він отримує від ханші Тайдули як відшкодування завданої венеціанцями шкоди величезну суму у 1105 безантів (більшу отримав тільки беклярібек Могул-Буга) [Григорьєв, Григорьєв 2002: 205-206, 208-209]. А. та В. Григорьєви вважають, що у цей час він був намісником Криму, але прямих вказівок на це немає.

Після початку громадянської війни у Джучієвому Улусі, восени 1360 р. Кутлугбуга знаходиться в Сараї, де підтримує вихідця зі східної, лівобережної частини Орді Хизр-хана і наполягає на страті виступає проти своєї колишньої благодійниці Тайдули [Утемиш-хаджи: 113]. Після вбивства Хизра влітку 1361 р. Кутлуг-Буга імовірно залишає Сарай, примірно під наступним роком пізніші литовські джерела називають його в числі учасників так званої Синьоводської битви:

«Коли господаремь был на литовьскои земли князь великий Олгирд и, шедъ в поле с литовьским воискомъ, побилъ татар на Синеи Воде, трех братовъ: князя Хачебея а Кутлубуга а Дмитрия. А тыи трии браты Татарьское земли, отчичи и дедичи Подольскои земли» [ПСРЛ, 35: 66, 74].

Щоправда, Мацей Стрийковський повідомляє про загибель татарських ватажків [Stryjkowski 1846: 6-7], проте, зважаючи на стилістичні особливості цього барокового автора, його звісткам не можна довіряти. Вказівка на те, що Кутлуг-Буга із братами був володільцем Поділля (тобто, мав права на данину з нього), дозволяє припустити, що його юрт знаходився десь між Поділлям та Чорним морем. В.Л. Миць, спираючись на топонімічні дані, вважає, що «основним місцем кочів’я (чи зимовою стоянкою) орди Кутлуг-Буги було лівобережжя гирла Дунаю» [Мыц 2002:109], проте, враховуючи постійні зв’язки із Кримом, можна припустити, що володіння Кутлуг-Буги охоплювали (також ?) більш східні області в районі Нижнього Дніпра.

У генуезько-ординскому договорі від 12 серпня 1387 р. згадуються «інші умови та домовленості, укладені між вищезазначеним величним паном Кутлубугою від імені згаданого пана імператора, з одного боку, та Бартоломео де Якобо, правником, у той час консулом Кафи, з іншого боку, написані уйгурськими літерами року 13 […], з тамгою [tamoga] згаданого пана Кутлубуги» [De Sassy 1827: 63]. Відомо, що Бартоломео де Якопо був консулом Кафи у 1365 р. і очолював похід, який призвів до захоплення Солдаї. Беручи до уваги, що цей похід відбувався практично одночасно з першим вторгненням до Криму Мамая, можна було б припустити, що йдеться про угоду, укладену Кутлуг-Бугою з генуезцями від імені Мамая [Джанов 2018: 55].

Проте, в тексті 1387 р. зазначено, що договір з де Якопо Кутлуг-Буга уклав «nomine dicti domini imperatoris», «від імені згаданого пана імператора», а згаданим на початку документу «imperatore dignissimo Tartarorum» був «inclytus et excelsus dominus Toctamis», Токтамиш, який у 1365 р. жодних домагань щодо влади ще не виявляв. Отже, слід погодитись із В. Гейдом та В. Смірновим, що тут йдеться про повторне консульство Бартоломео де Якопо в Кафі між червнем 1382 р. та липнем 1383 р., яке встановлюється на підставі акта від 7 березня 1382 р., в якому Де Якопо названий обраним консулом Кафи [Canale 1855: 346, n.4; Heyd 1886: 207; Смирнов 1887: 138]. Щоправда, із записів масарії випливає, що наступником Іуаніксіуса де Марі з червня 1382 р. був П’єтро Казано [Книга массарии 1381: 175; Balard 1978: 902], але той, імовірно, достроково залишив посаду (скажімо, помер), яку обійняв де Якопо.

Під 1365/1366 р. вперше згадується офіційний головний підписант договору з генуезцями 1381 р. Ільяс, син Кутлуг-Буги: «Toe же зимы еда из Литвы [к] весне Ильяс Коулту-бузин сын был в Тфери» [ПСРЛ, 15: стб.79]. Щоправда, з літописної звістки незрозуміло, кого саме представляв син Кутлуг-Буги в Литві: Мамая та його маріонеткового хана Абдулаха чи Азіз-шейха, який щонайменш з осені 1365 р. зайняв Сарай.

Час наступної появи Кутлуг-Буги в Криму залежить від датування тарханного ярлика Токтамиша Бек-Гаджжі. В оригіналі датувальна формула складається з арабського тексту samanuna wa sab’ymy’a, «вісімдесятий і семисотий», тобто, 780 р.г., та тюркського Bicin jil qilindi, «у рік Мавпи вчинено» [Григорьев 84-85]. Втім, 24 зу-ль-када 780 р.г. не відповідає року Мавпи, оскільки припадає на 14 лютого 1379 р., а рік Мавпи розпочався 6 лютого 1380 р.

При цьому, як установив А.П. Григорьєв оригінальна дата ярлика не збереглася (відповідна частина аркуша відірвана), а була продубльована пізнішим переписувачем іншим почерком [Ibidem: 83]. Можна припустити, що в розпорядженні переписувача був не повний первинний текст датувальної формули, а фрагментований, де вказівка на кількість років була втрачена. А.П. Григорьєв також висловлює таку думку, але без пояснень віддає перевагу реконструйованій даті 78[2] р.г., що для 24 зу-ль-када дає 19 лютого 1381 р., тобто, рік Курки, який розпочався 26 січня 1381 р. [Ibidem: 86]. Насправді практично єдиним можливим поновленням датувальної формули тарханного ярлика Токтамиша Бек-Гаджжі є 24 зу-ль-када 781 р.г., рік Мавпи, юліанське 2 березня 1380 р. [Набиев 2010: 116]. Щоправда, можна припустити, що під час перенесення датувальної формули з відірваного краю аркуша переписувач не лише пропустив кількість років, а й неправильно скопіював кількість десятиріч, записавши «80» замість «90», тоді ярлик було видано у рік Мавпи, 24 зу-ль-када 794 р., 12 жовтня 1392 р. [Цыбульский 1964: 72-73], однак, таке тлумачення є вочевидь менш обгрунтованим.

Беручи до уваги, що між Солхатом і середнім Доном, де на момент видачі ярлика знаходилася ханська ставка, близько 715 км, подорож між цими двома пунктами потребувала: 715 : 50 = 15 діб, – крім того, певний час необхідний був на складання Кутлуг-Бугою клопотання про пожалування Бек-Гаджжі, на його розгляд при дворі Токтамиша і на складення ярлика (імовірно, теж не менше двох тижнів), Кутлуг-Буга зявився на півострові не пізніше початку лютого 1380 р. В документі Кутлуг-Буга названий очільником «Киримського тумена даруг і беків», тобто кримським улусбеком. Не до кінця зрозуміло, чи обіймав він цю посаду раніше, за часів панування Мамая, а взимку 1379 / 1380 р. перейшов на бік Токтамиша, чи визнав нового хана раніше, після ствердження того в Азаку, і безпосередньо керував захопленням Криму.

Як показано вище (4.1.2а) не пізніше початку травня того ж 1380 р. Кутлуг-Буга був відкликаний із Криму. Причину його відсутності на півострові восени 1380 та взимку 1380 / 1381 р., здається, пояснює лист Токтамиша Ягайлові від 20 травня 1393 р., в якому хан, між іншим, нагадує, що «ми вже послали послів, з яких головні були Кутлу-Буга і Хасан, дати знати про наше сходження на Велике Місце» [Султанов 1978: 237]. Отже, у цей час Кутлуг-Буга виконував важливу та водночас делікатну дипломатичну місію: повідомити Ягайла Ольгердовича про падіння його колишнього союзника Мамая та схилити до співробітництва з новим владарем Джучієва Улусу [Брун 1879: 224-225]. Виходячи з того, що у відповідь Ягайла відправив до хана свого посланця, Невоїста, дипломатична місія Кутлуг-Буги була успішною.

Ільяс-бек, імовірно, прибув до Криму разом із батьком, але у зносини з генуезцями вступив після відкликання того до ханської ставки (мабуть, отримавши в солхатському уряді певну посаду): на думку О. Джанова 2 травня 1380 генуезькі представники вручили «пану Ільясбею» (domino de Liaboy) дарунки [Джанов 2018: 64], такі «поминки» (евксенії), як правило, вручалися при вступі ординських достойників на посаду.

б. В якості послів Ільяс-бека, які безпосередньо вели переговори з кафіотами, названо п’ятьох осіб:

Ходжа Камаричі, син Акбаш-бека, імовірно, очільник посольства. Його участь у «переговорах про Готію» («tractandi pacta Gotie») підтверджує запис у книзі масарії [Книга массарии 1381: 244]. Він зберігав високе становище у Солхаті щонайменш до літа 1387 р., коли виступав свідком при укладенні чергової генуезько-ординської угоди [De Sacy 1827: 64; Kuun 1873: 52].

Ходжа Хасан, син Камара, «мусульманин із Солхата» («Coia Azao sarraceno de Sorchati»), у подальшому виконував якесь посольство до кафінського консула у січні 1382 р. [Книга массарии 1381: 208].

Три інші ординські посли: Ходжа Іса, син Гаджжі-Давлата, Ага-Ахмет і Алаеддін ближче невідомі. Стосовно Ага-Ахмета повідомляється, що він походив з округи Тани-Азака, позначеної латинізованим висловом «la Tanno bayla», «Танський бальяж», територія, на якій азакський намісник здійснював адміністративні та судові повноваження і збирання податків (від вульгарно-латинського , «власник замку»), цей термін використовується у записах масарії: «habentes bayliam a domino imperatore Tartarorum» [Книга массарии 1381: 241], «які мають бальяжі в імператора татар», вочевидь, це переклад якогось ординського позначення. Щодо Алаеддіна є вказівка, що він належав до мусульманського духівництва.

в. Після схвалення договору Ільяс-беком воля солхатського намісника була підтверджена трьома свідками.

Перший з них позначений дещо незвично, із зазначенням не лише батька, а й діда: «Якуб, син пана Ітурмерет-Буги, сина пана Ягалтая» (у латинській копії ім’я наведено дуже спотворено: «Legibo»). Такий спосіб іменування стає зрозумілим, якщо взяти до уваги, що за Джанібека Ягалтай був одним з найпомітніших високодостойників Джучієва улусу, одним з чотирьох улусбеків та, певний час, везіром [Григорьев 1997: 71; Селезнёв 2009: 223].

Два інші свідки, це згаданий вище Камаричі та його брат Карабуга, сини Акбаш-бека.