Острови Муромець, Труханів та Долобецький з 1240 р. по п.п. ХІХ ст.
Парнікоза І.Ю.
Як ми пам’ятаємо єдиним топонімом в давньоруський час по відношенню до сучасного Труханового острова – було оз. Долобське. У XVI ст. у зв’язку з суперечками на право володіння тутешніми луками між київським Пустинно-Микільським монастирем та міщанами острів вперше згадується як Труханів. Дані суперечки тривали впродовж усього XVI-п.п. XVIІ ст. У зв’язку з цим документальна історія Труханового острова починається з 4 липня 1508 р., коли київський воєвода Юрій Монтовтович підписав жалувану грамоту київському Пустинно-Микільському монастирю, якою надавав йому право володіння Долобським озером на Трухановому острові:
Я Юрій Михайлович Монтовтович, воєвода Київський, державця Чернігівський та Любецький. Били нам чолом старці з монастиря Святого Миколи Пустинського, щоб ми передали на той монастир та церкві Святого Миколи озеро на ім'я Долобеск, та з гирлом на острові Трухановому. І ми їм дали, на тую церкву Святого Миколи, те озеро Долобеск і з гирлом, й на то їм надали сей наш лист, під нашою печаткою».
Король польський та великий князь литовський Сигізмунд І 17 серпня 1510 р. підтвердив цю грамоту. (Згідно з листом (короля) Сигізмунда І до київського воєводи Я. Гольшанського про заборону Київським міщанам претендувати на о. Труханів) (Центр. держ. архів давніх актів, Росія 124. оп. 1. срп. 3, арк. 214.).
Рис. 2.4.3.22. Острови Дніпра у Києві на мапі 1662 р. Їх абриси суто умовні (за Київ, Історичний огляд, 1982)
Рис. 2.4.3.23. Король Сигізмунд І є символічним хресним батьком Труханового острова
До видання цих розпоряджень Труханів знаходився у віданні міщан. Ченці звели тут дачу, оселили кілька залежних людей (імовірно, так виник хутір на острові, вказаний на плані 1695 р.) і спробували забрати під свою юрисдикцію весь острів, що призвело до п’ятирічної судової боротьби між ними і магістратом. В ході неї підтверджувати право Пустинно-Микільського монастиря на Труханів острів довелося київському воєводі і старості Свислоцькому Андрію Якубовичу Немировичу. Своєю жалуваною грамотою від 14 квітня 1534 р. він сповістив тих,
«кому буде потреба того відати, що били йому чолом ігумен монастиря Миколи Пустинського Ларіон з братією і повідали, що у них зникли документи на Труханів острів, де і двори їхні, і єз (старовинна риболовна гребля – Ковалинський, 2008) на річці Чорториї”. На їхнє прохання воєвода підтвердив, що “мають вони той острів та єз тримати вічно з усім, і за господаря короля його милість Бога просити; і на те ми їм дали сей наш лист, з печаткою нашою».
Король Сигізмунд ІІ листом від 1541 р. до воєводи Я. Гольшанського також заборонив подільським міщанам претендувати на острів (Дзівалтовський, 2004). В 1566 р. права монастиря підтвердив король Сигізмунд ІІ Август (Ковалинський, 2008, згідно привілею Жигмонда (Сигізмунда) Августа, короля Польського, що затверджує Микільському монастирю вічне володіння островом Труханів з двором та єзом на Чорториї // ЦНБ ім. Вернадського НАН України. Інститут рукописів ІІ, 42, арк. 14.).
Втім, боротьба закінчилася перемогою київського магістрату. В 1568 р. київським війтом став Станіслав Соколовський, який був нагороджений цією посадою за вірну військову службу. На його прохання, що відповідало зацікавленості всіх міщан, 1 лютого 1568 р. королівська канцелярія Сигізмунда ІІІ видала листа про передачу острова міській громаді й зобов’язало його мешканців сплачувати куничний (орендний) податок на її користь. Зважаючи на це, київський каштелян Павло Сапєга 7 лютого 1568 р. підписав розпорядження про передачу Труханового острова київському магістрату. Острів був відібраний у Пустинно-Микільського монастиря. За монастирем залишилися лише його споруди та право на користування рибними ловами, за що він мав сплачувати чинш магістрату (Климовський, 2002; Білоус, 2008; Ковалинський, 2008).
Вироком Владислава IV від 20 березня 1645 р. було відмовлено монастиреві в претензіях на міські рибні лови поблизу Труханового острова та на озері Долобецькому й на сіножать Жорнівку біля Чорторию (Білоус, 2008).
Що стосується острова Муромець, то деякі відомості про нього можна знайти в документі, щодо визначення кордонів с. Вигурівщина (тоді називалося Милославським) здійсненого у першій чверті ХVI ст. за участі вищезгадуваного київського воєводи Андрія Якубовича Немировича, який виявив в архівах Київської духовної академії В. Завитневич:
«Почавши нижей села их Милославского зднепра через речку Радунку, а оттою долиною ку кладовищу, а от кладовища подле борку, к городищу прежнему где бил двор князя Семена Олелковича а от того городища там же подле борку впрудецъ, а отпрудца долиною живцомъ около стойла наконец кривое ниви, аж уречку угноръ и тим угноромъ к полю а от поля ку красному дубу тим же гнором, а от красного дуба живцомъ у залозное озеро. А от того озера у Десну ку Бокланскому острову и к верхнему концу а оттоль наниз Десною округь Калинова рогу также до днепра то того ж местца»().
Вказаний текст важко інтерпретувати по відношенню до сучасної топографії, проте з нього стає зрозуміло, що кордон Милославського (Вигурівшини) починався від місця впадіння заострівного рукава Десни (давньоруського Чорторию) в Дніпро, проходив по його староріччю (названому Радункою), якою доходив до старого кладовища в Вигурівщині, звідти йшов повз городець над Гнилушею і борок на піщаному узвишші, де зараз знаходиться с. Троєщина, не включаючи його повертав до р. Угнор з розташованим на ній ставом Прудець, яка була правою притокою Радунки, яка витікала з болота Куричево, і далі відхилялася на схід виходячи через проміжок між головною боровою терасою і узвишшям, на якому знаходився борок, де прямувала під борову терасу. Тут вона включала урочища «наконец кривое ниви, аж уречку угноръ и тим угноромъ к полю а от поля ку красному дубу» знову повертаючи на північ в бік заострівного рукава Десни проходячи через якесь староріччя «живцомъ у залозное озеро». Далі вона прямувала до верхнього кінця сучасного острова Муромець, названого «ку Бокланскому острову» і спускалася вздовж його східного узбережжя оминаючи північно-східний виступ, який на мапі 1914 р. підписаний як урочище Калиновка – «а оттоль наниз Десною округь Калинова рогу» назад до місця впадіння заострівного рукава Десни в Дніпро. Таким чином, найдавнішою відомою назвою Муромця, або принаймні його східної частини може бути топонім – «Бокланський острів». Чи походить ця назва від бокланів, залишається тільки здогадуватися. Як нам здається з вищенаведеного опису зрозуміло, що Муромець в цей час навіть частково до с. Вигурівщини не належав.
Вищевказана інформація підтверджується інформацією про те, що до XVII ст. Муромець знаходився у монопольному користуванні магістрату. Лише в 1613 р. його разом з прилеглим узбережжям було передано у до життєве держання, за умови заселення, київському городничому (до речі православного віросповідання) С. Вигурі. У 1616 р. тут мешкало 4 оселених ним чоловіка, а у 1622 р. він також значився за С. Вигурою і вважався слободою. У 1618 р. між Вигурою та магістратом відбувався конфлікт з порядку користування островом. 11 вересня 1618 р. київський городничий Станіслав Вигура подав протестацію на війта Федора Ходику та міщан, які напали на його острів Муравець (Муромець –авт.) покрали сіно й привласнили цей острів. Зі слів городничого міщани:
«зобравши се до трохсот чоловика з оружем до войны належачим, з гаковницами, мушектами, и з иншою стрелбою огнистою з хорогвями, з бубнами, яко противко якому неприятелью, наихали моцно кгвалтом на тот кгрунт Муравец в кгрунте его Милославицком лежачий, который еще отец его небожчик Ян Викгура за правом теж своим уживал…тот остров одыймуючы, сена покосили, озера поволочили и то все до пожитку своего привлащивши, его с того острову..и всих его пожитков и приналежносткй выбили, вытинсули и кгвалтовне на себе посегнули».
Унаслідок цього С. Вигура зазнав збитків на суму 1000 польських злотих (Климовський, 2002; Білоус, 2008).
Надзвичайно цікавою є також згадка проте, що Михайлівський монастир з 1560 р. володів островом Отрубним з озерами Петриковим та Плоським та сіножатями за Дніпром, а також землею Орининською і Дівич горою з правого берега в районі гирла Либіді (Лисою горою-авт.) (Білоус, 2008). Який острів розумівся під Отрубним? Наразі про це можна тільки здогадуватися. Проте варто згадати, що ця назва з’являється на , де Труханів спочатку названо Отрубним, а потім цю першу назву закреслено. Відмітимо тільки функціонування в ХVІ- ХVІІ ст. різних варіантів назви Труханів острів та передачу його міщанам в 1568 р. з володіння Пустинно-Микільського монастиря.
Побачити дніпровські острови ми можемо на унікальній рукописній мапі Києва 40-х років ХVІІ ст. Усі вони (Муромець, Труханів та Осокірнянський острови) показані єдиним піщаним масивом, який сполучається мостом з лівим берегом нижче гирла р. Дарниці. В хвостовій частині цього острова показано село Осокорки.
Рис. 2.4.3.24. Труханів острів та інші київські острови Дніпра на рукописній мапі Київщини 40-х років ХVІІ ст. (За Люта, 1998)
Рис. 2.4.3.25. Зображення Труханового острова з хутором Печерського монастиря (1) на плані І. Ушакова 1659 р., за (Алферов, Харламова, 1982)
Наступною згадкою про острів Муромець є виписка з якогось давнього акту з визначенням меж с. Троєщини, імовірно складеному ще перед 1648 р.) видана Троїцькому монастирю в 1719 р. з київської губернської канцелярії, у зв’язку з тим, що документи Троїцького монастиря на володіння землями згоріли під час пожежі Лаври 21 квітня 1718 р. Даний документ також був знайдений В. Гошкевичем в архіві Київських монаcтирів переданому в Київську духовну академію. Ось його текст:
«Граница которая починается от днепра старымь деснищемь у днеприще сухое а днеприщем сухим у озеро бобровню з бобровни стариком у озеро которое называется теперь речищемь а сречища презрадунку речку кстарому кладовищу откладовища подля борку вгородище где быль дворь князя Семиона олековича тамже у речку прудец апрудцемь вгору живцемь да стойла татарского а отстойла гнором да кривой нивы да гонромь да осинового леска поуз тойже гнор да краснага дуба оттол Гнором да овтюдины дубровы от дубровы Гнором поузъ шипилковъ рогъ да уречку рубеж тем рубежом да терна да поуз вечи речкою рубежемъ уречку кодачокъ что идетъ впогребомъ а тою речкою вгору да ивдесну, а десною внизъ встарое деснище да поуз мардасовъ кострову Марковы Головы оотого урочища до сопля сухим Деснищемъ у возверницу Мимо речку Кельнища Да старого Деснища откуля почалися грани» ().
Інтерпретація цього розмежування не менш складна ніж попереднього для Милославського з XVI ст. Втім, з нього зрозуміло що розташована на північ від Милославського-Вигурівщини територія Троїцького монастиря та його с. Троєщини включала землі заплави нижньої Десни та частину острова Муромець. Кордон починався в міcці впадіння суч. Десенки до Дніпра, далі йшов староріччями східної частини суч. Муромця до існуючого і по сьогодні староріччя Бобровня («у озеро бобровню»), далі «стариком у озеро которое называется теперь речищемь» – тобто, імовірно, через оз. Кинище (суч. Кильнище) – Стару річку з плану 1914 р. Після цього кордон виходив о Десенки і від узбережжя Десенки входив до староріччя заострівного рукава Десни (суч. Десенки) Радунки. Далі землі Троєщини знаходилися по правий бік від староріччя Радунки-Гнилуші, далі на північ від північного кордону Вигурівщини, який кореслено так:
«презрадунку речку кстарому кладовищу откладовища подля борку вгородище где быль дворь князя Семиона олековича тамже у речку прудец апрудцемь вгору живцемь да стойла татарского а отстойла гнором да кривой нивы да гонромь да осинового леска поуз тойже гнор да краснага дуба оттол Гнором да овтюдины дубровы от дубровы Гнором поузъ шипилковъ рогъ да уречку рубеж».
При цьому, на думку П. Семилетова (2015), гнор, або в пізніших джерелах угнор це водотік, який витікав з болота Куричева. В самому селі Милославичі (пізніша Вигурівщина), перед впадінням в Радунку на ньому було зроблено став – т.з. Прудець. Далі кордон проходив по якийсь з стариць Десни – «уречку кодачокъ» до суч. с. Погребів і до головного річища Десни, а далі:
«внизъ встарое деснище (верхню частину Десенки -авт.) да поуз мардасовъ кострову Марковы Головы оттого урочища до сопля сухим Деснищемъ у возверницу Мимо речку Кельнища (через протоки в верхній частині острова Муромець, реліктом однієї з яких є суч. озеро Кільнище – авт.) да старого Деснища откуля почалися грани (нижня частина Десенки поблизу впадіння до Дніпра)».
Топоніми «да поуз мардасовъ кострову Марковы Головы», як зазначає П. Семилетов (2015), можуть бути ототожнені з озерами Марковіца та Мордосов. Вони знаходяться в гирловій частині Десни. Район озера Марковіца старицями Десни міг відідлятися та ставати островом, озеро Модросов же розташоване ближче до гирла р. Десни. Формулювання ж «отого урочища до сопля сухим Деснищемъ у возверницу Мимо речку Кельнища», напевне, безпосередньо відноситься до сучасної північної частини о-ва Муромець, про що свідчить збережений і по сьогодні гідронім Кільнище.
С.Вакулишин (2014) вважає, що Маркова Голова – урочище на острові (скоріше за все на північ від Муромця), сіножать, власність київських козаків, надана їм за розпорядженням гетьмана І. Скоропадського 1713 р. За 6 років урочище згадується в документі Київської губернської канцелярії у зв’язку з визначенням меж с. Троєщина.
З Трухановим островом пов’язані події козацьких повстань та Хмельниччини. Зокрема, у 1638 р., за 10 років до Хмельниччини, вибухнуло особливо потужне козацьке повстання Острянинина та Гуні. В цей час військові дії знову докотилися до Києва. Наприкінці травня 1638 р. повстанський загін отамана Бардаченка, що діяв на Правобережжі, вирушив на Київ з метою унеможливити Я. Вишневецькому і М. Потоцькому переправу через Дніпро або ж бодай затримати їх. Та ледве Бардаченко підійшов 30 травня до міста, як виявилось, що Вишневецький уже встиг переправитись на лівий берег. Тоді повстанці вирішили затримати військо М. Потоцького, яке рухалось за Вишневецьким. Разом з київськими міщанами козаки почали рубати і спалювати човни й пороми на Дніпрі. В цей момент на них напала кіннота С. Лаща, що була головним загоном у М. Потоцького. Вона не дала змоги козакам закінчити те, що вони почали, й відсунула їх на острів Чорторий (Найімовірніше той самий Труханів острів, розташований навпроти Подолу – авт.) (; Державна публічна бібліотека України (Рукописний фонд). Польські рукописи. Док. 94. Арк. 599 — 601.).
З островом пов’язана і атака козацьких човнів на литовські байдаки здійснена 26 серпня 1651 р. Як ми вже зазначали битва зображена на досить умовному малюнку А. ван Вестерфельда.
Рис. 2.4.3.26.
Рис. 2.4.3.27. Зображення річкової битви біля Труханового острова на рисунку А. ван Вестерфельда – 1651 р. (Київ, Історичний огляд, 1982)
Також цікаво, що на Трухановому острові знайдено козацькі люльки пізнішого періоду – XVIII ст. (Вортман, 2007).
Рис. 2.4.3.28. Козацькі люльки (Ілюстрована…, 2012)
Рис. 2.4.3.29. Козацькі типи за (Чернецький, 2003)
У 1658 р., імовірно центральні острови використовувались киянами, як схованка на час військових дій. Сюди втікали зі своїм скарбом та родинами подоляни під час боїв між Д. Виговським та московськими стрільцями за Київ (Климовський, 2002).
Рис. 2.4.3.30. Зображення Труханового острова (1), дніпровської переправи (2) та запланованого передмостного укріплення (3, не було зведене) на ньому на плані Галларта, 1706 р.
Рис. 2.4.3.31. Труханів (остров Меланошня) на плані маєтків Пустинно-Микільського монастиря, 1719 р.
Згідно плану І. Ушакова 1695 р. (Алферов, Харламова, 1982), на Трухановому острові, через який проходила дніпровська переправа, зображено хутір Печерського монастиря (коли він перейшов до лаври?).
10 квітня 1698 р. датується грамота Петра І, яка підтверджує право міщан користуватися природними багатствами дніпровських островів у районі Києва, у тому числі, й Труханового (Дзівалтовський, 2004; Ковалинський, 2008). У цьому акті, підтвердженому ще раз 3 березня 1710 р., говорилось:
«Їм, київським міщанам, (мати) у Києві вільну торгівлю та використання, і володіти усякими угіддями та сінними покосами, і рибною ловлею, чим здавна володіли, і островом Муромцем, і Осетщиною (в пізніших джерелах, як в кінці XVIII ст. у М. Берлинського (1991) згадується як острів, імовірно, йдеться про острів Великий Північний – авт.) і Трухановим і Облоньєм і Підгороддям, і Кожум`яками і Преваркою (суч. Пріорка –авт.), і сінними покосами і тваринним вигоном, і в озерах, і в річці Дніпрі рибними ловлями володіти як і досі, а київських монастирів архімандритам та ігуменам у ті їх угіддя та рибні лови не вступатися, мита й образ не чинити”.
На виконання цього акту Труханів острів від монастиря перейшов до общинної власності міста. При цьому межова комісія у протоколі вирішення спору між Межигірським монастирем та міщанами від 10 жовтня 1713 р. вказала, що острів належав міщанам ще за “привілеєм Жикгмунта третього” (Ковалинський, 2008).
Фрагменти присвячені опису дніпровських островів знаходимо і київських щоденниках вже згадуваного військового інженера Патріка Гордона (Київські…, 2000). Зокрема, під 1685 р. знаходимо такі записи:
«14 (квітня). Гордон подався на острів Кароліну на полювання, яке було вдалим» та «31 (липня). Вовк роздер молодого коня, що належав Гордону. Гордон подався на острів поглянути на своїх коней».
Імовірно, йдеться про власну назву, надану власне самим Гордоном одному з віддалених від тогочасного центру Києва достатньо-великих (згадується випас коней, полювання та вовки) островів. Цим вимогам на нашу думку найкраще тоді відповідав Муромець.
На плані маєтків Пустинно-Микільського монастиря 1719 р. (досить схематичному) показано острів Муромець та Труханів як єдиний масив з малорозбірливим підписом «острів Мелоношня». Частина ж підписаного на мапі Чорторию (за острівного рукава Десни) носить назву річка Милоношій. Прокоментувати ці назви важко.
Після спроби прорити канал через Почайнинську косу в 1737 р. Дніпро розмив цю косу. Її матеріал почаввідкладатися на Трухановому острові. На мапі 1740-х рр. ми можемо побачити цей острів з новим західним рогом (сучасний Західний півострів).
Необхідно відмітити, що усі мапи цієї частини дніпровської заплави цього часу досить умовні, а заострівний рукав Десни в районі Труханового острова періодично змінював свою конфігурацію, то врізаючись в Труханів острів, то в лівий берег. Ця обставина дуже важлива для розуміння утворення таких урочищ як Горбачиха та Долобецький острів. Останній, безумовно, має походження від південно-східної частини Труханового острова, маркованої озером Долобське. Проте розвиток руслових процесів міг призводити до того, що він вже тоді через протоку по трасі Долобського озера він від’єднуватися/приєднуватися до Труханового. Тож його частина могла на якийсь час ставати фрагментом лівого берега, тоді як сучасне лівобережне урочище Горбачиха, імовірно, також часом приєднувалося до Труханового. Окрім того, дніпровські та деснянські протоки скеровувалися через поверхню островів Муромець та Труханів, розділяючи їх на окремі фрагменти. Ось як описує її в XVIII ст. М. Берлинський явище мандрування:
«Течение в сей стране Днепра по причине часто переменяющегося его форватера всегда беспокойно: старые берега, составившиеся из древних его насыпей и отмелей, почти ежегодно переменяют фигуру свою; как между тем новые песчаные насыпи, новые отмели, новые косы, новые рытвины по спадении воды всегда его представляют для лоцманов незнакомым. Главною причиною сего непостоянства есть быстрина, происходящая в сем месте, по примечаниям, от неровной пологости дна его. Второе, пещаный рыхлый грунт, составляющий все низменности, и частию горы, сопровождающие его» (Берлинський, 1991)
Зважаючи на це при історичній реконструкції абрисів островів та заплави загалом потрібно показувати усі варіанти русла в зазначений період.
Рис. 2.4.3.32. Труханів острів на мапі 1740-рр. Показано західний ріг, що відклався після розмиву Почайнинської коси (1). Абриси Труханового острова досить умовні. Можливо ділянки позначені 2, увійдуть пізніше до Долобецького острова, а суч. урочище Горбачиха в той час являло собою частину Труханового острова (3). Проте, можливо що просто спотворено пропорції цих елементів заплави
Рис. 2.4.3.33. Труханів острів на мапі Києва 1750 р. Показано західний ріг острова, який відклався після розмиву Почайнинської коси, 1 та 2 – зазначено частини Труханового острова, що пізніше відійдуть до складу Долобецького острова, 3 – заплавне урочище Горбачиха, 4 – «озеро Туфонівка», ідентифікація якого на сучасній топографічній мапі становить труднощі
На мапі 1750 р. Труханів острів показаний як одне ціле з майбутнім Долобецьким островом, який являє його крайню східну частину. Горбачиха ж, як і зараз, була лівобережним заплавним урочищем.
На мапі присутній цікавий топонім – «озеро Туфонівка». Цей топонім, напевне, презентує ще одну варіацію вихідної назви Труханового острова. У відомостях про прибутки Києво-Подільського магістрату за 1782 р. острови значились як сінокісні, тобто поселень, за виключенням невеликих слобод та хуторів, на них ще не було (Пономаренко, Костянтинів, 2001).
У цей же час Острів Труханів (з 1797 р.) у зв’язку із скасуванням магістратського управління входив до складу Остерського повіту Чернігівської губернії, але фактично залишався під київським самоврядуванням (Ковалинський, 2008).
Обидва острови (Муромець – частково) ми можемо побачити на плані 1799 р. Інший – середній фрагмент Муромця з перетинаючими його протоками.
Рис. 2.4.3.34. Острів Труханів на плані Києва 1787 р., урочище Горбачиха позначено – 1
Рис. 2.4.3.35. Острови Муромець та Труханів на плані 1799 р. Частину, що увійде до складу Долобецького острова пронумеровано – 58
На мапі 1799 р. озеро Бобровня на острові Муромець розташовано південніше від сучасної траси протоки Бобровні. Труханів острів на цій мапі також вже має західний ріг, що утворився після розмиву Почайнинської коси. Втім, в конфігурації майбутнього Долобецького острова сталися зміни. Його південна частина продовжує являти собою східну околицю Труханового острова, тоді як північна частина внаслідок зімни русла Чорторию відходить до складу лівобережної заплави. На Трухановому простежується оз. Долобське – по якому в майбутньому відділиться Долобецький острів.
Рис. 2.4.3.36. Острів Муромець, 1803 р.: 1- «Речка Бобровня», 2 – «озеро Лопуховате», 3 –«озеро Щитецьке», «ручей Отверница», «речка Десния», «песокь», «казенный сенокос», «озеро Бобровня», «Черторой»
Рис. 2.4.3.37. Острови Муромець та Труханів на плані Києва 1820 р.: 1 – Західний ріг Труханового острова, 2 – о. Муромець, 3 – о. Труханів, 4 – озеро Долобське, 5 – Пробитець, 6 – урочище Горбачиха
Інформацію про о. Муромець дає план сінокісних угідь на ньому 1803 р. складений повітовим землеміром колезьким секретарем Мироновим. На ньому позначено поперечну протоку «Речка Бобровня», а в нижній частині острова вперше зустрічаємо гідронім «озеро Лопуховате». Позначено також «озеро Щитецьке», «ручей Отверница», «речка Десния», «песокь», «казенный сенокос», «озеро Бобровня» та «Черторой».
Муромець та Труханів бачимо також на плані Києва 1820 р. – додатку до праці М. Берлинського «Краткое описание Киева» (1820). Південна частина острова Муромець відділена від Труханового протокою Пробитець. Щодо виникнення цієї протоки інформацію знаходимо в тій же праці М. Берлинського:
«Чортория, відома в давнину, і тепер являє собою широкий судноплавний рукав,що відділяється від гирла Десни, протікає біля 5 верст луговим боком, і з’єднується з Дніпром навпроти Миколаївського першокласного монастиря. На середині свої течії частково сполучається з Дніпром протокою, яка називається Пробитець, як утворилася біля 1777 р., якою проходять барки з Чорториї під час спадання рівня води».
І ще раз:
«Цей Пробитець учинився з 1777 р. від напору води, коли спробували кам’яною загатою на Дніпрі відвернути його течію від Києво-Подолу до Чорториї,щоб уникнути багатьох небезпечних відмілин, що бувають біля Києва на Дніпрі».
На Трухановому острові помітний виростаючий після розмиву Почайнинської коси західний ріг Труханового острова, протока через весь острів по трасі суч. Бабиного озера та Матвіївської затоки. Північна частина сучасного Долобецького озера становить одне ціле з рештою Труханового. Тут показано відоме з часів русі озеро Долобське. Про нього М. Берлинський (1820)пише:
«На одному з островів (М. Берлинський не вживає назви Труханів) видно залишок Долобського озера, яке колись сполучалося з Чорториєю. Біля цього озера на відкритому полі траплялися князівські з’їзди».
На лівому березі показано територію суч. урочища Горбачиха.
На острів підписаний як Муромець. Щодо назви острова наявний такий коментар Сноєвського:
«что остров, на котором находится хутор Небышев, название свое имеет по озеру, имеющемуся на нем, — Муромец».
Таким чином, автор плану фактично підтверджує версію походження назви острова висловлену О. Смаль (див. ).
Незважаючи на те, що наведена ним гідрологія Муромця носить суто схематичний характер, це джерело підтверджує наявність на протоки Бобровня (на плані це «озеро Бобровное»), яку автор вочевидь трактує як старицю Десни, в той час, як воно є староріччям Дніпра. На південь від нього показане урочище «Городище». Прокоментувати цей об’єкт за відсутності будь-яких інших свідчень про нього ми не можемо. Тут також знайдемо «оз. Плоское», «оз. Глубокое», «оз. Муромець», в південній частині острова показано «жерело Щитецкое», що співзвучне з раніш загадуваним «озеро Щитецьке» з плану сінокісних угідь 1803 р. На західному березі острова (на захід від оз. Глибоке) позначено також хутір Небишівський.
Рис. 2.4.3.38. Острів Муромець з позначеними на ньому топонімами згідно
також пояснює походження назви хутора Небишівський:
«По показанию старожилых поселян селений: Троещини, Выгуровщины, Воскресенской Слободки, и по распросу некоторых старожилых жителей города Киева, что остров, на котором находится хутор Небышев, название свое имеет по озеру, имеющемуся на нем, — Муромец, равно и тот хутор Небышев ныне называемой имел название по сему острову — Муромец; но когда сим островом владел для сенокосу Киевский комендант Небыш, то и хутор от тех пор таковое название себе получил».
Назва хутора, пізніше перейшла до Небешівської протоки (яка буде згадуватися нами у зв’язку з зарегулюванням Дніпра в д.п. ХІХ ст. Від протоки вона перейшла пізніше і на однойменний перекат, який був показаний на лоції Дніпра ще в 1980-х рр.
Цікавість становить наведений Сноєвським невеликий острівець в точці відходу за острівного рукава Десни. Імовірно при зведенні дамби в цьому місці він був використаний для скорочення її траси. ознаки існування тут острова збереглися і наразі. Цей острівець ми також можемо побачити на мапі Київської та Полтавської губернії 1915 р., складеної за зйомкою 1868 р.
«Відростаючий ріг» Труханового острова показаний на мапі 1829 р. Тут також зазначено оз. Долобське. На мапі 1832 та 1842 р. західному розі Труханового острова показаний Цегляний завод. Зображення оз. Долобського з відповідним підписом наявне і на мапі Києва М. Закревського 1835 р. Озеро показано як стариця, по якій відбувалося від’єднання о. Долобського (Долобецького) від Труханового.
Рис. 2.4.3.39. Острови Муромець та Труханів на плані 1838 р.
Рис. 2.4.3.40. Острови Муромець та Труханів на плані 1842 р.
Станом на п.п ХІХ ст. згідно Труханів острів (на плані початково названий Сноєвським Отрубним) показаний досить умовно. Не показано Матвіївську затоку. Острів показаний як одне ціле з майбутнім Долобецьким островом, який являє його крайню східну частину, відмежовані затоками (північна – «оз. Старуха», південна – «оз. Долубецкое»), які в повені, або під час зміни русла могли перетворюватися на протоки. Горбачиха ж як і зараз показана лівобережним заплавним урочищем. Наявні і деякі цікаві деталі: озеро в північній частині острова – «оз. Плоское», яке в інших джерелах не згадується (можливо помилково продубльовано аналогічне за абрисами озеро «Плоское» на Муромці). Як уже вказувалося раніше Пробитцем названо протоку, що розділяє в горизонтальному напрямку сучасний Труханів острів. Впадає в око наявність діючої протоки між Трухановим та Муромцем, яка названа «Кодакь». Така ситуація як відомо могла спостерігатися до 1851 р. Спроби Сноєвського традиційно злокалізувати на Трухановому літописне «Долубецьке озеро» на території затоки між ним та частиною майбутнього острова Долобецький, імовірно свідчать, що укладач, як і історики того часу, намагався привести її у відповідність з ще більш ранніми (літописними) джерелами.
Даний план доповнює цікавий опис:
«Другой же остров, отделяющийся проливом Кодаком (протока між Трухановим та Муромцем – авт.), название свое имеет — Отрубной (На «Плане» название это зачеркнуто и заменено: «Труханов»), и сии оба острова, по мнению старожилых людей, составляли в древности один остров Обрубной (Так в рукописи); ибо когда Черторыя подрезалась близко к Днепру, то бывшею там лощиной Кодаком называемую и прорезалась в Днепр, и старожилыя запомнят, что оной Кодак имел сначала весьма слабое и узкое течение; речька же Черторей в древния времена называлась Восковицей, которая против Троещина имела свое течение, как означено на плане красными чертами (В издании — пунктиром), и которая быстротой воды, переменяя время от времени свое течение, врезала озерце и речьку Радонку, как на плане значит. Лугу ж и ручья Ольгова никто из старожилых не знает, а полагают, что сие название лугу и ручья Ольгова от времени забыто, и называется ныне под каким-либо другим именем»
Рис. 2.5.2.41. Рис. Труханів (1), майбутній Долобецький острів (2)та Горбачиха (3) станом на п.п ХІХ ст. згідно
Згідно вищевказаному плану Горбачиха залишалася лівобережним урочищем. Релікт колишньої деснянської протоки – оз. Неводне на плані Сноєвського – суч. оз. Русанівське, яке поступово замулювалося та відмирало.
Рис. 2.4.3.42. Острови Муромець та Труханів на плані 1855 р. Його північна частина перетворилася на самостійний острів
Рис. 2.4.3.43. Труханів острів, Муромець та Поділ на картині Гроте «Будівництво Микільського спуску», 1850 р.