Острів Венеційський (Гнилище та Лиска) з 1240 р. по п.п. ХІХ ст.
Парнікоза І.Ю.
Назва островів Гнилище та Лиска, які імовірно відповідають сучасному Венеціанському острову, зустрічаються в XVI ст. коли Микільський пустельний монастир приєднав ці два невеличких, сусідніх з Трухановим острови, на яких в 40-х рр. спробував влаштувати власний перевіз на Дніпрі. Обидва острови вперше згадуються у 1611 р.
У березні 1611 р. ігумен Рафаїл Нептитущий і ченці монастиря подали скаргу до Київського гродського суду про захоплення міщанами островів Глинища та Лиски напроти монастиря:
«вышеречоные войте, бурмистре, райцы и все мещане киевские, зобравшисе з немалою громадою людей, наехали есте мощно кгвалтом на власний кгрунт церконый Бжое манастырский, против монастиря преречоного по тамтой стороне реки Днепра лежачий, з веков давних до церкви Бжое належачий…сеножати на себе приворочуючи з правом, пожитки на весне звыкло пустити казали есте и тым обудвум сторонам власным церковнымь пором албо перевозь свой пропускет и до Низ перевожуете се и перевоживат иным людем кажете. А его милость отца игумена и чернцов, капитулу преречоного манастира Пустынсокого киевского вытискаете…» (Білоус, 2008).
При цьому ченці зазначали, що вони понесли збитки на суму 500 польських злотих і вимагали відповідача відшкодувати їм цю суму та повернути острови монастирю. 21 квітня 1611 р. на гродських судових рочках війт Я. Балика на всі звинувачення відповів, що міщани не підлягають юрисдикції гродського суду, а мають відповідати перед ним війтом. Вважаючи на це засідання було відкладено на невизначений термін (Білоус, 2008).
У 1623 р. монастир знову звертається до суду з приводу «ґвалту» зчиненого магістратом на його островах Гнилище та Лисці. За вироком Сигізмунда ІІІ від 2 травня 1628 р., щодо перевозу, міщанам компенсувати збитки в сумі 5 тис. кіп. лит. гр., а монастирю використовувати перевіз через острови тільки для монастирських потреб, як це практикувалося раніше. У 1630 р. справу про володіння островами, разом з іншими конфліктами монастиря та міщан було передано до Люблінського Коронного трибуналу. У 1643-45 рр. ця справа знову розглядалося по судах, аж врешті вироком Владислава IV від 20 березня 1645 р. острови були визнані власністю монастиря, але магістрату підтвердили його винятково право на влаштування перевозів через Дніпро, і навіть на цих островах, за що він був зобов’язаний лише сплачувати монастирю 1,5 камені воску. Водночас було відмовлено монастиреві в претензіях на міські рибні лови поблизу Труханового острова та на озері Долобецькому й на сіножать Жорнівку біля Чорторию (Климовський, 2002, Білоус, 2008).
Рис. 2.4.3.44. Острови Лиска та Гнилище в інтерпретації С. Климовського
Рис. 2.4.3.45. Район суч. Венеціанського острова на мапі 1740 р.
Зважаючи на те, що ще до другої світової війни південна частина сучасного Венеціанського острова була вкрита пісками, вона імовірно і була о. Лискою. Проте жодних фактів що прямо свідчать про це немає.
Рис. 2.4.3.46. Район суч. Венеціанського острова на мапі 1750 р.
Рис. 2.4.3.47. Район суч. Венеціанського острова на мапі 1799 р.
Лівобережне урочище яке згодом назвали Венеціанським островом (сучасний Гідропарк) станом на середину ХІХ ст. усталеної назви не мало. На мапах 1820, 1842, 1849 та 1855 рр. можна побачити, що зі сходу це урочище відділялося староріччям Десенки, яке в повінь перетворювалося на протоку та відрізало суч. Венеціанський від решти лівого берега. Це староріччя (в д.п. ХІХ ст. назване Русанівським рукавом чи протокою) утворилося впродовж історичних меандрувань заострівного рукава і проходило на захід від Микільської слобідки. Його складовими були показані на вищезазначених мапах затоки та окремі озера-стариці. Це «озеро Васильевское» та «озеро Русаново» з мапи 1820 р. та затока «оз. Русанов» (кол. Василівське озеро) та «оз. Святище» (кол. оз. Русаново) на мапі 1842 р. На мапі Київської та Полтавської губернії 1849-50 рр. показано також Затоку та мережу стариць по трасі Русанівського рукава. Така ж затока наявна на мапі 1849 р. На мапі 1855 р. ця затока підписана – «З. Русановка».
Сам масив суч. Венеціанського мав підвищену західну частину – піщаний прирусловий вал головного русла Дніпра, добре помітний на мапі 1842 р. Саме тут згодом виникне Передмостова Слобідка. Східна частина урочища натомість була низинна та прорізана численними староріччями. В повінь вона ставала великим водозбірником. Натомість одне з староріч, яке починалося на схід від лівобережного закінчення Наводницької переправи, тягнулося на південь і впадало в Дніпро. Воно також мало східне відгалуження, яке сполучало його з трасою Русанівського рукава. Саме з цього відгалуження сформується в д.п. ХІХ ст. протока що розділить острів Венеціанський навпіл, а згодом після перекриття в 1884 р. запрудою стане сучасним оз. Берізка на Гідропарку.
Як свідчать мапи 1750 та 1820 рр. забудови на сучасному острові Венеціанський в той час ще не існувало. На мапі 1820 р. позначено Наводницьку переправу, дорогу з неї «в столичный город» до «Красного городского трактира» на роздоріжжі на Санкт-Петербург та Бориспіль. Позначено також будівництво дніпровської шосейної дамби комплексу Ланцюгового мосту.
З забудови на мапі 1842 р. показаний лише постоялий двір перед лівобережним виходом з Наводницької переправи. Тут знаходився трактир Рязанова (який подекуди помилково розміщують на Трухановому острові чи на місці сучасного Броварського проспекту, див. ). Ось як згадує цей трактир Т. Шевченко в своєму оповіданні :
«Зима с контрактами и прочими радостями невидимо мелькнула предо мною. Перед лицом мартовского солнца сконфузился и почернел белый снег. Ручьи весело зашевелились в горах и побежали к своему пращуру Днепру-Белогруду сказать о приближении праздника богини Яры. С любовию принял лепечущих крошек старый Белогруд и распахнул свою синеполую ризу чуть-чуть не по самые Бровари. Рязанова трактир, как голова утопленника, показывается из воды. А гигант мост, как морское чудовище, растянулся поперек Днепра и показывает изумленному человеку свой темный хребет из блестящей пучины. Прекрасная, величественная картина!».
Подорож Кобзаря, описана в цьому творі, відбулася імовірно в 1845 р. Микола Лєсков також згадує про «грандиозные кутежи в трактире Рязанова» (). Трактир позначений на мапі Київської та Полтавської губернії 1849-50 рр. як «трактир Резанова». На мапі 1855 р. ми також бачимо окремі прямокутники в західній частині острова біля Наводницької переправи в місці де знаходився вище згадуваний трактир. До-речі саме район цього трактиру показаний на зображеннях Наводницької переправи на малюнках Гроте, Сажина та Штернберга 1840-х рр. ХІХ ст. На мапах 1842 та 1855 рр. ми також бачимо будівництво дніпровської шосейної дамби, а також готовий комплекс Ланцюгового мосту, відповідно.
Рис. 2.4.3.48. Район суч. Венеціанського острова на мапі 1820 р. Показано: 1 – «озеро Васильевское», 2 – «озеро Русаново», 3 – Микільську Слобідку, 4 – Наводницьку переправу та дорогу з неї «в столичный город» до «Красного городского трактира» на роздоріжжі на Санкт-Петербург та Бориспіль
Рис. 2.4.3.49. Район суч. Венеціанського на мапі 1842 р. Показано Наводницьку переправу та постоялий двір біля неї, а також дорогу з неї на Петербург, затоку «озеро Русанов» (кол. Василівське озеро), «оз. Святище» (колишнього озера Русаново), 3 – Микільську Слобідку, будівництво дніпровської шосейної дамби
Рис. 2.4.3.50. Одне з найбільш ранніх зображень сучасного Венеціанського острова на малюнку М. Сажина, 1840 р.
Рис. 2.4.3.51. Одне з найбільш ранніх зображень сучасного Венеціанського острова на малюнку Гроте, 1849 р.
Цей район пов’язаний з переломною в житті Т. Шевченка подією. Наприкінці березня 1847 р., коли почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства, саме з сучасного острова Венеційського Наводницькою переправою повертався Кобзар. Його заарештували, коли він переправився через Дніпро на правий берег. Тут у нього відібрали збірку «Три літа», що стала одним з головних доказів проти нього (Зайцев, 1994).
Рис. 2.4.3.52. Сучасний острів Венеційський на мапі Київської та Полтавської губернії, 1849-50 рр. Помітна траса Ланцюгового мосту, помічено бараки робітників (1), з яких імовірно починалася Передмостова Слобідка, показано також не підписану Русанівську затоку (2) підписаний «трактир Резанова» (3), а також Микільську Слобідку, на якій показано батарею та казарми – Передмостового укріплення
Рис. 2.4.3.53. Сучасний острів Венеційський на мапі Києва 1855 р. 1 – підвищене західне узбережжя – прирусловий вал та траса Ланцюгового мосту та дніпровської шосейної дамби, 2 – споруди на місці трактиру Рязанова, 3 – «З. Русановка»