Озеро Тельбин – проектований ландшафтний заказник мистецтва місцевого значення «Озеро Тельбин»

Парнікоза І.Ю.

Об’єкт включає озеро Тельбін та прилеглу паркову зону в адміністративних межах Дніпровського району Києва. Площа озера складає близько 0,1 км².

Початково озеро Тельбин було частиною великого дніпровського меандру (протоки), який починався на півдні лівобережної заплави з озера Святище, проходив озером Тельбин на північ повз села Осокорки та Позняки і у острова Малий вливався до Дніпра. Зважаючи на це, давніше під Тельбином, напевне, розуміли більш широке поняття, ніж те, яке закріпилося за ним на початку ХХ ст. (фрагмент лівобережної стариці від с. Микільська Слобідка до с. Позняки). Імовірно, початково в поняття Тельбин вкладали той самий сенс, що в літописні часи в поняття Золоча. Принаймні на рукописній карті Київщини 40-х років ХVІІ ст. уся система лівобережних проток носить назву «Оз. Тельбинь». В першій половині ХІХ ст. на своєму плані землемір Сноєвський вживає назву Тельбин в такому ж сенсі. Цей топонім фігурує майже на всіх планах другої половини ХІХ ст. — початку ХХ ст. В 1892 р. Тельбин згадується як озеро и речка в Остерском уезде, вблизи левого берега Днепра у Позняков».

В 1870 р. озеро Тельбин було розсічене залізничною колією. Перед Першою світовою війною це озеро додатково було перерізане Новодницьким шосе (Вакулишин, 2014).

Згодом вихідний Тельбин був повністю засипаний при гідронамиві тутешніх житлових районів у другій половині 1960-х рр. Залишком колишньої стариці, імовірно, є тільки Болітце сірої чаплі між залізничними коліями поміж станціями Дарниця та Київська Русанівка. Натомість на місці нижньої частини колишнього Тельбину виникла низка кар’єрних озер. Сучасні ж штучні озера Тельбин та Нижній Тельбин лише успадкували назву колишньої стариці.

В кінці 1970-х рр. берег озера Тельбин підперто бетонною набережною (Вакулишин, 2014). Наразі озеро Тельбин, площа якого досягає 1,8 квадратних км, становить важливу зону відпочинку прилеглого житлового масиву Березняки (Вакулишин, 2014).

Тут наявні піщаний пляж та зелена зона. На озері можна взяти напрокат човен, діє спортивна зона. Береги озера ідеальні для розвитку зелених паркових композицій. На озері висаджено декоративне рожеве латаття ().

Подекуди береги озера щільно зарослі прибережно-водною рослинністю. Зараз в озері Тельбин зутрічається окунь (Perca fluviatilis), плітка (Rutilus rutilus), прилітають дикі качки. Максимальна глибина озера — 7 метрів. По берегу також збереглося кілька верб білих (Salix alba), які фігурували у фільмі В. Цоя «Кінець канікул», 1986 р. Одна з верб була названа його ім’ям співака і користується великою популярністю. Дерево в 2020 р. оголошене ботанічною пам’яткою природи місцевого значення.

Озеро наразі має гіпертрофний стан і характеризується наявністю наступних груп безхребетних: коловертки, веслоногі ракоподібні, гіллястовусі ракоподібні (Cladocera), бокоплави (Amphipoda), малощетинкові черви, кишковопорожнинні (гідри), п’явки (4 види), одноденки, бабки — еналягма чашеносна (Enallagma cyathigerum) та тонкохвіст елегантний (Ischnura elegans), личинки бабок, двокрилих, личинки комарів дзвінців та волохатокрильців. Наявні також звичайні черевоногі молюски: котушка біла (Gyraulus albus), загорнута (Anisus vortex) та гребінчаста (Armiger crista), ставковик яйцевидний (Lymnaea ovata), фіза пухирчаста (Physa fontinalis), бурштинівка велика (Succinea putris) та затворка (Valvata piscinalis). В озері також відмічений цікавий хижий рачок лептодора велика (Leptodora kindtii) (Дубровський та ін., 2005).

Береги озера становлять також цінний резерват для листоїдних жуків-довгоносиків (Назаренко, 2005).

Зелена зона навколо озера виділена в природне ядро екомережі Дніпровського району (Розробка регіональної схеми формування екологічної мережі у м. Києві, 2005).