Озеро Тельбин – проектований ландшафтний заказник мистецтва місцевого значення «Озеро Тельбин»

Парнікоза І.Ю.

Об’єкт охоплює озеро Тельбин і прилеглу паркову зону в адміністративних межах Дніпровського району Києва. Площа сучасної водойми становить близько 0,1 км².

Озеро Тельбин. Локалізація

Історично озеро Тельбин було частиною великої системи дніпровських заплавних водойм і проток. За описом Вакулішина (2014), відповідна протока починалася в південній частині лівобережної заплави біля озера Святище, проходила через Тельбин на північ повз села Осокорки та Позняки й поблизу острова Малий сполучалася з Дніпром. Отже, раніше назва «Тельбин», імовірно, охоплювала значно більшу територію, ніж сучасне озеро. На початку XX ст. за цією назвою закріпилося вужче значення — фрагмент лівобережної стариці від Микільської Слобідки до Позняків. Імовірно, у давніші часи топонім уживали в ширшому значенні, подібно до літописної назви Золоча. На рукописній карті Київщини 1640-х років систему лівобережних проток позначено як «Оз. Тельбинь». У першій половині XIX ст. землемір Сноєвський також використовував назву Тельбин у широкому значенні. Цей топонім трапляється на багатьох планах другої половини XIX — початку XX ст. У 1892 р. Тельбин згадано як «озеро и речка в Остерском уезде, вблизи левого берега Днепра у Позняков» (Вакулішин, 2014).

У 1870 р. озеро Тельбин було розділене залізничним насипом. Перед Першою світовою війною водойму додатково перетнуло Новодницьке шосе (Вакулішин, 2014).

Згодом значну частину колишньої водної системи Тельбина засипали під час гідронамиву територій для житлової забудови в другій половині 1960-х років. Імовірним залишком колишньої стариці є Болітце сірої чаплі, розташоване між залізничними коліями поблизу станцій Дарниця та Київська Русанівка. На місці нижньої частини колишнього Тельбина виникла низка кар’єрних озер. Сучасні штучні водойми Тельбин і Нижній Тельбин успадкували назви колишньої стариці, Сучасні штучні водойми Тельбин і Нижній Тельбин успадкували назви колишньої стариці, але не мають з нею практично нічого спільного.

Наприкінці 1970-х років береги озера Тельбин укріпили бетонною набережною (Вакулішин, 2014). Нині озеро є важливою рекреаційною зоною житлового масиву Березняки. У джерелах наведено різні оцінки його площі: близько 0,1 км² для сучасної водойми та значно більші показники, пов’язані з історичною водною системою (Вакулішин, 2014).

На березі озера облаштовано піщаний пляж, зелену зону та спортивну інфраструктуру; тут також можна взяти напрокат човен. У водоймі висаджували декоративні рожеві латаття. Відомості про озеленення озера наведено, зокрема, у матеріалі видання «ШоТам».

Подекуди береги озера густо заросли прибережно-водною рослинністю. Серед риб, що трапляються у водоймі, відзначено окуня звичайного (Perca fluviatilis) та плітку звичайну (Rutilus rutilus); на озеро також прилітають дикі качки. Максимальна глибина водойми становить близько 7 м. На берегах збереглося кілька дерев верби білої (Salix alba L.), які фігурували у фільмі Віктора Цоя «Кінець канікул» (1986). Одне з цих дерев стало відомим як «Дерево Цоя» та користується популярністю серед шанувальників музиканта. 6 лютого 2020 р. Київська міська рада рішенням № 12/8182 оголосила це дерево ботанічною пам’яткою природи місцевого значення.

За опублікованими даними, озеро характеризувалося гіпертрофним станом. У його безхребетній фауні відзначено коловерток (Rotifera), веслоногих (Copepoda) та гіллястовусих ракоподібних (Cladocera), бокоплавів (Amphipoda), малощетинкових червів (Oligochaeta), кишковопорожнинних, зокрема гідр (Hydridae), п’явок (Hirudinea; чотири види), одноденок (Ephemeroptera), бабок (Odonata), а також личинок двокрилих (Diptera), комарів-дзвінців (Chironomidae) і волохокрильців (Trichoptera). Серед бабок наведено еналягму чашеносну (Enallagma cyathigerum) і тонкохвоста елегантного (Ischnura elegans). Серед звичайних черевоногих молюсків зазначено котушку білу (Gyraulus albus), котушку загорнуту (Anisus vortex), котушку гребінчасту (Armiger crista), ставковика яйцеподібного (Lymnaea ovata), фізу пухирчасту (Physa fontinalis), бурштинівку велику (Succinea putris) та затворку звичайну (Valvata piscinalis). Також у водоймі відзначено хижого рачка лептодору велику (Leptodora kindtii) (Дубровський та ін., 2005).

Береги озера також становлять цінне оселище для листоїдних жуків (Chrysomelidae) і довгоносиків (Curculionidae) (Назаренко, 2005).

Зелену зону навколо озера визначено як природне ядро екологічної мережі Дніпровського району (Розробка регіональної схеми формування екологічної мережі у м. Києві, 2005).

У вересні 2026 р. озеро обстежили М. Причепа та І. Парнікоза. У водоймі виявлено зарості харових водоростей (Characeae), а також різноманітну фауну безхребетних і хребетних тварин.

Безхребетні. У водоймі виявлено вузькопалого річкового рака (Pontastacus leptodactylus), личинок бабок (Odonata), річкову кульку (Sphaerium rivicola), річкову лунку (Theodoxus fluviatilis), звичайного ставковика (Lymnaea stagnalis), річкову живородку (Viviparus viviparus), рогоподібну котушку (Planorbarius corneus), вушкового ставковика (Radix auricularia), качину беззубку (Anodonta anatina), клиноподібну перлівницю (Unio tumidus) та звичайну перлівницю (Unio pictorum). Також виявлено личинок хірономід (Chironomidae) і водяних клопів (Heteroptera).

Серед бабок на стадії імаго зареєстровано синє коромисло (Aeshna cyanea), мале коромисло (Aeshna mixta), криваво-червоного тонкочеревця (Sympetrum sanguineum) та решітчасте рівночеревце (Orthetrum cancellatum).

Риби. Іхтіофауна представлена верховодкою (Alburnus alburnus), верховкою (Leucaspius delineatus, БК3), пліткою звичайною (Rutilus rutilus), краснопіркою звичайною (Scardinius erythrophthalmus), окунем звичайним (Perca fluviatilis), гірчаком звичайним (Rhodeus amarus, БК3), карасем сріблястим (Carassius gibelio), бичком-кругляком (Neogobius melanostomus), бичком-гонцем (Babka gymnotrachelus), бичком кам'яним (Ponticola ratan), трубконосим бичком західним (Proterorhinus semilunaris), головешкою-ратаном (Perccottus glenii) та щипавкою звичайною (Cobitis taenia, БК3). Популяція щипавки один з найбільших скарбів цього озера.

Птахи. На озері зареєстровано мартина звичайного (Chroicocephalus ridibundus), сіру чаплю (Ardea cinerea), великого баклана (Phalacrocorax carbo), крижня (Anas platyrhynchos), водяну курочку (Gallinula chloropus) та лиску (Fulica atra).

У водоймі також трапляється червоновуха черепаха (Trachemys scripta) — екзотичний вид.

Результати обстеження підтверджують природоохоронну цінність озера Тельбін як міської водойми, що підтримує різноманіття водних організмів.

Вишневський В. Озеро Тельбин: характеристика (2021 р.)

Галерея озера Тельбин. Фото О. Кузяка, 2022 р.

Широконіска на озері Тельбин, 13.01.2024. Фото О. Маховської