Тетрадь с творческими записями
Марко Вовчок
Лапачка – trappe.
Почворно їхав.
Указанье – пень. Опис. пня. Птичка бож. пад. и тем дает возм. убежать.
Сквозь промеж дерев, поблеск[ивали] штыки и мельк[али] шапки.
Романець. Повис над рекою на верхн[ей] ветке. Невольно загляд. ожидая паденья. Вдруг Ром. съеж[ился] в комок и скатился в омут. Нечаянно?… Не может быть нарочної (На костер сыр. ветк. из [нерозб.]). Завидели <коло Вовч. Яру>. Попробов. спусти, подвин. к окраине. Скакн. и повис. Взяли на прицел. Голова нырнула.
Тут господь коло нас в нашей бедн. и скорби.
Стар[ая] пани боится. Разбойн[ик] просится ночевать, ночью впуск[ает] товарищей. Важн. пан, ранен, разбойник. Беседа об урожае, панских дел[ах], мужицк[их] пороках. То в одном месте, то в другом. Нет нигде, а след везде. Стара, а як кінь неук не…
Да я вже примірився, хвалиться справи., вже певно запопаду. От і добре, дай боже час. Отклад. тільки сир добрий. Не засни, поки застукаю. А пані так і засипала, як з кошика.
Не живи душу. <Надумала і воно як його зловити.> Найлучче живцем його узяти, скликать села 2, 3, а то й 5, 10, ошморгнуть ліс, як поясом, а взявши зараз його [нерозб.]. Зупинилась, як йому віку вкоротить, чи з світу стратить чи нех[ай] у в’язні загніває. Я, каже, свічку обіщалась угодникові. Не турб., злодій не втече ваших ручок.
Гапко! Одарко! Не озив. – нема жодної. Піждіть, піждіть! Ніколи й карати. Нехай надальше. Найкращі пошивки, наілуч. простині, пухов[і] подушки, шовков[і] зодягала, червон[і] килими. Гладить, стелить, щоб ані морщечки! ані давиночки!
Задремала. Одно, що ціліс[енький] день їли та пили, пили та їли, а друге, за ціліс[енький] день і язичок зателипався, аж змер, і серденько, безперестанку скачучи, то з ненависті на розб., то з усолоди глядячи на вельможн[ого] гостя. Пізненько. Коли зирк! Уступають троє і проч. Усе гаразд! Пан піднявсь та й знов упав, як встреляний. Ніженьки тремтять. Де вони? Де піймали? Усіх? Ні, серденько, самі до вас прийшли.
Руки йому зв’язали, повели – аж висимо на йому, а його – хиць – підняло, як на крилах, та й зник. Здається, ніхто мене не навчав, а я сам учуяв.
Страстно любим товарищами. Добрых не трогал. Мир тобі, не бійся, пані. Пресечь зло и зло в добро. Поддался, жел. вызвол. товарища. Вел. запереть, морить голод[ом], пока скажет, где казна. Через 4 дня, а ну его в батоги! Глядь, а его нет. Не даем есть, а он хлоп по [нерозб.] – горилка, порося. Хотели вести – он рук. как крылами. Приносит просвирку монахиня.
<Чорна дібровка. – Малий затон.> [нерозб.] <Тихий. Ворона.>
Поезд летел [нерозб.] <Поминутно не определен. Ничего не слышно определенного. Прислушаешься. Это томит, изводит. > Злізь та подивись. Зграя псов. Череда. Горечь пережит. <славы> свободы.
Наход. убежище в монаст[ыре] по Роси и Тясмину. И дешевле лошади. Паны богатели и мужик[ам] жилось не так худо как везде, но пропасть существов[ала]. Память о битве за свободу. Пожив на своб[оде] хоть недолго, не легко ее забыть […] [Цей абзац Марко Вовчок обвела олівцем і написала: «В Марусю». Ред.]
Разбил голову об острый пень.
Гайдамаки в 18 веке – крестьяне правобережн[ой] Украины]. Восстание особ[енно] сильно в 1733 и 1768, когда Железн. (запор.) поднял кровав[ую] борьбу (Уманск. резня) Лілійка [нерозб.] лянка. Темнота, сверк. огни.
Безліч. Вилясок. Доносно стріляє. Розклопотаний. Розколатаний. Тиша. Ненець. Де літував, там зимуй.
У дес[ятий] рочок уступає. Действия врассыпную. Широкие] груди, могуч[ие] плечи. Клики, рыданья, тих[ие] слезы, смех.
Штучні мостки.
<Казав прип’ясти одному, пильнувати коней коло хати >. Страсти, блестящ, слезы.
Отв. свар. Макс. Кривонос. Дозорця. Холодець – спаржа. Пробир. как дик[ий] зверь по дебрям молчаливого леса. Сердце так и закотилось.
Хапко.
Купи куму. Улыбнулась. Видали улыбку хуже плача? Лучше б заплакала. Хапка взяло за сердце.
Яке в тебе тло? Що то за тло вимислив? Нащо вона? Який Чищидло-Чистище. Тло твого норова. Упоминач.
Забув, коли віл телятом був.
Яку маєш уставу – распостылая жизнь.
Растратил казен[ные] деньги – подъемные. Не хотел больше знаться. Нех[ай] в пекле накажут, абы его не вид[ать] не слых[ать].
То <й поможе> з чорного на біле.
Облютел.
Правда мав він свата, а спразнив часу, а не встиг за тим пивом, мусив в пекло у [нерозб.].
Бач який викрутень.
На обідва кути.
Скаженюка.
Распоясоваться.
[нерозб.]
Ни в сказке сказ[ать], ни пер[ом] опис[ать], ни кистью не намалева[ть].
Не [нерозб.], не стямися.
Пішлось на лихо.
Лихо споткало.
Безліч. Уряд.
Як хмара і спала на нас.
Отпечаток глуб[окой] печали и холодн[ой] свиреп[ой] энергии.
Роют ямы в пуще. Темн[ая] тепл[ая] ночь едва обозначила] две фигуры тут – еще две подальше.
Угрюм[ый], мрачн[ый], печальн[ый].
Глаза под грозн[ыми] дугами бровей.
Смольчуга. Половьян.
Пыль, духота, знойн[ый] вихрь. Темн[ый] удушлив[ый] воздух.
Деревья повалены.
Не знал удержу страстям, но чувство горя было ему ново и странно.
Не пахнет ветерок, не блесн[ет] луч.
Киевск., Звениг., Чигир., Уманс, Черкасск., Корс., Каневск. 4000 заявили командиров чиновнику и вступили врукопашную с войском.
1857
Дай боже вам побитись, а нам подивитись.
Та туга, мамо, за тугою,
Пішов милий за другою.
Пішла заміж молодою.
Лисянка (им[ение] кн[язей] Яблоновских).
Неживий Усач. Дзюма. Шило.
Коліївщина – меч.
Паліївщина – огонь.
Овраг Холодный над ключом.
Своячен. Брюховщ. Измена жены.
Прислуга высыпала во двор. По дороге скакал верховой.
Красивая Ганна, залитая кровью, лившей из чернокудрой головы, схватила брата и разбила о камень.
Бросилась в реку. Не надо ничего – все полетело в реку. Рубились среди пламени – рогозины, дубы, колья, гаки.
Моє воно працъоване креваве.
Оплаканий хліб. Віку вкорочаєте.
Хватают, сажают в полуобгор[евшую] стодолю и закладывают бревнами. В обгорелое окошко смотрит – пожарище. Пустыня – даже стол[етние] дер[евья] в саду обгорели.
Донос[ятся] воен[ные] окрики. По вечер[ам] над темн[ыми] лесами, высок[ими] горами мельк[ают] отблески пожаров.
Дом (пане.) [нерозб.] все вырезаны, оставался, как при живых. Широк. гулкий. Разд. выстр. – не достигали, но их блеск в темноте и отголоски в горах учащались.
Приход, вести неясн., но как глух[ой] раскат отдален[ного] грома, рокочущ[ий] в далън[их] горах.
Толпы роились, как пчелы. Ярмарка, музыканты. Переодет[ые] монах[и], евреи, цыгане, паны поляки, паны кацапы. Сверк[ало] золото риз духовенства.
Раньше смерти не мертвей!
Страсть, полная жизни и мощи.
Иные чист[или] оружие, иные оглядывали, кто лежал погруж[енный] в думу, кто разговар[ивал], курил. В пещере местами небольш[ие] лужицы, прохлада и приятная сырость. Со стенок изредка падали воды, произв[одя] однообразн[ый] успокоительн[ый] шум.
Лучи солнца освещали поле смерти. Груды убитых в одном месте гуще, в друг[ом] реже. Он осматривал обращенные к небу, приподнятоые], припавшие к земле лица. Недалеко протекал шумливый ручей, – около него и в нем лежоали] запрудою быстрому течению, очевидно, приползшие сюда томимые жаждою раненые и здесь навсегда успокоились, окраши[вая] искрящуюся воду своею кровью. Были двое, кот[орые] еще слабо дышали. Он брызн[ул] им водою в лицо, и глаза их полуоткрылись. Изнемож[енные], раздавлен[ные], задыхающ[иеся].
Некоторые] хаты прятал[ись] в зелен[ых] садик[ах], котоорые] еще не попорт[ил] порохов[ой] дым. Белое облако, парившее в воздухе, обозначоало] позицию. Слышался грохот орудий. Хаты еще стояли среди сельского мира и тишины. Из садков пахло мятой и бел[ой] акацией. Изранен[ные] лошади обезум[ели], разъярен[ные] запахом крови и шумом битвы бешено носились по всем направлениям. Те черты, кот[орые] только что пылали энтузиазмом, страстью, ужасом, мщением, искаженные мукою, застыли.
Волосы черн[ые], как ворон[ье] крыло (смоль). Черные глаза, большие смелые, сверкали, как звезды, из-под густых бров[ей], из-под косматых бровей, как из чащи.
Шли потопком.
Пани ще бенкетували, а вже під гаєм засіли гайдамаки. Полуоде[тые] бежали [нерозб.] на засаду, падали убитые, и еще хуже раненые.
Густые брови свисали над большими глазами, полными какого-то темного огня. Глаза эти необычно глубоко сидели, что придавало] им особую мрачность.
Нежн[ая], как только что выпавший снег, шея.
Они боялись, я не понимаю или [нерозб.]. Солнце уже зашло, и майск[ие] сумерки быстро переходили в погож[ую] ясную безоблачн[ую] ночь.
Прод. ситец, фонари, медовики, соломенные шляпы, кофе, скребницы, чай, полов[ые] щетки [нерозб.], свечи.
Хатки в зелен[их] садках, сонечко, божа благодать округи, а по хатах? Що то горя, туги, смутку.
Отсе згадую, і все те давнє устає перед очима – і той тодішній давній вітрець віє на мене, диха, і тодішнє проміння світить.
Ліси і узлісся.
На далекому обрії.
Уходили в потемки.
Мазепа.
Знаю, что люди всегда говорят с прибавкою во время войны и моров[ого] поветрия. Фортуна в иных делах переменчива] годами, месяц[ами], иногда днями, а в военных един[ым] мгновением.
Необыкнов[енно] ум[ный], дар слова, отлич[но] образов[анный], свир[еп], мстит[елен], неблагодарен.
Палий.
Обвин[ен] в сношен[иях] с Швецией, заключ. Мазепою, отосл. в Москву, а затем в Енисейск.
Петр в 1715 посл[ал] несколько] тыс[яч] казак[ов] рыть канал для соед[инения] Волги с Доном. В 1721 неск[олько] тысяч казак[ов] умерли при рытье Ладожск[ого] канала. В 1722 еще 10 000 казак[ов] отпр[авились] рыть Ладожск[ий] канал под нач. Черняка вместо Полуботка («Очень хитер» – Петро о Полуботке. Полубот[ок] при вс[ем] желаньи не мог ничего сделать – мог только вредить себе). Затем посл[ал] еще 5000 в Ладогу под нач. Милорадовича, и 10 000 под нач. Андр[ея] Маркевича отправл[[ены] к креп[ости] св[ятого] Креста на место Апостола.
Полуботок, наказ. гетман, обр[атился] с укорительн[ой] речью к Петру – говор, прямо о жел[ании] уморить на землян[ых] работах, отнять последн[ие] вольности, о нарушении] дан[ного] слова, [нерозб.] заним. славою, не помышл. о правосудии. «Знаю, ожид[ают] меня оковы, буду вверж[ен] в темн[ицу], где умор. голодом, но что до того!» Умер, отказался] от лекарств, не трон. посещен[ие] Петра: «Вскоре Петр и Павел предстан[ут] на одн[ой] доске».
Бироны, как и Радзивилы, отд[авали] щенят на выкорм бабам.
[нерозб.] Морозенко (1649 г.) Паны спрят[ались] в болоте.
Отсе вам за [нерозб.] за унію! І за мого брата! І за стару неньку!
Данило Нечай изрублен, умир. взят товарищ. Скончался], заповедуя передать покл[он] осирот[евшей] матери Брац. полк[овника]. Ив[ан] Богун.
Отвагу козацькую потлумляєт. За ним утром.
<Нов[і] млини.
Роблена могил[а].
Череда, отара, табуни.
Чернечий Брод.
Ляхова Лучка.
Ляхова Дібровка.
Холодний Яр.
Сватова. >
Мелася.
Скарай його, боже!
Як мошкори густо.
Закида словами, поглядом, рухом, сміхом, кивом, моргом.
Живцем. Як у зайця ланів. Підупадлий пан. Гірш згадючила.
От він! – тудою-сюдою – нема.
Скоро увійшла.
У мить дві.
Голос – вопль.
Батько.
Бачний сухоокий. Слеза слезу прошибає [пл. старик]. Потекли беззвучні. Тихі, тихі, а такі, маб[уть], пекучі.
Катря быст[ра], решит[ельна], хладно[кровна]. Опасн[ости] не останавл[ивают], не страшат – приост. чтобы приспособиться. Опасн[ость] занимала постольку, поскольку могла помешать делу, исполнению.
Смуток. З живої серце виймаєш. Не край мого серця. Сумно, сум. Вразило в серце. Самота – [нерозб.]. А тихо, хоч мак сій (слышится [нерозб.]).
Мокрина.
Серце заниває. Катре, де ти залинула? [нерозб.] свідче!
Панич то в бік, то косяка, то прямика (бокаса) вихилясом, викрутасом (лихо избочен[ясь]).
Справник. Витрішкуватий, як жаба. Що то за вчинки? Подія – проделка. Казано стоять у строці. Не ощажай.
Пані. Поличка як бар. лопатка, огрядна, гладка, що і мит не одержиться. Несамовита. А ніс так несе, що і коцюбою не достанеш. Через губу не плюне, тільки усе через голову. Пані на всі сані та ще і ноги висять. Сипле приспу в вічі. Дереться руками, скрегоче зубами. Годинник скликанчик. Ук і неук. В’язні. Послухи звідтіль. Чутка прошла, розлеглась.
Гримне далеко у межигори, а по дол. чути (ясними зорями), хоч ще тихо тут і ясно.
Доробився, як сіль на окропі.
Лежить, а йому бог кряжить. Лежух – лежень.
На чуже щастє не мухою впасти.
Лучив ворону. Направте. Рушайте.
Городня – укрепленье. Урва – [ур]висько. Шляшок до міста.
Спад – pente. Збіг, похилость, схилок.
Розпад – crevasse.
Заломом іде.
Просмик.
Щербина – breche.
Нашеземець. Приходень.
Думка ген-ген літа.
Глядя на эполеты, вспоминала его большие глаза, день накануне его отъезда. Уехал рано и не видала.
[нерозб.] с Якутк. Алекс. Карл. Беранже.
Барх[атное] пл[атье]. (Нат[алья] Павл[овна] и Качалов.) Гр. Захар.
Хлопоты о журн. [нерозб.] Де Роберти. A tout venant je crache. Сын архиер[ея] и игум[ени]. Комаров. Знакомство. Соничка Косач.
Дедушка. Село. Казаки [нерозб.] Кум, потом убийца. Признательность казаков. Марья Андреевна. Анна Павл[овна]. Кат[ерина] Вас[ильевна].
Что за чудо дохнуть свеж[им] лесн[ым] воздухом среди ночи, когда мигает только серпок месяца сквозь черную листву! С замиранием сердца выхожу в аллею. Незабудки у пруда вдруг напоминают бабушку – у нее были такие же ярко-голубые глаза. Пустота в комнате – откр[ыты] окна и двери. В саду пенье птичек.
Витропить – чатують.
От руки простягти та узять, а вони вислизнули, як мара, як імла.
Денна, вечірня, удосвітня посвіта. Ясна посвіта. Дремливий день, скварний. Тільки нашого, що в душу вложено. Перекинуто жужмом.
Свята саме миновались великодні.
Змелю тебе на дрізочки. Повна ущерть. Пішла їх випровож[ати] та й не вернулася.
Як то старому виплазувать, а він як плигнув, то всилу за їм виспів.
Наше [нерозб.] приходить.
Вп[алые] глаза горели на тощ[ем] лице, как светящи[еся] огни.
В ямі вечеря, в гаю тайники. Пугач, [нерозб.]
Стежка добре уторована.
Глупої ночі. Низ-низ Дніпра.
Тяжки утраты, но тяжеле то, что гибель не принесла облегченья народу. Дорого стоит и туго идет подвиг – так туго, будто и нет его – остаются только надежды на лучшее. Всегда оно тут с человеком стремленье к… Что-то случилось. Те же люди, да иные свободы, ненависть рабства.
Словно сразу из темницы выглянули и дохнули… И как-то не надышутся – точно ошалели. Человек, что вчера ходил, наче всі шляхи погубив, сьогодні йому полетіти тільки крила бракує.
Добрю. [нерозб.] Познак – indication.
Ревн. слез, заплакав мій сухоок[ий] батько. З намислу.
Улет. Намога, намогає.
Не все теє скоїться, що на думці згодиться.
Підмовлять, підщувать. Підбехтує, -тач. Вона підмух. хоч тому вогнику.
Низина, [нерозб.] Убочче. Грем’яч.
<Збантовано двоє коней. >
Кругл., як цибулька, щоки, як кавуни.
Очі стовпом постановив. Важило те в серцю. Поглумка, чи що? У двуконь. Врев серцю. Викулося те в серцю. Смійся, сміюне! Виквілив. Нема чого в око впорошить Привластив – [привла]щати.
Голить без мила.
І стриже і голить.
Жмикрутка.
< – Як се ви, тато, вишукали?
– Може, і не вишук[ав], та з узгорка побачив, як ти порався, ховаючи.
– А гайдам[аки] прискочуть, тато? Люд[ей] рубатим[уть]?
– Ні, сину.
– А я трох[и] боявся.
– Не бійся.
Я у той мет й послухав. Наче він мені загадав води принести.
– Не боюсь, тато.
Того ранку здалося мені, ніби не такий він як повсідень – був він ще не старий, саме на порі, а ходив протопканий, а тут сказав і випростався і невеселі його очі проясніли.>
Уживаннє – [нерозб.]
Ужитковать, ужитки – profit.
Утратник – dissipateur.
Вищипливий, -вець, ущипок.
Уступний – [нерозб.].
Ускривіть – [нерозб.].
Сказав би укривині.
Уросне – chimère.
Виквілить – виканюч[ить].
Вибув гніву [нерозб.].
Виборця – électeur.
В стечні – retrograd.
[нерозб.]
Вигнанка, -нець.
Вточиться.
[нерозб.] – пучеглаз.
Всобний – qu’on a en soi – всобне.
[нерозб.]
Оратник.
Взрушив мені серце.
Квас, уксус, песок, клею.
Більш у бога днів.
Людська довіда.
Заморська дойшлость.
Світова наука.
Десь під школою ночував.
Создав, створив бог та й ніс висякав.
Сам себе хвалить, бо має злих недоб[рих] сусідів.
Говор[ить] по-німецьки, як ріпу гризе, наче [нерозб.] редьку гризе.
Шановавши слухи ваші [нерозб.].
Зостався, як на цідильці.
Говор[ить] про вовка, але і за вовка щось треба сказать.
Бог заскорбів.
[нерозб.]
Перебирав думками. Смажив собі голову. Висмажився, як в чищу, чистищу.
Уповажняю тебе (бог).
Робить ні за тобою, ні перед тобою. Роби, поки снага, а далі лягай, та й умри мовчки. Терпи до загину.
Німа, глуха, понура [нерозб.].
Господи, злізь та подивись.
Зараз і закосує рукава.
На обидві кута. Не болить? Ані трішечки. Січе і руба, і хухає і дмухає.
Примітки
Зошит містить у собі конспективний виклад змісту ряду невідомих творів письменниці. Один уривок позначений автором – «В Марусю». Зустрічається назва «Хапко» тощо.
Подекуди подаються історичні відомості про Мазепу, Петра І, Нечая. Назви місцевості. Приказки.
На одній із сторінок стоїть дата – 1857 р. Але чи ж все тут записано у цей час? Текст у деяких місцях наносився в цей зошит двічі – на стерті раніше записи, зроблені олівцем.
Час записів – 50 – 60-і роки XIX ст.
Мова записів – російська, українська, французька, англійська. Зустрічаються фрази, які починаються російською мовою, а закінчуються українською. Пояснення деяких українських слів подається французькою мовою.
Друкується за автографом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, в архіві Марка Вовчка, ф. 4, од. зб. 461.
Публікується вперше.
Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 156 – 166.