Ольга Ситниченко

Марко Вовчок

…Тяжка роб[ота] коло машини – і те, і те, а літом знов і те, і те, щодня, щогодини все робота. Сьогодні Варвари, а завтра Сави, а позавтрому Миколи.

Степанида не жаліє чобіт і каже:

– Не жалію.

– Та ви ж краще од усіх, – каже їй тітка, – бо не дурно ж ви чорнилами на виду мастите. (Случай, когда <вместе> пробов[али] румяниться красн[ыми] чернилами]). То вона зла-зла й плаче.

Надо думать, що 3 годи мине та й заміж.

Штундові з’явились. Не хрестяться, у церкву не ходять, у неділю не празнують – роблять. Пилипчук (шт[ундовець] в Дешках) один. То нічого, що один, бо де один з’явиться, зараз їх стане багато. Він через жінку, вона перш заштундовала і казала батьку, і матері, і сестрам, і братам: «Ви мені не батько й не мати, не сестри, не брати». Батюшка ходив вмовляти – не послухала. І Пилипчук не послухав. «Я, – каже, – вже і боги усі попалив». Батюшка аж плаче, бо, кажуть, скоро вже й жалования йому не буде, бо все штунда – і свічі не купує, і нічого не несе. У нас кому оженитись, то подають рушники, а вони самі собі почитають євангеліє, та й годі. І ховають самі. А батюшці за хрестини треба дві булки і хустку, і гроші. А як весілля, то курку і дві булки і на попадю теж 2 б[улки], і курку, і хустку хорошу – копійок 40, а як є попівна, то й стрічку або на стрічку. Євангеліє – се така книжка, що піп її читає. Не знаю що, а читає, щоб у церкву ходили, чи що.

Штунда багатіша від православних, бо сидять дома, не п’ють горілки, не празнують. Якось пішли до того Пилипчука у празник, а він сани справляє – рубає собі, тільки сокира трахкає, а вона сидить та шиє.

Той Пилипчук вже й тепер багатий.

У батька був єдинак, батько зоставив чимало добра – і воли, і корови, і овечки, і хата славна, садок чудесний, у нього трохи не щодня вареники. Скупий. Е, ні, ця штунда так, що як багатий, то мусить бідному помагать – то він і сало, і масло, і муку усе несе бідному штунді, хоч який ти чужий.

Хрест[ины] – хлеб, водку [?], платок, тереть руки.

На кладбище 2 р. 50 (сам[ое] меньшее) попу, дьячку – 20 к., хоругви кажд[ая] – 5 к., суконце – 10 к.

Ставник – за толст[ую] свічу (обозначать] вершками) сколько сгорит, за кажд[ый] вершок – 10 к., хорош[ую] хустку или хор[оший] рушник. Дьяку – хустку, свічі – всім.

Мужик тоже попу 3 булк[и], 3 яблок[а], 1 стак[ан] меду. Понахидки.

Примітки

Нарис українською мовою про штундистів Пилипчука і Ольгу Ситниченкову.

По тих селах, що їх спостерігала Марко Вовчок під час свого життя в с Хохітві, було дуже багато так званих сектантів, зокрема штундистів. З ними офіційна церква провадила вперту боротьбу, яка часто виливалась в жорстокі форми переслідування і терору. Це хвилювало і обурювало Марію Олександрівну. Вона почала приглядатись і старанно вивчати це нове явище для неї серед українського селянства. Так виник цей нарис. Над нарисом рукою М. Д. Лобача-Жученка записано: «Деревня Тептиевка. Живая беседа» (О. К. Дорошкевич).

Нарис написаний олівцем в записній книжечці [18]90-х років.

Друкується за автографом, який зберігається в родинному архіві проф. О. К. Дорошкевича.

Публікується вперше.

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 96 – 97.