До Мі

Дніпрова Чайка

Дівчино люба,

Квітко рожева,

Що ти смутна походжаєш?

Нащо в ворожки

Правди питаєш,

За що ти доленьку лаєш?

Правди не скаже

Баба знаюча,

В долю циганка не влуче!

Правда, що серце,

Тьохкає, б’ється,

Щастя-кохання благає,

Правда, що й доля,

Десь в чужім полі

Дуже щось довго блукає.

Ти ж не змагайся

Й не сподівайся

Долю схопити за крила:

Тінню зникати,

В’юном пірнати

Буде гоструха жартлива.

Ти ж не журися,

Того не бійся,

Що не знайде тебе доля

Або забуде –

Того не буде:

Вчинить вона свою волю,

Час твій настане –

Зіркою встане,

Сонечком доля засвіте

І не загасне.

Горенько ж засне,

Засне на довгії літа…

Ну ж, не журися,

Глянь-подивися:

Люди турбуються гірше:

Хліба не мають,

В горі конають…

Тих привітай ти найщирше.

Щастя там вмерло,

Віра померкла,

Зникла надія навіки.

Тим дати руку,

Втишити муку

Буде заслуга велика!..

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 225 – 226.