Пісня

Дніпрова Чайка

Закувала зозуленька

В зеленім саду,

Зачуяло моє серце

Горе та біду.

А я тую зозуленьку

З саду прожену,

Молодого соловейка

Слухати піду.

Ой співає соловейко,

Аж луна пішла.

Тільки щастя, як колись-то,

Вже я не знайшла.

Про кохання він співає,

Весь садочок зник, –

Щастя, долю обіщає

Пташка-чарівник;

То заллється, загукає,

Аж садок дрижить.

Гірше серце замирає,

Стогне та болить,

«Годі, годі, соловейко,

Не співай в саду:

Вже я щастя, вже я долі

Мабуть, не найду!»

Лучче ж того соловейка

З саду прожену,

Гірку, сиву зозуленьку

Вп’ять переманю.

Нехай сива зозуленька

Вранці закує,

Хай багатим та щасливим

Жалю завдає.

Закуй, закуй жалібніше,

Сивая моя,

Нехай вони засумують,

Як сумую я.

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Нива», Одеса, 1885. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 237 – 238.