«Ти, зшиточку чорний…»

Дніпрова Чайка

Ти, зшиточку чорний, не зрадиш мені,

Із мене сміятись не станеш,

Сховаєш ти любо і тихі пісні,

І чисті надії, і думи ясні,

І муки пестливо сховаєш.

Ти, зшитку, чужому не станеш казать

Про те, що на душу спадає,

Лиш дружнії руки тебе можуть взять,

Лиш дружнії очі почнуть пильнувать,

Лиш дружня душа розгадає.

Дивитимусь рада я в очі ті знов,

Як будуть тебе оглядати:

Читатимуть очі по чорних стрічках,

Я ж буду стежити, що блисне в очах, –

Ті очі я буду читати.

Коли ж мене доля назад одіпхне

Без сил, без думок, без надії, –

Прийду, щоб вписати ще слово одне,

Одне, невеличке, сумне і страшне, –

Стули ти листочки тонкії.

Стули, щоб я білих сторін не знайшла,

Щоб слова того не вписала,

Щоб того, ким дума так повна була,

Щоб того, чим втішно душа розцвіла,

Я словом гірким не скаляла!

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 264.