Весна
Дніпрова Чайка
«Весно, Весно, Весняночко,
Прийди до нас, паняночко!
Розвій хмари сніговії,
Розбий мости крижанії,
Зніми чари зимовії,
Зрости трави шовковії,
Посій квіти запашненькі,
Приводь пташки голосненькі,
Весно, Весно, озовися,
Прийди до нас, не барися!
Ти ж, сонечко золотеє,
Однеси прохання теє
В вирій, любую країну,
Де живе весна-дівчина!»
Красне сонце не барилось –
В ніч за морем опинилось,
До віконця припадає,
Мандрувати підмовляє.
А веснонька-дівчинонька,
Коханая дружинонька,
Одчинила віконечко,
Привіталась до сонечка,
Стала зараз поспішатись
В мандрівочку виряджатись:
Умилася росицею,
Утерлася зірницею,
У озерці видивлялась,
Прибиралась, одягалась:
У сорочку-серпаночку
З рожевого туманочку,
У спідничку зелененьку,
У кунтушик блакитненький,
У віночок із квіточок,
У намисто із зірочок,
Та з перлистих росиночок.
Вийшла Весна на ґаночок,
Покликала весняночок.
Весняночки, дівки жваві,
Весні воза споряджали –
Та драбини із билини,
А колеса із калини, –
Квіточками вимощали,
Дрібних пташок запрягали.
Сіла Весна у возочок,
Взяла в руки батіжочок
Із вербички зеленої,
Не простої, свяченої, –
В другу руку – крашаночку –
Мальовану писаночку.
«Гей же, гей же, щебетушки,
Веселії політушки!
Нумо, нумо, поспішати,
Сиву Зиму воювати!
Жовнірики-журавлики,
Попереду виступайте,
Ви у сурми вигравайте.
Викликайте зиму в поле,
Побоюймось на роздоллі:
Ой хто кого переборе,
Зажене за сине море?»
Веселенько сонце сяє,
Летять пташок цілі зграї,
Несуть вісті летючії,
Для Зимоньки пекучії.
Зима-баба як зачула,
В темний ліс мерщій майнула,
У ярочках приховалась,
Ревно слізьми розливалась.
Як потекли тії сльози, –
Підтопили і Мороза;
Він побачив теє лихо, –
Осідлавши вітра, тихо
Знявсь до світу та й полинув
У північную країну.
Світить зоря, світить ясна,
Їде Весна, їде красна
На плужечку, на борінці
По лугах, степах, по нивці,
Де проклала борозенку,
Там трава вже зелененька,
Де на спочивок звертає,
Там пролісок розцвітає,
Доорала аж до яру,
Принесла на зиму кару:
Як махнула вербичкою –
Розлилася водичкою.
Як писанку покотила –
Зовсім вмерла Зима біла.
Усміхнулась Весна жвава –
Зозуленька закувала,
А гукнула веселенько –
Обізвався соловейко.
А ми теє зачуваймо,
Весну красну звеличаймо,
Заплітаймось у таночки
Заспіваймо весняночки:
Весно, Весно, Весняночко,
Хвала тобі, паняночко!
Примітки
Вперше надруковано в журналі «Дзвінок», Львів, 1893, № 5. Рукопис зберігається в Інституті літератури АН УРСР, Фонд 76/24. Подається за рукописом.
Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 259 – 261.