31. Виписки з «Вечерниць» і «Слова» 1863 р.

В числі 3-ім «Вечерниць» із 17 січня 1863:

Письмо ôдь Федьковича

(Въ пятницю 11/1 въ вечерь)

Спасибі браття! – за все! Лежу въ ліжку та чекаю смерти. На самъ нашъ новий рікъ занепавъ я дуже сильно – Lungen- und Rippenfell-Entzündung. Якъ не загину, то відпишу. – Робіть, що ваша воля та й ласка. – Прощайте, браття моі!

(На другой сторонѣ чужимъ письмомъ): Es ist Alles veranlasst worden, dass sämmtliche Schriften und Notizen seiner Zeit an die Redaktion der «Weczernyci» gelangen. [Було докладено всіх зусиль, щоб усі твори та нотатки свого часу дійшли до редакції «Вечерниць»] –

А при кінці того самого 3-ого числа «Вечерниць»:

Телеграмъ ôдъ Федьковича. На нашъ телеграмъ зъ Суботы достали мы въ Понедѣлокъ такую ôдповѣдь: Трохи лѣгше. Дякую. Незабаромъ листь. Федьковичъ.

В числі 5-ім «Вечерниць» з 31 січня 1863:

Переписки. Любôй громадѣь въ Станиславовѣ. Спасибогъ Вамъ, братья, за те. що умѣєте шанувати та любити, кому шаноба та любва належиться. Мы читали въ «Словѣ» допись изъ Станиславова, якъ Вы тамъ сумували на звѣстку о слабости нашого Осипа, та молили Бога по своему, щобы давъ нашому любому брату-спѣвакови подужати. Се жъ и не дармо Вы молились: Федьковичъ уже здоровшій и заславъ намъ нову гарненьку повѣстку та поклôнъ усѣй молодой громадѣ.

Примітки

Замітки: Дата Федьковичевого листу 11/1 очивидно помилена, бо коли на наш новийн рік (13/l) заслаб, то не міг писати про слабість 11/1. – Згадана у переписцї допись у «Слові» ч. 9 така:

Изъ Станиславова

Хорошо справились наши школярѣ гимназіи Станиславôвской. Вычитавши зъ «Вечерниць» объ небезпечно занедужавшôмъ роднôмъ спѣваку-поетѣ Федьковичу, кинулись чимскорше до попа-професора Ч. Ô. Пор. Нестайки и наймили за тогожь выздоровленье спѣвану службу Божу. Нынѣ т. е. 23 Януарія по нашому численью о 8-ôмъ часѣ рано – собралась громадно молодежь якъ и инни чесни тутейши руски родины на предъоголошене богослуженье. Для великой внутренной простороны нашой церкви здавалась громада згромадженыхъ вѣрныхъ дуже маленькою бути – однакъ не силомôць притягнена, не въ цѣли демонстрацій зôйшовшася, сердечно-щиро-руска. Мило и любо було кождому дивитись, якъ ôтъ маленького школяря-дѣтины ажь до усомъ засѣяного молодця-козака всѣ горячи-чисти молитвы вышептували. Немало радовавъ насъ и хоръ молодыхъ спѣвакôвъ, правда, що тымъ разомъ лишъ «самоилковъ» продукуючій ся, а то зъ той причины, абы и нутъ несвѣдоми могли про здоровье незабутного свого поета спѣвати. Старанося такожь якъ коли, такъ найбôльшь вже нынѣ, абы богослуженіе по обряду нашому греческому отправилось. И Ч. О. Θеодосій Шанковскій катихитъ гнмназіяльный отправили къ той самôй цѣли о 7-ôмъ часѣ рано – тиху службу Божу. Богъ да простить.

Вы Львôвски братья громадо рôдна – котори найборше и найлучши о тôмъ молодовъ генераціевъ любимôмъ Мужу получаете вѣсти, не залишѣтъ о нимъ кождымъ разомъ – давъ-би Богъ потѣшного! – доносити; ôнъ-бо ихъ братъ-батько – ôнъ штандаръ ихъ народный!

Дописка від редакції «Слова»: Власне одержали сими днями въ редакціи «Вечерниць» письмо отъ самогожь Г. Федьковича, где тойже извѣщае, що найб»льша опасность для его здоровья уже минула. – Ред.

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 53 – 54.