42. Лист Федьковича до Д. Танячкевича

Годний пане брате!

За писаннячко Твоє любе: Спасибі! – Я, хоть ни здоровъ, а все ще ся волочу по світі.

Пенсію и досі побіраю, – а хоть би и ні, що Ти мині серце поможешъ? – Дуфаєшъ може на Галицькі русини? – Бідний Ти. –

Німці німцями: а що нашъ нарідъ – жиє та дожидає – правди.

Мету я заплативъ на 3 місяці, а 1-го числа однако ни діставъ. Такоі gречности я би ся бувъ по пану Климковичу ни сподівавъ. –

Німецькі поезії пришлю Ти хіба ажъ, якъ іхъ попереробюю. Що до решти – я много дечого позачинавъ а нічо ни скінчавъ: ни маю я братіку до нічого волі, – хожу мовъ ни по свому світу. – Дома нисоглась, вороги на всі боки, а до того ще и здоровя того нітъ. – Доле моя! –

Сторію Кобилиці я би самъ радъ написати, та ни маю датъ: а хотівше тоє позбірати, требабъ іхати ажъ до Гомору та до Чернівцівъ; може д’весні. –

Рускі звичаі напишу, хоть ни скоро; пісень такожъ слатиму. –

Писавъ П. Дідицкий у слові, що якись Украінчикъ да приславъ му 2 ряди украінськихъ пісень въ нутахъ. Ци ни мігъ би я іхъ до перечитаня дістати? Ябъ іхъ скоро відославъ.

Ци ни печатались коли у Львові руські коляди, (але народні)? Сли, – то попроси, братіку, щобъ мині gegen Postnachnahme прислали, а [видерте слово, мб. за?] однимь заходомъ и 4 Ластівоцці; ябъ радъ Дехтєнецькі школі подарувати.

Яковові и Гнатові Спасибі, що о мині безталаннімъ ни забуваютъ. A тимъ панамъ gречнимъ молодцямъ, що до мене ся поклонили. нихай Богъ поклонитця щастемь та долечковъ добровъ: аби ся такъ здоймали, якъ ся здоймають ті орли сизі на чорні наші чорногорі!

Отца нашого владику приймали ми велично, по гуцулськи. – По храмахъ та по гулянняхъ ни хожу. – Кумъ вашъ Дащокалюкъ кланяєетця вамъ поклономъ, абисте здоровії були. – Фіна жиє.

Панъ Отецъ Поповичъ и пані матка здорови, вамъ ся покланяютъ. Ни можутъця васъ нафалити, а ніхто вже такъ, якъ пані Матка пана Игната. Тай тількі.

Ни забудь, братіку, що я Тебе просивъ: зазвідати ся. якимъ способомъ карали у польскому війську за великі проступки: дизиртирку, убійство и и. – и якимъ способомъ відправлялась тоді гостра зикуція. – Минібъ отцего треба до Добушя. –

Ни дивно мині, що Тобі ся въ горахъ сподобало, але мині дивно, якъ вамъ ся могло въ мене тутъ подобати. – Одно те: що ми собі дуже бідно живемо, а друге те: що трапили сте до насъ саме въ пістъ, отъ ни чули ні скрипки, ні танцівъ ни бачили, а до того ще и погода слотава: въ насъ въ горахъ тілько осінь та зіма красна: снігу ще и досі тута ни було, худоба пасетця ще полонинами. Красно та тепло!

А за симъ словомъ покланяю Ти ся поклономъ, братіку мій славний та годний, и вамъ усімъ, gречніі молодці. Отце писавъ

Федьковичъ

(Юрій ни – Юрко!)

на 26. нім. Новембр. 1863.

Примітки

Дві картки листового жовтого наперу у 4º. Друкуємо з оригіналу – власності тов. «Просвіта». У «Зopi» 1891, с. 114 подані із цього листа тілько деякі уступи. Для пояснення треба додати, що д. Танячкевич, Я. Гудик і Г. Гарасевич відвідали Ф-а у вакації 1863 р. – О. М.

Яковові и Гнатові – Яків Гудик і Гнат Тарасович. Пор. лист ч. 66. – О. М.

Фіна – значить похресниця. – О. М.

Отецъ Поповичъ – Александер Попович (Rudolf v. Waldburg). – О. М.

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 87 – 88.