Агасвер

Юрій Федькович

І засудили такий суд,

Аби на хрест єго розпяти.

Вмиває руки пан Пилатій,

А в’ни на ту жасну Голгату

Оперед себе ‘го женут, –

Та не Пилатія, а Спаса,

Господного Сина!…

Не здужає безталанний,

Не стало вже сили!

І сів хвильку припочити

На лаві під хатов…

Шевлюга ж проклятий

Єго трутив з свої лави.

«Рушай, бунтівнику!

На Голгаті припочинеш,

Уже не далеко!»

Тогди Син Божий ‘му прорік:

«Я йду, Агасвере, вмирати.

А ти, ти жий, а жий проклятий.

Проклят скитайся ти по вік,

Аж доки я во время оно

Не зійду судієв закону!»

І ходить він скитаючись

До нині по світі,

І звуть его вічним Жидом…

А ті єго діти

Розложили маґазини,

Шиньки, склепи, лави,

Так і ловять наші душі

У сіти лукаві.

І доки муть ще ловити?

На Бога надія!

Завитає і в нас колись

Празник Маковія.

Примітки

Друк. Буковина 1886, ч. 9. Остатні 3 рядки вірші в тім перводруку виглядають так:

«Доки-сь не пробудим,

Доки сонечка просвіти

Уникати будем».

Та се концепт не Федьковича, а редактора «Буковини», як свідчить корректурна відбитка сеї вірші, захована в архіві тов. «Руська Бесіда» в Чернівцях, де зложено первісний текст Ф-ча, а остатні 3 рядки перечеркнено і редакторською рукою дописано ті рядки, з якими ся поезия вийшла в світ.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 469 – 470.