Король Гуцул (2)

Юрій Федькович

По над Черемуш, над білий

І над чорний, і великий,

Оселились славні ґоти,

Нарід храбрий, нарід дикий;

Бо аж там їх, бач, прогнала

Та княгиня Ольга мука

З-над Дністра і Чорномор’я.

Невсипуща та гадюка.

Так зайшли в’ни безталанні

У ті чорні рускі гори,

Попрощавши білі скелі,

Попрощавши синє море:

Там приймили руске слово,

Руску віру і звичаї,

І розжились, і пробули,

Як і нині пробувають.

А король їх Гуцул звався.

Як той місяць прехороший,

Мав отроків, мав комонних,

Леґінів і всего досить:

А як стане у шеломі,

То як сонечко засвітить

В празник Зельмана-Ваяна,

Бога Лада серед літа.

І мав Ладо-бог святиню

На Сокілскім на груневи,

Золотом була побита,

Честь і слава королеви!

Леґінів триста служило

День і ніч святому Ладі,

Всі в панцирах і порфирах,

Всі у зброї і в булаті.

А одесную в святини

Стояв образ того ж бога,

Ясний, красний, прехороший,

Як то сонечко в чертогах.

Коли в мори ся скупає

І на світ весело гляне! –

Слава ти, о Ладе-боже,

Світлий Зельмане-Ваяне!

А по лівім боці храма

Стояв образ Чортовита,

Того ворога тяжкого

Всего миру, всего світа;

I стояв він чорний, темний,

Оперезаний гадюков,

В лівім кулаці коса ‘му,

А меч вхопив в праву руку.

І почався празник Лада.

Леґіні служащі в ділі

Взяли комоня святого,

Як той сніг, як лебідь білий,

І водили хороводом

Доокола бога-Лада,

Коляду святу поюще,

А за ними вся громада.

А діди собі знов взяли

Чорного коня каліку,

І водили хороводом

Доокола Чорновита,

Але пісень не співали,

Лиш дивилися понуро,

Як слота, як хмари леду,

В літі град, зимою буря.

А як тричи обійшли їх,

Лики побіч поставали.

Аж тут чудо сотворилось,

Про яке ще не чували:

Би оба боги ожили

І ся схопили з престолів,

Роз’ярені аж до краю,

Наче кождий збожеволів.

І мечі булатні вимкли,

І ся пустили на себе,

Наче дві ті громовиці,

Що роз’юшуться на небі!

Іскри сипались довкола,

Нарід млів з переполоху.

А боги оба рубались

Аж до вбою, аж до здоху.

Але горе, і ще горе!

Ваян-Ладо спотикнувся,

Хоче падати на землю…

Король Гуцул усміхнувся.

«То такий ти бог, о Ладе??

Хочеш чортови піддатись?!

Ха, ха, ха!… то тебе варта..

Вижу, Ваяном і звати!»…

І ухопив топорець свій,

Пустився на Чортовита…

Бучі, брани от-такої

Ще не було поки світа!

Чорновит лиш повалився,

Ладо схопився на ноги…

«Се ратунок був на вчасі!

Слава Господу Прабогу!…

Але ти, королю гордий,

Як ти смієшся мішати,

Де боги два стануть в брани

Два боги, а ще два браття? –

За тото тя проклинаю

І всю дружину тут твою,

Що дивилась мому впаду

І ругалась надо мною!

В сю гору тя замикаю,

В їй підземнії світлиці,

І Сокілским ме ся звати

По ім’ю се моїй птиці.

Бо аж доти меш там спати,

Доки в літі на Купала

Не зішлю соколів своїх,

Щоб ти вість о прощи дали!»

І як Бог закляв предвічний,

Так ся стало і так було:

Спочиває король Гуцул,

А з ним враз єго Гуцули;

Спочиває, поклонившись

На стів чорний, маймуровий,

Все однакий як бувало,

Молод, красний, чорнобровий!

А що року пробужаєсь

Він на Йвана на Купала,

Протягаєсь. – «Де ти, чуро?

Тож ми твердо, хлопче, спали!

Подивися на світ божий,

Чи соколи не злетіли,

Щоб нам стати в брань з пекольним

Чортовитом! Меч і стріли!

А як в’ни ще не злетіли,

То ще далі спати мушу;

А як в’ни уже злетіли.

Тогди в брань з проклятим рушу.

Добувати нашу славу.

Добувати руску волю!»

О, злетіть вже раз, злетіте,

Ви сокілскії соколи!…

Примітки

Друк. Буковиньский Календарь на рокъ 1886, стор. 15.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 465 – 469.