Старий господар умирає і сина навчає (А)

Юрій Федькович

Я умираю, сину, лишаю вас,

А ти ряди господою у добрий час,

Але ряди не так, о сину любий,

Аби тобі завидів і Бог і люди.

Нехай перша буде челядь твоя печаль:

Діли з нею твою радість, діли твій жаль;

Вона тобі родина і дальша, й ближча:

Нічо варт топорец без топорища.

Ти будеш мати, сину, багато слуг,

Але лиш посидющий господі друг;

Такий тебе не лишить у пригоді:

Найліпший той слуга, що мало ходить.

Людей багато в світі, найбільше злих,

Але найгірший ворог тобі в грудях

Йому не дай лиш, сину, надто волю,

А збічних ворогів не бійсь ніколи.

Розумний друг, о сину, як добрий хліб.

Але з дурним не дружи, бо трутить в гріб.

Або – що гірше гробу – у неславу!

Від неї не втечеш і під мураву.

Що думаєш, не флявор на весь світ!

Заперта кожному набита кліть:

А на роствір стоїть пуста лиш хата.

Язик за Юду май, а не за брата!…

Не будь упертий, сину, повільний будь!

Бгачкі бо ребра лиш тримають грудь.

Найліпша шабля, сину, та що гнеться;

Тверде, крихке залізо зараз треться.

Плохим занадто бути не є гаразд,

Але і гордість, сину, нічого не дасть;

Фудульного ніхто тепер не страхає,

А гордого і чмут за дурня має.

В війні пробують, сину, шаблі гарт,

Приятеля в нещастю, що він варт.

Коня під тягарем, вола у плузі,

А богобоязного лиш у недузі.

Вельможному шапкує піп і пан,

Загал лиш дивиться на чин і стан;

А ти до тих, що їх ся всі цурають,

Горнися – а докупиш, сину, раю.

Не вір котюзі ти, який ся ластит,

Ні гадині тоді, як ніби спить.

А щастю й тільки ні як ти сприяє!

Лиш Бог святий один не ошукає.

Для того, сину мій, йому лиш вір,

Йому лиш уповай, йому корися,

А він не лишить тя в тривозі, сину! –

Він зробить з днини ніч, а з ночі днину.

27 н. ст. новембра 1886.

Примітки

Друк. Бібліотека для молоді, 1886, стор. 192. Друкуємо з автографу (піваркуш звич. паперу, списаний з обох боків, з підписом автора і датою, власн. «Руської Бесіди, в Чернівцях), подаючи в нотках відміни першодрука. пороблені на автографі рукою редактора, цей вірш – вільна переробка упімнення короля Беле данного синам, у творі шведського поета Ісаії Тегнера «Frithiofs-Saga» (розділ 2), пор. von Esaias Tegner, aus dem Schwedischen übersetzt von Amalie von Helwig, Stuttgart, 1861, стор. 9 – 11. Федькович, вільно поводячись зо змістом оригінала, докладно задержав його незвичайний розмір.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 486 – 487.