«Як я, братя, раз сконаю…»

Юрій Федькович

Думка

Як я, братя, раз сконаю,

Занесіть мня, де я знаю,

Та й просіть там трошки глини,

Як для мене, сиротини.

Ви мня, братя, закопали

Та й додому повертали.

Аж приходить моя мила:

Дивить, дивить – то могила.

А она си подумає:

«Хто ту, бідний, спочіває?

Ані плити, ані рути, –

Тутки мусить жовнярь бути».

І помалу, помаленьку

Піде слеза по личеньку;

Уломила яворини,

Як для мене, сиротини.

Явір виріс – зеленіє,

Сонце світить, сонце гріє.

Люди ходя зілє рвати,

Миленької не видати.

Аж прилетить соловіє;

Місяць світить, місяць мріє,

А оно си закувало, –

Так она лиш, так бувало.

У могилі добре бути:

Нич не видко, нич не чути,

Ні пташини, ні дівчати…

От як жовнярь сиротяти.

Примітки

Друк. Поезії 1862, стор. 77 – 78.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 65.

Автограф у листі Ю. Федьковича до А. Кобилянського від 24 вересня 1861 р. (1Л, ф. 58, № 90). Різночитання переважно правописного характеру.

На слова поезії композитор С. Людкевич створив чоловічий хор. На цей текст відома також народна пісня.

Шалата М. Й. Примітки. – В кн.: Юрій Федькович Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Листи. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 515.