Ніч в Яссах

Юрій Федькович

Гостинці тихо, ринки не гомоня,

При світлі луни сріблені побої,

Би-сь думав: діти рідні неньці своїй,

Святій Голії низенько клоня.

А в’на під злотом аж вся поколола, –

Каміння ясне, світичі ярії

Перед іконом світяться Марії,

Ченці читають день і ніч в престола.

Там далі видно книжкову палату, –

Сумує бідна ніби одовиця,

Роса змочіла мармурові лиця,

І плаче ревне, – на котру то страту?

Ой плач, небого, чи ж нема по чому?

Диви, по стінах ті кроваві стоки!

То кров боярська з-під головосіки, –

А що зародиш коло того дому?

То то в городі, в ясминовім гаю

Пряде дівчатко тонесенькі нити;

Зачило пісню жалібно тужити, –

Чуй-чуй, шездара десь відзиває. –

От близько озве в камінній касарни

Сидить при слупці козак в світлі луни,

І свої тоски звів на срібні струни.

Хороший, молод, лиш личко му марне.

Співає, тужить, аж го чути годі, –

Які ж то красні співанки в Молдові

О бісурманах, о боярскій славі…

Утих і козак – з дівчинов в городі.

І вже дрімає, ні вітрець не віє,

А хмурна луна личенько закрила,

Бо зблідло бідній, бачиш ся стужила…

Ничого не видно, як верхи Голії.

Примітки

Друк. Поезії, 1862, стор. 64 – 65.

Голія – головна церковь св. Діви в Яссах. Прим. І. Франка.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 55 – 56.