Ой нічка то тиха
Юрій Федькович
Думка
Ой нічка то тиха, ой нічка то мила!..
Зорниця в зорницю по небі світила,
А я си при мурі на лавочку сів,
Та й оком сльозавим докола повів.
І хто ж мені того на світі закаже,
Як сонце загасне, як нічка наляже,
Аби я потиху на лаві не сів
Та й оком сльозавим докола не вів?
Ой сиджу я, сиджу, на палаш приперся,
Мантра ми широка – полами утерся.
Аж виджу – при мені хтось близенько став,
Та й плакав зо мною, зо мною думав.
То брат мій, товариш – о, щиро мня любить! –
Та й каже до мене – не каже, голубить:
«Чого ж ти, мій друже, на лавиці сів,
Та й оком сльозавим докола повів?»
«О брате мій, брате, як можеш питати,
Чого ми боліти, чого ми думати?
Вшак знаєш, що-м козак, вшак знаєш, що-м пан,
А люди всадили на мене кайдан».
І брат не говорить, і місяць не гріє,
І серденько тужить, і серденько мліє…
О бідна головко, де діну біду!..
Хіба я поволі до хати піду.
Примітки
Поезії, 1862, стор. 42 – 43.
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 45 – 46.