Ой нічка то тиха

Юрій Федькович

Думка

Ой нічка то тиха, ой нічка то мила!..

Зорниця в зорницю по небі світила,

А я си при мурі на лавочку сів,

Та й оком сльозавим докола повів.

І хто ж мені того на світі закаже,

Як сонце загасне, як нічка наляже,

Аби я потиху на лаві не сів

Та й оком сльозавим докола не вів?

Ой сиджу я, сиджу, на палаш приперся,

Мантра ми широка – полами утерся.

Аж виджу – при мені хтось близенько став,

Та й плакав зо мною, зо мною думав.

То брат мій, товариш – о, щиро мня любить! –

Та й каже до мене – не каже, голубить:

«Чого ж ти, мій друже, на лавиці сів,

Та й оком сльозавим докола повів?»

«О брате мій, брате, як можеш питати,

Чого ми боліти, чого ми думати?

Вшак знаєш, що-м козак, вшак знаєш, що-м пан,

А люди всадили на мене кайдан».

І брат не говорить, і місяць не гріє,

І серденько тужить, і серденько мліє…

О бідна головко, де діну біду!..

Хіба я поволі до хати піду.

Примітки

Поезії, 1862, стор. 42 – 43.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 45 – 46.