7.12.1904 р. До М. Ф. Комарова
7. XII. 1904 р. |
«Суєта» наробила мені багато турбот, але я до цього привик: одні кажуть те, другі друге… Всі уваги я ціню і зо всієї сили постараюсь уникнути тих недостатків, які замічаються при писанні нової штуки, але зараз поправлять несила, та й даремна була б праця. Краще я напишу щось нове, ніж поправлять уже написане. Та ще якби хоч уваги були незначні, а то такі недостатки 4 акту, які підкреслили хоч, наприклад, ви, нищать в попіл весь 4 акт, і треба писать цілком новий. Що зразу не вийде добре, то так вже і буде погано.
А що, коли поправлю чи пак перетворю 4 акт, а він вийде гірший? Нема ж ніякої певності у тім, що, викинувши те, на що звертають увагу як на фарс, – п’єса буде слухатись так само, як зараз. Правда, нема такої певності і у вас. Та й що таке фарс? У Гоголя свиня приходить в суд, відшукує прошеніє (грамотна) і уничтожа все діло!.. Це фарс. Але коли життя людське до того погане, що тільки свиня може розрішить спор Ів[ана] Ів[ановича] і Ів[ана] Никиф[оровича], то що його було зробить?.. Чим я винен, що люди заражені суєтством до того, що поди їх для розумного слухача здаються фарсом? І генерал, і повар, і переодягання – все це тільки суєтність людська, і поставлені вони як життєві риси, що яскраво дають зрозуміти фігуру Михайла і тисячі йому подібних, хворих суєтою мирською, яка шкодить чесним простим людським відносинам і оддаляє їх від натури.
Може, я, як той казав, всередині маю багато – та надвір тпру! І через це не можу висловить добре своїх думок, так само як не умів краще змалювати того, що думав намалювать в «Суєті». Ну, що ж робить? Против сили не піднімають, що підняв, те й поніс!..
Примітки
Вперше опубліковано в книзі «Про мистецтво театру», «Мистецтво», К., 1954, стор. 124. Подається за цією публікацією.
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 268 – 269.