«Не знаю, не знаю, не знаю…»

Юрій Клен

Не знаю, не знаю, не знаю,

як душу твою відновить.

Я вірною тінню буяю

над тим, що у серці горить.

Я бачу, я бачу, я бачу:

роздерли пожари страшні

провалля і сміху, і плачу,

і кряче журба на стерні.

Навіки, навіки, навіки

потахло минуле вночі,

і схрещують бурі великі

над нами блакитні мечі.

Ми танем, ми танем, ми танем,

і вітер чужої весни

розвіє нас білим туманом

і будуть густі буруни.

Ми згинем, ми згинем, ми згинем,

щоб знов відродилися сни,

і вихором дужим полинем

над полем нової весни.

26. XII. 1938

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 138.