Дія третя

Марко Кропивницький

Через тиждень після другої дії.

На кону ті ж обставини, як і в першій дії, тільки хата Одарчина трохи глибше к селу; проти хати, зовсім напереді, криниця і жолоб. Вечоріє.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11

Ява 1

Христя і Маруся.

Маруся і Христя

(йдучи до криниці з відрами на плечах, співають).

За тучами, за хмарами,

Сонечко не сходить;

За лихими ворогами

Мій милий не ходить.

Ой ви, тучі, ви грізнії,

Розійдіться різно!

Прийди, милий, чорнобривий,

Хоч не рано – пізно!

Привикайте, карі очі,

Самі ночувати, –

Гей, поїхав мій миленький

У поле орати.

Бодай воли живі були,

А плуг поламався,

Щоб мій милий, чорнобривий

З волами пригнався.

Христя

(набира воду).

Чи буде ж то Одарка кликати на сватання?

Маруся

(теж перехиляється у криницю).

А хто її зна? Ні, ти ось що скажи: що буде, як Микита довідається про це сватання?

Христя

А хіба ж він і досі не знає? Та мені здається, що Микита тільки так собі коверзує!..

Маруся

Ой ні, не кажи цього, бо знаю я добре Микиту!.. (Озирнулась навкруги.) Чи ти знаєш, що він ще позавчора пішов у Хвестунову до якогось ворожбита?

Христя

Ой лишенько… Еге!.. І що ж той ворожбит зробе?

Маруся

Що? Перекине Семена вовкулакою, а тоді й роби, що хочеш… Я вже шепнула про це Одарці, так вона, Господи, як плакала!

Христя

Сердешна! Чула й я, сестричко, що є такі ворожбити… Хай Бог боронить!.. Адже он розказують, що позаторік, чи пак ще давніш у Хайнівці та один упир за щось-то ремствував на якогось парубка… Ото той парубок посватався, а далі й звінчався… Тільки що, каже, вийшли вони з церкви, аж його молода зараз і перекинулась у зозулю, вилетіла на тополю та й почала кувати; а він перекинувся у собаку та й побіг, гавкаючи, уподовж села, і відтоді й чутки про них нема… Ох, борони Боже! Прощай, сестричко!

(Пішла.)

Маруся

Ходи здорова! Господи, як-то чудно у світі діється, що кого щиро кохаєш – одвертається від тебе та ще й кепкує, зневажає; кого ж ненавидиш, дивиться на його не хотіла б – у вічі лізе!.. Ох, Микито, зав’язав ти мені світ, отруїв ти мою душу!.. За те ж тепер і сам караєшся! Нудиш світом за Одаркою, а вона й дивитись не хоче на тебе!.. І чого він до неї липне? Дивно! Чи зрозуміє ж вона його речі, його погляд, його душу?..

(Співа.)

Чи я вплила, чи я вбрела,

Чи мене підмито?

А чи козак любить не став,

Чи його одбито?..

Ява 2

Іван і Маруся.

Іван

(виходе від села).

Чи то ти тут, Марусе, співала? Диви! А я йду собі та й думаю: певно, соловей!

Маруся

Тобі б тільки насміхатись… От, щастя дівці!..

Іван

Щастя, як трясця, кого нападе, не скоро покине! Якій же то дівці?

Маруся

А вже без лиха не обійдеться, як хтось-то довідається!

Іван

Про кого це ти кажеш?

Маруся

Знаєш, про кого!.. Щось буде, а чогось не стане.

Іван

Дурниця! Хіба ти що чула про…

Маруся

Що вже я вухом чула, того у мене з язика не вхопиш!

Іван

(зазира їй у вічі).

Справді? А ти не знаєш, куди пропав Микита?..

Маруся

А почім я знаю!.. Хіба мені Микита що? Сват він мені, чи брат, чи яка рідня?..

Іван

Та так, ніби свояк з лівої щоки…

Маруся

Ти вже почнеш чорт батька зна що вигадувать та притулять горбатого до стіни! Прощай!

(Пішла.)

Іван

Ідіть здоровенькі. Ну, та й заздрісна яка дівка! Вже їй, бач, і не по нутру, що Одарка перш її йде заміж. Мабуть, ці підстаркуваті дівчата скрізь однакові, що дівку, котра йде раніш їх заміж, у ложці води втопили б!.. Що ж це Микити ніде не видко? Ще як позавчора бачив я його уранці в шиньку, та й досі! Такий понурий був та сердитий, все пив горілку… О, завзятий, бісів парубок! Одначе Маруся, мабуть щось знає… Треба сьогодня бути насторожі! Стривай, а це що? (Придивляється.) Хто ж ото йде? Так і є: Семен з старостами! А хто ж то за старостів? Бач: писар Скубко та старий Кугут! Ану, заховаюсь та послухаю, що вони казати, муть: може, це й мені на старість знадобиться!

(Ховається за жолобом.)

Ява 3

Семен, писар Скубко і Кугут.

Кугут

Ти ж, Семене, зостанешся надворі, а ми підемо в хату, бо так закон велить; а там вже, якщо той… то й тебе покличемо… Я пак і забув спитать, як ти з дівкою, що вона?.. Бо треба знать, з чого розмову почать…

Скубко

Да, обязательно!

Семен

Вона согласна!.. Тільки баба її неначе трохи… Каже, що Одарка ще молода: «Нехай, – каже, – погуля»…

Скубко

А которий же їй, примєру, год?

Семен

Вісімнадцятий.

Скубко

Што ж, дівчонка якраз у порє! Уже законний срок перескочила!..

Кугут

Та вже якось воно буде, якось-то Господь нам допоможе…

Скубко

Знаєте, як то кажуть: «Що було, то бачили, а що буде, то повидимо». Умієм заговорить зуби, і всьо будеть какурат!

Кугут

Ну, то ходім, пора! Господи, благослови!

Старости пішли в хату Одарчину.

Семен

Хай вам Господь милосердний помагає! (Сіда на камені.) І чого воно на вулиці так тихо: ні гомону, ні співів не чуть? Хоч би що-небудь глас подало. Тихо, всюди тихо! (Задумався.) Хоч би Іван на цей раз трапився, він би розважив мою тугу. Заспівав би яку-небудь пісню, щоб не так сумно було, коли ж, як на те, ні одна й на думку не спаде, усі позабував… Неначе я їх і зроду ке співав… Правду, мабуть, кажуть, що перш чим оженитися, треба тричі зажуритися… Думи роєм обсіли голову, і одна другу жене і розбиває, мов хвиля хвилю, і нема їм зупину… І серце то заб’ється, то замре, то неначе вирвалось з грудей, і не чуть його. (Молчание.) Сказать би, що Одарка мене не любить? Так присягатись, так божитись не зможе той, хто не любить! Чого ж я сумую? Чого світом нудю? Чому й на хвилину не одлинуть від мене тяжкі думи? Мені здається, що ось-ось… Правду, мабуть, кажуть, що, перш чим оженитись, треба тричі зажуритись… Якісь сумні думки роєм обсідають голову, і одна другу жене і розбиває, мов хвиля хвилю!.. Одна думка не лізе мені з голови: з якого побиту Одарка позавчора, на вечорницях, як сказав я їй, що пришлю у неділю за рушниками, ніби злякалась і затремтіла, а потім якось чудно спитала: «А чи будемо ж ми щасливі?» Далі щось таке натякнула про Микиту, ніби боїться його… Став я її допитувать: хіба, може, кажу, Микита похвалявся? Вона замовкла й замовкла, неначе води в рот набрала. З того часу я серця свого не заспокою! Раз по раз мені здається, що ось-ось, незабаром, усе, чим я жив, усе, що мене тішило на світі і що керувало моєю тяжкою працею, одіймуть у мене навіки… Мов вихор налетить, зопсує і полама моє щастя…

Іван

(тихо).

Задумався… Чи не налякати мені його? Може, звеселю…

Семен

Неначе хто балака?

Іван

(тихо).

Почув!

(Почина гарчати по-собачи.)

Семен

(приглядається.)

Щось неначе лежить?

Іван гавка.

Собака чи що?

Іван нявчить по-кошачи.

Що воно таке?

Іван співа півнем.

Справді, чи не відьма?

Іван

(хутко кидається до нього і балака не своїм голосом).

Здоров будь, козаче!

Семен

Це ти, Іване?

Іван

(своїм голосом).

А то ж який біс! А куди це ти налагодився?

Семен

(усміхнувся).

Хіба ж від тебе виховаєшся? Одначе спасибі, що ти прийшов, а то я трохи не здурів; така мене туга взяла.

Іван

Чорт батька зна, чого журиться. Кажуть же, що кому хвортуна служе, то він ще й хвортуну лає. Дівка його любить, що й душі не чує, а його бере туга! Чудасія, та й годі.

Семен

Та баба Одарчина щось морочить!

Іван

Сказано, стара! Треба ж показать, що в ній вся сила. А може, боїться, щоб чого не нашкодив Микитин батько?

Семен

То-то бо й є! Щось і Одарка ніби не та стала!

Іван

Говори! Одарка баби не послуха; не так вона тебе любить, щоб послухала бабиних витребеньок, тільки…

Скубко

(на порозі).

Семйон, гов! А йди сюди!

Іван

Бач, он вже й гукають тебе. А що, тьохнуло серденько? Іди ж, іди! Там вже Одарка виглядає тебе з хусткою.

Семен

(весело).

Приходь же, Іване, на сватання – ти ж у мене й за боярина будеш! Та клич усіх хлопців.

Іван

А я думав, що ти за боярина покличеш якого-небудь дуку…

Семен

От ще що вигадав! Ми ж з тобою не чужі: пам’ятаєш, як колись хрестами помінялись?

Іван

Я пам’ятаю, аби ти не забув!

Семен

Приходь же, Іване, на сватання! Та збігай за одним заходом і за музиками.

Пішов. Іван дибиться йому вслід.

Іван

(один).

Чудний парубок: дівка без міри його любить, а його бере туга!.. Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! Ех, чорти його батька знає, здається, і робиш гірко, і їси усе ж таки не солодко! Служив, служив увесь вік у наймитах та й заслужив, що нема у віщо й перезутись; а все ж не подамсь лихові, не зогне воно мене. Ніколи й ніхто не знатиме, що у Івана на душі; як іноді бува тяжко на серцеві, а я собі регочусь та танцюю… Люде глянуть та й усміхнуться: «От парубок, його й лихо не бере». Так і треба робить, щоб людям смішно було, бо їм і без мене гірко… Ех, багато говорить, та нема чого слухать. Куди ж тепер, як каже наш писар, направить стопи своя? (Махнув рукою.) Ех, танцюй лихо, смійтесь злидні!

Ой чом не прийшов,

Коли місяць зійшов,

Тоді тебе принесло,

Як сонечко ізійшло!

(Пішов.)

Ява 4

Одарка вийшла з хати, потім Маруся.

Одарка

От і рушники я вже подавала, а й сама не знаю, чи рада я, чи не рада, що йду за Семена. Кого ж би це мені покликати у дружки? Піду на село і яку першу дівчину зустріну, ту й покличу.

(Іде на село, їй назустріч Маруся.)

Маруся

Добривечір! Невже Це ти й рушники подавала?

Одарка

Подавала, сестричко!

Маруся

За кого?

Одарка

Ще й питає! Просю тебе, сестричко, до мене за старшу дружку.

Маруся

Коли ж весілля?

Одарка

У ту неділю.

Маруся

Щаслива ти! За Семена йдеш? і він щасливий!.. Бач, як то кажуть, за терпіння Бог дає спасіння; хоч і довго ждала, а таки діждалась свого щастя.

Одарка

І ти діждеш!

Маруся

І… дай поки! Мій суджений, мабуть, ще десь на припічку кашу їсть.

Одарка

А Микита? Невже знову згордував?

Маруся

(з серцем).

Дуже він за мною пеклується!

Одарка

Ну, і як ти його, сестричко, любиш? Мені здається, що я б його ніколи не покохала: такий у нього страшний погляд, – мов опече тебе ним, як гляне! Та сердитий, та поганий на язик!.. Я й не знаю, чи зугарен він хоч слово ласкаве сказати.

Маруся

(зітхає).

Через те я його люблю й покохала, що не вміє він щоразу ні ласкати словами, ні голубити речами, а одним поглядом усе тобі скаже!.. Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову, і стерялась: і серце, і душу йому віддала! Зневажа він мене, гордує мною, як вітер горою!.. Перед усім миром знущається надо мною й глузує мені у вічі. А одно слово тільки він скаже, та так, як тільки уміє сказати; одним поглядом все скаже – і я всю його зневагу забуду і знову збожеволію і стеряюсь!

Одарка

Бідна ти, сердешна!

Маруся

(зиркнула на неї).

Бідна? Чого ж тобі так стало жаль мене?..

Голос Скубка

А де ж це наша молода?

Одарка

Це ж вже мене шукають… Ось я зараз! (До Марусі.) Біжи ж, Марусе, та клич усіх-усіх дівчат, а я піду лагодити закуску, бо баба самі не вправляться. Гляди ж, не барись, приходь хутенько! (Йде.) Стривай, і забула. Як думаєш, сестро, кого мені ще покликати за другу дружку? Покличу Христю або Горпину… Як ти думаєш? Кого ти раєш?

(Пішла.)

Маруся

(дивлячись їй услід).

Про мене хоч і Христю! (Регоче.) Тобі б тільки щебетати та мліти від солодких речей!.. Чи тямиш же ти, що то таке коханнє? Ти мене жалієш? Ти так багата щастям, що й мені хочеш частину його уділити? Дурна, дурна!.. Одначе дурному та ледачому завжди щастить!.. Що не говори, а бісова тінь гарного парубка підхопила… Це відьомське чудо! Розквасить губи та й дума, що ось-то яка я красуня!.. Хороша, як курка задрипана!

Чутно за лаштунками пісню.

Еге, це вже й парубки йдуть на сватання!.. Піду та скличу тобі дівчат, а потім будем дивуватись на те щастя!.. Ха-ха-ха! А Микита десь запропастився!.. О, тепер я з нього поглузую!..

(Пішла.)

Ява 5

Омелько, Іван і парубки йдуть через кін з піснею.

Гей, по синьому морю

Хвиля грає,

Гей, турецький корабличок

Розбиває,

Гей, сорок тисяч війська

Витопляє.

Гей, сорок тисяч війська

Ще й чотири

Гей, то ж їхали козаченьки

Та із України,

Гей, вони посідали на могилі,

Гей, викресали вогнику з оружини…

Виходить Семен, уклоняється парубкам і просе їх в хату.

Іван

(вертається).

Треба побігти ще за музиками. Чорт його зна, яку їм і ціну давати. Ондечки й дівчата вже йдуть.

(Пішов.)

Ява 6

Дівчата

(стають проти хати і співають).

Заручена та Одарка,

Зарученая;

Дала свою білу руку

На вічну заруку.

Чи ми ж тобі та й, Одарко,

Не казали,

Чи ми ж твого та й серденька

Не втішали, –

Не йди, не йди та до броду

Рано по воду,

Та не слухай тих голубів,

Де два загудуть…

Одарка вийшла з хати і кланяється дівчатам тричі у пояс. Потім запрошує їх до хати.

Ява 7

Два музики і Іван.

Іван

Ідіть же, дяденька, прямо в хату, а мені ще декуди треба збігать. Так що ж, дяденька, договор так, як я гаварив?

Музика

Ні, так буде не ловко! Четвертака до карбованця набавиш?

Іван

А какой-бо ви!.. Та беріть двадцять копійок срібла – просю вас!

Музика

Як то можна? Штрумент же що-небудь стоїть, ну, й струн, може, на цілого гривеника зопсуєш, так воно ж чогось коштує? Тепер сама тонша струна, так вона, брат, аглицька або ще й дорожча!.. Как ти полигаєш?

Іван

Ну, нехай буде по-вашому! З вами не зговориш!

Музика

Вєрно!.. Потому штоб і гаварить, так обученіє требується… Чудной ти! Тепера хоч і на скрипці навука тож чого-небудь стоїть… Я, може, не одного карбованця заплатив, доки навчився. Дам я тепера тобі скрипку, на, ну, на!.. От ти й не заграєш; бо звєсно, как не туди пальці стоять. Воно до всякого діла є наука… Мені дратвою прив’язували пальці до скрипки, доки навчили! Прив’яже – і грай… да!.. А вот как єтот мальчонка був предоставлен до меня у ндравоученіє, так што я з ним восприїмчив був. Ось розкажи, как я тебя муштровав!

2-й музика

Мене дяденька били, у-у, здорово били!..

1-й музика

Мальчонка вон нічаво, ну только пйоть, біда, як пйоть!.. Раз однажди договорились ми свадьбу грать за 75 копеєк. Положим, продешевили. Так вон побачив на вікні пляшку, думав, што водка, та й украв її, та в горло; а то хитижен… Што ж ти думаєш, чуть дуба не дав. Так я його як схватив за холку да как тріпонув, так так увесь канифоль з нього і вискочив!..

2-й музика

Мені у сирівці вимочували руки, а далі шевською смолою натирали пучки, щоб отак-о гуділо…

(Показує на бубоні.)

Іван

Та добре-добре, йди вже, бо тебе й за день не переслухаєш!

1-й музика

То-то ж бо й є! До всякого діла треба знать, як і що!.. (Пішов у хату, настроюючи скрипку.) Я тобі усякий танець так заграю, що… Я можу козак-вальця, і жидівочку, і всякі панські танці!..

Ява 8

Іван

У кого б же це мені позичити на сватаннє цілу свиту або хоч невірненького жупана? Піду до старого Ганнущенка: у нього, кажуть, є червоний жупан, ще прадідівський, чи не позиче?.. Як одягнусь, то-то з мене й козарлюга буде, та й ловкий же! Зараз шапку набакир, візьмусь у боки і нікому не зверну з шляху!..

(Пішов.)

Ява 9

Микита і Маруся, а згодом Іван підкрадається і приляга за жолобом.

Микита

(тягне за руку Марусю).

Кажеш, що вже посватав?

Маруся

Оце туж-туж… Вже, либонь, і гульня почалась.

За лаштунками чутно музики до кінця дії.

Микита

Он як!.. Марусе, виклич мені Семена на часиночку, будь ласка!

Маруся

Так би я тебе й послухала! І не проси, і не говори мені, нічого не хочу слухати!

Микита

Марусе, слухай сюди!..

Маруся

Шкода вже мене обдурювати! Дурив-дурив мало не два роки та й кинув на посміх людям!.. Ще й лихословиш мене та гордуєш перед усіма, що звів з ума! І на вечорницях тоді що ти мені казав?! Ще й бив би, може, якби… Потім знов підлестився і знов відкинувся… Ось і докотилася ниточка до клубочка…

Микита

Прости мене, я тоді й сам не пам’ятав, що балакав! Виклич мені Семена або Одарку, я тілько скажу одне слово, – та й чорт з ними! Слухай, Марусе, коли ти викличеш Семена, то щоб я крізь землю провалився, щоб я світа сонця не вздрів, коли не свататиму тебе!.. Я хочу тільки поглузувать з його!

Маруся пильно дивиться йому в вічі.

Скажи ж, навчи мене, чим зможу тебе ублагати!.. Не ймеш мені віри? О Боже, який же я нещасний! Хоч би одна була людина така, щоб повірила мені на крихту… Ну, Марусе, коли й ти вже не ймеш мені віри, то піду я, куди очі поведуть… та або втоплюсь, або заріжусь!..

(Йде.)

Маруся

(кидається до нього).

Стривай, Микито! Бог один бачить, що ти робиш з моїм серцем! Не маю сили сперечатися твоїй волі…

Микита

Ти викличеш? Іди ж, йди швидше, Марусе! Чого ж ти стоїш?.. Марусе, серце моє! (Пада перед нею навколюшки.) Бач, Марусе, я навколюшках тебе благаю, грудку землі з’їм, щоб тільки ти повірила мені…

Маруся

Ох, що ж ти зо мною робиш?.. (Підводе його.) Слухай, Микито! Похвалявся ти йти світ за очі… і я тобі скажу, що загину, коли ти ще раз скривдиш мене! Не губи ж ти мене, не губи, мій орле! Бо пропаду, єй-богу, пропаду за тобою!.. Підожди, мій соколе, тут, а я зараз!..

(Побігла в хату.)

Микита

(один).

Чари, чари… Бач, бісів дід, як причарував! Сказав, що ще й до села не дійду, як вона сама назустріч мені вибіжить. Обдурив, клятий ворожбит! Тільки гроші в мене видурив та горілки уволю насмоктався!.. О, не попадайся ж і ти мені тепер, чортів дідугане! Я тебе надесятеро розірву, стопчу, як гадюку, на шматки роздеру тебе, чортів брехуне!.. Добре причарував! О, чом я не зможу роздерти себе, щоб вирвать з грудей серце, стоптати його ногами, собакам його жбурнуть, коли воно Одарці осоружне?! Так ні, не буде цього, ніколи не буде, щоб Семен, отой обшарпанець, голодранець, взяв верх наді мною!.. Та скоріш піду я на Сибір, у каторгу, у пекло до самого сатани, а не попущу тобі Одарки! Задавлю анахтемську віру, уб’ю, як собаку! Де ж ти, мій вороже, мій супостате? Виходь мерщій! Дай же мені помститись на тобі, серце своє вдовольнити!..

Ява 10

Ті ж і Семен.

Семен

(на порозі).

А хто тут мене кличе? Маруся сказала, що якийсь чужий чоловік…

Микита

Семен?.. Боже, в мене руки дрижать… голова горить… Страшно мені!.. Убить?.. Ні-ні-ні!.. Убить, а потім утекти… Куди втекти?.. Зараз втекти? А вони завтра звінчаються… Люде все знають… Мене осміють… Ні, раз мати породила – не двічі й помирать!.. (Підходить до Семена і удає з себе спокійного.) Це я тебе кликав. Чого ж крадешся, мов той злодій? Бач, як ти загордував, що мене й не кличеш на сватаннє…

Семен

Тебе на сватаннє? Ти б таки й пішов? Окрім того, мені сказали, що тебе і в селі нема…

Микита

А де ж я був? Ти знаєш, де я був?

(Бере Семена за груди.)

Семен

(відпиха його).

Що це ти, здурів чи п’яний?

Микита

Здурів?! Я питаю тебе: де я був? Де я був?

(Знов ухопив його за груди.)

Семен

Та відчепись ти від мене! (Відкида його.) Чого тобі треба?

Микита

Ти ще й штовхаєш мене?

(Хапа його за горло.)

Семен

(пручаючись).

Це розбій!

Микита

Ні, я шуткую з тобою!

(Виймає з кишені складного ножа.)

Іван

(хутко схопив Микиту за руки).

Постривай! Не втнеш, Аврам, Ісака [3], бо коротка шпага!.. Хлопці, сюди! Е, брат, шутки-шутки, а хвіст набік! Хлопці, сюди!..

(Крутить Микиті руки.)

Ява 11

Ті ж, парубки, дівчата, музики, старости, Одарка, Маруся і народ.

Всі

А що тут таке?

Іван

Ще й питають! Поможіть-бо зв’язать, бо пручається! (В’яжуть Микиту.) Бач, до якого ума доводе горілка!

Микита

Пустіть мене! За що ви надо мною знущаєтесь? Лучче втопіть мене або вбийте! Собаки! Іроди! Катюги!..

Маруся

(з жахом).

Микито-Микито! Що ти наробив?

Микита

Геть з очей, гадино!.. (Штовха ногою ніж.) Семене, заріж мене, бо ти моїх рук не втечеш!..

Завіса.

Примітки

3. «Не втнеш, Аврам, Ісака…» – За Біблією (Перша книга Мойсеєва: Буття. – Р. 22), Авраам повинен був принести в жертву Богові свого єдиного сина Ісаака, але в останню мить Бог змінив своє рішення, і Ісаака було урятовано.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 51 – 60.