Дія перша

Марко Кропивницький

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Ява 1

Здрастуй, дорогий краю, здрастуй, рідне село! О, як же радісно серце ж моє забилось, коли очі здалеку уздріли тебе. Ось і любий край і рідне село! Давно, давно я попрощався з тобою, рідна батьківська оселе, дорога країно. Я покинув тебе ранньою весною; тоді ти була якась сумна, невесела, мов після пожежі, і на токах тільки де-не-де маячив невеличкий стіжечок, дерева були обголені лютою зимою… Тепер ти знов звеселіла; знов пишаєшся в скиртах та в стогах; знов хати заквітчались і потонули в зелені, і тільки де-не-де біліють помеж густими садками, – то виринуть, то знову уринуть, мов лебеді на безкраїм морі. Чи знайдеться ж у світі хоч одна людина, щоб не закохалась на цей любий, тихий та веселий рай? А он далі і церковця Божа, а ген ледве мріють вітряки; далі степ, степ, синій, як море!.. А он і хата милої – весела та світла, як погляд дівочий. Чого ж це у мене на серцеві ніби похолонуло? Руки тремтять, і я й не зрозумію, що діється зо мною. Серце стогне, серце плаче… Що сталося з моєю дівчиною? Як вона мене зустріне, чи щиро привітає? Може… (Подойдя к палисаднику и облокотясь, задумывается.) Боже милий, мені й весело і страшно!.. (Молчание.) Як тут гарно, скільки усякого цвіту. А свячена верба, що вдвох посадили, розрослась навдивовижу, мабуть, часто поливана; і сояшник як височенно вигнався, ще й голову схилив, мов зажурився, і гадає тяжкії думи… Думає, сердешний, голова, мов у вогні, горить… (Підходе до хати.) Боже милий! як тут гарно, скільки усякого цвіту! І свячена верба, що вдвох на вербній з завутрені принесли і посадовили, розрослась навдивовижу: мабуть, часто поливана. А он сояшище як височенно вигнався, ще й голову схилив, наче зажурився і думає тяжкі думи… Нібито він розуміє і сумує, що ось незабаром прийде зима, зв’ялить його, а буйний вітер вирве й стебло з корінням і занесе далеко-далеко…

Ява 2

Семен і Одарка.

Одарка

(вийшла з хати, пізнала Семена і нищечком до нього підійшла).

Хто це стоїть?

Семен

(кинувся до неї).

Одарко, серденько моє!..

Одарка

Е, ні-ні, постривай, парубче! Рукам волі не давай!..

Семен

(тривожно).

Що це з тобою?

Одарка

Ач, який добренький, – підійшов крадькома та й в хату не йде!

Семен

Я ж оце тільки що прийшов і думав…

Одарка

Що вже Одарка не любить тебе?

Семен

(зітхнув).

Не думав доки… А тепер думаю і думці не вірю…

Одарка

(прожогом кинулась йому на шию).

Орле мій! (Заридала.) Щастя моє!.. Ох, Боже ж мій, я ж думала, що тебе вже й на світі нема… Де ж це ти взявся? Звідки прилинув до своєї милої?

(З радощів і плаче, і сміється.)

Семен

А ти без жартів ані на ступінь! Така ж жартовлива, як і перш була. Аж налякала мене так, що й господи!.. (Сміється.) «Стривай, – каже, – парубче!» У мене аж душа замерла, і ніби земля підо мною затрусилась…

Одарка

(сміється).

Коли б не так дуже скучила за тобою, то ще б гірш налякала. Як же ти змарнів!.. Слабий був? А оченята блищать, як зорі. Ти, певно, втомився, мій голубе? Ходи в хату, спочинеш…

Семен

Не годиться в хату йти; люде постережуть, почнуть базікати, що я й додому не зайшов, та… Ми ж ще не заручені. Тут так гарно, вітрець свіжий подиха. Сядьмо на хвилину та побалакаєм.

Сідають.

Що ж бабуся твоя, чи здрастують ще?

Одарка

(жартуючи).

Підскакують; з печі додолу, а з долу на піч. Вони таки частенько про тебе згадують. Мабуть же, й правду кажуть, що не втаїться коханнячко, як у мішку шило. А ти й не бачиш нашої верби, що вдвох з завутрені принесли та й посадовили?

Семен

Я вже з нею з першою привітався!

Одарка

Щоранку й щовечора поливала я її дрібненькими слізоньками. Згадаю, було, тебе і гірко-гірко заплачу. От і зараз губи вже й сміються, а сльози ще тремтять на очах. Не знаю, як я з жалю не вмерла. А оце як почали повертатись з заробітків, то я кого не зустріну, зараз і питаю, чи не бачили, чи не чули чого про тебе. Прийде вечір, дівчата зберуться на вулицю: співають, сміються, а у мене й охоти нема ні до пісень, ні до жартів… Так вже мене всі й прозвали черницею. А яку я пісеньку склала про свою журбу!.. Нехай колись тобі заспіваю. Правду ж кажуть, що Боже-Боже, чого, та любов не зможе! А ти дуже скучав за мною?

Семен

Ти питаєш? Хіба твоє серце не ясніш моєї мови тобі розказує?..

Одарка

Воно мені завжди каже, що ти мене любиш дуже-дуже, більш всього на світі! І я вірила йому.

Семен

Вір, вір, голубко, йому, доки воно б’ється у грудях!

Одарка

(обійма його).

Буду, буду вірити!

(Помовчала.)

Он вже й зірочка вечірня зійшла і засяла, отак тепер світло у мене на душі. То моя зірочка! До неї я щовечора молилась; їй одній я розказувала моє горе; перед нею однією я сліз не ховала. Як же небо захмариться і моєї зірочки не видко, то мені так важко стане, ніби навкруги мене все повимре, і я одна-одна на Божому світі… Інколи вийду з хати опівночі, сяду на цім місцеві і задумаюсь… Ото й почне мені ввижатись, буцім сидимо ми поруч і тихо балакаємо про кохання і я ніби бачу тебе, бачу твої очі, схилюся до твоїх грудей і чую, як твоє серце б’ється…

Ява 3

Ті ж та Микита.

Микита

(співа за лаштунками).

Вулиця гуде, де козак іде,

Ти, дубе, розвивайся.

На козакові та два жупани,

Ти, дівчино, не важся.

Одарка

(тривожно).

Це вже и Микиту несе! Семен. Нехай собі йде! Хіба він до тебе? Одарка (встає). А хто його зна? Може… Він вже двічі присилав до мене за рушниками.

Семен

Он як!.. Це, як і торік, знов в’яжеться?

Микита

(співа).

Ті два жупани ще й сіру свиту

Він проп’є, прогайнує;

Зведе дівчину з ума з розума,

Та й сам помандрує.

Одарка

Торік, уосени, аж тричі простягався свататись, і тепер тієї ж… Приходь на вечорниці! Сьогодня уперше зберуться. Прийдеш?

Семен

Добре! Тільки на хвилину додому забіжу, бо я ще ж не бачився і з батьком. Прощай!

Одарка йде в хату.

Микита

(здалеку).

Добривечір, Одарко! (Підійшов ближче.) Хто це такий?

Семен

Адже бач, що людина!

Микита

Бачу, та хто? (Придивляється і пізнає Семена.) Ти де у біса взявся?

Семен

А ти, певно, з бісом у добрій злагоді, що й против ночі його згадуєш.

Микита

Ач, який митець! Мабуть, не вспів і перезутись та швидш до Одарки?

Семен

(усміхнувся).

Так-так! Захапався, бач, та гаразд і не підперезався! Дуже вже закортіло!

Микита

Гляди, щоб я тебе не підперезав так, що й дух з тебе випре!.. Я тобі оскомину зіб’ю…

Семен

(спокійно).

Не хвались! Звісно, коли б свині та роги…

Микита

Що?.. Геть звідціля! Нема тобі тут шляху! Заросла вже твоя стежка! Ти знаєш, що я сватаю Одарку?

Семен

Чув-чув! Оце ж свіжо вона мені хвалилась.

Микита

Ну?

Семен

Та не нукай! Коли не запріг, то й не поганяй!

Микита

Ти дуже став балакучий! Я тобі утру носа!

Семен

Не хвались! Сказано: «Поки хвалько нахвалиться, то будько набудеться!»

Микита

Ой бесуре, не попадайся ти мені! (Іде до вікна.) Одарко, Одарко! А вийди сюди на часинку!

Семен

(сміється).

Казала, що вчора вийде!

Микита

Одійди, кажу тобі, сатано!

(Іде в хату.)

Семен

Піди-піди в хату, може, піднесуть там дві сухих, а дві порожніх. Ану-ну, послухаю, що то він казатиме. (Притуливсь до вікна.) Мовчить! Мабуть, не зна, з чого почать… Осміливсь, забалакав… (Сміється.) «Води, – каже, – зайшов напитись». Промочи-промочи горло: певно, пересохло!..

Ява 4

Іван

(виходе, співаючи і пританцьовуючи).

Як схопилась метелиця,

Поламалася мельниця, –

Крила ж її поламало

І мелника занесло…

Як схопилась заверюха,

Поморозив пес вуха,

А прикажчик собі носа,

Як ловили вони лиса,

У ту самую годину

Біля панського тину…

Семен

(переходить йому дорогу).

Здоров будь, Іване!

Іван

Тю, диви! Звідкіля це ти узявся?

Семен

Та оце ж тільки що прийшов.

Обіймаються.

Іван

Ну, насилу тебе принесло. А тут, брат, така кумедія… Вже, мабуть, розказувала Одарка?..

Семен

Про Микиту?

Іван

Та еге ж! В’яжеться та й в’яжеться!.. Вже я хотів йому ребра полічить, та здорова бісова личина: боюсь, щоб самому часом печінок не відбив… Ну, та дарма! Вже він мені попадеться на зубок: я йому допечу, коли не кулаком, то язиком.

Семен

Та цур йому! Ну, як же ти поживаєш?

Іван

А так: бреду горем, мов тим морем, і враг його зна, коли перебреду. Та про мене, довга пісня: багато говорить, та нема чого слухать. Стривай-стривай, дай я на тебе подивлюсь! Е, братухо, та й змарнів, неначе після пропасниці!

Семен

Чужа сторона – не рідна мати.

Іван

Що й говорить! А тут Одарка за тобою так вбивалась, що й… Часом почнеш її розважать, то ще й гірш! Чорти його батька знає, коли б мене так дівчина любила… Що ж, далеко був?

Семен

Та занесло мене аж у Басарабію!

Іван

Еге, близенький світ! Багато заробив?

Семен

Вісімдесят приніс!

Іван

Ого! Та в Одарки з півсотні на схові.

Семен

А ти ж по чім знаєш?

Іван

А як же, хвалилась, що дав заховати.

Семен

Що ж у вас тут нового?

Іван

Багато нового! Земельне [1] прибавили та ще на якусь школу!.. Здирство, брат, таке, що й!.. Перед Різдвом, кажуть, знов некрутчина. Гаврила Куксенка у острог посадовили за те, що вкрав курку у шинкаря!.. Та цур йому з такою новиною! Ходімо, там хлопці зібрались на раду.

Семен

На яку раду?

Іван

Березу [2] на цю зиму обібрати. Та он же й вони йдуть сюди. Он і Омелько, і Савка! (Гука.) Гов-гов!.. Парубки за лаштунками одгукуються.

Ява 5

Омелько і другі парубки.

Омелько

Як собі хочете, панове товариство, а я не можу; зберіть собі кого другого; я й так за дві зими прийняв муки.

1-й парубок

Велика мука! Може, ти ремствуєш на кого з нас? Може, тебе хто зобідив, так кажи.

Семен

(підійшов до парубоцтва).

Добривечір вам, панове товариство!

Усі

Семен!.. На ж тобі!.. Здоров! Чи давно прийшов? Як поживаєш?

Семен

Спасибі, братове! Як вас Господь милує?

(Цілується з деякими.)

Іван

Що ж, обібрали березу?

2-й парубок

Та он Омелько єрепениться!

Іван

Я ж казав, що без мене ладу не буде! Хлопці, хто за Омелька, обізвись!

Голоси

Я! Я! Я!

Іван

Бач, Омельку, усі тебе бажають; чого ж ти брикаєшся, мов той невук?

Омелько

(показує на Семена).

Ось вам береза! І розумний, і дотепний!

Деякі парубки

Молодий ще дуже! Хоч і повно в його голові розуму, так глевкий же ще той розум, – нехай зачерствіє!..

Омелько

(чуха потилицю).

Не хотілось би мені… Ну та нехай вже буде ваша зверху. Хто за мене, ставай управоруч!

Скільки парубків переходять.

Іван

(став на півдорозі).

А я, братове, ні сюди ні туди. Якщо Омелько постановить могоричу, то й я за нього.

З хати виходить Микита.

Голоси

Почав вже вигадувать!..

Іван

(ніби не бачить Микити).

Адже ж Микитин батько всіх людей могоричив, щоб його обібрали за старшину.

Микита

А ти ж бачив?

Іван

(здіймає картуза).

І ви тут? Я хоч не бачив, та чув.

Микита

Гляди, щоб часом тобі не позакладало!

Іван

(глузуючи).

За що ж ви гніваєтесь на мене, паничу? Звиніть, будь ласка, мені вже цей раз, а то все так буде!

Регіт.

Голоси

Та годі тобі, Іване, перестань!

Іван

А, що-бо ви за народ такий! Тільки що вступив у речі з паничем, а ви вже й почали гримати.

Микита

Я з таким дурнем і говорить не хочу!

Іван

А звісно! Бо ви ж високого коліна: ваш батько вкупі з хортами лизав панські тарілки! Що ж, Омельку, купиш могоричу?

Голоси

Годі-бо тобі теревені правити!

Іван

І-і, лихо, не дадуть і поторгуватись! Ну, нехай стара в’язне!

(Перейшов.)

2-й парубок

(переходячи).

І я туди, де більш!

3-й парубок

(теж).

У гурті й каша смачніш!

4-й парубок

Куди кобила, туди й лоша!

5-й парубок

Що громаді, те й бабі!

6-й парубок

Гуртом і батька добре бить!

7-й парубок

Слухайте, хлопці, я ще вам торік казав, щоб Соломію прогнати з нашої кумпанії, бо вона в городі зовсім ошаліла.

Іван

Стало буть, перевчилась на один бік.

7-й парубок

Іноді таке неподобне сплеще, що й парубкові соромно слухати, не те що дівці. Там як розпусте губу, так і не вговтаєш її!

6-й парубок

Так-так; вона таки любить скороминку.

Омелько

Та ну-бо, не перебивай!

7-й парубок

Тепер же знов кажу вам, що як вона буде ходить на наші вечорниці, то я вам не товариш.

Микита

А я хочу, щоб вона ходила!

Омелько

Мало б чого ти не схотів!

7-й парубок

От спарувать би її з Микитою – була б пара!

Микита

А чому ж не з тобою?

7-й парубок

(сміючись).

Бо ви обоє панського кодла: твій батько з лакизів, а її з поварів!..

Іван

От якби їх, братця, й справді спарувать, якраз на те б вийшло, що «чорт сім пар черевиків стоптав, доки докупи зібрав».

Микита

(згорда).

Ну, нехай би вже хто путній говорив, а то…

Іван

А то що? Ну-ну! Чого ж ти замовк?

Омелько

Та перестань вже! (До парубків.) Я так, братця, думаю, що Соломія не з так-то й винувата… Але ж громада – великий чоловік. Ну, одкликайтесь, хто не хоче, щоб вона була в нашій кумпанії.

Голоси

Я! Я! Я! Всі не хочуть!

Омелько

Що ж, Микито, бачиш, тільки ти один за Соломію.

Микита

Тьфу на ваші порядки!

(Пішов.)

Омелько

Ой, не плюй, Микито!

Іван

Знаєш, куди плюнь?

Голоси

Не зачепайте його, хай собі йде!

Іван

Що ж він тут розплювався!.. Я не подивлюсь на нього, що він панич!

Голоси

Та цур йому!

Омелько

Та й то правда! Не зачіпай дурного, то й свого розуму не пощербиш! Слухайте ж сюди, панове товариство! Не хотілося мені, дуже не хотілося бути за березу; ну, та коли вже ваша воля, то мушу послужити. Будемо ж гуляти чесно, тихо та смирно, як слід чесному й поважному парубоцтву, так як гуляли наші діди й батьки… Хазяйку на вечорницях поважать і шанувать, як матір, з дівчатами обіходитись з повагою; та не забувать, братця, що чесна дівчина – то є краса і честь усього села.

Всі

Так! Так!

Іван

Ну, вже Омелько що скаже, то так, неначе дратвою пристрочить.

Семен

Не піде з позикою за розумом!

Омелько

Тепера в складчину та покропимо вечорниці. Семене, ти будеш за міхоношу; настановляй бриля. (Кида у бриль Семенові срібні гроші.) А ти, Гнате, збігай за музиками та й дівчатам дай звістку.

3-й парубок

Та це я знов за попихача?

Омелько

Бо ти ж молодший над усіх.

Парубки скидають Семенові гроші.

Іван

(виверта кишені).

Де ж це мої гроші? Де ж це вони у бісового батька поділись? От тобі й на! Калавур! Обікрали… Е ні, брешу, постривай, осьдечки вони! Ох, коли б же не розсипати!.. На тобі, Семене, червінця!

Семен

Та це ж шаг, та ще й щербатий!

Іван

Щербатий, тю! Така його й мати щербата була. Бери, коли дають! Знаєш, братіку: з голого, як з святого!

Омелько

Тепер починай пісні – звеселимо вулицю!

Голоси

Ану, гей, почнемо «Чумака»! Зачинай хто!..

Гуляв чумак на риночку,

Та пив чумак горілочку:

Пропив воли, пропив вози,

Пропив ярма, ще й занози –

Все своє добро!

Прокинувся чумак вранці,

Та полапав у карманці –

Всі кишені вивертає,

Аж там грошей вже й чорт має

Нічим похмелитись!

Ой піду я до шинкарки:

«Всип, шинкарко, хоч з півкварти!»

Шинкарочка к чорту дметься,

Ще й з чумаченька сміється, –

Що гіркий п’яниця!

Скинув чумак жупанину:

«Всип, шинкарко, четвертину!»

«Ой, не всиплю четвертину,

Здобудь грошей хоч з полтину,

Тоді пий – гуляй!»

Вийшов чумак на могилу,

Станув, глянув у долину:

Стоять воли, стоять вози,

Висять ярма ще й занози –

Не моє добро!..

Ой піду я у Молдаву,

Та сім рік я погорюю;

Ой сім рік я погорюю,

Воли й вози покупую

Вп’ять буду чумак!

(Останні три рядки кожного куплета співаються двічі).

Завіса

Примітки

1. Земельне – плата селян поміщикові за користування земельним наділом. Існувала у трьох основних формах: відробітковій, продуктовій, грошевій.

2. Береза – ватажок сільських парубків. Він організовує вечорниці, гуляння молоді, має стежити, щоб «гуляти чесно, тихо ти смирно, як слід чесному й поважному парубоцтву, так як гуляли наші діди й батьки… Хазяйку на вечорницях поважать і шанувать, як матір, з дівчатами обіходитись з повагою; та не забувать.., що чесна дівчина – то є краса і честь усього села».

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 29 – 37.