Дія перша
Марко Кропивницький
Після обіду. Зало. Столи покриті скатерками, скрізь посуда, пляшки, ножі, вилки, чарки, стакани. З правого боку фортепіано, біля нього пюпітр. Обстанова багата і розкішна.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16
Ява 1
Селифон, Потап, Дося і другі слуги збирають посуду з столів, скатерки, пляшки і інше.
Селифон
Ну й сила гостей сьогодня до нас з’їхалось!
Дося
Ще тільки це панночка наша приїхали з учення, і вже такий бенкет, а що ж то буде, як заміж видаватимуть?
Селифон
Справжніх панів сиділо за столом, мабуть, не менш як на півсотні, а що полупанків та підпанків…
Дося
Однієї птиці попорізано, аж страшно вимовить!..
(Понесла ложки і вилки.)
Потап
Циплят мало не сотню перевели, десятка зо два каплунів, гиндиків.
Селифон
А поросят хіба мало?
Потап
Троє телят, п’ятеро ягнят.
Селифон
А скілько горілки випито та вин усяких? Шампанського, мабуть, пляшок десятка зо два… Бухветчик одних недопитків позливав пляшок з чотири!..
Потап
Мені на шампанськоє так хоч і наплювать, а от до солодкого їства то раз у раз так і верне мені рота: здається, коли б моя воля, то і вдень і вночі тілько одне солодке і їв би, тілько солодким і годувався б.
Селифон
А в мене гостець солодкого зовсім не прийма: як з’їм хоч шматочок меду, зараз і губи пухнуть, і ніс набряка.
Потап
Кому ти оце патякаєш? Хто позавчора у кладовій варення тріскав, що аж за вухами лящало?..
Селифон
Так то ж варення, а я тобі кажу про мед…
Потап
(дражнить його).
«Про мед»!.. Бачив я, як ти і мед тріскав…
Селифон
Сьогодня бухветчик знов украв три срібних ложки.
Потап
Та ну?
Селифон
Передав жінці, а та вже потирила їх додому.
Потап
Силу він перекрав панського добра!
Селифон
Щоразу, як тілько з’їдуться гості на обід чи на бал, він зараз що-небудь і підцупе… От ми з тобою так дурні!..
Потап
Чого дурні?.. І ми навчимось колись…
Ява 2
Ті ж і два підпанки.
1-й підпанок
(гука).
Гей, подай вогню!
Селифон подає сірничок.
2-й підпанок
І мені!
Закурюють.
1-й підпанок
А ловкі у Підгайного цигари!
2-й підпанок
У Помпеєнка кращі.
1-й підпанок
Ми з тобою сьогодня ні разу і не чокнулись!
2-й підпанок
Невже? Так давай чокнемся!
Наливають вино і чокаються.
1-й підпанок
(п’є).
Яке це вино?
2-й підпанок
Та що там розбирать, не однаково хіба?
П’ють.
1-й підпанок
Чуєш? Підходжу я сьогодня до пикатого Шкорупського та й кажу: «Дозвольте з вами чокнутись?» А він зареготав згорда та й каже: «Хоч і не треба!» Ну, постривай же. Будеш ти прохати, щоб я тебе на виборах піддержав… Я ж тебе піддержу: замість одного – два чорняка покладу!..
2-й підпанок
А я маю зуба на самого пана хазяїна. Ти бачив, як він мене привітав?
1-й підпанок
Ні, а як?
2-й підпанок
«Либонь, – каже, – я вас уперше бачу?..» Чи чуєш, він мене уперше бачить!.. І торік був у нього на полюванні, і позаторік на Великдень, і ще давніш на Різдво… А він мене уперше бачить!.. По загряницях щогода гасає, так вже він нашого брата недобача, велике цабе!.. Ну, постривай, я тобі колись зіб’ю пиху!.. Чваниться тим, що жінчине добро мотає!
1-й підпанок
Я з ним сьогодня і зовсім не привітався, нехай буде вдячний мені за те, що я приїхав до нього.
2-й підпанок
А знаєш, що я тобі скажу? Що не говори, а дочка у нього гарненька.
1-й підпанок
Що, коли б ти був трохи молодший?..
2-й підпанок
Коли б же то, вона б моїх рук не минула!
1-й підпанок
Невже?
2-й підпанок
Вір мені!.. (Зітхнув.) Давай з досади вип’єм.
1-й підпанок
Давай!
Випивають.
2-й підпанок
Якби мені хоч п’ять год з плечей!.. Одначе я більш сюди ані ногою – калачем мене не заманить! Він мене уперше бачить!..
1-й підпанок
А як попросить приїздить?
2-й підпанок
Хіба що попросить. Ти куди звідси?
1-й підпанок
До Малишевських, там завтра панна Пазя іменинниця. А ти куди?
2-й підпанок
А я до Радишевських, сьогодня там панахида.
1-й підпанок
Післязавтра у Назарових крестини.
2-й підпанок
Прохали?
1-й підпанок
Ні.
2-й підпанок
Поїдеш?
1-й підпанок
Поїду. Бува, як не поїду, щоб не розгнівались.
2-й підпанок
Так ми там, мабуть, зустрінемось. Поїду і я, мабуть, до Малишевських, там сьогодня буде венгерське, а у Радишевських на вина скуповато.
1-й підпанок
Хіба? Та і я краще до Малишевських.
Побігли.
Потап
Що то воля.
Селифон
Та ще й панська: куди скортіло, туди й поїхав.
Ява 3
Ті ж і буфетчик.
Буфетчик
Ви й досі бабляєтесь біля посуди, все з розказнями, а діла хоч і не питай; а бухветчик подавай за вас одвіт. Ножі та вилки і досі не вичищені, самуварі і досі не настановлені, а хто винен – бухветчик! Сьогодня із столу аж три срібних ложки украдено; звичайно, що це підцупила ота голота – підпанки, котра не має свого притулку та тілько вештається по панах та підцуплює усячину… Там пообіда, там повечеря… Треба буде панові доложить про ложки, а то ще подумають на кого з нас… Ну ж, воловодьтесь шпарчій!.. Успієте відлежати боки, як пан у загряницю поїдуть!.. Хто оту пляшку вже спорожнив, адже вона повна була?
Селифон
Тут зараз прибігло двоє полупанків, ось ті… Як-бо їх? Перченко та Репченко. Випили та й майнули!..
Буфетчик
Ну і в’їлися ж мені оті полупанки, не то що все повипивають, а й повилизують!..
Потап і Селифон пішли з посудою.
Була повнісінька пляшка, як вже з-за столу повставали, а тепер тілько на денці.
Селифон
(ввіходе і бере знов посуду).
Чи пан до Різдва виїдуть у загряницю, чи після Різдва?
Буфетчик
А тобі що?
Селифон
Та я про Соньку хотів спитати, чи й її візьмуть з собою, як торік Дуньку?
Буфетчик
Яка вона тобі Сонька, яка? Сохвія Миколаєвна, а не Сонька. Сонька! Коли пан її приблизили до себе, так вже вона тобі стала не Сонькою, а Сохвією Миколаєвною, – розумієш? Тебе приблизять, і ти будеш не Селихвоном, а… Як твого батька звуть?
Селифон
Данилом.
Буфетчик
Стало бить, тебе величатимуть тоді Селихвоном Даниловичем. Бува часто так, що іноді і сам чоловік не вгада, чим він завтра буде. Примером, сьогодня заснув Гришкою чи Ванькою, а завтра прокинувся Григорієм Васильовичем або ж Іваном Семеновичем!..
Селифон
(ідучи).
Хотів би я завтра прокинутись Даниловичем.
Буфетчик
(сам).
Не ті вже часи настають, не ті, як колись. Перш пани пили вино так, що більш половини його зоставалось у стаканах та чарках, а тепер… От і поживляйсь тепер з недопитків.
(Пішов.)
Ява 4
Два студенти проходять.
1-й студент
Куди ти мене завіз? Я тебе питаю, куди це ти мене завіз?
2-й студент
А хіба що?
1-й студент
Це якась дика, варварська сторона!.. Тут не люде живуть, а людоїди, звіряки!..
2-й студент
Правда, що цей куток можна сміливо назвать Медвежачим, сюди ще не скоро досягне промінь світа. Зате ж тут панночки які гарненькі, чудо!
1-й студент
Бабій ти, й більш нічого!.. Ні, я сюди більш ні ногою; тут привселюдно б’ють людину по морді, кров спускають!.. Отой, що на милиці, панок – Макарюк, він ударив свого лакея так, що той кров’ю умився… Я не знаю, як не кинувся на нього… Це варварство, інквізиція!..
2-й студент
Ти городянин, і тебе дивують сільські відносини, а ми до того призвичаїлись.
1-й студент
Я не хочу призвичаюватись, не хочу тут далі зоставатись, я задихаюсь в цій атмосфері!.. Їдем мерщій звідси!.. Будь проклято і село, коли в ньому таке звірство коїться!..
Хутко ідуть.
2-й студент
Ходім попрощаємось.
1-й студент
Не піду, нема мені з ким тут прощатись!
Пішли.
Ява 5
Дося і буфетчик.
Дося
Дивіться, дядю, яку стрічку подарувала мені панночка.
Буфетчик
А ти ж поцілувала їх у ручку?
Дося
Авжеж.
Буфетчик
Вумниця.
Дося
Вони не давали руки, а я таки поцілувала!
Буфетчик
Двічі вумниця! Іменно: не дає, а ти наважайся поцілувати і таки неодмінно поцілуй. Вумниця! Бачила, як я раз у раз панові цілую ручку, а потім у плече? Вумниця, по дядькові пішла.
Дося
Я ж так, як і ви.
Буфетчик
Пани дуже люблять, щоб їм ручки цілувать. Часом провиниш, вони наважаються тебе вдарити, вже й замахнуться, а ти ухопи їх за ручку, поцілуй, і зараз серце у них одійде!..
Дося
А як панночка ловко говорять по-простому – й не забули!..
Буфетчик
Чого ж би вони забули? На те вони людина.
Дося
У них і книжки є такі, з котрих вони читають по-простому… До всіх двірських вітаються, та так хороше.
Буфетчик
По маменьці пішли. І покійниця, царство їм небесне, такі ж були ласкаві та приятні. Не дожили побачити свою єдиначку зрослою.
Дося
Скілько тоді літ панночці було, як пані померла?
Буфетчик
Год шість або сім… З тієї доби все у нас пішло шкереберть…
Дося
Ви теж, дядю, за покійною панією прийшли у придане, як наші татко?
Буфетчик
Авжеж!.. Нас триста двадцять семей сюди перегнано з Полтавщини, тут була земля пустопорожня. У наших панів було багато землі по всіх губернях, більш двадцяти тисяч десятин було.
Дося
А у пана хіба не було своїх людей та землі?
Буфетчик
Цебто у цього пана, у папаші нашої панночки, у Підгайного?
Дося
Еге ж.
Буфетчик
Було ще за батьків дещо, та й те загуло. (Дає їй пляшки.) Неси оці пляшки до бухвету, бо як набіжать – повилизують…
Дося пішла.
Своє загуло, оце вже годів з десяток жінчине мота, та ніяк не промота… Аж досада тебе бере, що отак марно добро пропада. Бачучи, що всі таскають, всі поживляються, іноді і сам спересердя потягнеш яку дурницю: чи ложку срібну, чи салхветку… Бо то тілько й твого. По загряницях щогода їздить, у карт грає, з дівчатами воловодиться… От вже Соньку накинув оком, а чи надовго? Горпину залишив, як і Домку або Пріську, Дуньку десь за гряницею кинув… Ненажерливий!… Гаразд хоч за те, що перестав навозити чужих; а то були тут і хранчужанки, і агличанки, і всякі!.. І не потрапиш, бувало, як їм і годити…
Ява 6
Орися і буфетчик.
Орися
Здрастуйте, Софрон Васильович!
Буфетчик
Який я вам Васильович? Сахрон, та й годі!
Орися
Я вас ще й не бачила. Як поживаєте?
Буфетчик
(лове руку).
Подозвольте-бо! Та таки ж дозвольте.
Орися
Ні, не треба, не хочу!..
Буфетчик
За віщо ж ви гніваєтесь на мене?
Орися
Я не гніваюсь… Мені так не подобається.
Буфетчик
(цілує їй руку).
А ми завжди повинні!..
Орися
Пожалуста, більш так не робіть, а то я й справді гніватимусь.
Буфетчик
Так, було, і ваші маменька кажуть, царство небесне, вічний покій їх душеньці. «Не треба, – кажуть, – не смій цілувать…» А я все-таки не одійду, доки не поцілую їм обох ручок!
Орися
Мама доброю була до вас?
Буфетчик
І Боже мій! До кого вони не були доброю? Ангольська душа. Ви маненькі були, не гаразд пам’ятаєте мамашу… То були благодушна душечка!
Орися
Отакою і я буду до вас, тілько просю, в пам’ять моєї мами, більш ніколи не цілуйте мені рук. (Іде до вікна.) А як гарно в селі, куди не кинеш оком, скрізь краса!..
Буфетчик
(набік).
Невже й справді розгнівалась?.. Ніні, не вірю!.. Як то можна, щоб я гнівався, як мені руки цілуватимуть?.. Маніжиться!..
(Пішов.)
Ява 7
Гордецька, Буба і Кіка.
Гордецька
(до Орисі).
Щасливі ви, Орисю, що їдете з папою за гряницю.
Орися
Хто вам це сказав, що я їду? Папа сам їде.
Гордецька
А чому ж би вам і не поїхать?
Буба
Побувать в Парижі…
Кіка
В Вені, в Берліні…
Орися
Папу я тілько стіснила б… Та і коли то ще він їде: у генварі або у февралі, а у нас тепер ще сентябрь. Я вісім років не була дома і тепер хочу пожить в селі, а на той рік, може, й мені скортить в Європу.
Буба
А мені село так спротивіло!..
Кіка
Я вже не раз казала мамі, що рада за першого жениха вийти, хто б він не був, тілько б швидше з села.
Пішли.
Ява 8
Шкорупський, Шкорупська і Дерев’янка.
Шкорупський
Це вже щось тут не по-моєму затівають, який ще там концерт? І так музика ревла і півчі горло дерли за обідом, що й досі в вухах лунає.
Дерев’янка
Дочка ж пана Підгайного скінчила навуку, ну, отцеві і кортить похвастатись перед гостями, як вона гра на фортепіані. Це похвально і нравоучительно для других.
Шкорупський
Скрізь ти носишся з своїм нравоучительством, як дурень з писаною торбою!.. Найкращий нравоучитель – черево. Наїлись гості і одпусти їх додому, а концерт це вже насиліє…
Шкорупська
Та замовчи-бо, старий воркотуне! Тобі тілько б відлежувати боки.
Шкорупський
І найкраще. Чоловік чим більш спить, тим менш грішить. У мене наймудріший звичай: як тілько гості скінчили обід, гукну на слуг, щоб гостям зараз коней подавали, а сам на бокову. І гості вже знають, що їм нічого засиджуватись, зараз за шапки і геть з двору. А я зараз звелю позачинять віконниці та повиганяти мух, потім скину з себе геть все чисто, зостанусь як мати вродила, кличу двох покоївок, щоб п’ятки чесали, а моя Минодора Порхвировна у головці мені ськає.
Шкорупська
Є чим хвалитись!
Дерев’янка
П’ятки чесать і в голові ськать це було головне діло ще за предків наших, блаженної пам’яті. О, благословенна старина, згадаєш тебе – і тільки зітхнеш… Іменно, що життя було: ні печалі, ні воздиханія… А ловко спиться під лоскіт п’яток.
Шкорупський
(до жінки).
Мидосю, як ти думаєш, чи не поїхати нам оце зараз додому?
Шкорупська
Неловко… Адже прохали зостатись…
Шкорупський
То-то що прохали. Хотів би я тепер бути краще на місці непроханих… (Сіда.) Нічого робить… Та коли б вже швидше починали.
Дерев’янка
Може, звеліть подать вам файку?
Шкорупський
Яку це там «файку» видумав? Люлька або трубка, а то ще «файка»!.. Ану, гукни! Та нехай і тобі подадуть… Я з собою беру завжди три-чотири люльки, доки одну докурю, щоб друга вже була набита. Ти «Вахштаб» куриш?
Дерев’янка
Ні, «Жукова».
Шкорупський
Покинь «Жукова», кури «Вахштаб». Я сорок три роки курю тілько «Вахштаб» і ненавидю того, котрий куре «Жукова».
Дерев’янка
Та я можу і «Вахштаб»… Гей, Кирило! Люльку твоєму панові і мені.
Слуга подає люльки.
Ява 9
Гордецька, Буба і Кіка.
Гордецька
І добре вона гра?
(Сіда.)
Буба
Слухать можна.
Кіка
У кого є охота.
Буба
Ну, це вже ти, Кіко, з заздрощів кажеш!
Кіка
Пожалуста, не вигадуй, Буба! Без всяких заздрощів кажу, що всі її таланти в її багатстві.
Гордецька
Годі вам сперечатись. Звісно, що багатство кожного дме і наддає пихи.
Ява 10
Помпеєнко, син його юнкер і ще гості.
Помпеєнко
(розгніваний).
Який я старець? Я тебе питаю, який я старець?
Юнкер
Та це ж, тату, вірш такий.
Помпеєнко
Який у чорта вірш? Тиче на мене рукою і каже: «Старець!»
Шкорупський
Що вчинилось?
Помпеєнко
Пані Головацька мене зневажила. Вивела проти мене свого сина і каже: «Промовляй». Той показує отакечки пучкою на мене і каже: «Старець!» Який я старець? У мене десять тисяч десятин землі, а я старець? Старець з торбами ходить, а я поміщик!..
Юнкер
Кажу ж вам, що то вірш такий Ломоносова [1]:
Науки юношей питают,
Отраду старцам подают…
Дерев’янка
Це правда, що у господина Ломоносова є такий вірш. Старець означа: ветхий чоловік, преклонних або почтенних літ. А то ще є і такий вірш:
О ты, что в горести напрасной [2]
На Бога ропщешь, человек!..
Помпеєнко
Та воно справді. А хто ж то такий той Ломоносов?
Дерев’янка
Господин Ломоносов – то такий заслужений чоловік і кавалер.
Помпеєнко
А!.. А я думав… Ну, якщо є, то… Тілько до чого він той вірш склав?
Дерев’янка
Для вразумленія і назиданія.
Шкорупський
(до жінки).
Ну, Помпеєнка ніяким віршем не вразумиш, бо він зроду-віку ні одної книжки не прочитав.
Шкорупська
(до нього).
Та годі-бо тобі!..
Шкорупський
(тихо).
Малограмотний дворянин.
Ява 11
Головацька з сином.
Головацька
(до Помпеєнка).
Ви без причини, Помпей Дорофеєвич, розгнівались на мого Васю!
Помпеєнко
Та то вийшло якось… Воно, непорозуміння… Вибачайте мені. (Набік.) Заслужений чоловік і кавалер вірші склала – задля чого?..
Ява 12
Макарюк (на милиці), за ним слуга.
Макарюк
Антуан, трубку!
Слуга подає.
Ти, ти в постолах? Хіба я тобі не приказував надіть чоботи?
Антон
Захарко прибіг у поле: «Кидай, – гука, – плуга та швидше іди з паном їхать, надівай ліврею!..»
Макарюк
Запорю!..
Антон
Хрест мене побий, він нічого не казав за чоботи. «Надівай, – каже, – ліврею!..»
Макарюк
Запорю, на смерть запорю!..
(Сів.)
Ява 13
Панна і панич.
Панна
(з квіточкою в руці).
Чого ви бажаєте оцій квіточці?
Панич
Бажаю їй увесь вік цвісти і пишатись красою.
Панна
А вгадайте, на кого я загадала?
Панич
Ні, не вгадаю.
Панна
Ця квіточка – це я!
Панич
Гаразд, що я не побажав їй зав’янути!
Сіли і нишком розмовляють.
Ява 14
Завойко, Перепічка і Василина.
Панич
(на порозі).
Це буде всім зневага, велика зневага!..
Перепічка
Кого я тим зневажу, кого? Панії наші знають все, їх нічим не здивуєш; панночки ж настілько наївні, що нічого не знають; а у тебе, як і в других, на кого тут не гляну, є своя Василина, а у іншого дві або й три!.. Тілько ви ховаєтесь з своїми, а я не ховаюсь. Не знаю, що чесніш? Слухайте, господа дворяне, тверезі – не п’яні! Хоч я і під чаркою, одначе не настілько, щоб забутись, хто я і де я!.. Ви, може, сподіваєтесь від мене дебошу чи скандалу? Я знаю, де можна дебоширить, а де й зась!.. Дозвольте мені вам низенько уклонитись і попрохати пробачення. Оце біля мене моя Василина, моя кріпосна, моя… Пани й панії добре знають, хто вона мені, а панночкам не треба знати… А все ж я їй не дозволю сісти в вашім присутствії: дисципліна, субординація і мордобитіє!.. Я хочу Василину просвітити нащот музики, бо вона у мене дурна, як вівця; вона тілько і чула, як чередник грає на зубовій дудці «метелицю», а свинар на виграні «чоботи»…
Ява 15
Підгайний і Орися.
Підгайний
(веде Орисю під руку).
Не соромся, доню, і покажи гостям, що отець не даром об тобі клопотався…
(Підводе до фортепіано.)
Орися
Я не соромлюсь… а тілько задля чого це?
Підгайний
Я так того хочу!
Орися
Хіба? (Глянула на Василину.) Ах, яка ж чудова українська одежа! А сорочка як гарно вишита!.. (Підходе до Василини.) Хто вам так гарно вишивав?
Василина
Я сама…
Перепічка
(Василині.)
Ручку, ручку швидш панні поцілуй!
Василина
(лове руку).
Подозвольте…
Орися
Ні за що на світі. Так поцілуємся.
(Цілується з Василиною і потім іде до фортепіано.)
Перепічка
(до Завойка).
Бачив?..
Панич
(до нього).
Така і її мати була.
Підгайний
Заграй же нам, Орисю, ми хочемо слухати.
(Сіда.)
Орися розгорта ноти і гра щось класичне, гості все більш сходяться і сідають. Всі слухають спершу тихо, а потім починають потиху гомоніти.
Помпеєнко
(до сина).
Та коли ж вона гратиме?
Юнкер
Вона ж вже грає.
Помпеєнко
Чорт батька зна що бринькає!
Панич
Коли б заграла Варшавського марша, а це щось!..
Шкорупський
Стоїло зоставатись, щоб отаку нісенітницю слухати?..
Дерев’янка
Музика для слуха вразумительна і назідательна!..
Орися скінчила, починаються оплески.
Юнкер
Папенька, плещіть-бо!
Помпеєнко
Хіба треба?
(Плеще.)
Шкорупський
(плеще).
А може, воно й справді щось путяще?..
Панич
А все-таки нема нічого кращого, як Варшавський марш [3] або «Ой не ходи, Грицю!..» [4].
(Плеще.)
Перепічка
(до Василини).
Ну, як тобі?
Василина
На мені чогось усе тіло терпне, неначе я на небі…
Підгайний
Гей, покличте сюди капельмейстера і Юрка.
Шкорупський
А це ще що буде?
Шкорупська
Та мовчи-бо!
Панич
У, Юрко здорово гра Варшавського марша або «Кармалюка» [5].
Помпеєнко
Послухаєм ще Юрка.
Шкорупський
А після Юрка, може, увійде свинар та заграє: «Свиня в ріпі, поросята в моркві…»
(Регоче.)
Шкорупська
Тай невгомонний же ти!
Ява 16
Капельмейстер і Юрко з скрипкою.
Підгайний
Ну, Петро Петрович, похвастайте нам вашим учеником!
Діброва
(кланяючись панам).
О, з гордістю скажу, що маю ким похвастати. (До Юрка.) Уклонись панам.
Юрко кланяється.
Панна
(з квіточкою).
Який красавець!
Буба
Кріпак – і така імпозантна фигура!..
Кіка
Йому пристав би гусарський мундир!.. Ментік, доломан, чікчірі!..
Діброва
(підводе Юрка до фортепіано).
Панно Орисю! Колись, як ви ще були моєю ученицею, я постеріг у вас талант музикальний і не помилився. Дозвольте доручити вашій ласці ось другий талант.
Орися
(не дивлячись на Юрка).
Чи не про нього мені татко говорили?
Діброва
Певно, про нього… Проакомпаніруйте йому серенаду Шуберта [7]. (Розклада ноти на пюпітрі.) Уклонись, Юрку, панночці.
Юрко кланяється.
Орися
(глянула на Юрка).
Ти… давно граєш?.. Як твоє імня? (Набік.) Ах, що за очі!..
Юрко
(глянув на неї і затремтів).
Давно граю?..
Діброва
Хіба ти не розумієш, про віщо тебе питають? Панночка питають, чи давно ти на скрипці граєш і як твоє імня. Кажи: чотири роки як граю, а імня – Юрко.
Юрко
Ходім звідси, ходім…
Діброва
Ц-с! (Тихо йому.) Ти ошалів, чи що?…
Юрко
У мене щось голова… в очах… Тікаймо!..
Діброва
(йому).
Опам’ятайся! (До панни.) Засоромився бідний хлопець зовсім. Промовте до нього слово, щоб він набрався смілості. (До Юрка.) Опам’ятайся…
Орися
Не соромся, Юрку… Ну, прилагодься, зараз гратимем… Чого ти такий?
Юрко
Я не знаю… Не втямлю нічого…
Орися
Заспокойся. Ну, почнемо?
Юрко
Почнемо.
Грають. Юрко чим далі все більш забувається і віддається цілком музиці. Всі навкруги затихають.
Помпеєнко
(тихо).
Хоч і не розумію, так почуваю!..
Дерев’янка
(декламує).
О ты, что в горести напрасной
На Бога ропщешь, человек!..
Кіка
Скільки експресії!.. Яка техніка!..
Шкорупський
Тепер вже і я не шкодую, що зостався.
Перепічка
Чого ти, Василино, плачеш? Годі, не сором мене!..
Василина
Не можу!.. Ніби мати мене докоряє, ніби батько клене!..
(Вибігла.)
Панна
(з квіточкою).
Яка розкішна і чудова душа у Шуберта.
Панич
Чорт його батька зна! Либонь, це ще краще від Варшавського марша!
Оплески.
Підгайний
(підійшов до Діброви і стиска йому руку, а Юрка хлопа по плечу).
Браво-браво!..
Діброва
(до Юрка).
Кланяйся!
Юрко
Кому?
Діброва
Кланяйся панам. Ти таки очмарів…
Тим часом панни підійшли до Орисі і вітають її.
Юрко
Швидш ходім… душно!..
Підгайний
(до гостей).
Прошу всіх в сад, там чека нас чай і кофе.
Гості розходяться.
Шкорупський
(до жінки).
Ніколи не сподівався, щоб у мужика така чулість була!..
Пішли.
Юнкер
Зостанемось, папенька, на вечер? Певно, і ввечері гратимуть?
Помпеєнко
От і кажи після цього, що у скрипці нема язика.
Пішли.
Перепічка
(до Завойка).
Василина, як корова, реве, та й у мене сказались очі на мокрім місці!..
Пішли.
Діброва
Отепер і ми ходім.
Орися
(до Юрка).
Який у тебе дужий і слухняний смичок!.. Честь вам, Петро Петрович! Честь і слава!..
Юрко
Так вже, певно, ніколи не заграю!..
Діброва
Він сьогодня якийсь непритомний!.. Візьми ж ноти.
(Пішов.)
Орися
Кажеш, не заграєш вже так? Чому ж то?
Юрко
Не заграю!
Орися
Чого ти такий?..
Юрко
(глянув їй в вічі).
А ти навіщо такі?
Орися
Яка ж я?
Юрко
Не вмію вимовить…
Орися
(дає ноти).
Візьми оці ноти, передивись, – увечері гратимем.
Юрко
Так вже ніколи не заграю!
(Бере ноти.)
Орися
Через що ж то?
Юрко
Ніколи-ніколи!..
(Пішов хитаючись.)
Завіса.
Примітки
1. Ломоносов Михайло Васильович (1711 – 1765) – російський вчений енциклопедист, природодослідник, філософ, письменник, один із зачинателів нової російської літератури, художник, історик. Тут дещо неточно цитується (замість «старцам» має бути «старым») уривок із його твору «Ода на день восшествия на всероссийский престол ее величества государыни императрицы Елисаветы Петровны, 1747 года».
2. «О ты, что в горести напрасной…» – початок твору М. В. Ломоносова «Ода, выбранная из Иова, главы 38, 39, 40 и 41».
3. Варшавський марш – очевидно, популярна тоді «Варшав’янка 1831 року» К. К. Курпіньського.
4. «Ой не ходи, Грицю…» – популярна українська пісня-балада про отруєння дівчиною свого зрадливого коханого, відома в багатьох варіантах. Авторство приписується легендарній співачці Марусі Чурай. У друкові балада з’явилася 1805 р. у «Всеобщем новоизбранном песеннике всех лучших российских авторов…», виданому у Москві купцем С. Петровим.
5 здорово гра […] «Кармалюка». – Про українського народного героя, ватажка боротьби селян Поділля проти кріпацтва в першій половині XIX ст. Устима Якимовича Кармалюка (1787 – 1835) народ створив ряд пісень. Найвідоміші з них «Повернувся я з Сибіру», «За Сибіром сонце сходить». Один із варіантів пісні записано в «Щоденнику» Т. Г. Шевченка від 20 травня 1858 р.
7. Шуберт Франц Петер (1797 – 1828) – австрійський композитор, один із представників романтизму в музиці. Особливо популярними свого часу (в середині XIX ст.) були його серенади. Серед них «Вечірня серенада» (на текст Л. Рельштаба) і «Серенада» (на текст Ф. Грільпарцера). Тут йдеться, очевидно, про одну з них.
Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 358 – 369.