Дія третя

Марко Кропивницький

Сад. З правого боку бесідка, густо заросла виноградом, посередині тополева доріжка, з лівого боку, на першім плані, причілок панського будинку. Внизу, у підвальнім етажі, невелике віконце з залізними гратками.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14

Ява 1

Софія, Палажка і хлопець.

Софія

(у вікні).

Бігай та скажи моїй сестрі Прісьці, що я вже четвертий день сиджу в льоху замкнена.

Хлопець

Зараз побіжу.

(Побіг.)

Софія

Невже Мокрина мені набрехала про панночку? За віщо ж вона підвела мене під панський гнів? Піди розпитай її, Палазю!

Палажка

Не піду. Годі вже тобі з мене дурочку строїть, не піду!

Софія

Кажу ж тобі, що так любо пан зо мною розмовляв, як зустріла я його на великім шляху, так пригортав, цілував, милував!.. Тепер мене кинуто в льох, як злодійку або душогубку!

Палажка

Ось, до речі, Яків іде, його попрохай; а мене більш і не клич до себе, не згоджусь я тобі ні на яку послугу, бо боюсь!.. Прощай!

(Побігла.)

Ява 2

Яків і Софія.

Яків

(підходе до вікна).

Сидиш, пташко-кінарко? А чому ж голосно не співаєш?.. Мене теж позавчора посадовили, потім ослобонили. Ослобонили і не били, от так штука! Вартоломей і лози намочив і зубами скрипів!.. Що ж воно оце означа, що завжди били, а тепер не б’ють? Загадка, та ще й не проста! А тебе за віщо держать?

Софія

Не знаю, мені зовсім невтямки!..

Яків

А я тобі скажу, за віщо. Панська ласка до порога, розумієш? Сьогодня ти люба, а завтра геть з очей!.. Вчора капольмейстора поховали, чула? Півчі співали, музики грали… Всі були зодягнені в чорне, брузументи… Сумно, так сумно було!.. Півчі і музики плакали, з двірських дехто теж плакав… А спитай, чого вони плачуть? Неначе на цім світі краще, чи що? Я не плакав, не зміг… Ще відтоді, як віддали мене в обученіє у город, так ще відтоді вибито з мене всі сльози. Дома я був у матері одинчик, пестований, а хазяїн попався мені катюга! Ох, скілько він сили з мене взяв, аж страшно згадать!.. Мене двічі з петлі вирятовували… Спасибі, один підмайстерний навчив!.. Каже: «Випий, Яшка, і не буде так бійка дошкулять». З того разу я почав пить, з чотирнадцяти літ п’ю… Чим більш мене хазяїн бив, тим більш я пив. Вернувся я з обученія і думав покинуть горілку, аж і тут за грубиянство мене зразу вихворостили так, що з місяць прокачався… Відтоді я щодня заливаю за галстук. Давно заливаю, мене б’ють, деруть, а я заливаю за галстук… А тепер ні вчора, ні позавчора мене не били. Правда, загадка?

Софія

А пан вчора був на кладовищі?

Яків

Був, такий сумний!.. Помрем всі… І я помру, і пан помре… Може, пан того і сумовав?.. Сумуй не сумуй, а не одвертишся. Я згоден хоч і зараз руки скласти. Нема мені кого покидати, нема за ким і жалкувати. І за мною ніхто не пожалкує. Стало буть, кругом – квит. Тілько одна думка ще цікавить мене: що буде, як люде й справді діждуться волі! Подуріють, показяться!.. Хотів би я хоч один день дихнути волею, а тоді вже і вмерти!..

Софія

Ви чули про панночкин гріх?

Яків

Про який гріх?

Софія

Невже ви нічого не чули?

Яків

Ні!

Софія

А панна не хвора?

Яків

Здоровісінька, сьогодня її бачив. Правда, що вчора на кладовищі її не було.

Софія

Де зараз пан?

Яків

Поїхав до когось у гості, ще вчора на ніч.

Софія

Якове, зробіть мені одну ласку, я знаю, у вас щира душа!

Яків

Горе мені з тією душею. От коли б мені Вартоломейова душа.

Софія

Зробите?

Яків

Зроблю дві або й три. Кажи, яку?

Софія

Мені треба бачити бабу Репиху. Нате вам ось карбованця і віднесіть Реписі і скажіть, щоб зараз прийшла сюди.

Яків

Чи ти не чарувать часом задумала пана? Я не згоджуюсь на таку послугу. Правдою все зроблю, а брехнею ні. Мій вхвал такий: «По правді роби, по правді й очі вилізуть».

Софія

Борони мене, Боже, чарувати!.. Ні, мені треба правди довідатись про одне діло.

Яків

Гляди, не обдури мене. Піду і зараз притаскаю тобі Репиху. Слухай, Сохвіє! Ти, може, хочеш втекти, так я тобі і без баби дам пораду: сокира або терпуг – і на волі!

Софія

Спершу треба з бабою порадитись.

Яків

Як знаєш. А я тобі і шлях покажу, куди і як втікати. Ну, піду по бабу.

(Взяв карбованця і пішов.)

Ява 3

Дося

(іде через сад).

Що це і досі не видко Репихи? Відколи панночка її дожидають… Може, дитя заслабло? Як на голках ми з нянькою день і ніч. І коли цьому край буде?

Софія

Здрастуй, Досю!

Дося

Цур тобі, як злякала!

Софія

Підійди ближче.

Дося

Чого?

Софія

Боїшся?

Дося

Кого?

Софія

Вартоломея.

Дося

Ну, це ще хто його зна, хто тут старший, чи Вартоломей, чи мій дядько бухветчик?

Софія

Чи вже пан довідався про панночкин гріх?

Дося

Про який гріх? Слухай, Сохвіє! Я тобі не тітка Мокрина, от що. У мене язик коротший!.. Може, був гріх, а тепер його нема!

Софія

Хіба панночка задавила дитину?

Дося

Пипоть тобі на язика, бешиха тобі на мордяку!.. Ач, з якого краю забігла!..

(Хутко пішла.)

Софія

Ага!.. Є гріх, є!..

Ява 4

Варфоломей і Софія.

Варфоломей

Так он яка новина: Юрко втік! Я таки завжди, як гляну було на нього, зараз так і подумаю: втече! І от на моє й вийшло!

Софія

Вартоломею!

Варфоломей

А далі як?

(Одвертається.)

Софія

Це ви так зо мною поводитесь?

Варфоломей

А ти ж хто така? (Дивиться.) А, я й не пізнав вашого свинятельства, вибачайте!.. (Кланяється.) Така примітна парсона, а я й шапки не зняв… Ще раз вибачайте!

Софія

Такої честі діждалась?

Варфоломей

Кому честь, а кому й по потилиці. Я їй руки цілував, а вона он як мені віддячила? Що ти таке панові наплела, що вони тебе зненавиділи, – га? Дубки випрохала? Я тебе тепер теж ненавиджу… Я тобі дубків повік не забуду!..

Софія

Воно, мабуть, і завжди так, що при лихій годині й приятелі стають ворогами!..

Варфоломей

Ну-ну, ти мені такого не кажи!.. Доки ти була пановою полюбовницею, доти я тебе й почитував; а тепер, як ти панові спротивилась, то й я тобою гидую, по всій хворменній правилі гидую!.. Ось постривай, завтра ми тебе зодягнемо у пістрьову спідницю та в личаки, обмажемо косу смолою, ще й пір’ям присиплемо, як колись Прісьці, та й гайда на хутір гиндичат та гусенят доглядати.

Софія

Та швидш удавлюсь, ніж дамся на знущання!.. Не діждете!..

Варфоломей

Побачимо. Будуть тобі дубки не раз ткатись!

(Пішов.)

Софія

О іроде, випортку чортячий!..

Ява 5

Яків, згодом Репиха

Яків

Сохвіє, плачеш?

Софія

Не до плачу мені… Де баба Репиха?

Яків

А я, Сохвіє, випив… Осьдечки і відьма повзе.

Репиха

(виходе).

Сам ти відьмак.

Яків

Диви-диви, як очі вирячила!.. Хочеш мене стріскати? Чортового батька вгризеш!..

Репиха

Скаженим був змалку, таким зостався і до останку.

Яків

Я не гадючого кодла, то ж гадюка міняє шкуру. Піду бунтовать!.. Бий шкуру барабанную, на те вона і шкура! Підмочуй та дужч виколочуй!..

(Пішов.)

Репиха

(Софії).

Це ж за віщо на тебе напасть? Була полюбовницею, тепер стала колодницею?

Софія

Лихо не по деревах ходить, а по людях… Рятуйте мене, бабусю!

Репиха

У чім же ти провинила?

Софія

Скажете ви мені правду?

Репиха

Чи людську правду, чи Божу? У котрій хаті правда стоїть за порогом, там їй і на язиці нема місця… Божу ж правду кажуть тілько одному Богові!..

Софія

Мені ви скажете правду?

Репиха

Яку зручно, таку й скажу!

Софія

Скажіть мені про панночкин гріх.

Репиха

(жахнулась).

Який гріх?

Софія

Де панночкина дитина?

Репиха

Ти, певно, збожеволіла? Цур тобі – пек! Тікати від тебе мерщій!..

Софія

Ага, ховаєте очі? Мокрина казала!..

Репиха

Бодай Мокрині посліпило!.. Брехня, сімсот, десятьсот раз брехня!

Софія

Докажу я, на всіх докажу, не виховаєтесь!..

Репиха

Навіженна, неприторенна!.. На тобі твого карбованця, хай йому враг!.. Брехня, сімсот, десятьсот раз брехня!..

(Кинула в вікно гроші і пішла.)

Софія

Є, є гріх, я певна в тім!.. Швидш визволитись треба з льоху!..

Ява 6

Прохор і Софія.

Прохор

(подає в вікно Софії пиріг).

На! Сестра прислала тобі пирога, тілько нікому не кажи, що я приніс, чуєш?

Софія

Дядьку Прохоре! Чи пам’ятаєте ви, що я була до вас доброю?

Прохор

Пам’ятаю і ніколи не забуду. Добра я ніколи не забував. Ти завжди мене частувала… молодця!..

Софія

Я дам вам п’ять карбованців, ось нате карбованця на задаток.

(Дає.)

Прохор

(дивиться на гроші).

Справді карбованець.

Софія

Допоможіть мені утекти звідси.

Прохор

Хи!.. (Аж присів зо страху.) Втекти?.. Таке страшне кажеш… П’ять карбованців даси?

Софія

Принесіть мені сокиру або терпуга.

Прохор

Я принесу сокиру або терпуга, а ти визволишся, потім як тебе упіймають – викажеш на мене?

Софія

Щоб я не діждала святого причастя, щоб мене земля не прийняла, коли викажу!..

Прохор

Даси, кажеш, ще п’ять карбованців, чи з оцим п’ять?

Софія

Дам шість ще!..

Прохор

Ого! Коли так, стій… Я зараз принесу і сокиру і терпуга!.. Та як же ти втечеш? Я цілий вік збираюсь у біга і вже скільки разів зовсім був зібрався, а от ні разу не втік. Як люде втікали, дак і мене щоразу підмовляли, а я таки не втік… Раз умовили-таки, і я зайшов з ними аж за село… Коли це раптом неначе що поперебивало мені ноги, єй-єй!.. Не можу з місця ступити!.. Чи не штука, скажеш? Упав на шлях та й кажу: що хочте робіть зо мною, а далі не піду. Вони вилаяли мене гарненько ще й бить хотіли, та не було часу… Вони пішли, а я полежав-полежав на шляху та як схоплюсь, як дремену назад в село!.. Отаке бува з людиною!.. Гляди ж, сім цілкових!..

(Пішов.)

Софія

Визволюсь і всіх виведу на свіжу воду!.. І Вартоломеєві утру носа!..

Ява 7

Репиха і Орися проходять в бесідку.

Репиха

Кажу ж вам, що так і галаснула: «Докажу, на всіх докажу!»

Орися

Що ж, нехай доказує… Не сьогодня-завтра виявиться… Бабусю! Як тільки смеркне, принеси мені сина; як я його не бачу, то мені ввижається, ніби він помер або занедужав…

Репиха

Не бійтесь, живісінький-здоровісінький!..

Орися

Я хочу його бачити. З учорашнього вечора не бачила його і скучила, принеси!..

Репиха

Ох, либонь слідкують вже декотрі…

Орися

Що буде, то буде – принеси! Я не можу так довго його не бачити!..

Репиха

Ваша воля… Зустрічайте ж нас в кінці дорожки, на містку.

(Пішла.)

Орися

(сама).

Ні, треба все це скінчить і якнайскоріш: я мушу все виявити отцеві – нехай судить мене… Далі терпіти не стача здоров’я… Надламались мої сили, знемоглась я, знервничалась…. Де ж сил візьму для боротьби з тим, що попереду мене чека?.. Може, отець вже догадується, може, і він мучиться?.. О, певно! Учора обмовився: «Якби, – каже, – було тому правда, що мені про тебе набрехали!..» І так страшно і жалібно глянув на мене!.. Догадується, певно догадується!.. Ну що ж, нехай… Коли б Репиха швидш принесла сина; мій син буде зо мною, і я зразу оздоровшаю, і страх і сором одлине від думок…

Що я вчинила соромливого, що вдіяла страшного?.. Хіба серцем любить гріх, хіба серцем любить сором?.. Ні, я не грішна! Ні, я не преступна… Тілько покохала я нерівню, і хіба в тім мій сором, хіба в тім мій гріх?.. Чий суд справедливіший і чийого суда я повинна страшитись – людського чи Божого? Я ж не задавила мого дитяти і не струїла, і не відреклась я від нього, і не кинула його в прірву, як сліпе щеня!.. Бога ж я тим не прогнівила!.. А людський суд?.. Нехай люде судять, нехай отець мене судить – Бог за мене!..

Ухилятись і виховуватись далі нема змоги!.. Я повинна швидш признатись, щоб жити вкупі з сином, ради сина!.. Є ще у мене тяжкий обов’язок: я мушу Юрка оборонити від отця, над ним отець може проявити свою владу в страшенній силі!.. Ось перед чим я обезсилюю, падаю духом!.. А може, отець пожаліє мене, пожаліє мого сина, може, змилується над Юрком?.. Я ж одна у отця!.. Одна!..

(Заплакала.)

Ох, таточку ж мій ріднесенький, пожалій же свою безщасну єдиначку!.. Де ж ти баришся? Прибудь же мерщій додомоньку, пожалій ти свою доненьку!..

Ява 8

Дося і Орися.

Дося

(вибігає з хоромів).

Панночко! Пан приїхали з гостей і такі сердиті. Мабуть, багато грошей програли…

Орися

Приїхали?.. Досю!.. Навіщо ти розказала людям? Недобра ти!..

Дося

Я ж тілько Мокрині…

Орися

Нехороше ти зробила!..

Дося

Вони ж мені тітка!..

Орися

Нехороше, нехороше!.. (Прислухається.) Татків голос… (Набік.) Чи тепер признатись, чи згодом?.. (До Досі.) Досю! Біжи до баби Репихи, скажи, щоб швидш несла мені сина!..

Дося

Ще ж рано, постережуть… Нехай як смеркне.

Орися

Ні, пора! Ходім до містка, може, вже вона несе.

(Пішли.)

Ява 9

Підгайний і Варфоломей.

Підгайний

(на балконі).

Так в городі Юрка нема?

Варфоломей

Нема!.. Я завжди думав, що Юрко неодмінно втече; було, гляну на нього та й кажу собі: втече!..

Підгайний

Не повинно б… Гм! (Помовчавши.) А ти набрехав мені, що в хазяйстві все благополучно.

Варфоломей

Як? Благополучно, іменно благополучно по всій хормі і какуратно…

Підгайний

Адже віл рябий здох?

Варфоломей

Точно, що одійшов… Бог його зна, з чого він: чи павука з’їв, чи такої роси вхопив?

Підгайний

І лошиця, що од каплоухої?

Варфоломей

Точно… розчахнулась… Ожеледь, підскобзнулась… Куповали цигане, давали дев’ять карбованців, так управляющий не продали…

Підгайний

А лошак від буланої?

Варфоломей

А лошак? То вже звісно… Проти нього чоловік сили нікоторої… Єжели не взлюбить, зведе усяку тварину, хорменно зведе.

Підгайний

Що ти варнякаєш?

Варфоломей

Це вже кого завгодно спитайте. На те він хазяїн.

Підгайний

Який хазяїн?

Варфоломей

Домовий, стало бить. Сказать прямо, не злюбив лошака і затирив його у ясла… Я скілько разів казав управляющому: убийте, кажу, пожалуста, сороку. Висіла б на бантині сорока – не посмів би…

Підгайний

Про яку ти мені сороку торочиш, чортова ворона?

Варфоломей

Та я хоч і присягну! Не приступе тобі, нізащо не приступе, як сорока висітиме на бантині.

Підгайний

Не мішало б тебе повісити на бантині, щоб трохи одтух…

Варфоломей

Я старався, ночей недосипав, хліба недоїдав…

Ява 10

Ті ж і Яків.

Яків

(за лаштунками).

Бий кожух – буде тепліш, бий мужика – буде дурніш!.. (Побачив Підгайного.) Здравія желаєм, з похмілля помираєм! Ви пан наш, а ми підданки ваші, а колись прийде воля і усміхнеться доля!.. А доки волі нема, пане, звеліть Вартоломієві спустить мені кров, бо бунтує!.. Бий шкуру. барабанную!..

Підгайний

Знов назюкався?

Варфоломей

(тихо).

Він тут без вашої милості щодня напивався та все про волю бекав, бунтовав!.. Прикажіть всипать йому двадцять п’ять.

Підгайний

Чи не свербить у тебе спина?

Варфоломей

(тихо).

Він бунтар!

Підгайний

Мовчи!

Яків

Ваше високоблагородіє! Кажуть, що Юрко втік? І добре зробив!.. Це я його навчив втікать! Втікай, кажу, і шабаш! Торік Дмитро втік, Петро каларнитист – я й тих навчив. Втікайте, кажу, хлопці!..

Підгайний

(Варфоломею).

Скажи, щоб його взяли звідси.

Яків

І щоб вихворостили!

Варфоломей

Гей, візьміть його!

Два чоловіка підбігають до Якова і беруть його.

Яків

Бий шкуру барабанную!.. Вартоломею!.. Я й тебе навчу, як втікати! Барин! Прикажіть Вартоломієві, щоб лози намочив та відлічив!..

Підгайний

Замкніть його знов у льох!

Яків

А бить і не треба? От так штука: ведуть і не б’ють! Я так не согласен!..

Його поведи.

Бий шкуру!..

(Співа.)

Куди мене поведете?

Під лотоки.

А що мені постелите?

Сніп осоки!

Підгайний

(до Варфоломея).

Візьми двох чоловік і їдь шукать Юрка. Тільки я тобі, Вартоломею, забороняю його бить, чуєш? Щоб ти і пальцем його не зачепив.

(Пішов у хороми.)

Варфоломей

(здивовано).

Щоб і пальцем? Що воно таке? Либонь, це і наш пан, а ніби і не наш!.. Яшку не звеліли бить, Юрка щоб і пальцем не зачепити!..

(Пішов, дивуючись.)

Ява 11

Прохор і Софія.

Прохор

(дає Софії терпуга).

На, визволяйся! Тілько пам’ятай, що вісім карбованців, чуєш?

(Пішов.)

Софія

Коли б швидше вже смеркало. (Почина пилять гратки і прислухатись.) Ох, клята неволя! Уміцни мої сили, допоможи визволитись, а воля насталить мій розум і загартує помсту!..

Смеркає. В алеї з’являються Репиха, Орися і Дося. У Орисі дитина на руках. Дося іде в хороми, а Орися і Репиха в бесідку.

Ява 12

Репиха і Орися.

Орися

(сіда у бесідці).

Моє янголяточко, моє немовляточко! О, коли б змогло промовити, ти б найкраще і найширше порадило твою маму!

(Туле дитину до серця.)

Ох, як же хороше мені з тобою мій єдинчику!.. Яким чарівним теплом зогріваєш ти мене!.. Навіщо ж я з тобою, моя дитино, так надовго розрізняюсь, навіщо віддаю тебе чужим людям, в чужу хату?.. Чому ж ти, мій синочку, мусиш бути не в своїй, а в чужій хаті?.. Осьдечки ж і наша хата, а тебе в ній нема!.. Голуб’яточко моє! Тулю тебе до серця, і серце тріпоче, радіє, сповняється силами й надіями!.. Та чи довго ж я ще крадькома тулитиму тебе до лона, виховуватиму по закутках таємних?.. Ох, несила ж моя більш розрізнитись!..

Репиха

Несила, та мусите!..

Орися

Та я ж стеряюсь без тебе, занедужаю, помру, коли ще хоч на день розрізнюсь з тобою!.. Та що я за мати буду, коли від тебе відречусь? Нехай же іде сюди отець, нехай всі ідуть, я при всіх голосно вимовлю, що ти мій син!

Репиха

Що-бо ви говорите? А сором, а глум?

Орися

Я швидше переможу сором і глум, ніж розлучення з моїм сином!

Репиха

Розлучення легше перемогти, ніж те, що воно і досі не хрещене. Коли б його нам у хрест увести? А то як, борони, Боже, обмінить уночі!

Орися

Хто обмінить?

Репиха

Не знаєте, хто? Я цілісінькі ночі не сплю та все стережу, всю колисочку хрестиками та божками обвішала…

Орися

Я не пойму, про віщо ви кажете?

Репиха

Адже розказують, що отут десь неподалечку та через якийсь там случай не вспіли дитини охрестити, все, бачте, відкладали зо дня на день,; аж воно прийшло якраз опівночі, як всі хатні поснули, та й перемінило… Уранці дивляться, аж замість дитини лежить в колисці немов кошеня або немов цуценя, щось таке… А цитьте, що воно? Чуєте, ніби щось стукнуло?

(Прислухається.)

Орися

То вам вчулося!

Софія

(вилазить крізь вікно).

У бесідці панна і Репиха! А що то у панночки на руках?.. Дитина!

(Побігла в хороми.)

Репиха

Давайте вже мені парубка, пора нам і додому. Хто його зна, як ми греблю перейдем, що вже зовсім стемніло, а воно не хрещене… Удосвіта знов прийдемо в гості, а тепер проведіть нас до містка.

Орися

Пождіть ще!..

Ява 13

Ті ж, Підгайний і Софія.

Софія

(показує).

Ондечки, в бесідці!

Орися

(побачила).

Татко?!

Репиха

Давайте мерщій дитину!..

Орися

Пізно вже!

Репиха зника.

Підгайний

(до Орисі).

Так тому правда?

Софія

Бачите, пане, що я не сплетниця!..

Орися

Сохвіє, геть звідси! Меж батьком і дочкою полюбовниця не свідок!..

Софія зника.

Підгайний

Так ось воно що?

Орися

Я перед вами з усією моєю провиною!..

Підгайний

Так ось як ти віддячила за виховання і все пеклування! А де ж герой цього срамотнього романа, де він? Сховала? О, хам, гадина!.. Я ж на ньому помщусь за весь мій сором!..

Орися

Я одна винна! Помщайтесь на мені одній!.. Клянусь могилою матері, одна я винна!..

Підгайний

Не смій тривожить праха твоєї матері. Твоїм гидким вчинком ти заплямила його навіки!

Орися

Ви були завжди святі перед моєю мамою не тілько після її смерті, а й при жизні?

Підгайний

Ти смієш мене докоряти? Геть з очей моїх!

Орися

Правом батька, силою державця чи владою рабовладільця ви користуєтесь, що проганяєте мене?..

Підгайний

Ти… Ти найлютіший мій ворог!.. Ти потаскуха!..

(Вхопився за голову.)

Орися

Потаскуха?! Ви осміляєтесь так ображати мене? Ви потаскухою мене звеличали… А хіба в мене нема сили й права сказати, що то неправда? Ні, є Бог – моя сила і право! Я не потаскуха!.. Вертаю вам це слово! Що я непокірлива, невдячна, своєвольна – все це, може, й правда, тілько я не потаскуха!.. Я не віддала мого дитини людям, не відреклась від нього, не струїла його і не задавила, совість моя світла перед Богом.

Підгайний

О, краще б ти не родилась на світ Божий! Орися. Вам про це зручніш знати!.. Ну, сину, женуть нас, ходім, пора!..

Дитина начина пхикать.

Підгайний

А, цей мені писк!.. Стій, куди ти? Дитинячим плачем згвалтуєш всю двірню!.. Ніч вже!..

Орися

Тепер мені і вночі всі шляхи видні!..

Підгайний

Такий сором, такий позор…

Орися

Не плач, сину! Дамо сльозам волю, як опинимось на просторі – меж небом та землею. Прощайте, тату… Навіки!..

(Захиталась і вхопилась за стовп, дитина падає з рук).

Підгайний

(підхоплює дитину).

Божевільна, ти вб’єш дитину!.. Що з нею? Гей, нянько! Нянько, скорій сюди!..

Ява 14

Ті ж і нянька.

Нянька

Я тут, ваша милість.

Підгайний

Візьми ось цього… вилупка! (Дає їй дитину.) Це ти, ти винна! Це ти так догляділа!..

(Піддержує Орисю.)

Нянька

(взяла дитину).

Авжеж що я! Хто ж більш і винен, як не я? Я була щоразу винна і за покійну пані, котру вигляділа і випестила… Ви мене й за неї докоряли, а тепер…

Підгайний

Мовчи! Принеси мерщій води!..

Нянька побігла і через мить вертається з шклянкою з водою.

Вона не дише!.. Ось до чого своя воля довела!.. (До няньки.) Жива, дише! Мерщій постіль приготуй!..

Нянька

Так би і спочатку, а то хвору, немощну дитину дорікати почали… їй і так, сердешній, тяжко!..

Підгайний

Мовчи, беззуба!.. Тебе годилось би провчити!.. Догляділа?

Нянька

Треба ж вам на комусь злість зірвать, а то і їжа не така смачна буде, то зірвіть на мені.

Підгайний

А, замовчи!.. За лікарем треба б… Прийдеться привселюдно виявити хатній сором!.. А поки що за бабкою якою послати? Яка у нас бабка найкраща?

Нянька

Яка ж, як не Репиха? Найкорисніші ліки будуть, як ви приголубите її й пожалієте!

Підгайний

Вчи-вчи мене!… Поможи нести!..

Несуть Орисю.

Отакий каламут, отаке. позорище! (До няньки.) Та хоч нікому не розбовтуй!..

Завіса.

Примітки

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 385 – 396.