Дія друга

Марко Кропивницький

Через рік. Збоку невеличкий домок, вкритий гонтою, з ганком, з трьома вікнами; з другого боку, на другім плану, людська кухня; на останнім плану задній фасад панських хоромів з балконом і терасою. Навкруги дому сад, далі село, далі перелісочки і поле. Надвечір.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12
13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23

Ява 1

Репиха і Орися виходять крадькома з хоромів до саду.

Орися

Оглянься навкруги, щоб не постерегли.

Репиха

Не бійтесь, нема нікого. Дитина там, у саду, – ніхто не побачить.

Орися

Ну, ходім вже!

Репиха

Досю треба задобрити, щоб держала язика за зубами… Ондечки і вона… (До Досі) Ну?

Ява 2

Ті ж і Дося.

Дося

(іде з саду).

Не видно нікого.

Репиха

(до Орисі).

Ходімте ж мерщій!..

Орися

Досю! Ти вмієш держати язика на припоні?.. Мовчатимеш, то й тобі краще буде.

Дося

Про віщо?

Репиха і Орися пішли в сад.

Куди це вони пішли? Яка ж це болість у панночки, що бабу Репиху кликали? (Оглядається.) А може, вже?…. Панночка велять мені держать язика на припоні… Ой, щось це недаром! Ану, піду за ними назирці.

(Пішла в сад.)

Ява 3

Варфоломей і три хлопці ідуть від воріт.

Варфоломей

Я ж скілько разів наказував вам, щоб не спали?.. Бач, яку правилу собі взяли!

Два хлопці

Ми, дяденька, їй-богу, не спали! То гедз розполохав телят, вони й побігли в горох!..

Варфоломей

Який гедз? Гедз тілько у спасівку січе скотину. Ось я вам задам гедза!..

Два хлопці

Єй-богу, дяденька, ми не спали!

Варфоломей

Ходім, ходім до конюшні!..

Два хлопці

Їй-богу, дяденька, ми не винні!

Варфоломей

А хто ж винен? Хто, питаю, винен? (До третього.) А ти чого мовчиш?

3-й хлопець (Федька).

А що я казатиму? Все одно битимете!

Варфоломей

І битиму, тебе битиму!..

Федька

Та мене ж…

Варфоломей

Бо ти й винен.

Федька

Та я ж.

Два хлопці

Авжеж, він! Ми йому кажемо: «Давай, Хведька, навернемо телят на стерні, щоб в горох не вперлись…» А він каже: «Чорт його побери, горох, хіба він людський, він панський!..»

Федька

Цебто я отакечки казав?

Варфоломей

Ах ти, харцизе! То ти так?

Два хлопці

Він, дяденька, вас лаяв, ще так погано лаяв: у батька-матір!.. і казав на вас: барило!

Федька

Я казав?

Два хлопці

Та ти ж. Каже: «Вартоломей-Кутломей!» Це у них, дяденька, є така собака коштрюбата, Кутломейом дражнять…

Варфоломей

Так ти такий, сучий сину!

Федька

Коли вірите їм, так бийте мене!..

Два хлопці

А не казав ти, що дяденька кат, парло, котолуп?

Варфоломей

(вхопив Федьку за вухо).

Ах ти ж, чортів вилупку! Я ж тобі заразом покажу і ката, і парла, і кутломея!..

(Повів до конюшні.)

Ява 4

Дося

(біжить з саду).

Та невже ж це я бачила своїми очима? Мабуть, я сплю, це мені у сні ввижається.

Ява 5

Мокрина і Дося.

Мокрина

(з людської кухні).

Чого це ти, небого, все в сад бігаєш? Що тебе напало?

Дося

Не питайте, не питайте, бо все рівно нічого не допитаєтесь, мовчатиму, як кам’яна, як німа!.. Не заступайте-бо мені дороги, пустіть!..

Мокрина

(стала проти неї).

То ти так зо мною? Це ти й тітці рідній не скажеш?! Спасибі, діждалась честі від небоги!..

Дося

Ой Боженьку! Я зо страху й забула, що ви мені тітка!.. Ой, вибачте мені!.. Тілько ж ви, тьотю, Бога ради, нікому ані словечка. Ой, страшно і вимовити!..

Мокрина

Кажи вже швидше!

Дося

Оцими власними очима бачила, щоб мені світа-сонця не вздріти!..

Мокрина

Що бачила, що?

Дося

Зараз баба Репиха приходила, бачили?

Мокрина

Чого ж то вона?

Дося

Чи нас ніхто не підслуха?

Мокрина

Ну-ну?

Дося

Приходила ото вчора надвечір баба Репиха до панночки, і почали вони вдвох шепотіти, я й насторожила вуха, як мене дядьо бухветчик повчали, щоб завжди насторожувала вуха… Шепотять та й шепотять… А далі пішли кудись удвох. Зовсім вже пізно панночка повернулись додому, та такі слабі, що й на ногах не встоять.

Мокрина

Ну-ну, розказуй далі!

Дося

Стривайте-бо! А оце тепер, як прийшла знов баба Репиха, послали мене в сад подивитись, чи нема там кого. Вертаюсь я з саду, аж вони обидві вже ідуть мені назустріч.

Мокрина

Ну-ну?

Дося

Вони в сад, і я за ними назирцем. Доходять до річки – бачу, зупинились; і я собі оддаля зупинилась. Аж дивлюсь: баба Репиха похилилась у кущ і подає панночці дитину. Пам’ятаєте, казала я вам, що панночка Юрка покохали, не вірили?..

Мокрина

Ну, ну, ну?

Дося

(оглянулась).

Бог послав панночці сина!

Мокрина

(жахнулась і аж присіла).

Сина?..

Дося

Щоб я світа-сонця не вздріла!..

Мокрина

Сина?!

Дося

Еге ж. Репиха подала їм дитину, а панночка почали її годувати. Сама бачила своїми очима… Цитьте! Ондечки панночка вертаються в хороми.

Мокрина

Хи, сердешна! Ледве йде. Бачиш, що то страх, він пересилює усяку болість… Дося. Присядьте!

Присідають за плотом.

Орися

(ледве переступа).

Либонь, ніхто не постеріг!.. Ох, в очах темніє!..

(Хитаючись, пішла в хороми.)

Мокрина

А де ж дитя?

Дося

Певно, Репиха взяла до себе.

Мокрина

І ти вповаєш, що як ми мовчатимем, то другі не довідаються?

Дося

Нехай довідаються, нехай і плещуть, аби не ми…

Мокрина

Авжеж. Почнуть язикати, вір мені! У нас народ бузувірний! Глянь, хто ото крадеться попід плотом! Бігти мерщій заходжуватись вечерю варити!

(Побігла.)

Дося

Справді щось сюди надходе.

Ява 6

Юрко і Дося.

Дося

Юрку, ти?

Юрко

(підходе).

Як бачиш.

Дося

Вернувся?

Юрко

Нікуди втікати без бумаги.

Дося

Панночка звеліли ж тобі, щоб не вертався, доки самі тебе не розшукають. Тебе ж, борони Боже, тут закатують!.. Ой, що ж це буде?

Юрко

Що буде, того не обмину!

Дося

Та ти ж і не знаєш нічого?.. Адже панночка вже мати.

Юрко

Що-що ти сказала? Мати?..

Дося

Вчора сина породила…

Юрко

Сина?.. Що ж тепер?.. Вона хвора, дуже хвора? Кажи, кажи!..

Дося

Хвора, а тілько ж і терпляча навдивовижу.

Юрко

Бідна, бідна мучениця, безщасна!.. Досю, я звір, лютий звір!.. Досю, я мушу її побачити!..

(Ламає руки.)

Дося

Я зараз піду, шепну панночці!..

Юрко

Стривай! Може, не треба? Хвора, сполохається!.. Досю, я стеряюсь!.. Хто ж мене порадить?.. Одна ще надія… Чи капельмейстер дома?

Дося

Йому здорово погіршало, мабуть, скоро й помре… Він питав про тебе, де ти?

Юрко

Піду до нього, він мене як батько порадить.

Дося

Змарнів ти як, аж почорнів!..

Юрко

Голод не тітка! За троє день охляв та знемігся, хоч живим пропадай. Як сказала мені Орися втікать, я й махнув, не взявши навіть і хліба шматка, тілько водою і жив… Піду до Петра Петровича!..

(Пішов у домок.)

Дося

Ох, на чім воно все оце окошиться? Не знаю, чи розказати дядькові бухветчику? Мовчатиму, а як допитуватимуть – признаюсь. Звісно, дядько, гріх їм не сказати…

(Пішла в хороми.)

Ява 7

Софія і Палажка.

Софія

Куди це Юрко, і справді, подівся? Троє день і очей в село не наверне.

Палажка

А що тобі до Юрка?

Софія

Казала тобі не раз.

Палажка

Казишся ти від жиру, от що я тобі скажу, казишся!

Софія

Спитай у мого серця, чи йому до жирування?

Палажка

Ти ж панська полюбовниця, чи зручно ж тобі об Юркові думати? Ти повинна знати одного пана.

Софія

А пан хіба тілько мене одну зна?

Палажка

Мало чого… Він на те пан, ти в його волі…

Софія

Я панова полюбовниця не по своїй охоті, а Юрка я покохала своєю волею.

Палажка

Мало кого там не покохала!..

Софія

Цить!.. Чуєш?

Крізь вікна домка чутно мелодію на скрипці.

Це він грає, він! їй-богу, він!.. Бач, капосний, він у дворі, а я думала, змандрував!.. Чуєш, як жалібно виграє?

Палажка

Я ненавидю жалібних, коли б під ногу заграв.

Софія

Ох, як же в мені все сколошкалося, немов всю мене пожежею поняло!..

Палажка

Почни хвиглі-миглі строїть!..

Софія

Затаїла б в собі дух і слухала б його без краю, без втоми!..

Палажка

Годі тобі шпандьорить!

Софія

Вже замовк… Навіщо так скоро перестав грать?

Палажка

Тинди-ринди!.. Ходім вже.

Софія

Палазю, виклич сюди Юрка.

Палажка

Отакої! Чого я потьопаюсь у хвигель, щоб там по шиї надавали?

Софія

Бачиш, яка ти? А скілько я тобі передавала канхветів і всяких ласощів? А ти он яка!

Палажка

Вже тобі як чого замарудиться, неначе малій дитині! Ну вже піду.

(Пішла у домок.)

Софія

(сама).

Скажу йому прямо, що не можу без нього жити: нехай або свата, або так бере… Віддали ж пан перших своїх полюбовниць заміж, нехай і мене віддадуть. Хроську віддали за Гришку-лакея, Химу за кучеря Карпушку, Лукерію за…

Ява 8

Мокрина і Софія.

Мокрина

(хутко вбігла).

Сохвіє! Що я чула, що я чула?

Софія

Ви завжди почуєте ось стілько, а наговорите он скілько!..

Мокрина

Думаєш, скажу тобі? А що, кортить? Отже, нізащо не скажу.

Софія

І я вам не скажу.

Мокрина

(цікаво).

Про віщо? Невже й ти чула, від кого ж?

Софія

Що треба було, те й чула, а від кого – хіба не однаково?

Мокрина

Розплескали вже! І бачила? А мені, Господи, як кортить побачити… Давай побіжимо та хоч у вікно зазирнем.

Софія

Куди побіжимо?

Мокрина

До баби Репихи. Дитина там!

Софія

Дитина?

Мокрина

Не маніжся, ти знаєш і я знаю. Побіжимо ж та хоч глянемо!

(Потягла Софію.)

Палажка

(виходе).

Не насміла покликати Юрка, постояла в сінях трохи та й вернулась… Де ж це Сохвія? Чи не капосна дівка, втекла! Бач, яку дурочку з мене встругнула!.. Я ж тобі віддячу, постривай.

(Пішла.)

Ява 9

Діброва і Юрко.

Діброва

Бачиш, знов блукав десь аж троє день, схуд та змарнів… І що в тебе за натура така? Забрів кудись, і байдуже йому, що тут об нім пеклуються… Сьогодня зовсім невдало грав на скрипці: хапанина якась, а не грання, неспокій, раптовість… І смичком ніби зовсім не твоя рука водила… Чим ми перед паном похвастаємо?

Юрко

Болить моя душа, мозок болить!.. Либонь, я вже не людина, а манія!..

Діброва

Що таке? Це вже щось нове вигадуєш!.. Чи не про волю знов почав марити? Пожди, хлопче, потерпи. Дасть Бог, прийде вона!

Юрко

Ні, вже волі мені не діждати!

Діброва

Чому ж то так?

Юрко

Коли сподіваються нашого пана додому?

Діброва

Як не сьогодня, то завтра.

Юрко

Справді?

Діброва

Позавчора прийшов лист до управляющого, щоб цими днями дожидались.

Юрко

Так раптово?

Діброва

Пора йому й вернутись. Більш півроку, як з дому виїхав, можна із’їздити світ вдовж і впоперек. Та що це з тобою?

Юрко

Осьдечки вона, смерть моя, вже перед моїми очима!..

Діброва

Смерть?.. Що це ти?..

Юрко

Незчувсь і не зоглянувсь я, як погибель вхопила вже мене за горло!..

Діброва

Чи ти не стерявся часом?

Юрко

Ох, краще б я стерявся, щоб разом позбутись всього і все забути!

Діброва

Ховаєшся з чимсь від мене?

Юрко

Сховаюсь від людей, а чи сховаюсь від Бога? (Ламає руки.) А-а!.. Та на милость же Божу, ради усього найсвятішого, покажіть мені людину юних літ, з палким серцем, з чулою душею, людину, котра, уздрівши вабливу красу дівочу, почувши рідну душу, щоб не закохалася навіки, до забуття, невважаючи, чи рівня та краса йому, чи ні? Покажіть, благаю вас, таку мені людину – і тоді я злочинець, харциз, песиголовець!..

Діброва

(жахнувся).

Так ось воно що? А я ж тебе скілько разів допитував, скілько разів остерігав!

Юрко

Яка сила на світі може остерегти серце?..

Діброва

І вона тебе коха?

Юрко

О, коли б ні, було б ще півгоря!.. Коли б не кохала, чи стала б матір’ю?

Діброва

Як? Що таке?!

Юрко

Вчора породила сина!

Діброва

Та це ж… Що ж оце таке?

Юрко

Смерть моя, погибель!.. Як бачите, я стою на краю прірви: назад ходу нема, приходиться плигать у бакету!..

Діброва

Остається одне: світ за очі.

Юрко

Я й пішов був, та, як бачите, вернувся!..

Діброва

Треба рятуватись якось. Ах ти ж, бідолага-бідолага!..

Юрко

Пам’ятаєте той мент, як грав я з нею серенаду Шуберта? Пам’ятаєте, вийшов я тоді з хоромів, мов п’яний, мов зачарований…

Діброва

Так-так!..

Юрко

Як тілько зустрівся я уперше з її поглядом, як тілько почув уперше її промову, відтоді мов замороком якимсь мене оповило, мов вихром закрутило мене… Відтоді очі мої скрізь шукали тілько її одну, одну тілько її вони скрізь бачили, одну тілько її й хотіли бачити; вона одна заступила мені весь рід і весь мир… Думки про неї одну заволоділи всією моєю істотою!..

Якось раз, після сумної безсонної ночі, пішов я ранком в сад і став пробираться в гущину, щоб десь далеко від людських очей повиснути на котрійсь гілляці. Звернувши з стежки в кущі, почув я – хтось голосно вимовив моє імня. Я зразу пізнав той дорогий, незабутній поклик. Чую, кличе удруге. Обернувся я – і весь затремтів: вона, як янгол, стояла передо мною і так ласкаво та хороше дивилась мені в вічі. Далі забалакала до мене так привітно та чуло, немов рідна мати. Ото й почала мене розпитувати про отця, про неньку, про рід… Коли довідалась, що батько мій помер, промовила: «А в мене мама померла». Тут раптом очі мої залились сльозами, і я, ридаючи, упав перед нею навколюшки…

Вона підвела мене, витерла мої очі своєю хусточкою і стала заспокоювать… Через невелику годину сказала: «Пора додому». Мені звеліла зостатись і пристояти трохи, щоб хто не постеріг… Ось вам початок мого талану, а край ви знаєте. Тепер ви бачите, який стоїть перед вами виродок, бузувір!.. Нікчемний підніжок, негідний раб, черв’як мерзенний – відважився закохатись у панну і сам вподобавсь панні!.. Та навіщо ж Господь дав цьому рабові таке палке, таке ж чуле серце, як і вільній людині?

Діброва

Навіщо?.. Віка, друже, минають, як люде, здіймаючи руки до неба, питають: «Навіщо і за віщо? За чиї гріхи й провини?..» А відповідь, як кажуть, «все в хмарі гуде, та на землю не йде!..»

Юрко

(махнув рукою).

Сім бід – один одвіт… Що ж, нехай пан приїздить. Я волію прийняти найтяжчу кару, я того заслужив, і я мушу сам у всім признатись. Так прямо і скажу: «Пане! Хотіли ви виховати з вашого підданка щось надзвичайне, пророкували, що колись той підданок своїм музикальним таланом дивуватиме мир і тим наддасть вам пихи, але ви помилились. Підданок ваш здивує вас нечуваним злочинством, він ужалить вас в самісіньке серце!..»

Діброва

Цить, ти здурів, ошалів!.. А панна як? Про її сором тобі байдуже?

Юрко

О Боже мій!.. Так-так, я ошалілий, я божевільний!.. Радьте ж, радьте мене, що мені подіяти?

Ява 10

Ті ж і Дося.

Дося

Юрку! Іди, тебе панночка кличуть.

Юрко

Справді?.. (Зрадів.) Я її ще побачу?..

(Хутко пішов.)

Діброва

(сам).

Як же він мене стривожив!.. Та що ж я йому пораджу? Ох горе-горе, глибоке ти, як море, тим таке й ненажерливе!.. Треба щось вдіять.

(Пішов в домок.)

Ява 11

Софія

(ідучи з саду).

Мокрина божилась, що панночка вже мати, але дитини так-таки ми й не побачили, певно, Репиха виховує!.. Так ондечки де всі думки Юркові, а я марила… Не судилось, певно, мені щастя, мабуть, мене мати проплакала!..

Ява 12

Софія і Варфоломей з хлопцями.

Варфоломей

А, здрастуйте, як здоров’ячко? Чи ще підскакуєте, скажем, Сохвіє та ще й Миколаєвно?.. (До хлопців.) Гетьте по своїм місцям!

Хлопці пішли.

Софія

(до Варфоломея).

Я маю до вас діло.

Варфоломей

А я до вас. Виходить, діло на діло, як шапка на голову!.. Ге-ге-ге!..

Софія

Коли пана сподіваються додому?

Варфоломей

Ага, скучили?

Софія

Ще б не скучила? За ким же мені й скучать?

Варфоломей

Точно і хорменно, по всій правилі. Ач, по всій вашій лиці так і видко, як те скучання, неначе патьоками по телесах розповзлося: і сюди і туди… Але від скучання ви, на мої очі, ще покращали, велика втіха буде панові, як побачить вас.

Софія

А може, вони знайшли собі там кращу?

Варфоломей

Де, у загряниці? Та в світі нема такої, як ви! Ви, сказать, прямо перхосортня фигура!.. Слухайте, Сохвіє, скажем, ще й Миколаєвно! Як пан приїдуть, будь ласка, попрохайте у них, щоб подарували мені дубків десятка зо два на сволоки до нової хати. Скажіть, що, мовляв, Вартоломей так старається, так старається!.. Як вони тепер до вас палають, то все задля вас зроблять!

Софія

А як я не зумію випрохати?

Варфоломей

Хто, ви? Як ви не зумієте, то хто ж у нас зуміє? Управляющий ще в суботу відобрав листа, що пан мають от-от прибути, на мою думку, вони не сьогодня, то завтра вранці прибудуть.

Софія

Хотіла б я поїхати їм назустріч.

Варфоломей

Невже? От ловко ви придумали! їдьте, їй-богу, їдьте!.. Ондечки якраз коні запрягають, котрі ідуть на підставу панові, зараз і їдьте. Не забудьте ж про дубки… Скажіть: так Вартоломей старається, так старається!

Софія

Так я поїду.

(Іде до конюшні.)

Варфоломей

Стійте, не так! Давайте руку!

Софія дає.

І другу. (Хутко цілує їй руки.) Ось як треба!

Софія

(вирива руки).

Що це ви, дядьку, з якої речі?.. Не треба!

Варфоломей

А я кажу, що треба. Скажете, що я не почитую вас? Я цілую ручку тілько панові нашому, попові та попаді, як і бухветчик наш, а я, як бачите, ще й вам. Ну й краса ж ви, прямо мальована-писана!

Софія

Годі вам улещатись.

Варфоломей

Глядіть же, попрохайте за дубки. Скажіть: так Вартоломей старається, так старається…

Софія

Скажу-скажу!

(Пішла.)

Варфоломей

Як придивився я до неї гарненько, так вона зовсім виходить дівка хвасониста!.. Мовляв, хоч кому оскомину зіб’є!..

Ява 13

Яків і Варфоломей.

Яків

Слухай ти, котолупе! Навіщо ото ти Степанового хлопчину, Хведьку, так одшмагав, що аж кров позакипала?

Варфоломей

За діло. Єжели когда загадано тобі яку службу, так ти сповняй її по всій хворменній правилі.

Яків

Як тобі не гріх отак знущатись?

Варфоломей

Ти мені не піп і не дяк, то й не тобі я сповідатимусь.

Яків

Воно ж дитя ще. А коли б твого хлопця так сполосувати?

Варфоломей

Чого ти оце уїдаєшся?

Яків

Так списав, що й присісти хлопець не може.

Варфоломей

Нехай телят не пуска в шкоду.

Яків

Не один же він пасе – їх там аж троє. Так тим двом нічого, а все на одному окошилось?

Варфоломей

Мені ніколи розбирати, хто з них більш винен, я відшмагав того, на котрого моя думка впала; той винен, котрого першого моє око постерегло.

Яків

Але ж пан не дозволив тобі так катувать?

Варфоломей

А ти спитай пана, як приїде, чи дозволив.

Яків

І спитаю!

Варфоломей

Спитай-спитай! Може, звелять мені списати отой опит на твоїй спині.

Яків

Нехай звелять, не первина.

Варфоломей

Ох, і постараюсь же я списать, я вже добре насталив на тебе зуби!

Яків

Гей, Вартоломею, людоїде! Забруднив ти душу твою кривдою великою, схаменись, чоловіче, бо буде тобі лихо!

Варфоломей

Що ти мене полохаєш? Що ти почав мені акахвисти читать? Геть!..

Яків

Ховатимеш ти колись від людей очі!..

Варфоломей

Я панський наказ сповняю по всій хворменній правилі! Ти мене волею полохаєш? Не буде волі! Та скоріш у мене на долоні волосся виросте!

Яків

Згадаю я тобі тоді всі смуги, котрі ти позначив на моїм тілі, вони у мене всі перелічені й закарбовані, поставлю я їх тобі перед очима, як свічки!

Варфоломей

Мені на все оте, що ти белькочеш, наплювать! От ірод, причепився. І коли ти, сатано, дійдеш до розуму?

Яків

Як до такого, як у тебе, то не варто і доходити!..

Варфоломей

Який же у мене розум?

Яків

Базарний!

Варфоломей

Мели, бісе, чорт тебе второпа… Та другий би на твоєму місці, бувши таким майстром, що і чоботи пошиєш, і ботики, та ще трохи й грамоти утнеш, так він он як старався б догодити панові… Скілько разів і пан казали: «Коли б Яшка не п’янствував, то я його озолотив би!»

Яків

Нехай би тебе пан озолотив хоч до пупа, а далі посеребрив – ловкий вийшов би болван!

Варфоломей

Сам ти болван! Правдивий сатана, ідол!.. Тьфу!

(Пішов.)

Яків

Як земля тілько держить отакого гаспида?

(Пішов у другий бік.)

Ява 14

Юрко

(ідучи з хоромів).

Сердешна Орися, як тінь!.. Каже, щоб я швидше ішов з села, а куди я піду? Волів би я краще загинути тут, біля неї!.. Та куди ж мені прямувать? Цілком заморочений я!..

Діброва

(у вікні).

Юрку, я тебе жду!

Юрко

Га? Хто мене?.. А, це ви, Петро Петрович?

(Пішов у домок.)

Ява 15

Варфоломей

(виходе з людської з полумиском і ложкою).

Оце так галушечки. Тут, либонь, їстиметься ще смачніш, ніж у хаті; тут, сказать, і воздухи, і не в’їдаються мухи. (Їсть.) Улітку ніколи не з’їси до пуття в хаті, а надворі краще їсться. (Їсть.) Чи далеко ж то Сонька зустріне пана? Коли б випрохала у пана дубки. Куховарко! А всип мені ще.

Ява 16

Мокрина

(виходе з людської).

Невже ще їстимете? П’ятий полумисок?

(Пішла.)

Варфоломей

Хто багато робе, той багато і їсть. Всип-всип. А юшка яка смачна, що аж ложку хочеться облизать. Ба, таки й оближу.

(Лиже ложку.)

Ява 17

Яків, Варфоломей, потім Прохор.

Яків

Ти мистець і ложки лизать, а я думав, що тілько тарілки.

Варфоломей

Чого приліз? Дай, ради Бога, хоч поїсти до пуття.

Яків

А хіба мені не треба вечеряти? Тріскай-тріскай!..

Прохор

(подає Варфоломеєві пляшку).

Пожалуйте.

Варфоломей

Справний ти, Прохоре! Тебе б тілько за горілкою й посилать.

Прохор

Ге, що ви думаєте? Горілка це найкращий кінь, без батога везе!..

Варфоломей

(випив).

На ж і тобі чарку.

(Дає.)

Прохор

Горілиця-мучениця! (Випив.) Нестеметна живиця, так все всередині й зворушила.

(Почина їсти.)

Варфоломей

(до Якова).

Може, й тебе почастувать?

Яків

(спльовує).

Не частував раніш, не частуватимеш і довіку.

Варфоломей

Невже не діждусь такої честі?

Яків

Щоб ти знав!

Варфоломей

(підносе).

Та ну вже, пий.

Прохор

Пий-бо, Якове! І чого б то я куражився?

Варфоломей

Пий, кажу!

Яків

Коли так прилипаєш, то давай я сам себе почастую!

Варфоломей

Ні, пий з моїх рук.

Яків

Не питиму!

Прохор

І ненавидю я, коли людина почне пишатись, мов свиня на мотузці!..

Варфоломей

Ну на, почастуйся сам.

Яків

Будьмо здорові!

(Взяв пляшку й вилив з неї горілку додолу.)

Прохор

Глянь, сказився чоловік!

Варфоломей

Віддай сюди!

Прохор

Дай краще я доп’ю! Гріх розливать горілку, вона ж з хліба святого!..

Яків

(віддає пляшку).

На, вилижи подонки.

Прохор

(бере пляшку).

Перш, Якове, я тебе мав за розумного, аж бачу, що ти адійот!.. Писаний адійот!..

Яків

Бачив, Вартоломею, який я?

(Пішов.)

Варфоломей

По всій хворменній правилі марзавець!..

Прохор

Ось трошки в ямку набігло.

(Принада і п’є.)

Варфоломей

Ну, й ти свиняка, з калюжі прямо хлебчеш?..

Прохор

Воно нічого… Земля свята, а морду можна обмить, – навіщо ж добро пропадатиме? От і шабаш. А тепер піду вмиюсь.

(Пішов.)

Варфоломей

Які є люде ненажерливі!.. Куховарко! А всип мені ще галушок.

Мокрина взяла миску.

Неначе й наївся, а ще кортить.

Мокрина подає.

Ловка страва галушки!..

Мокрина пішла.

Ява 18

Юрко і Діброва.

Діброва

Ховай же краще документ і з Богом в путь. Тепер ти вже не Юрко, а одставний губернський регістратор [8] Петро Петрович Діброва. Тілько не забудь казати, що тобі 25 годів. Цифру чотири я переправив на два, а п’ять ніяк не переправиш на єдиницю або й на три.

Юрко

То це приходиться брехнею жить?

Діброва

А що ж, не можна через тин, лізь попід тин. Мені документа не треба, Бог і без нього скоро вже мене прийме…

Юрко

Господь з вами, що це ви кажете?

Діброва

Правду, хлопче, кажу.., Не гай часу. Та грошей даремно не розцвиндрюй!

Юрко

Чим я вам за вашу ласку віддячу?

Діброва

Згадаєш добрим словом, от і віддяка. Як дійдеш до чужого села, наймай підводу до Дніпра, а за Дніпром, в Херсонщині та Катеринославщині, пристроїшся десь в оркестр і житимеш, як і люде… Іди!

Юрко

Прощайте! (До хоромів.) Прощай, моя свята мученице, моя скрухо!

Варфоломей

(до Юрка).

А куди ти, Юрку? Знов у байбузи?

Юрко

(здригнув).

Вартоломей?

Діброва

(до Варфоломея).

Оце вже не твоє діло. Я маю право посилать своїх учеників куди схочу.

Юрко пішов.

Варфоломей

Та звісно… Я не те що, а…

Діброва

Отож і по розмові!..

(Пішов у домок.)

Варфоломей

Не хоче капальмейстер зо мною приятелювать і проти бухветчика надима губу… Ну, та як ти до нас не дуже, то нам на тебе хоч і наплювать!.. (Доїв.) Аж ось коли неначе вдовольнився. Куховарко, візьми посудину.

Мокрина взяла.

Тепер хоч і додому довідатись, мабуть, і жінка чогось зварила на вечерю… Доки дійду, воно талі усередині утруситься, так їство на їство не завадить.

(Пішов.)

Мокрина

(сама).

Чортів кабанюка, цілісінький день тріска та горлянку дере!.. Перемию хутчій посуду та збігаю до Репишиної хати.

(Пішла в хату.)

Хвилину нема нікого на кону.

Ява 19

Петро

(верхи в’їздить на двір).

Гей, чи чуєте, челядинці й скарбовики! Мерщій сходьтесь, збирайтесь, пан їдуть, пан їдуть!.. Збирайтесь всі!..

Чутно дзвінки й бубенчики, стук колес.

Варфоломей

(біжить засапавшись).

Що тут за гвалт?

Петро

Чуєте ж, пан їдуть!

Варфоломей

Та невже? От тобі і повечеряв удруге!.. (Кричить і метушиться.) Гей, ви! Чи всі ви на своїх місцях?.. Чому біля воріт хвинарі не засвічені? Я ж казав, я ж наказував!.. Що за народ бузувірний!.. Прохоре, де ти? Забув своє діло? Хвинарі!..

Прохор

Не забув, а несподівано!.. (Побіг.) Варфоломей. Хай в хоромах світять світло!.. Де повари, лакеї?.. (Набік.) А бухветчик, либонь, у попа в гостях?.. Треба за ним послать… Гей, самуварі ставляйте!.. Ану, живо, хутко!.. Не гримни на вас, не тюкни, то і вухом не поворухнете!.. Тілько жрать вам та боки відлежувати. Я ж вам казав, я ж вам наказував!.. Старалися б так, як я щодня стараюсь!..

Ява 20

Підгайний і Варфоломей.

Підгайний

(з хоромів).

Гей, Вартоломею!

Варфоломей

Чи ба, пан вже й дома! Тут, пане. Здравія желаєм!

(Уклонився і поцілував руку )

Підгайний

Порядкуєш?

Варфоломей

Так точно!.. Стараюсь, щоб все по хворменній какуратності!..

Підгайний

Де управляющий?

Варфоломей

Позавчора поїхали на ярмарок, казали, що як не в неділю, то в понеділок вернуться.

Підгайний

В хазяйстві все благополучно?

Варфоломей

Слава Господеві! Так вже все благополучно, як краще й не треба.

Підгайний

А в дому як?

Варфоломей

По всій хворменній правилі.

Підгайний

Гей, нянько! Позвать мені няньку!

Ява 21

Ті ж і нянька.

Нянька

Я тут, ваша милость!

Тим часом сходяться двірські, кланяються і цілують Підгайному руку.

Підгайний

Де панна? Невже так рано лягла спати?.. Чи, може… в гості куди поїхала?

Нянька

Ні, вони дома…

Ява 22

Ті ж і Діброва.

Діброва

(з’являється на ганку).

Аристарх Рафаїлович приїхав!..

(Тремтить.)

Нянька

Вони трошки нездужають.

Підгайний

Як?.. Ну, стара кочерго, ти мені одвіт даси за все! Ковальськими щипцями звелю тобі останні зуби повисмикувати!

Ява 23

Ті ж і Орися.

Орися

(пересилює себе).

А, татусь, з щасливим поворотом… А я гуляла в саду, чую якийсь лемент…

Підгайний

Здрастуй, здрастуй, моя пташко, моя провінціалочко!.. Як же ти тут без мене? Чого неначе млява?

Орися

От вигадки!.. Пропасниця трусила, тепер кинула!..

(Цілується.)

Підгайний

Що ж, посилала за лікарем?

Орися

Ні… Після трьох пароксизмів перестала трусить.

Нянька

(набік).

Сердешна, ледве на ногах стоїть.

Орися

Я така рада, що ви приїхали, що хоч і зараз пішла б у танець.

Підгайний

Справді? (Цілує її і голубить.) А мені сказали…

Орися

(тривожно).

Що?

Підгайний

Але ж я тепер цілком заспокоївся… Радію, втіхо моя, моя лялечко, що ти не хвора… Та яка ж ти гарненька. Нянько, скоріш мені чаю!

Нянька

(іде шепочучи).

Боже, змилуйся над нами!..

Підгайний

Ну, моя провінціалочко! Замість танців, я за чаєм хочу послухати твоє грання… Я багато привіз тобі нових нот…

Орися

Гаразд. Заграю.

Підгайний

Привіз тобі ще одну новину. (До людей.) Ідіть по своїх місцях.

Люде пішли.

Ми, серденько, на зближенні великої реформи [9].

Орися

Я читала дещо…

Підгайний

Треба нам зважити і обміркувати ті відносини, в які незабаром мусимо стати з тими, котрих до цього часу життя і смерть в нашій владі, в нашій волі… Треба виробити такі умови, котрі б допомогли нам не опинитись раптом в безвиходнім і фальшивім становищі.

Орися

Найкраще заздалегідь проявити людськість і милосердіє.

Підгайний

Так-так… Гей, Вартоломею!

Варфоломей

(з’являється).

Я тут, пане.

Підгайний

Тут повинна бути у подвір’ї Сохвія.

Варфоломей

Так точно, вони тут.

Підгайний

Нехай іде з двору… Ні, посадови її в льох!

Варфоломей

Сохвію, стало буть?.. Микола…

Підгайний

Я по двічі не загадую!

Варфоломей

Слухаю, пане. (Набік.) От тобі і дубки!..

(Пішов.)

Підгайний

Та зараз поклич до мене Юрка.

Діброва

(скрикнув).

Юрка? Ах!..

(Захитався і впав.)

Орися

(з ляком).

Боже мій!..

Підгайний

Що-що таке?

Орися

Не знаю… Там, Петро Петрович…

Підгайний

Що там трапилось?

Прохор

(підбіг до Діброви).

Погане діло, пане. Господин капольмейстор…

Підгайний

(хутко іде до домка).

Що з вами, Петро Петрович? Розступітесь, дайте вітру…

(Підійма Діброву з Прохором, Орися і двірські навкруги.)

Діброва

(ледве промовля).

Слава Богу, що діждав… Приїхали… Життя мене покидає… Путь пройдено… Настав фінал… А Юрка… Його я послав по лікаря, не гнівайтесь…

Підгайний

Ви мали на те право, за віщо ж гніватись?

Діброва

Спізниться лікар… Аристарх Рафаїлович, простіть… не догодив…

Підгайний

Я завжди був вами довольний.

Діброва

Світ в очах гасне… Де панна Орися?.. Не бачу…

Орися

(підходе).

Я тут, Петро Петрович.

Діброва

Вповайте на Бога… Аристарх Рафаїлович, Юрко… Талант надзвичайний!.. Ради таланта. Богом заклинаю… Талант…

(Помирає.)

Підгайний

Пером тобі земля, невтомний робітнику! Однесіть же небіжчика в кімнату та приберіть його в Божу дорогу. Вартоломею! Зараз послать до попа, щоб ударив у дзвін по помершому; дяк щоб зараз ішов читати псалтиря. Скажи, щоб троє день по селу не чутно було ні співів, ні танців, бо це преставилась правдива і щира душа!..

(Іде.)

Орися

(падає батькові на плече).

Ох, я сліз здержати не можу!

Підгайний

Поплач, поплач… Він стоїть того, щоб його оплакати!..

Завіса.

Примітки

8. Губернський регістратор – те ж саме, що і колезький регістратор, який у дореволюційній Росії був найнижчим (із 14) громадським чином у табелі про ранги.

9….на зближенні великої реформи. – Йдеться про наближення селянської реформи 1861 р., яка «згори» скасувала кріпосне право й відкрила шлях розвиткові капіталізму в Росії.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 369 – 385.