Дія четверта

Марко Кропивницький

Піщаний берег Дніпра. Кущі, лози, далі очерети. В глибині рибальський курінь і неводи, ближче приміст до порома.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

Ява 1

Василь і Семен.

Василь

(підплива до берега).

Дно, дно! Я намацав ногою дно, ставай сміливо!..

Семен

(підплива)

Невже перепливли? Слава Господеві!..

(Виходе на берег і важко диха, далі сіда; на ногах у нього пута.)

Василь

(виходе з води).

Спочинь, доки я знайду каменюку, розіб’ємо кайдани та й зараз майнем, бо тут довго засиджуватись небезпечно. Ген-ген там, у плавнях, спочинемо та на всю ніч і дременем у Херсонщину. Мені тут усі шляхи знайомі!

(Шука)

Семен

(ледве диха).

Ох, як серце стука! На середині як підхопило мене бистрею – я аж злякавсь… Думаю, закрутить, потягне на дно, тут мені жаба і пить дасть… Почав вже «отчу нашу» проказувати. А що воно за курені?

Василь

(несе каменя).

Рибальські. Ану, попробуємо ланцюга, чи міцно загартований?

(Почина розбивать.)

Семен

Може б, не тут, а далі?.. Що, курені близько?

Василь

Та проміж рибалок нашого брата, бурлачні, сила; а що в Херсонщині та в Бессарабії, так там одним нашим братом тілько і роблять. У рибалок тілько нічого не зачіпай, так і вони тебе не зачеплять; а підцупиш що – битимуть, доженуть і віддубасять!.. Вони завжди на ніч біля куреня кладуть окраєць хліба, а часто й кулішу зоставляють, щоб який мандрівець погодувався…

Семен

А що воно з тим човном сталося, що він розвалився?

Василь

То не човен, а душогубка проклята! Литвинки кинули, як нікчемную, а ми поласилися на неї. Доки за водою пливли – держалося, а як повернули проти води – так і розвалилося. За себе я певен був, що вирятуюсь, а за тебе, що ти в залізах, страх боявся!..

Семен

Ге, я ще змалку здорово плаваю. Як був ще за підпасича біля панського ялівника, то як приженем було ялівник на тирло, то я як улізу в ставок, та плаваю аж до полудня… Я можу й горілиці, і з вимахом, і бокаса, і стовбуна… А що пірнаю, так, бувало, через увесь ставок перепірну!..

Василь

А за що це тебе спутали?

Семен

Хотіли у москалі запакувати, а я і втік.

Василь

А я, брат, вже шостий раз втікаю. П’ять разів втікав все весною, а це попробував ще восени. Мені дома не сидиться. (Розбив ланцюги.) Готово! Іди ж, ланцюже, к чортам на виринки! (Жбурля в річку.) Як тілько весною зазеленіє по проталинах травиця, як тілько защебече жайворінок, то так мене і занудить мандрівка. Хотіли мене батько оженити і дівчину вже посватали, і таку дівчину акуратну… Завтра б нам до вінця їхати, так я й пішов увечері до неї. Сидимо ми собі, балакаємо, аж чую хтось співа:

Та немає в світі гірш нікому,

Як бурлаці молодому…

Мене неначе щось невидиме так раптом і відсунуло від неї. Глянув на дівчину, і ніби вже то не та, а якась друга… Дививсь, дививсь я на неї, а далі і кажу: «Гарна ти дівчина, та не тобі я женишина». Тоді прожогом від неї. Оглянувся вже, як наша дзвіниця ледве маячила… Отаке! Пора нам підгодуваться та й мандрувать далі. А де ж твоя торба?

Семен

На ж тобі – згубив! От і підживились пирогами, що мати дали на дорогу. Певно, мотузка перервалась, і торба пішла на дно.

Василь

У мене тілько і є шматок цвілого сухаря та ложка.

(Вийма сухар і ложку.)

Семен

Та й у мене зосталася тілько ложка та голодний живіт.

Василь

(гризе сухар).

А добрячий сухар, як брус! Скілько у воді мок – і не розмок. Мабуть, він позаторішній. Посьорбаємо хоч водиці, замість борщу. Ов-ва! (Маца в кишені.) І солі нема ані дрібка!

Семен

Без солі не кортітиме пити і згага не пектиме.

Василь

На ж і тобі половину, підживись. (Перебива каменем сухаря і дає.) Я вже не вперше так обідаю. (Бере з річки ложкою воду і заїда сухарем.) А правда, тут смачна вода?

Семен

На волі і вода смачніш від борщу.

Василь

Ця річка тече з вільного краю, через те і вода в ній солодка. А цить! Що воно гупотить?

Семен

(піднявсь).

Сюди біжить щось кіньми!

Василь

В шелюги мерщій, за мною!..

Побігли в шелюги.

Падай на землю!.. (Помовчавши, підводе голову.) Що воно? Троє коней, а один тілько вершник? Стій, це наш чоловік, єй-єй, наш!.. Ану, гукну. Остапе! О, оглянувся. Він і є – Остап. Остапе! Куди поспішаєш, чи не на ярмарок?

Остап

(гука).

А ти ж хто такий?

Василь

Придивись!

Остап

Невже Василь? Ти знов втік?

Василь

А ти по якому билету?

Остап

Стривай, розкажу, Ось тільки коней припну!

Василь

Щось мені і коні ці по знаку.

Ява 2

Остап

Здоров! Давно тут?

Василь

Оце свіжо перепливли, бач, і досі не обсохли!

Остап

(на Семена).

А цей звідки?

Семен

З Благодирової.

Остап

По волі?

Семен

Ні, навздогінці за волею.

Остап

Стало бить, нам по дорозі? Ну, здоров!

Чоломкаються.

Василь

Чи їство у тебе є яке?

Остап

Два хліба і чотири тарані.

Василь

А ми голодні!

Остап

Я вас підгодую.

(Хутко пішов за лаштунки.)

Семен

Видко, що Остап – друзяка.

Василь

В неволі найщирше товаришування.

Остап

(вертається з окрайцем хліба і двома таранями).

Нате, годуйтесь. Коли б ти знав, Василю, як я ускочив був у капкан.

Василь

Невже? (їсть.) Оця так хліб.

Семен

І тарань ловка.

Остап

Прокрадався я в наше село, щоб побачитись з жінкою та дітьми, та нарізався на самого пана. Бачу, непереливки. Упав навколюшки і став прохати, щоб помилував. Так він гукнув на людей і звелів забити мене у заліза. Е, думаю, коли ти так зо мною, то я ж тобі не підданок. Уночі продер стріху в льоху, в який мене замкнули, та в конюшню, бачу, стоять гарні коні, так я замість однії коняки зачепив аж троє. Проїздю повз хороми, аж це пан крізь вікно й пита: «А хто то їде?» Це я, кажу, пане. Спокойной вам ночі, приятного сна. Та як дремену. Вже світати почало, як я припинив коней, доїжджаючи до Дніпра. А оце тілько що переплив.

Василь

Що ж ти тепер робитимеш з кіньми?

Остап

А те, що оце зараз всі троє сядемо та й поїдемо, а там десь коней продамо, і будуть у нас гроші. Коли товаришувать, то товаришувать по правді!

Василь

Оце але!

Семен

От спасенна душа!

Остап

І нічого більш і часу гаяти, підгодувались, так і гайда!

Пішли.

Ява 3

Юрко і два гребця.

Юрко

(зійшов з човна).

Спасибі, що перевезли. Ось вам і плата за перевоз.

(Дає гроші.)

1-й гребець

Два семигривеника, чи не малувато?

Юрко

Так же договорились.

1-й гребець

Що ж, що договорились? Мало чого не бува… Договорились! Договор договором… А правда, Андрію, що малувато?

2-й гребець

Ще б не малувато? Воно, якщо той… неначе так, що й зовсім малувато.

Юрко

Скілько ж вам набавить?

1-й гребець

Скілько ж? У такім, скажемо, випадку, то вже кожен мусить тямити… Бачите, виходить так, що ми оце перевезли, а щоб як піде діло на опит, то й не знаємо, кого перевезли… Звісно, опаска бере… Чи так, Андрію?

2-й гребець

Авжеж… І опаска, і началство… Як же можна?.. Недзя!..

Юрко

Скілько ж, питаю, набавить?

1-й гребець

Набігають, бува, началники і беруть опит: «Што, реблята, не перевозили какого-такого?» А ми й не знаємо.

2-й гребець

Еге ж… А ми й не знаємо. Звісно, якби ми знали.

Юрко

Я ж вам сказав, що я чиновник.

1-й гребець

А чого ж воно неначе не видко, щоб ви були чиновник? Чи правда, Андрію?

2-й гребець

Не видко… Виходить, скілько не вдивляйся, а не видко…

Юрко

Ви грамотні?

1-й гребець

Бог милував.

2-й гребець

Без надобності.

Юрко

Як же ви розберете мій документ?

1-й гребець

Там є печаті: одна зверху, друга зісподу.

2-й гребець

Без печатів не можна. Началство приказує, щоб по печатях…

Юрко

Так ми й до вечора не порозуміємось. Кажіть, скілько вам набавить?

1-й гребець

А що, Андрію, як ми оце зв’яжемо його та й повеземо назад?

2-й гребець

А таки зв’яжемо.

Юрко

Що, зв’яжете? (Грізно.) Та як ви смієте?

1-й гребець

(несміливо).

Ану, Андрію, берись за нього.

2-й гребець

(тихо).

Може, у нього падстолет захований або шпага?

Юрко

Ану-ну, попробуйте.

1-й гребець

Як сами не подужаємо, гукнемо ондечки до куренів – рибалки допоможуть.

Юрко

І я гукну, побачимо, кому допоможуть?

1-й гребець

Андрію, чи гукать?

Юрко

Гукайте, гукайте!

2-й гребець

А що, як воно справді чиновник?

Юрко

Ну, гукайте ж або я гукну!

1-й гребець

Може, й справді?..

2-й гребець

(тихо).

Ще щоб не креснув, бува, по зубах.

1-й гребець

Та вже дайте нам якого там гривеника.

Юрко

Не стоїло б давать. (Дає.) Сором вам отакечки робить, сором!.. А ще й людьми звуться!..

1-й гребець

(до другого).

Тікаймо!

2-й гребець

Прощавайте!..

Юрко

А як вас звуть?

1-й гребець

(відступа до човна).

Як звуть?..

2-й гребець

(сів у човен).

Хутчій, Митрохване!

Коли перший гребець сів.

Ні, брате, не покуриш!..

Хутко попливли.

Юрко

Ач, дряпіжники!.. (Помовчав.) Доки був на тім боці – хапався переплисти, а перепливши, почуваю, як сум і одчай обступа мене… Одинокий, відкинутий далеко від усього дорогого і рідного. І навкруги тут так сумно: пісок, шелюги, верболоз… Вітер гуде!.. А той берег який зелений, як там сонечко ясно світе!.. Ондечки й шлях, котрим я їхав, ген повився під гору; а там далі, між вербами, то щезне, то знов стежечкою заманячіє… Село Піщане мріє, ген Ганнівка… у Покотиловій тілько крила вітрячків маячать… А наше село там десь далеко, ніби потонуло в синій імлі. Я тут вольний, а душа моя немов закута в тяжкі кайдани!.. Та чи переживу ж я розлучення з Орисею? А сина мого я й не бачив!.. Я тут стеряюсь, помру!..

(Ухопився за голову.)

Ява 4

Писар і десятник.

Писар

Треба поспішати до порома, бо вже ондечки наближається. А доки що зробимо й на цім боці опрос.

Десятник

Ви, либонь, зовсім залили сліпи. Нам же велено не з сьогобочних опити брать, а з тогобочних.

Писар

Мовчи! (Підходе до Юрка.) А позвольте вас спитати, хто ви будете?

Юрко

Як? А вам навіщо?

Писар

Желаю опросить.

Десятник

(тихо до писаря).

Та не чіпайте! (Набік.) Прийдеться тягти його до Дніпра та голову змочить… (До писаря.) Не чіпайте-бо!

Писар

(десятникові).

Ц-с!.. Мовчать! (До Юрка.) Хто ви такий і як ваше званіє?

Юрко

Я чиновник.

Десятник

О, бачите!

Писар

(до десятника).

Ц-с! (До Юрка.) Чиновник!.. Ого-го! Которого класа?

Юрко

Класа? Хіба вам не однаково?

Десятник

Та не присікуйтесь.

Писар

Не розсуждай! Розсужденіє положено власті, сіреч мені, а подчиньонному – єдиноє повиновеніє! (До Юрка.) Я теж чиновник. Який на вас чин?

Юрко

Той… Губернський регістратор.

Писар

(радісно).

Невже? І аз в тім же чині обрітаюсь. Губернських регістраторів небагато числиться налице, либонь на всю Росію нас тілько двоє і є. Позвольте з вами почоломкатись.

Чоломкаються.

Десятник

Ну, якщо той, то… (До Юрка.) Доброго здоров’ячка.

(Простяга руку.)

Писар

Осади подчиненіє і безмолствуй. (До Юрка.) Де прохожденіє служби совершали?

Юрко

Там, де треба було.

Писар

А іменно?

Юрко

Служив я у Полтаві… Годі вже балакати, мені ніколи.

Писар

А знали ви там титулярного совітника Никодима Трихвоновича Кулябку?

Юрко

Ні, не знавав!

Писар

Не може буть. То був чоловік – ума палата. А знавали ви колезького асесора Тимохвія Васильовича Жарка?

Юрко

Не знавав.

Писар

І Жарка не знавали? Та хто ж Жарка не знавав? Мала дитина знала… А знавали ви?..

Десятник

Ондечки вже пором підходить. Ходімте, я вам трохи намочу голову, бо ви вже здорово розхитались.

Писар

Піди намочи собі мордяку! Мовчи, товстолобий істукан!.. (До Юрка.) А позвольте заглянуть у ваш документ?

Юрко

(вийма карбованця і дає).

Ось вам.

Писар

Ага!.. Тепер видко, хто ви…

(Одходить з десятником.)

Ява 5

До приміста підходе пором, з берега сунув люд; на поромі гра музика.

Кучер

Ондечки наш пан, а за ним ціла юрба панів.

Панич

(гука з порома).

Чи коні є?

Кучер

Є, пане!

Панич

А скілько тройок?

Кучер

Чотири, пане!

Панич

І хургон є?

Кучер

Аякже. Карета, натичанка, довгуша, шарабан і дві підводи прості.

Панич

О, розмістимось всі! Панів в окопажі, а музик на просту підводу.

Юрко

(вдивляється).

Пан Завойко! Коли б мене не примітив. (Одвертається.) Піду підводу пошукаю.

(Іде.)

Панич

(біжить з порома).

Юрку, підожди. Я тебе ще здалеку пізнав.

За Завойком ідуть пани, далі музики, народ. Писар і десятник проміж народом ходять і беруть хаповину.

Юрко

Ох, халепа! (Набік.) Треба бути смілішим. (До нього). Помиляєтесь… Ви мене не знаєте.

Панич

Що, я помиляюсь? (До гостей.) Панове! Я вас потішу дивом, якого ви ще й не чули! Гей, а подайте сюди скрипку! Ось хто нам заграє!..

Приносять скрипку.

На, грай мені зараз вар’яції: «Ой не ходи, Грицю…» Або «Варшавського марша» заграй. Оцей, панове, грає, так грає!

Юрко

Кажу ж, що ви помиляєтесь.

Панич

Він так грає, що я аж плакав!..

Юрко

Вибачайте, мені нема часу бавитись…

Панич

Ні, Юрку, я тебе не пущу!.. (Хапа його за руку.) Ти мені заграєш. Не хочеш грать «Гриця», грай «Кармалюка».

(Співа.)

Повернувся я з Сибірі,

Нема ж мені долі,

Ой, здається, не в кайданах,

А все у неволі…

Юрко

Що це за напасть?

Дерев’янка

(з підв’язаним оком).

Слухай, не чіпай-бо кожного!.. Може б, на два ока і мені він здався за Юрка…

Панич

Та хіба ж це не Юрко?

Дерев’янка

(до Юрка).

Вибачайте йому, він трохи підпилий!.. Сп’яну трохи мені ока не вибив!..

Панич

Юрку, це ти чи не ти? Признайся!

Юрко

Це напасть!..

Панич

Ну похожий же на Юрка, як колесо на колесо!

Дерев’янка

(до Юрка).

Знаєте, як кажуть: «Зверніть, дурні, п’яному»… Вибачайте, ми всі єлико можаху!..

Помпеєнко

(гука віддаля).

Ходім-ходім, пора їхать…

Панич

От штука!

Помпеєнко

Їдем-їдем, а то я такий, що розгніваюсь і зараз назад голоблі поверну!

Панич

(до Юрка).

Ну й схожий же з Юрком, як дві краплі горілки! Ти граєш на скрипці?

Юрко

Зроду-віку не грав!..

Помпеєнко

Отже, я вернусь на порома.

Панич

Ну, якщо так, то вибачайте! Гей, музики! Грайте марша!.. Трум-трум-трум!.. (Бере під руку Дерев’янку.) Ходім, канцуре, я тобі друге око підоб’ю!..

Пішли, музика грає.

Писар

(підходе до Юрка з десятником).

Он як наше дворянство гуляє! І так юрбою цілую осінь і зиму від одного до другого їздять: полюють, у карт грають, бенкетують.

Юрко

А скілько буде звідси до Павлиша?.. [10]

Писар

До Павлиша? Зараз вам вищитаю!

(Лічить на пальцях.)

Поромщик

(гука).

Ану, сходьтесь до порома, хто їде на той берег, сходьтесь, бо зараз рушимо!

Юрко

Зараз рушать?..

(Іде до порома.)

Писар

Куди ж ви? До Павлиша он куди. Ходім, там за горбом є корчма, підводу наймете. До Павлиша буде…

(Знов лічить.)

Ява 6

Варфоломей йде від куренів з двома чоловіками.

Варфоломей

Підгодувались у рибалок, тепер поїдемо далі. А стійте, чи то не Юрко?

Чоловіки

Він і є!

Хутко підходять до Юрка.

Варфоломей

Здоров будь, Юрку!

Юрко

(з ляком).

Варто… Чого вам треба?

Варфоломей

Тебе нам треба, хорменно тебе… А давайте путо, замкнемо його!

Юрко

Як смієш!.. Я вільний чоловік!..

Писар

(до Юрка).

Оборонимо! (До Варфоломея.) По якому праву?

Юрко

(писареві).

Ось прочитайте мій документ!

(Дає бумагу і карбованця.)

Писар

(заглянув у документ).

Так, вірно і безперечно! Одставний губернський регістратор!..

Варфоломей

Помилуйте, він наш біглий!

Писар

Мовчать! Ти хто такий!

Варфоломей

Началство його! Я отаман!

Писар

Іди ж отаманувать до свого пана, а тут я началство! Заб’ю тебе у кайдани і пошлю таким етапним путьом, що ти в три роки не дійдеш до свого села.

Десятник

Ми, брат, це можемо!

Варфоломей

Як, мене, началство?

Писар

Я тобі покажу началство! Присікався до губернського регістратора. Ти знаєш, що нас тілько двоє на всю Росію!..

(Розмовля з Юрком.)

Варфоломей

(до чоловіків).

Штука!

Чоловіки

Дивина!

Варфоломей

Дві дивини! Одна, що началство на началство наперлось, а друге, що думали, що то Юрко, аж то не Юрко!

Ява 7

З гори іде Перепічка з Василиною і кучером, його тягне за полу Завойко.

Перепічка

Пусти-бо, а то вилаю!

Юрко

(набік).

Пан Перепічка! Нова халепа!..

Панич

Їдем-бо до мене.

Перепічка

Не поїду, пусти!..

Панич

Все тілько з своєю Василиною возиться!..

Перепічка

Кажу ж тобі, що не маю часу!

Панич

Тепер я розгнівався на тебе, так що вже ми з тобою розбрато-брато на віки вічні!

(Пішов.)

Перепічка

Про мене, як собі хочеш. Скорій, скорій, Василино. Чи ти наливку взяла? Свириде, неси покупки на порома. От тобі й здрастуй; пором вже погнали. (Гука.) Підожди! Вернись до берега!.. Га? Скілько? А дулі з маком не хочеш? Бери семигривенного!.. Га? Ні, півкарбованця не дам! Свириде, забирай покупки до корчми, пождемо до завтра.

Свирид пішов.

Чого нам хапатись, хіба над нами, капа? (Побачив Юрка.) Знайома людина!

Юрко

(набік).

Тепер вже нікуди!

Перепічка

(до Юрка).

Ти це куди? Василино, пізнаєш?

Писар

Це губернський регістратор!

Перепічка

Це тобі, писарю, з перепою регістратить в очах. Він підданий мого сусіда, пана Підгайного…

Юрко

Помиляєтесь, пане!..

Варфоломей

І нам здалось спершу, що це наш Юрко.

Перепічка

Це він і є!

Писар

(до Юрка).

Дайте ваш документ.

Юрко

(дає).

Ось.

Писар

(чита).

Губернский регистратор в отставке Петр Петрович Диброва.

Перепічка

Діброва? Ха-ха-ха!

Варфоломей

Цебто наш капольмейстор? Так він вже п’ятий день як помер.

Юрко

Помер?

Перепічка

(до Варфоломея).

А ти в погоню?

Варфоломей

Та оце ж нас троє.

Перепічка

Так і беріть його!

Варфоломей

Давайте швидш путо!

Перепічка

Хоч ти, Юрку, і гарний музика, а втікать зась… Подзвони ж за те кайданами. Дисципліна, субординація і повиновеніє властям придержащим! Ходім, Василино!

Пішли. На Юрка надівають пута.

Писар

Я думав, що ти справді губернський регістратор, а ти раб, смерд!.. Виходить, що тілько я один на всю Росію і зостався!..

Завіса.

Примітки

10. Павлиш – тепер селище міського типу Онуфріївського району Кіровоградської області.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 397 – 406.