Действие первое

Григорій Квітка-Основ’яненко

Внутренность крестьянского двора. На задней стене хата с дверью; на сцену окно створчатое; на левой стороне сцены заплетен огород, в который можно через плетень перелазить; в огороде, напереди, большое вербовое дерево, а за ним – разные другие.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9

Явление 1

Настя

(одна в огороде копает грядку или, сидя на скамье, шьет).

№ 1

Чи я в полі не травиця була?

Чи я в полі не зеленая була?

Взяли ж мене – покосили –

I в покоси положили!

Така доля моя! (2)

Чи я в лузі не калина була?

Чи я в темнім не червоная була?

Взяли ж мене поламали

І в пучечки пов’язали.

Така доля моя! (2)

Чи я в батька не дитина була?

Чи я в нього не кохана була?

Взяли ж мене заміж віддали –

І світ мені зав’язали…

Така доля моя! (2)

Що то вже не дурно сказано – доля! То й терпи! Як по моїй натурі – усе б співала та скакала! Так що ж будеш робити? А там і нестямишся, як молодії літа минуються… Ох, доленька… доля моя (копает или шьет).

Явление 2

Настя и Сумасвод, входит, не примечая ее; мешок свой кладет в сторону.

№ 2

[Сумасвод]

Іде улан по селу,

Шабелькою брязь-брязь!

На дівчину усом морг! (2)

Та и й шпори лясь-лясь! (2)

Потривай же лиш, улане, –

Не моргай усами;

Не озовуся я до тебе (2)

Чорними бровами. (2)

Улан крутить чорний ус,

Шабелькою брязь-брязь,

До дівчини усміхнувся – (2)

Та у шпори лясь-лясь! (2)

Горда ти – я в шинок

Та вип’ю там чарку,

Приголублю я до себе (2)

Вродливу шинкарку. (2)

Пішов улан танцюючи,

Шабелькою брязь-брязь!

Шапку синю набакир (2)

Та у шпори лясь-лясь! (2)

Настя

(сама с собою)

Ох, лихо! Чи не постой у нас буде? Та ще молодий… та хороший собі на лихо… біда кругом! Хоть світ за очима іди.

(перелазит через плетень и идет к нему)

Сумасвод

(сам с собою, осматриваясь кругом).

Що за недобрая мати? Сказали тутечка, а нема ні духу… Те… те… те… Се ж і вона! Здорова була, гарна молодичка!

Настя

Бувайте і ви здорові! А кого вам тут треба?

Сумасвод

Ех, ти! Уже і видно, що в службі не була: артикулу не знаєш! Вот регула как велит: когда увидишь такого бравого улана, то ні об чом не розпрашуй, а зараз обойми його і поцілуй всмак. Вот так!

(Хочет обнять ее.)

Настя

(не допускает его)

І вже то не здивуйте! У нас така регула: язиком що хоч мели, а рукам волі не давай.

(Сама все оглядывается по сторонам.)

Сумасвод

Ей, ти, чорнява, не брикайся! Скажу уланське слово, сама кинешся до мене, сама тричі поцілуєш.

Настя

Тогді ж то те й буде; а тепер ідіть собі здорові туди, відкіль і прийшли, а то як вернеться хазяїн, то покаже вам таку регулу… то щоб опісля не пожалковали…

Сумасвод

Ей, Насте! Насте! Боїшся ти бога? Але братика проганяєш.

Настя

Якого братика?

Сумасвод

Такого братика, твого рідного, що колись Романом звали.

Настя

(вскрикивает).

Ох, так і є!

(Кидается к нему на шею.)

Братику мій… соколику… лебедику!

(Целует его несколько раз, приговаривая.)

Мій орлику, мій голубчику… мій снігирику…

Сумасвод

А що? не правду казав я? Голубочко ж моя! Зозуленько! Перепеличко! Чи ще ж ти живенька? Я тебе заміжньою і не бачив. Ти молодицею ще краща стала, ніж дівкою була.

Настя

Потурай! Чом ти до нас не навідовався? Чи се ж ти вже у відставку прийшов?

Сумасвод

Оттак! Через три годи та й у відставку! Ще тільки що привик… Слава тобі господи! Ще мені годів двадцять гуляти у службі, і довіку її не покину. Служба мені і батько і матір. То вчився, то перенимав усе, а там командирі полюбили; не відпускали від себе і прозвали зумасводом за тим, що обдурюю кріпко дівчат, знаєш, по-уланськи. Далі трошки зажурився: недалече стоїм, у Покровськом, ротмистр, добра душа, відпустив на цілісеньку неділю; прийшов на Основу, питаюсь, де сестра, вийшла, кажуть, заміж на Йвановку, так я, нікуди дітись; погуляв по Основі у родичів, знаєш – то дядьки, то свати, то знакомі дівчата, та й незчувся, як три дні і пройшло. Ти ж давно вийшла замуж?

Настя

Та ще торік і вже трошки і привикла тутечка.

Сумасвод

Де ж твій мужик? Чи добре тобі за ним жити?

Настя

Де-то вже не добре? Багатий, міри нема; усього є; відділився від братів; свекруха живе у старого діверя; я сама собі господиня, і як я з Основи узята, так мене усі шанують, свекруха жалує; усім гаразд, одна тільки мені…

Сумасвод

Що таке? Мабуть, мужик лихий?

Настя

Куди тобі лихий? Ось другий год, як ми собі побрались, та я і не знаю, чи є у нього руки! Тільки що увесьденички лає, а нема того, щоб навчив як слідує жінку.

Сумасвод

За віщо ж він лає?

Настя

Одно то, що не дуже розумний, знаєш, на цвіту прибитий… як же се водиться, я знаю, що за дурним лучче і спокойніше жити, чим за розумним, так я за нього з радостю пішла; воно б то і нічого, так ревнивий собі на лихо; там такий, що і не дивись нікуди, і не ходи нікуди, і не знайся ні з ким; просишся, просишся – на превелику силу випросишся або до куми, або до свахи; гляди, вже й біжить, і заганя, і лає, за що вздриш… вже аж голову мені проїв. Я ж кажу, коли б вже мене попобив, то мені легше б було б: знала б, що я йому жінка, а то немов собака, що все лає…

Сумасвод

Ну, я йому тут поговорю, а коли не послуха, провчу по-своєму, по-уланськи. Чи нема ж, сестро, у тебе чого пообідати? Пішов з Основи не снідавши.

Настя

Де-то вже нема? Ще мудрий борщ з заячиною. Тут сміх: учора у полі жав та як-то зайця чи вбив сонного, чи піймав, так ізвелів борщу зварити, сам, каже, усе з’їм, та отсе десь забарився, не йде.

Сумасвод

А ти виподчуй той борщ гарному молодому уланові… Е! Тривай лишень!.. А провчим, сестро, твого мужика?

Настя

Що б то, як-то?

Сумасвод

Я то вже знаю, як! Ходім у хату, усип мені увесь борщ, а йому не зоставляй ні крапилинки… От там я скажу, як його одурити; а ти вже сама ще й більш придумаєш…

Настя

Та коли б його як направити, щоб мені світ розв’язав.

Сумасвод

Не тужи, сестро, усе буде гаразд.

№ 3

Буде дурень в мене знати,

Як-то жінку ревновати;

Він ні слова вже не скаже, (2)

Ревновати всім закаже… (2)

Настя

Вже не жаль би і терпіти,

Коли б мала я любити;

Щоб другого замість його – (2)

Так немає ж тут нікого… (2)

Сумасвод

(смотря в сторону)

А що? Чи не він то іде?

Настя

Та він же; поспіша, бач, обідати.

Сумасвод

Буде він у мене трясцю їсти! Возьми ж, сестро, он я тобі приніс рибки нашої – чугуєвської на гостинець та й ходім у хату.

Настя, взяв мешок, обнимает брата и поглядывает на входящего мужа.

№ (та же музыка. Вместе.)

Обнявшись, уходят в хату.

Явление 3

Потап

(один)

Чи то мені так здалось, чи що? Так щось мотнулося у хату… мов жінка, та нехай бог милує, мов з москалем, та щось і співало, чути було… або, може, дружки по селу ходять… вже ж навдаку, як тут мене пильно жде обідати, то щоб приняла кого другого… От так потурай жінкам! Сказано: мужика обнімає, а на халахура моргає… Коли б я зміг, я б усіх отих халахурів, що і меж солдатами, і меж школярами та таки і меж панами, усіх би потопив, щоб не заглядались на дівчат та не підморгували молодицям!.. Лихо з ними, та й годі! От же, бач, і не виходить жінка, а тут їсти, аж шкура болить. Гей! ти, Насте! Насте!

(Хочет отворить дверь.)

Бачить, защепнулась! Відчини, Насте!

Настя и Сумасвод хохочут.

Ох, мені лихо! Там собі регочуться та удвох… (стучит крепко в дверь), відчини швидше! Гаспидська личино! відчиняй, поки ще…

Настя

(выглядывая в окно)

Хто там товчеться? Чи то ти, Потапе? Тривай лишень, зараз відчиню.

Потап

(дразня ее)

Чи то ти, Потапе? Ще, мабуть, ще кого ждала?..

Настя вышла.

А у хаті хто?

Настя

А хто ж буде у хаті, коли я вийшла?

Потап

(подозрительно)

Ні, ти мені кажи, з ким ти реготалась?

Настя

Тю-тю, реготалась! То я спала, як ти став стукати, так я позіхала!

Потап

Позіхала! Коли на усі заставки з москалем: ге-ге-ге-ге-ге!

Настя

З яким би то москалем? Де він тут у гаспида взявся?

Потап

Де озьметься? Коли я сам забачив, що шморгнув за тобою у хату.

Настя

Забачив? Коли б бачив іменно, так би і так. Се так, як на тім тижні – притьмом хтось у хаті є! Коли оглядівся, так цуценя!

Потап

Цуценя! Кажуть тобі – не цуценя, а москаль, улан!

Настя

Де б то у нас москалі взялись? Хіба ж тут постой, чи що?

Потап

Ти як захочеш, то й знайдеш! Ти на те жінка! А пошукаю я у хаті?

Настя

Та шукай собі хоть і на хаті, коли тобі ніколи.

Потап идет в хату, а Сумасвод выскакивает с мешком в окно и бежит через плетень в огород и там скрывается; через несколько времени Потап выходит, неся уланскую саблю.

Потап

(с большим сердцем)

А се що таке? Га! Що се таке, гадюко?

Настя

(равнодушно)

Де?

Потап

(тряся саблю)

От се, от се що, не бачиш?

Настя.

Се моє мотовило!

Потап

(пристально рассматривает)

Яке мотовило? Що се ти кажеш? Мотовило?

Настя

Мотовило з мотком; не жартуй-бо, Потапе! Пасма поспускаєш!

Потап

Яке се мотовило? Се щось уланське! Тільки що його не знайшов. Кажи, де він? Не скажеш – застрелю

(целится саблею).

Настя

Та ну, годі жартовати; кажу, пасма поспускаєш, тоді мені наробиш діла; ке сюди, кажу (отняла у него саблю и мотает с нее будто нитки).

Потап

(с удивлением, смотрит)

Бач – і мота! А де ж у тебе нитки? Де вони?

Настя

(показывает ему будто нитку, с ласкою)

Ось, бач; та тоненька-тоненька! Вже ніхто так не напряде, як твоя жінка.

Потап

(протирая себе глаза)

Мотовило! Заховай оце мотовило, як прийде мати, покажи їй, чи се мотовило?.. А поки давай обідати – борщ є?

Настя

Який там борщ?

Потап

Який?! З заячиною!

Настя

Чи не треба ще в гарбуз перцю? Де б то ти тієї заячини взяв?

Потап

Де узяв? Я ж учора піймав зайця.

Настя

Та що се ти говориш? Хіба ж ти собака, щоб ти зайців вмів ловити. Ох, мені лихо з тобою!

Потап

Яке тут лихо? Я орав; дивлюсь, заєць лежить; я підкрався та як уріжу кийком по голові, він як перевернеться… а я і узяв і приніс тобі, і сказав, щоб мені борщу зварила з заячиною.

Настя

Ох, горечко тяжке! Уже ти і зайців ловиш, і вже мого мотовила не пізнаєш… Що мені, бідній, робити?

(Будто плачет.)

Потап

Будто ж я не приносив зайця?

Настя.

Та далебі що ні!

Потап

Отже зовсім так здалося, що я його вбив і приніс тобі.

Настя

То-то і лихо, що здалось! Починено тобі, соколику… (с участием, ласкаясь к нему) починено, коли вже і мотовила не пізнав. Ох, лихо мені…

Потап

Так се мотовило?

Настя

Та далебі що мотовило!

Потап

Заховай, заховай, що мати скаже; дай же обідати, що там є?…

Настя

А що є? Увесь ранок копала на огороді та й у печі не топила… тільки ж і є, що учорашня каша.

Потап

Дай, душко, і її шматок: дуже їсти хочу.

Настя

(уходя)

Зараз винесу: не втікай нікуди (уходит в хату).

Потап

(один)

Хто її зна, чия правда? А щось не дурно в мене в очах зеленіє…

(раздумывает).

Жінка ж божиться, що не приносив зайця; божиться, що мотовило…

Настя

(приносит на тарелке кашу и мотовило)

На ж, мій Потапочку, поїж хоть сухої кашки, поки до вечері заріжу курку та мудрого борщу зварю (садится близ него и обнимает).

Потап

Замість зайчини (смеется) ге, ге, ге, ге….

Настя

Та ну-бо не згадуй; ще хто підслуха та сміятиметься… Їж, мій Потапочку!

Потап

(видя мотовило)

А то в тебе що?

Настя

(мотает нитки на мотовило)

Та се ж мотовило, що ти звелів матері показати.

Потап

(взяв мотовило, стучит об пол)

Тепер і не бряжчить…

Настя

Та годі-бо вже, мовчи та їж! А я заспіваю тобі пісеньки…

№ 4

Ой, був колись собі Охрім,

Та, на лихо, дурний зовсім;

А в нього жінка та Кулина

І весела, жартовлива.

І скакала часто в гречку.

Потап

(с полным ртом каши)

Бач яка? Що ж він?

Настя

Вона все з мужика сміялась,

Тихенько знай все женихалась,

Мужик плохий собі й байдуже,

Не доглядається! Не дуже!..

Дума, так йому здається.

Потап

(хохочет)

От-то! На-на! Тю-тю, дурний!

Настя.

Вона з солдатом верховодить,

Мужик ні се ні те городить,

Звела з ума його зовсім,

Сміється бідний наш Охрім,

Зовсім пошила в дураки!

Потап

Не знаю, якби-то так на мене, провчив би я і халахура, й тебе! Ще й нічого! Ще мені тільки помаячило москалем… ще тільки мотовила твого не пізнав, – та я з серця трохи тебе не з’їв… О! Я злий! Ти мене тільки не серди… От же спасибі тобі, нагодувала добре… хоч і без обіду та гарно наївся і самої каші! От за це тебе обніму і поцілую…

Между тем Настя тихо встала и ушла в хату; на ее место подсел Сумасвод.

Явление 4

Сумасвод и Потап

(утершись, медленно поворачивается, обнимает и целует Сумасвода… Увидя его, в изумлении вскакивает и кричит).

Ох, лихо! Що се таке за проява?

Сумасвод

(не вставая с места)

Здоров, земляче!

Потап

Скажи ти мені, що ти таке є, відкіля ти прийшов і чого тобі треба? Чи ти, може…

Сумасвод

Де то вже мені до тебе рівнятись? Я собі простий улан, зумасвод.

Потап

(осматривая его и ухватив за саблю)

Нащо ж ти отсе почепив моей жінки мотовило?

Сумасвод

Де таки тут у гаспида мотовило? Се, бач, сабля

(вынимает саблю из ножен).

Потап

(струсив, бежит от него)

Ой лишечко! Цур тобі! Не рубай і мене; а жінку вже, може, на шматки порубав… де моя жінка? Кажи, де? Вона тутечки сиділа…

Сумасвод

(все подходит к нему, а Потап дальше отходит)

А на врагів мені твоя жінка? Я тобі і свою віддам! Там така сердита!

Потап

(двигается смелее и подходит к нему)

Ох, братику, лихо нам від жінок! Послухай мене, як з ними справлятись: сердься усе на неї та товчи разів по п’ять в день от так, як я свою: так духу мого трепещить!..

Сумасвод

Цур їм! Я не за тим до тебе прийшов. У тебе є кінь такий, що у нас на у всьому полку такого нема.

Потап

(насмешливо)

Коростявий та кривий на задню ногу…

Сумасвод

Говори! Ми то вже знаємо, що воно є… Командир послав мене, купи, каже, того коня: за що дай – то дай! А тільки купи! Хоч, от тобі з первого слова п’ятдесят рублів?

Потап

(в большой радости, в сторону)

Ох, мені лихо! Се пару волів можна купити! Коли б не роздумав!

Сумасвод

Що? Мало? Ну, так і бить: даю сто рублів; бий по рукам.

Потап

(бьет по рукам)

Пожалуй, коли тобі…

(от радости не может выговорить).

Явление 5

Те же и Настя.

Настя

А що ви тут торгуєтесь? Ти вже, Потапе, щось і продав, – що вже по рукам б’єш.

Потап

(с радостью жене)

Жінко! Насте! Продав, нашу потику.. бери в нього сто рублів.

Настя

Чи не дурний же ти? Він більше дасть; нащо ти продешевив?

Потап

А-йо? Продешевив? Дасть, дасть двісті. Ану-ну, скажи йому, чи дасть двісті?

Настя

Ох, не хочу, не силуй мене, я уланів боюсь: як удень побачу якого, то аж трушусь цілу ніч…

Сумасвод

Що ви там собі товкуєте? Чи віддаєш за сто рублів? От і гроші!

Потап

Та ні, не можна; так дешево буде… Коли б двісті!…

Сумасвод

Пожалуй, мені деньги не в щот! Тільки треба розглядіти… Поведи-ка мене, хазяйка, у хлів до нього: оглядимо укупі.

Настя

(собираясь идти)

Ось зараз, служивий.

Потап

(удерживает ее)

Е! Ні-ні-ні! Тривай лишень, так не годиться розглядати; я сам його приведу.

(В стор[ону].).

Е! Та як же їх удвох оставлю? А, лихо, та й годі! Підіть, господа служба, самі: от там кінь у хліві стоїть, оглядіть самі.

Сумасвод

А щоб ти не діждав, щоб я по чужим хлівам ходив! Добре ж, піду і скажу командирству, що не продаєш.

Потап

(в сторону)

Се бачу так собі, думав, що мене дома нема… та до жінки б то… ні… не на таковського напав…

(Ему.)

Ідіть же, ідіть!

(Провожает Сумасвода и все поворачивает его назад, когда тот, уходя, смотрит на Настю; потом, увидев, что Настя смотрит на Сумасвода, бросается к ней, отворачивает ее, то и дело бросается от улана к жене и опять к улану, все повторяя.)

Та йди ж! Йди ж!

(Ей.)

Та не дивись на нього… Чого ти дивишся?

(Когда Сумасвод ушел, он обращается к жене.)

Чого-таки так пильно приглядати? Як тут, так і не страшний! Ой, ти добра!

Настя

Ну тебе в болото з ним! То я з переляку дивилась, щоб він тебе, мого соколика, не застрелив оттим, що у нього при боці висить…

Потап

Будто б то я і дався йому! А так і є твоя правда; то не мотовило: я сам розглядовав.

Настя

Та ну вже, годі, не згадуй; ще хто почує, то сміятиметься, а лучче знаєш що, мій Потапочку, як ти тепер гарненько пообідав…

Потап

(хохочет глупо)

Борщу з заячиною…

Настя

Та не згадуй, кажу тобі, вже чого б то там не було, та пообідав же… так тепер скопай мені грядочку на розсаду, а я сяду шити за ворітьми.

Потап

Е! Ні-ні-ні! Сього вже не роби і не сердь мене; я тобі копатиму, так сядь біля плоту та дивись на мене…

Настя

От так, дивитись! Що ж з того прибуде? Я лучче буду пісеньок співати.

Потап

А заспівай лиш того дурного Охріма. От дурень, так-так!

Между тем перелез на огород и начал копать, а Настя, сев подле плетня, шьет и поет.

№ (та же музыка)

Настя

Ой, був колись собі Охрім,

Та, на лихо, дурний зовсім,

І в нього жінка та Кулина,

І весела, жартовлива…

І скакала часто в гречку.

Потап

(кричит)

Насте! Що се таке, дивись, риба…

Настя

Де там тобі узялась риба?

Потап

Ось де, у грядці: копнув та й викопав щуку.

Настя

(смеется)

Як таки можна у грядці щоб була щука! Ой лишечко, не руш її, то, може, гадюка! Покинь, щоб не вкусила тебе; мені тебе жаль!..

Потап

Яка там тобі гадюка? Щука свіженька, осьде, на!

(Бросает чрез плетень к ней большую рыбу.)

Настя

(подобрав рыбу)

Ох, мені лихо, так і є, та яка превеличезна, та ще й жива!

Потап

Йо? А я думав, що давня; думав, що як торік копав огород, так чи не положив я її тут, забувшись.

Настя

Де тобі забувшись? Так і трепечеться.

(в стор[ону])

А вже, мабуть, тижнів зо два, як і не думала трепетатись..

(Ему.)

Ану, копай ще… чи не викопаєш чого собі на борщ?

Потап

(копая)

Якраз! Ось карась прездоровенний! Лови, не вдержу у руках…

(Кидает ей рыбу.)

Настя

(подбирая)

Аж і справді! Насилу піймала!..

(В сторону.)

О, щоб тебе з дурнем!..

(Ему).

Скажи мені, будь ласков, як се риба у грядки забралась?

Потап

(копая)

Не що! Знаєш, у воді усе п’є, а то захотілось попастись молоденькою травицею та й забралась сюди, а відсіля вп’ять і не потрапила у річку; сказано, що риба дурна… Ось, іще! Та який важкий окуній! Лови!

(Кидает.)

Годі сьогодня; нехай ще на завтра зостанеться; коли треба буде, то й накопаю.

(Перелез к жене.)

Знаєш, Насте, коли по правді сказавши, дуже їсти хочу; звари мерщій борщику от із сього, а от сю спряжи у масличку та ще и сметанки підложи та таке гаряченьке, шкварчаче і постав переді мною…

Когда Потап разговаривает с женою, Сумасвод влезает на вербовое дерево, развешивает на ветках груши і потом уходит.

Так я собі так гарно поїм, що аж за вухами лящатиме… Неся ж швиденько та порайся… гляди ж, не попускай, щоб ще не втікла яка…

Настя

Не бійсь! Не бійсь… я вже знаю, що робити…

(Уходит в хату.)

Потап

(один, смеется)

Ге-ге-ге-ге! Се навдивовижу… Люде бовтаються у воді, у річках; мокнуть, мерзнуть та часом і нічого і не піймають, а я і у воду не лазив, і не мок, тільки копну заступом: тут і є або карась, або щука…

От так роби, як я роблю,

По вгородам рибу ловли»;

Заступом тілько хрясь! (2)

І піймався тут карась! (2)

Хоч рибалка й силу знає,

А навряд він так піймає…

Як заступом тільки – стук! (2)

Скільки хочеш бери щук! (2)

От так знай, як я знаю;

Швидко вже обідать маю;

Що б то, якби скиба хліба (2)

Та коли б поспіла риба! (2)

О, щось дуже хочу їсти,

Коли б швидше за стіл сісти

Борщик, рибку уплетати; (2)

Не люблю голодний спати! (2)

А поки ще до того обіду, з’їв би чого-небудь, якби що попалось..

(Осматривается кругом и видит на дереве груши.)

Дивись! Що то таке? Адже груші! От так! Швидко поспіли! Отеє ж попоїм я їх…

(Идет по сторонам.)

Де наша драбина? А лихо його матері, не знайду скоро… Насте! Насте!

Настя

(выглядывая в окно)

А що там таке? Чего ти мене кличеш?

Потап

А ке сюди драбину! Не знайду, де.

Настя

Та там, у хліві! Хіба ж сам не озьмеш?.. Мені ніколи, борщ засмажую.

Потап

Та ну-бо! О, яка! ще мужика і не слуха… швиденько… швиденько! Борщ не втече; поки ще він укипить, а я грушок наїмся…

Явление 6

Потап и Настя, выходит из хаты, идет в сарай и выносит оттуда лестницу.

Настя

От тобі і драбина! Не вмів сам взяти!

Потап

Ось сюди її, сюди; пристав лишень до верби.

Настя

Чого-то ти на вербу полізеш?..

Потап

Он бач, груші поспіли; так поки ти зі своїм борщем упораєшся, я достану груш та поїм, бо, не тобі кажучи, уже їсти хочу…

Настя

Що то ти вигадав? Де таки там вони є? Се сміховія! Хто бачив, щоб на вербі груші росли?

Потап

(насмешливо)

Хто й не бачив, а я бачу! Держи драбину, а я полізу і, коли не віриш, то й тобі кину…

Настя

Гляди ж, лізь потихеньку, та не впади, щоб не забився… мені тебе жаль; ти в мене добрий мужик.

Потап

(влазит на вербу, садится на ней спиною к жене и ест груши)

А та й мудрі ж! Чи хоч, жінко?

Настя

Ану-ну, ке сюди; зроду не їла груш, що на вербі ростуть.

Потап

Тривай лишень; сам наїмся!

Явление 7

Те же и Сумасвод, выбегает, принимает лестницу от дерева и становится с Настею, обнявшись, поодаль от дерева.

Потап

(на дереве)

А ще є і терпкі… А на тобі, жінко, з пару… а де ж ти?

(Бросает ей груши и оборачивается к ней лицом.)

А що, смачна?

Настя

(целуя Сумасвода)

Ой, солодка ж… повік би таку їла!

Потап

(увидя их обнимающихся, сердится, выходит из себя и кричит)

А що то ти, врагова жінка, робиш? Геть! Перестань! Я бачу, усе бачу! Ох, лихо! І драбини нема! Геть, ти, мерзенний солдат! Геть від неї! Ох, лихо, обнімаються! До чого то й ще вийде… і усе при мені, а злізти не можна… Гетьте-бо! Розійдітесь!

Настя

(продолжая целоваться с братом)

Що за смачні груші, солодкі. От ще… гарна та прегарна! та рум’яна, як немов щоки у гарного улана…

Потап

(в бешенстве)

Та годі вам! От злізу, я вас ізірву!

Сумасвод

(Насте)

Скажи мені, голубочко, у тебе є мужик?

Настя

Катма, ще торік одубів!

Потап

(кричит)

Бреше, бреше, бреше! Я ще живий! Ось, осьде!

№ 6

Настя

І жив, не любила,

І вмер – не тужила!

Тільки трошки зголосила, (2)

Як у яму положила. (2)

Лежи собі, спочивай.

Мені гуляти не мішай…

Тупу, тупу ніженьками! (2)

З гарними уланами! (2)

Сумасвод

Так тобі можна зо мною любиться, а?

Потап

Не можна! Ось дайте драбину; я злізу да полюблю вас по-своєму… Га-га-га!

(Дрожит от гнева.)

Настя

Та можна! Я по усякчас твоя! Хто мене зопине…

Потап

Я, я зопиню; хіба не бачиш свого мужика! Осьде я! На вербі! Хіба повилазили, не бачиш! Хіба позакладало, як я пробі кричу… Ей, люде добрі! Ратуйте! Москаль жінку… цілує…

№ 7

Настя и Сумасвод

Ой, щаслива наша доля,

Любитися своя воля,

Гоп, гоп, гопопо! (2)

Любитися своя воля. (2)

А хто баче, а хто чує…

Нехай собі не здивує.

Гоп, гоп, гопопо, (2)

Нехай собі не здивує. (2)

Потап

(кричит)

Пробі!.. Ратуйте! Шибеник! Харцизяка! Злодіяка!

Сумасвод

Хто то, душко, кричить? Чи не підглядів нас хто?

Настя

(лаская его)

Ні, мій голубчику, то собака бреше… нехай гавчить; а ми погуляєм…

Потап

То не собака, то я кричу, пробі! Гадюко! Стидка! Мерзенна!

№ (музыка та же)

Настя и Сумасвод

Нехай гавка, нехай бреше…

А нам любитися тут легше…

Гоп, гоп, гопопо! (2)

Нам любитися тут легше. (2)

Потап

Та подайте-бо драбину!

Надам буханців їй в спину..

Ось я дам вам гопака; (2)

Ось я дам вам гопака. (2)

Настя и Сумасвод

На дорогу поцілуйте,

Погуляли… не здивуйте.

Гоп, гоп, гопопо! (2)

Погуляли, не здивуйте. (2)

Сумасвод уходит.

Явление 8

Настя, Потап и Орышка.

Орышка

Що тут у вас за гвалт такий? Я була на вгороді у себе, чую, мій Потап не своїм голосом кричить! Де він?

Настя

Ох, матіночко! Паніматочко! Яке мені лихо заклалося?

Орышка

Що там? Яке лихо? Та де Потап? Чи не згубила ти його? Чого він кричав? Де він?

Потап

Ось, осьде я, мамо. Поратуй хоть ти мене.

Орышка

Бач де він. Чого він туди зібрався?

Настя

Спитайте його самі; а я від жалю й не знаю, що йому й казати.

Орышка

Чого ти, сину, туди зібрався?

Потап

Бач, мамо, ось на вербі уродили груші, так я зліз їсти їх, а вони тут…

Настя

(все плачет).

Чи чуєте, мамо, що каже… на вербі груші… Зовсім біда!

Орышка

Ох, мені лихо тяжке!.. Що се ти говориш? А злізь сюди…

Потап

Та я б і давно зліз би, так драбини нема…

Настя

Поставлю йому, мамо, драбину, нехай злізе і розкаже, що тут мені казав; тільки я заховаюсь, бо вже мене трохи не вбив

(приставляет лестницу).

Орышка

(удерживает ее)

Не втікай; я не дам! Невже ж при мені буде битися?

Потап

(слез и бросается к жене)

А? Тепер моя воля! Так я вмер?

Настя

(прячется за мать)

Мамочко! Голубочко! Не дайте мені пропасти.

Орышка

(удерживая сына)

Потапе! Що ти? Що там таке?

Настя

Ось розпитайте його, мамочко, нехай він порозказує…

Орышка

Що тут таке, синку? Розкажи мені попереду…

Потап

Усе, усе розкажу… та тоді при вас і попоб’ю оту гадюку, скільки душі завгодно, даром що заховалась за вас… Знаєте, мамо, я копаю у вгороді та такий голодний…

Настя

(все за матерью, тихо ей)

Бачите, голодний! А тільки що добре пообідав! йому б усе їсти!

Орышка

Ну!..

Потап

Я копаю… копаю… та й викопав прездоровенную щуку…

Настя

(тихо и печально матери)

Чи чуєте, мамо?

Потап.

А далі ще копнув, аж тут короп… окуні… та животрепечущі… насилу у руках вдержав…

Настя

(тихо).

Чи чуєте, мамо?

Орышка

(вздыхает)

Ох, лишко тяжке! Чую, доню!

Потап

От я й кажу… вари, жінко, борщу, та мудрого…

(Жене.)

А що, не казав я сього? Чи чуєш, не казав? І риби не давав?

Орышка

(тихо Насте)

Кажи-бо, що казав і рибу давав…

Настя

(плача).

Віддав… і казав…

Потап

Ось, коли б ти, голубонько, сюди вийшла, ти ще б і не так би заплакала. Ну, поки вона варить, я побачив, що на вербі груші зовсім поспіли, так я і поліз…

Настя

(то же)

Чи чуєте, мамо, на вербі груші?

Орышка

Чую, усе чую, і мене жаль узяв…

Потап

А я сижу на вербі, рву груші та їм.

(жене)

А не давав я тобі? га?

Орышка

Кажи, доню, давав, не сердь же його…

Настя

Давав.

Потап

(дразня ее)

Давав… Потривай лишень, я ще тобі і не так дам; я ж собі їм, а вона тут де видрала улана та й давай з ним от тут женихаться: і співати, і скакати, і ціловаться; а як обнялись, так я вже став і пробі кричати…

Настя

Чи чуєте, мамо? Де ж у нас улани?

Орышка

Ей, синку, синку, де-таки взявся тут улан!.. Се тобі так здавалось.

Потап

Та де, мамо, здавалось, коли я сам бачив, як він коло неї скаче, аж земля стугонить; а вона коло нього, як ясочка…

(дразнит ее)

І мужик мій вмер… я його закопала… тупу, тупу ніженьками… Скажи, не правда сьому? А у нього біля бока жінчине мотовило так і бряжчить…

Настя

Чи чуєте, мамо? Моє мотовило у бока бряжчить! Ох, моя годинонька…

Орышка

Ох, мій синочку, Потапочку! Що се з тобою сталось? Ти зовсім з ума рішився…

Потап

Та ні, мамо, як тебе бачу, так і усе бачив.

Орышка

Послухай же мене, своїй матері; вже не хто, як я тобі усю правду розкажу… Чи чував ти зроду, щоб у землі риба водилась?

Потап

Ні, мамо, щось невтямки.

Орышка

Попитай усіх людей, так усяк скаже, то була мара.

Потап

(подумав)

А може й мара, тілько я бачив.

Орышка

От так бачив! А уво сні ніколи нічого не бачиш?

Потап

Де то вже не бачу! Бачу багацько дечого.

Орышка

От бач, так і тут! От так же ти і на вербі груші бачив, що стид людям сказати! От такого ти улана, да ще з жінчиним мотовилом бачив… Гай-гай! Сину, забудь усе, що тобі здавалось… не задавай мені жалю, розказуючи про таке, що я подумала, що нехай бог боронить, ти зовсім одурів; не споминай і жінці, що бач, як слізоньками розливається. Вона тебе любить, їй тебе жаль; не кажи сього нікому, люди сміятимуться; забудь усе; мов нічого й не було!

Потап

(долго думал и вздыхал)

А ходи сюди, жінко. Не бійсь-бо, я не битиму; ходи до мене на часинку, не бійся…

Орышка

(Насте)

Іди-бо, не бійсь; я тут, я обороню…

Настя

(подходит робко, плача)

Чого там вже?

Потап

(тихо жене)

А вщипни мене, та, знаєш, добре.

Настя

(будто щиплет его)

Чи так?

Потап

Та ні, міцніше, так зо всієї сили.

Настя

(будто со всей силой щиплет)

Вже міцніше не здужаю… Терпи, коли захотів.

Потап

Таки аж нічогісінько… Еге! Тепер я догадався, то не я був… так… так воно й є! Пожалуй, буде мені здаватись, як я не я! Ану, протру очі, понюхаю кабака; от тепер щипай.

Настя

(щиплет настоящ[е])

Спершу полегеньку…

Потап

(кричит)

О-о-ой! Мов ковальськими кліщами ковирнула!.. Тепер, мамо, бачу, що то не я був, тим воно і здавалося, що то була мара.

(смеется)

О, сміховія! Чого-то не було?

(Осматривается кругом.)

От і бачу, що нема на вербі груш, нема і улана, аж на душі полегшало, як я – став вп’ять я…

(Ходит бодро и весело.)

Настя

Чи чуєте, мамо, що він таке говорить. Зовсім, зовсім не в своїм умі…

Орышка

Не руш його, а йди собі у хату, щоб часом, як найде на нього, так щоб тобі не досталося; заховайся, а я буду тут розговорювати, а далі піду до знахурки, нехай що зна, то й робить, щоб йому розум відвернути…

Настя

Робіть, мамочко, що знаєте, якби не ви, я б пропала зовсім…

(Уходя.)

Ох, лихая моя годиночка та нещасливая!

(Уходит.)

Орышка

(подойдя к сыну)

Ти мені, синку, ось що скажи. Чи не болить в тебе що?

Потап

Від чого воно буде боліти, коли мені усе їсти хочеться…

Орышка

Та ти ж недавно обідав. Від чого ж тобі їсти хочеться?

Потап

Та яке вам, мамо, обідав? Сказав би, що й риски не було в роті, так же їв оті груші… Але, тривайте лишень, як же сказати, що то не я, коли й тепер чую у роті смак від груш.

Орышка

(испугавшись, сплеснув руками, в сторону)

Ох, мені лишечко! Вп’ять став заговорюватись! Вп’ять товче про ті груші. А я ж то з ним сама; утечу від нього!

(Ему.)

Оставайся ж здоров, синку; гляди, не роби нічого! Не давай рукам волі…

Потап

А попереду ущипнути себе…

Орышка

Бог знає, що розказує! Ти собі що хоч роби, тілько других не занимай… Прощай; сину! Горе мені з тобою!

(Поспешно уходит.)

В продолжение этого разговора Сумасвод раскинул тенеты через двор по дороге к хате.

Потап

(один)

Вже не знаю, хто з нас дурніший? Я кажу про своє, а вони теревені правлять…

Настя

(выглядывая в окно)

А йди, Потапе, обідати: зварила тобі мудрого борщику; чи чуєш?

Потап

Де-то вже не чую, аж поспішаю та чую…

(Спешит идти в хату и попадает в тенета, падает в них, кувыркается, запутывается и кричит.)

Ой лишечко! Попав у тенети, мов заєць! Агов, жінко! Іди вирятуй!

(Барахтается и больше запутывается, кричит.)

Та вирятуй-бо! Ой! Вирятуй!

Явление 9

Потап, Сумасвод и Настя, около Потапа прыгают.

№ 8

Сумасвод и Настя.

Дивитеся, добрі люде,

Звіряку піймали;

Ще такого ви звіряки

Зроду не видали!

(Под другое колено музыки хохочут и прыгают около него.)

Ми й з радості сієї

Гуляємо і скачем;

Нехай б’ється у тенетах,

Ми вже не заплачем.

(Под другое колено музыки то же делают.)

Потап

Ой, ратуйте, добрі люде!

Дуже я злякався;

Мов взаправду той звіряка

В тенети попався!

(Под другое колено плачет и рвется.)

Бачте, жінка знов з уланом

Гуляє і скаче,

Мужик її тут страждає,

Вона й не заплаче!

(Под другое колено музыки то же делает.)

Настя и Сумасвод

Лежи ж тут, Потап, сердега,

Увесь день тут спочивай!

Нам тільки того й треба,

Ось гуляй собі, гуляй!

Потап

Ой Потап, Потап, сердега!

Тут ти собі й пропадай!

Уб’ють тебе замість вовка,

Гаю, лишенько, гай-гай!!

Конец первого действия

Примітки

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 261 – 277.