Действие второе

Григорій Квітка-Основ’яненко

Та же декорация.

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Явление 1

Потап

(один спит в тенетах, просыпаясь, зевает громко)

А-а-а! А що? І, мабуть, я і досі замість звіряки у тенетах! Так і є!

(Смеется.)

Жінка скаже вп’ять, що мені здавалось так… Ну-ну! Так що? Здається… Та воно не що: пожалуй, е на чим лежати! І мнякенько! І під голову підложити… та ба! Не можна буде їсти нічого! Ложки не донесеш і до рота, не знайдеш, хто його зна, де його й шукати. Гай-гай! От же, вже й скучно так лежати… А вона, мабуть, з тим москалем там… у-у-у-у-у! Що б то я зробив? Та хіба вже не вирвусь?.. Я їй дам! От і несе його чорт до мене… Чого то він?..

Явление 2

Настя (переодетая уланом) и Потап (в тенетах).

Настя

Де ж се моя Настя? Казала, звістку подам, як мужик куди повіється… подала: я й прийшов, а її нема!

Потап

Ай, се вже другий! Так і є! Відкіль мені сталася біда? Так і посипали відусіля, мов мухи до меду.

№ 9

Настя

Де ти, Насте, де, голубко?

Вийди на часину.

Покинь свого мужика,

Гаспидську личину!

Потап.

А, лихо тому мужикові! І на річах, і на співах усе його лають…

Настя

Тепер би нам побачитись,

Потап пропадає;

Вийди, вийди та швиденько –

Нехай не дурно лає!..

Потап

Ох-ох-ох!

Настя

Хто там стогне? А, бач! Хто тебе запроторив сюди?

Потап

Та таки ніхто; знаєш, пообідав мудро, захотілось спати, так я в тенети, на прохолоді, щоб мухи не кусали, та і заплутався трохи. Ось виплутай мене, господа служивий.

Настя

Ізволь, земляк.

(будто хочет его выпутать и останавливается)

А хто ж ти такий, ти, може…

Потап

Та ні-ні, се не я! Єй же то богу, що не я! Виплутай тільки…

Настя

Так ти, може, сам і Потап?

Потап

Та де мені до Потапа? Я тільки батрак його… А що ж, якби я Потап?

Настя

А бач що: його Настя та любить мене вже місяців зо два, і як Потапа нема дома, то я й до неї… та собі і гуляємо.

Потап

Бач, яка ласа до уланів! Один жде, а вона э другим у хаті гуляє…

Настя

Гуляє? А поведи мене, підкрадемось та подивимось, що вони роблять…

Потап

Так випусти ж мене попереду…

Настя

Може, ти сам Потап? Кажи-бо, чи істинно Потап?

Потап

А нащо ж тобі?

Настя

Коли ти справді Потап, то я тут тобі голову зарубаю, щоб без тебе нам любитися воля була.

Потап

Так, ні ж! Я ще тепер і більш не Потап! Не бійся! Ослобони тілько мене, я тобі у великій пригоді стану.

Настя

Що б то, як?

Потап

Так що як піду куди, чи то так – як Потап куди піде, так я за тобою і прибіжу…

Настя

Так ти кажеш, що вона і другого любить.

Потап

Любить, братику! Тут мені такий розор з нею, що ну!

Настя

А тобі що? Адже ти не Потап. Хіба і ти любиш її?

Потап

Та ні-ні, я овсі не Потап. Я кажу що? Потапові біда! Ось тільки випусти мене, то я і поведу тебе до неї і застукаємо їх з другим… його проженем, а ти зостанешся.

(в сторону)

Лихої матері дождешся, аби б тільки освободив.

Настя

Не знаю, як-то воно буде?

Потап

Та буде так, як я кажу… а ще, опріч того, цілий год дядьком буду звати.

Настя

(освобождает его)

Ну, добре, давай руку та сюди-бо… бач, як заплутався, мов справді звіряка…

Потап

(вставая, оправляется, в сторону)

От так ти дурня обмани… І племінником не буду звати, не тільки дядьком і не до Насті тебе одведу, а геть з двора протурю!

Настя

Ну, веди ж швидше до Насті.

Потап

Бач, як кортить тебе до Насті, а ще й молодий: катма і усів… Чого ти такий молодий пішов в улани?

Настя

О земляче! Коли правду тобі сказати, так кріпко люблю уланів, де їх забачу, так аж жижки трусяться…

Потап

А ти десь собі знай все за дівчатами та за молодицями… га?

Настя

І вже то! ні! Вони мені усі дарма! Тільки я люблю… твою Настю… чи то пак Потапову жінку.

Потап

(в сторону, с досадою).

Бодай тебе побила трясця! Скажи мені, голубчику, по самій істинній правді, чи Настя ж тебе любить?

Настя

Ов-ва!!

№ 10

Мене по правді люблять всі:

І воєнні, і купці,

І пани не забувають,

Все на мене підглядають…

Бач, що личко рум’яне…

На що подивись – все гарне!

Гоп, гоп, гоп, гоцоцо!

На що подивись, все гарне.

Як очиці поведу,

За живіт беруться,

Брівоньками моргону,

На стіну деруться…

Або як возьмуся в боки

Та піду у пляски, скоки,

Гоп, гоп, гоцоцо!

Не всидить тоді ніхто!

Потап

(присматриваясь на нее)

Та як таки такого жевжика і не полюбити? Що б то було, якби по всім полкам та половина таких солдатів було б, як ти?

Настя

Е! Лихо б було, ніколи б було б і воєватись, і муштруватись, а все б мали женихатись…

Потап

(все более присматриваясь)

Та й наробили б усякого дива! Що ти, голубчику, здаєшся на мою Настю? Я й не думав, що і між уланами така є.

Настя

От же, бач, ти й пробрехався. Ти кажеш, що твоя Настя. Так ти єси Потап!

Потап

Та цур йому від мене! Я кажу: моя хазяйка!..

(В стор[ону].)

Адже не брешу.

Настя

Веди ж мене до твоєї хазяйки.

Потап

Та добре, тільки її нема дома, а я знаю, де вона, я тебе туди направлю.

Настя

Ану-ну, де вона, чи знаєш?

Потап

Вона ось там: як вийдеш із воріт, та йди вулицею, а там і провулок, а там вп’ять піди вулицею та тиць… буде колодязь… а біля його хата без сінець, там живе глуха Стеха, так у неї допитайся, де тепер є Настя…

(В стор[ону] смеется.)

А їй і у тиждень не докричишся

(Насте).

Чого ж задумався? Чи второпав?

Настя

Як то не второпати? Якраз усе знаю… Прощай же!

(Идет к хате.)

Потап

(хохочет)

Іди здоров!.. Направив добре! І через руський місяць не знайде Насті!

(Увидя, что Настя идет к хате.)

А куди ж ти, куди? Та не туди; іди у ворота

(бежит за нею).

Настя вбегает в хату и запирает дверь.

А бодай тебе, таки й шморгнув! Се зовсім біда од уланів.

Сумасвод и Настя хохочут у хати.

Бач, навзаводі регочуться! Пропав, бідний Потап… там їх, бачу, єсть десятків зо два! Бач, який регіт… Напасть зовсім! Піду до отамана або що… улани, скажу, зовсім одоліли…

Явление 3

Потап и Сумасвод, переодетый женщиной.

Потап

(увидя его)

Дивись, дивись! Що се таке є?

Сумасвод.

Добридень тобі, дядьку!

Потап.

Здорова була, тітко! Скажи ти мені, що ти таке є?

Сумасвод

Адже, бач, молодиця; колись була дівкою і усе ждала, щоб ти мене узяв, так, бач-бо, поквапився на другу… дарма. Ми так будемо любитися… мій голуб сизий…

(Хочет обнять его.)

Потап

Цур тобі і з тобою! Коли ж ти є молодиця, то чому у тебе такі уси, як у нашого кота?

Сумасвод

Еге! Я-бо, без сорома кажучи, я собі відьма, а у відьом завседи уси є…

Потап

І не пиката не трохи…

Сумасвод

Аби б ти мене полюбив, то мені і дарма.

Потап

Не хочу, не хочу; в мене жінка сердита, ревнива дуже… як вздрить тебе, то й попоб’є… та ще й мені достанеться.

(в стор[ону])

Тільки що на жінку звернути, аби б як відчепитись…

Сумасвод

Потурай жінці! їй тепер ніколи; в неї уланів до пропасті; бач, як регочуться… Оттамечка з десяток зібралось…

Потап

Не бись, воєватись не йдуть, а усе б то до молодичок… ой, сі мені улани, аж у печінках сидять! Паніматко, відьмочко! Знахурко! Голубочко! Зроби так, щоб вони відціля щезли… а щоб жінка мене самого любила…

Сумасвод

О, якраз зроблю! Тільки поцілуй мене тричі всмак…

Потап

Та далебі що не хочу! Бач, яка ти погана і твар на тобі не чоловіча!

Сумасвод

Дарма, дарма вже; тільки поцілуй хоч разочок…

(Пристает к нему и кусает его в щеку.)

Потап

(кричит)

Ой, ой! Мов укусила… Буду тямити, як з відьмами цілуватись… Тепер…

Сумасвод

(ласкаясь к нему)

Тепер ми, душко, з тобою…

Потап

Не хочу, не хочу нічого! Пригорни до мене жінку; мені більш й нічого не треба.

Сумасвод

Поперед усього треба тебе перевернути у коня…

Потап

І! Сього не хочу! Як стану конем, то на мені улани поїдуть, а тут дома лихо буде…

Сумасвод

Правда твоя. Ну, так собакою переверну тебе.

Потап

I сього не хочу! Захочу що сказати, то й брехатиму, як собака.

Сумасвод

I то правда, ну, так сядь же квочкою…

Потап.

Щоб то як?

Сумасвод

Ось сядь тут, у куточку, та й квокчи, поки я зіллячка зварю та напою тебе. Чи вмієш же кудкудактати?

Потап

Не хитра штука! Уміємо! Швидко ж ти вернешся?

Сумасвод

Та от зараз і прибіжу. Сідай же, сідай; та коли хто й прийде до тебе і буде що говорити, то не кажи нічого, тільки квокчи та кудкудактай… Сідай же, сідай.

(усаживает его)

Ноги ж підбери під себе, щоб не видно було, що ти є чоловік… Квокчи ж…

Потап

(усевшись)

Квок… Квок… Кудкуда… Кудкуда…

Сумасвод

От так, гаразд! Таки точнісінько квочка! Сиди ж так, я побіжу зіллячко варити; тільки знай, коли тебе хто зведе, то усе пропало, я вже нічого не зроблю і не прийду до тебе.

(уходит)

Потап

Куд… куд… куд… куда! Кудкуда! Квок! Квок! Квок! Квок!

Явление 4

Потап (сидит) и Орышка.

Орышка

(входя)

Присилала Настя наймичку, що вже, каже, Потап зовсім одурів… Лиха година, та й годі! Де-то він, мій сердешний?

Потап

Квок… квок… квок…

Орышка

Бач де! Чого ти там сидиш?

Потап

Куд… куда! Куд… куда! Куд… куда!

Орышка

Що се з тобою сталось? Чого ти там?

Потап

Кудкуда… кудкуда… кудкуда!.. квок! квок! квок!

Орышка

Та що се ти з собою робиш? Чого ти квокчеш, мов та квочка!

Потап продолжает.

Се лихо з ним, та й годі! Устань, кажу тобі, да н іди до мене…

Потап повторяет.

Що мені з ним на світі робити? Пропав чоловік! Вже ж що буде, то буде, а зведу його…

(Идет к нему и хочет взять его.)

Потап

(машет руками и кричит)

Кудкуда!.. Кудкуда!.. Кудкуда…

Орышка

(насильно сводя его)

Да скільки хоч кричи, а я таки зведу тебе…

(Насильно сводит его.)

Потап

(долго сопротивлялся и все кудахтал, потом с сердцем говорит).

О, щоб вас, мамо! Нащо ви мене звели, тепер усе пропало…

Орышка

Як-таки не звести, коли зовсім дурієш… І що там таке усе пропало?

Потап

Отже пропало, що вже відьма не схоче нічого робити.

Орышка

Яка відьма?

Потап

Отта погана! Пиката! Та з прездоровенними усами, мов наш мурло; що мене полюбила та от мене поціловала, що аж і досі болить…

Орышка

(всплеснув руками).

Ох, моя годиночка лихая! Що се він розказує! Та се тобі, сину, так здається!

Потап

Ні, мамо, се вже не здається, бо я сам – я! Іменно я! бо як впав у тенети, так іменно я забився крепко, дуже, а не хто другий, сього вже не скажу, що не я!

Орышка

У які тенета? Де вони тобі узялися?

Потап

А кат їх зна; тільки я знаю, що впав я… і забився я… а не хто другий. Спасибі, улан мене вирятовав, та вже, мамо, не той, другий…

Орышка

Та відкіля узялися тії улани?

Потап

Та тут їх, мамо, до пропасті! Відьма каже, що їх аж з десяток, он у хаті сидять та чуєш, як регочуться з Настею…

Орышка

Куди вже їй реготатись? Вона світа за слізоньками не бачить… дивлячись на тебе, що зовсім ума рішився… що зовсім приходиться його везти на Собурівську дачу… і що мені тепер робити, ума не зберу… Піду за його братами, коли вже примчали з поля; нехай прийдуть да завладають з ним… Слухай, синку мій, Потапочку! Чи ти мені второпаєш, як що казатиму…

Потап

Аякже, мамо, я усе знаю, бо се – я! Теперечки от хоть вщипни…

Орышка

Він усе своє… слухай сюди: я піду на часинку, а ти сиди тут!

Потап

Та що? Хоч і сидітиму, хоч і квоктатиму, так нічого не буде, відьма казала.

Орышка

Він таки знай своє товче. Та яка відьма? Се я, я, мати твоя! Так от я піду на часинку, а тебе прошу і приказую, як мати: сиди тутечка, видіходь від жінки і від усякого, не кажи нічого нікому, а пуще усього рукам волі не давай! Чи понятно ж?

Потап

Еге!

Орышка

Чи зробиш же?

Потап.

Атож!

Орышка

Прощай, синку! Оставайся здоров! Сьогодні вже не рано, завтра навідаюсь до тебе!

(Уходит.)

Потап

(вслед ей),

йди ж здорова!

(Подумав.)

Гм… Так оце треба матері слухати, а жінці волю дати – і самому мовчати і видіходити від неї? Хм!.. Не знаю, мамо, чи гаразд так буде? Ей, Потапе, Потапе! Сказано: людей слухай, а свій розум держи…

№ 11

Се біда моя, та й годі,

Хоть з світа біжи, Потап;

Се врагові стали люде,

Що жінки пустились так:

Тільки чоловік із хати,

Зараз другий в хату шмига!

Тут уже добра не ждати,

Як поставить тобі ріг!

А роги носити дуже

Не пристало мужикам,

Воно іншому й байдуже,

Та в нашому биту срам!

Явление 5

Потап и Настя, одетая цыганкой.

Настя

(поет и пляшет).

№ 12

Всім я ворожити маю,

Бо все відаю, все знаю,

Кому щастя, діточок,

Дай лиш тілько п’ятачок!

Гей, парлості,

Зіонзі, мості!

На твою голову джи!

Потап

(удивляясь)

Що се за проява така?

Настя.

Чи не треба тобі, чоловіче добрий, об чім поворожити?

Потап

Цур тобі від мене, мара світова!

Настя

(приступая к нему, говорит скоро)

Чи не поворожити об тобі, об жіночці, об діточках? чи поїхав, чи пішов хто куди? або де твій талан, де щастя? у чому кохатись, де грошей узяти, де заробити або трясцю, лихоманку зігнати? пристріт відшептати; соняшниці заварити, язичок підняти; або чи не хочеш зо мною поскакати?

Гей, парлості!

Зіонзі, мості,

На твою голову джи!

Потап

(отступая от нее, машет руками).

Киш, киш! Геть від мене! Геть, кажу тобі! Аля! Коли честі не знаєш, против ночі у вічі лізе, аж страшно стало.

Настя

(так же).

Усе, усе зроблю, усього наворожу, усе підверну, усього приворожу…

№ (та же музыка)

В мене думка ось така,

Ось дай мені п’ятака!

Тоді-то вже я з тобою

Здружусь, мов рибонька з водою,

Гей, парлості,

Людзні, джості!

На твою голову дже!

Потап

В мене думка не така,

Не даю я п’ятака,

І не хочу я з тобою

Жити, як риба з водою…

(дразнит ее)

Джості, хвості

Під паралості!

Нехай тобі дже!

Повторяют оба вместе; при припеве она вертит его с собою.

Потап

Та відчепись від мене, гаспидське зілля! Коноводка!

(Присматриваясь на нее, в сторону.)

Бач, і меж циганами є така, як моя жінка; така, точнісінько така, тільки поганіша!

Настя

Ой! Щасливий! Уродливий! У во всім тобі талан: і у щасті, і у здоров’ї, і у худобі… тільки у жінці нема талану…

Потап

Що б то, якечки? Ану, відгадай, відгадай!

Настя

(смотря ему на руку).

Ти її любиш, міри нема, а вона ще більш любить…

Потап

(с радостью).

Йо!?

Настя

Любить, та не тебе, а оттого, що з чорними усами.

Потап.

Себто… себто…

Настя.

Рум’яного, молодого…

Потап.

Себто улана?

Настя

Еге! Не що! його любить! А тебе обманює, ти на вербі груші їв, а вона з ним обнімається та женихається.

Потап

Бач, усе зна! Так зразу і відгадала. Скажи ж ти мені, чи то я бачив, чи то хто другий?

Настя

Та ти ж сам, сам бачив те усе!

Потап

Ану, вщипни мене.

Она его щиплет.

Ой, таки точнісінько, як жінка щипа! Так се ж, бачу, вже я! Певно я!

Настя

Та і ти тоді був – ти; тільки вони тебе обманювали…

Потап

Зділай милость, циганочко, голубочко, паніматочко… відворожи, щоб вона не любила того мерзенного улана.

Настя

Так гарний-бо, як його не любити?

Потап

Та нехай буде не гарний; нехай його не любить! Нехай і нікого не любить, тільки мене самого.

Настя

Ворожити тепер не можна; нехай на молодику! А ти от що зроби: вона каже, що тобі усе здається, так ти ніччю озьми та й острижи їй голову, як долоню; вона буде на тебе жалковати, а ти і скажеш, що тобі так здавалось… От так усе тобі здавалось.

Потап

А добре ж, добре, зроблю. Зроблю! Щоб я пропав, коли не обчиркаю їй усі патли. От се так! Ой спасибі ж тобі, циганочко, моя голубочко!

Настя

(поет)

Всім я ворожити маю,

Бо й все відаю, все знаю!

Кому щастя, діточок,

Дайте тільки п’ятачок.

Гей, парлості,

Йонзі, мості!

(Убегает.)

Потап

(один)

Будь я песький син, коли не обстрижу! А що, скажу, Насте, се мені усе здавалось: і улан, і риби, і женихання, і мотовило здавалось? Га! О зла гадюка, бач, як обманювала! Де то мої ноженці?

(Идет в сарай и выносит большие ножницы и большой брус.)

Погострити б то їх, щоб лучче брали.

№ 13

(поет, остря ножницы)

А що скажеш ти, патлата?

Зо мной не знайсь запанібрата!

Я буцімто сплю і лежу,

А підкрадусь і обстрижу..

Тільки чирк-чирк-чирк!

Вона сюди тільки зирк,

Встала вранці після бані.

Обстрижена, мов та пані!

(Хохочет.)

Усі на неї зирк-зирк!

Усі з неї ких-ких!

Коли б мене не взяв сміх!

Як я її чирк-чирк!

(Самодовольно хохочет.)

Конец второго действия

Примітки

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 278 – 287.