Действие второе

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

Та же улица.

Явление первое

Скорик

(выходит с другой стороны дома Прокопова)

Што за пріятной єтот оцей Харков! Єй, істинно! І за границею таково не видал! Таки што хозяїн, то і доброй чалавєк. Той тєбя просіт абєдать, другой на кунпанию; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францію і Рассею прахадили, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь-матушка! Та так усі нашаво брата поважають! Ні хрестини, ні свальба у знакомих не буваїть, штоб без меня та абашлось. Правда і то, што уж ніхто так парядка не знаєт дасть, как я.

(Нюхает табак из тавлинки и вздыхает.)

Павидав-таки світу я на свайом віку! I где-то не пабував? Так куди мужику протів нашаво брата справиться-та, хоч у дружках, ілі у старостах, алі у кумах. Все закони знаю, ат-таво і усе ка мне. Вот і в вечеру рушник шумит, а Кандзюба на радощах, што прасватаю сина-дурака, чем-небудь паступится; так і будет на табак. Вот і у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та і старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-та. Вот і будет на табак.

(Смеется.)

Не один на свєті я –

Лєкар, купчик і судья

Правдой в свєті не живьот

I, гдє можно, знай берьот.

Явление второе

Скорик и Алексий.

Алексий

(выходит в задумчивости)

Ходив, ходив – а все-таки не знайшов свого щастя. Був і на кладбищі, позавидовав покійникам: їм-то ні печалі, ні воздиханія, як співають дяки. Лежать собі і вже ні об чім не думають; а наш братчик терпи! Думай собі та гадай, а нічого не вигадаєш та нічого не видумаєш.

(Подходя к двору Прокипа.)

Обіщала ж Уляна після обіда вийти; підожду, коли не збреше. Що ж їй скажу? Що ж я видумав? Нічого. Зійдемось, посумуємо, поплачемо… та й тільки; а увечері гаспидський Стецько буде хусткою вихвалятися!

Скорик

(все узнававший его, говорит тихо)

Та он же, Алексій!

(Ему.)

Паслушай, маладєц!

Алексий

(оглянувшись, к нему)

Га?

(Кланяется небрежно.)

Здрастуйте, господа служивий!

(Без внимания оставляет его и идет к хате.)

Скорик

Алексій! Ти мєня і не познал?

Алексий

(подходя к: нему, всматривается)

Ні, щось не пізнаю. А відкіля ви?

Скорик

Та звісно Та відтіля, відкіля і ви… Та што тут, негде дєтись: я Осип, дядюшка твой.

Алексий

(узнав)

А! Так і є.

Обнимаются.

Здорові ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас, та й не пізнав. А що! годів чотири є?

Скорик

Та так-таки што єсть. Втямки тебе, как ми з палком ішли на Туреччину через Харков і я з вашим управителем тут зайшолся; вот тут і тебя видав.

Алексий

Та знаю ж, знаю. Тоді мене привезли віддавать у ремество.

Скорик

Так ти усьо у городе і живьош? Што ж я з табой нігде не пастречался? А у каком реместві?

Алексий

Та в ковалях, і вже в роботниках, на заводі куби делаємо. Сто двадцать рублів беру у год.

Скорик

Честной парень, сполать! Што ж твої батюшка і мать, сестра моя, живенькі?

Алексий

Батюшка помер, а мати дуже старенька, одначе, слава богу, ще жива! Брати поженились, а сестри, одну у двір узяли меншу а меншу сестру у двір узяли за баришнею, а ті повиходили у наше ж таки село. Я там заговівши був. Що ж ви до нас не навідаєтесь? Чи ви тепер у отпуску, чи як?

Скорик

Був у нехвалитах із пальових Із палявих, був у нехвалитах, а далі чистую палучив палучил. Хатєл, штоб таки навідатись до сваїх; хоч би сестру павидать. Та чтоб не будь без служби, хатєл паіскать містечко де на заставу у адкупщика; харошеє жалования платять, та что-то здоров’я вже не те Десять гадов, как її видав; було замиреніє, так у отпуск прихадил. Ти іщо був махенький, не помніш. Тепер хатєл, штоб не буть без служби, паїскать себе местечка, так што-то не то. Савєтовали до аткупщика на заставу, так я, брат, салдат і чесную душу імєю; нам туда не рука.

Алексий

Та ви таки, думаю, находились по світу От вже, думаю, походили по світу, навидались усячини!

Скорик

Уж я то не пахаділ? На вдаку єсть Єсть лі такая старана, где б я не пабувал? Були ми і у Франції, усю Німецію прайшли, і у Рассею у Рассєї стояли, та і у Туреччину завертали-ста! Што то, батюшки, свєт велік! Как уздумаєш, так будто ему і канця нет великий! Как ви живьоте сдеся у глуші, так і думаєте, што вот только і свєта, што над вами? Нет, брат! Пайди вот, как ми-та, так, господи, сколь-ка гадов надобно, штоб увесь єво прайти! вот как ми ісхадили-ста.

Алексий

Набачились, мабуте, усякого дива! Що то, якби коли гуляючи послухати!

Скорик

Вот как даждьом ражественських свят, так пайду у ваше село і тебя азьму з сабой, там уж буду разказовать. Будет чаво паслушать пра чужиї землі. Усяк, хто ні разказує, усяк брешет, усьо не так; я до всєво приглядался. Там, брат, усьо не так, как у нас. Прийдьош у Францію, так там усьо француз нагало; а у Німеції – другой народ, нємец до єдиного, а уж нашаво і не спрашуй; у Туреччину прийди, так куда ні абернись, усьо турки, усьо турки; аж сумно! А во всякой землі гаворят не по-нашому. А как? вот видиш, я тєбє і ето разталкую. Вот у нас, примером сказать, хлеб; вот і я, і ти, і усяк знаєт, што то хлеб, а у них так іначе завьоться. Алі вот і вода: ну, малая дитина у нас назавьот воду водою, у них – так і не вмєют так назвать, а. Умново в них нічаво не спрашуй, усьо па-своєму та і савсєм не так, как у нас. Чудеса та й только!

Алексий

Господи милостивий. Яких-то людей на світі нема! Де ви, дядюшка, на хватері? Я б до вас прийшов колись би послухати.

Скорик

Та я так – то у аднаво приятеля паживу, то у другова, та дечем і прамишляю. Спасіба харковцам, палюбили меня! Де христини, де свальба, то уж без Осипа Скорика не абайдьоться, патаму што увесь закон знаю; какой парядок у каком случає падать і где какоє слово приставить і где набрехеньку випустить. Та і к тому ж, как стаяли з палком у Ягатині, так там старик хазяїн та і палюбил меня і паказал дешто; так я і знаю алі кров замовить, алі от гадюки одшептать загаваріть, скотину ісправіть, когда ведьма, доївши, іспортить, і прочего дечаво знаю. Хадивши как я по Франції і по Туреччині, чаво-то чалавєк не навчиться? А ат таво і хлебушка перепадаєт. Вот і сей вечер, прахал старой Кандзюба із-за Харкова пайти старостою за яво сина… адин приятель висватать сина; та хоч он і дурачок, та я знаю, как тут павернуть. Узять греха на душу, пабольш брехать, как абнаковенно при сватаннє…

Алексий

(нетерпеливо)

До кого ж се ви ідете старостою?

Скорик

А вот пайдьом до Прокопа Шкурата, вот он тут і живьот; а дєвка, брат, важная!

Алексий

Та що се ви зо мною робите?.. Се ви мене, дядюшка, буцім живого ріжете!.. Се ви мені смерть заподіваєте!

Скорик

Што ти гавориш? Нешта дєвка тебе приглянулась?

Алексий

Та не то що приглянулася, а ми вже більш півгоду з нею любимося, і побожилися, і заприсягли, щоб мені ні на кому не жениться, окрім її, а їй ні за кого не йти, опріч мене заприсяглися, щоб нам не розлучатись, а тепер, як постигла нас лихая годинонька, що її силують за Стецька Кандзюбенка, так нам і світ не змилився! Вона ходить руки ламає та плаче; а я собі тож сумую та світом нужу і не придумаю нічого, чим нам біду розвести; аж ось ви, дядюшка, якраз мені в очі. Поможіть, будьте ласкові! Не ідіть сватать за Стецька, а ходім зо мною до Шкуратів та поговоріте об мені. Ви таки світу навидались; знаєте як і у Туреччині, як і у хранцузів і хранцюзьке слово, і турецьке; зробіть так, щоб Уляну за мене віддали і щоб не дали мені з журби пропасти, та щоб не загубили і дівки її! Бачите, яка ходить! –

Явление третье

Те же и Уляна, вышед за ворота и увидев Скорика, застыдилась и хочет воротиться.

Алексий

А іди, Улясю; а іди, галочко, сюди! Та не соромся. Се мій рідний дядюшка вернувся з походу.

(Приводит ее к Скорику.)

Ось розкажи йому про нашу біду, як ти мене любиш.

Уляна

(кланяясь). Будьте ласкаві: уступітеся Зділайте милость, уступітесь за мене, бідную, нещасную! Хотять мені світ зав’язати, хотять мене силою віддати за Стецька, за того дурного та божевільного…

Скорик

Ех Ах, ти, девушка, девушка! Жаль мені тебя. Ти дівка сокол! Повезі тебя у Францію, алібо у Туреччину, і усюди, ігдє я па паходам хадил, так і там скажуть, што ти Повези тебя у Францію, так би там тєбя назвали мамзель; а у Туреччині – марушка, а у Рассєї – девушка-зазнобушка! Я усе їх язики знаю. Ну, как тєбя аддать за Стецька, кагда ти любиш маво пламєнника!..

Уляна

Ох, батечку! Як же ви оце відгадали, що я його люблю?

Скорик

(хвастливо)

Ну, да так; не усьо спраста. Ходили-таки па паходам, видали свету, та дешто і знаєм. Ну, так ти любиш єво?

Уляна

(стыдливо)

Мені стидно сказати! Адже ви знаєте?

Скорик

Ну, Алексій тєбя любіт?

Уляна

(скоро)

О! про його скажу: він мене любить дуже-дуже так, що і сказати не можна, і каже, що краще мене нема ні меж селянами, ні меж городянами. А про себе не скажу вам: бо не годиться розказовати. Я тільки самій матері сказала, що люблю його так, що й розказати не можна Я б і про себе сказала б вам, як я його люблю, так не годиться про се розказувати. Я тільки матері сказала, що люблю його дуже-дуже і що краще його і у всім Харкові нема. А вам сього не скажу.

Скорик

Што ж матушка? Каково чорта вона ретирується-та?

Уляна

Каже, що крепак. Боїться, щоб мене у селі не обіджали.

Скорик

Крепак? Та што ж за біда? Как я хадив па паходам, так видав, што і памєщики єсть добрі люди, хоть би у Франції, хоть би у Туреччині, да і у Рассєї; і па усєм гасударствам Вана не хадила по свєту, так нічаво і не знаєт. А вот как я хадил па паходам, так видал, што і у Франції, і у Туреччині, і у Рассєї за памєщиками крепакам житьйо доброє. Вот і Алєксієв барин доброй, честная душа! А што меня у салдати атдали, так єта по нагаворкам прикажчика. Так што ж? Паслужил богу і государю, пахадил па паходам, навидался свєту і у Франції, і у Німєчинє, і у Рассєї, і у Туреччинє; та і стал чалавєком, та і горюшки мнє мало-ста.

Алексий

Постарайтеся ж і об нас, дядюшка! Киньте Кандзюбенка, ходім до Шкуратки, та поговоріть, нехай не губить нас.

Уляна

Скорик

Обещал Павлу Кандзюбе і должон сдержать слово; я чалавєк присяжной, брехать не смею. Только вот што: на сватаньї не буду много брехать Нет, сєво не мажу сделать. Я присяжной чалавєк, абещал Павлу Кандзюбє ітить за рушниками і довжон сдержать слово. Только вот што: на сватаньї в палавіну буду брехать і разхвалювать дурного Стецька, а так, усьо дело как-небудь около пальца обверчу; с воєнного артикула поведу атаку, а завтра прийду та здєлаємо вилазку і буду штурмовать стару Шкуратиху з воєннаво артикулу, закину і усьо дєло около пальця зверну; а завтра прийду та й буду атаковать стару Шкуратку; я знаю, у нєй уся сила. А когда што не то, так ми і наговорною водицею попоштуєм, тотчас здасться і пардону папросить татчас сдасться і думкою налево кругом!

Алексий

А лучче І вже, до завтрього! Лучче б сьогодня. Пожалуста, дядюшка.

(Уляне.)

Адже мати дома?

Уляна

Нема! пішла у різниці яловичини брати куповати; буде вечерю варити на те прокляте сватання. І я ж кажу: лучче б сьогодні, як паньматка вернеться, та й поговорили б або, може, і відшептали б її від Стецька; а то як подаю рушники, так тогді вже не можна відкинуться, щоб Кандзюбі не платити рушники подаю, то й побоїться відкидатись, щоб не платити Кандзюбі безчестя за наругательство.

Скорик

Вота, а я ж у вас на што? Сєводні нікак не можу, дал слово, довжон сполнить, я на то присягу принімал, щоб стоять і у слові, і у дєлі, а назад не отдаваться. А завтра другоє дєло, пасмотрим і на зорі і што кому присниться. Может-таки, Осип Скорик што-небудь да знаєт-та. Уж он лі свєта не бачил? не учить єво. Разведьот бєду і не такую. Потерпіть до завтрьово. Авось!

Уляна

До завтрього? Може, мене завтра на столі побачите!

Алексий

Як тільки здумаю, що Уляна чіпляє хустку оттому навіженому Стецькові, то мене так трясця і трусить.

Стецько за кулисами поет.

О! бач, який іде!

Скорик

Жалко мне вас, дєтушки! А по другой командє вот што: не только свєту, што у вакнє; я й сам думал, што только єго і єсть, што у нас; а как пашол па усєм гасударствам, так, батюшки! какой свєт бальшой! Так і ви, не тужіть. Паіськай другой дєвки, кагда сяя не наша. Теперича пайду тавариша у старости ськать; а ти через час мєста дажидай мєня на Лопанском мосту. Я тєбє новой пароль скажу.

(Уходит.)

Явление четвертое

Уляна, Алексий и Стецько поет и грызет орехи.

Стецько

Сидів собі, сидів, Бач, де вона! А я собі сидів, сидів, аж спати захотілося. І що робить, не знаю: чи іти додому, чи тут старостів дожидатись? Нікого і спитатись. Мати повіялась кудись, а старий усе кликав мене на вольну, далі і захріп; там так здорово хропе, що аж хата труситься. А я поліз на полицю, аж там горіхи, так я й набрав та й намацав горіхи, та й трощу їх. Анумо, Уляно, цятатись! А кажи: чи ціт, чи лишка? От у жмені держу.

Уляна

Та піди собі геть! Ціт, – тільки відчепись.

Стецько

(считает орехи).

Так, відгадала. Оце один, два, десять, сім, три два їх, п’ять, десять, три, усі!

Алексий

(ударив его по руке, выбивает орехи)

А ти, бачу, і лічити не вмієш? Оттакий козак!

Стецько

(оглянувшись и тут только увидев его)

А ти чого тут, харцизе пробишака? Чого ти з моєю дівчиною стоїш? Чого дивишся на неї, та ще, може, і говориш з нею? Гляди лишень, щоб я не протурив тебе відсіль! Геть, щоб я не дав тобі щипки! Геть відсіля, кажу тобі!

Алексий подходит к нему, а он пятится от него.

Цур тобі! Не заньмай мене, я тобі кажу! А то побачиш, що я тобі зроблю.

Алексий

(все подступая к нему)

Ану-ну! Що ти мені зробиш?

Стецько

(отступая)

Що зроблю? Ось побач; тільки хоч пальцем доторкнешся, то як скажений пробі закричу ось тільки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробі! Ще дужче, чим тогді.

Алексий

Цур дурня, та масла грудка! Чуєш, я тобі кажу: не в’яжись до людей, то й я тебе не заньматиму.

Стецько

А до яких же я людей в’яжусь? А кажи, кажи!

Алексий

Чого ти в’яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.

Стецько

(подобрав орехи, продолжает их грызть)

Дарма.

Алексий

Вона каже: лучче їй з мосту та у воду.

Стецько.

Дарма.

Алексий

Вона каже, що за тобою буде пропаща.

Стецько.

Дарма.

Алексий

Вона каже; лучче їй світ за очима піти, чим за тебе.

Стецько

Дарма.

Алексий

Вона каже: цур тобі, пек тобі, осина тобі, дурний, божевільний, навіжений, католиче, бузовіре…

Стецько

Дарма, дарма, дарма! Хоч ти мені що хоч кажи, а я тобі усе казатиму: дарма, затим що дарма. Хоч вона і не хоче, хоч вона плакатиме і вбиватиметься, хоч здохне, то мені дарма, аби б тільки пішла за мене.

Алексий

Що ти будеш з таким дурнем робити! Він усе своє товче. Ну, ще ласкою попрошу тебе: Павлович, Степанку, голубчику! Відкинься від Уляни, не заїдай їй віку, дай їй ще на світі пожити з ким другим, а не з тобою! Не бери її, я тобі спасибі скажу!

Стецько

Так і я ж тобі, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що ж будеш робити з моїм батьком? Оженись, каже, дурню, таки оженись; та вже аж обрид мені з сим оженінням; так затим-то хочу і оженитись, щоб він відчепився від мене оце тільки затим я і женитися хочу.

Алексий

Та шукай собі другої дівчини; се вже не твоя і не хоче за тебе.

Стецько

Та де їх у урагової матері знайдеш? Зо мною вже було: ходив я з старостами по усім хатам, що то по усьому за-Харкову, по Зайківці, по Чугуєвці і усюди обходили, таки де була хоч поганенька дівка, усюди заходили. Так що ж? Тільки частують, а рушників катма! Хоч би тобі дурна пішла. Як затялись! Вже я раз ходив з старостами; ходили по усьому Захаркову і усю Заїківку і Москалівку виходили; де хоч поганенька дівка була, усюди заходили, так ні одна не іде, як затялись.

Уляна

Чом же вони тебе за такого парубка та не ідуть?

Стецько

А лихорадка їх зна! От так і заб’ють баки: дурний та дурний, цур йому! От як кажуть. Се вже урагова мода стала, щоб тільки за розумних виходити. Хотять, щоб люди на світі попереводились; як ще є живі, то повиздихають, а нових – тпррру! – нігде взяти. Будемо без людей на світі жити! (Смеется, а потом задумывается.) Без сорома казка: кажуть, що дурний. «Дурний, цур йому!» – ось як кажуть. Се вже урагова мода стала, що усе за розумних хотять. Від сього і люди на світі переведуться. За дурних не ідуть, а розумних нігде узяти, от усі люди і повиздихають, а нових людей – тпррру! – нігде буде взяти!

Уляна

Та й я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, і тобі у вічі кажу.

Стецько

(молча смотрел на нее быстро и долго, потом вдруг вскрикивает)

Тю! на твою голову! Ти кажеш так, так, може, брешеш. Ти тільки сама кажеш; а мати каже, що я не зовсім би то і дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там і дівка каже, батько каже, і мати каже, брати кажуть, сестри кажуть, що буцім я дурний, так вже нігде дітись!

А купці так сього не кажуть. Що то за добрі люди у нас купці, так батечку мій Матері трясця за-харківцям і за-лопанцям, коли так скажуть. А купці так не те кажуть.

Алексий

Хіба ж тебе і купці знають? Як же ти до них попав?

Стецько

Ось бач як. Послав раз батько, – та й близенький світ! – аж за Нетечу, а я й не потрапив, та й блукаю по вулицям, та розглядаю. А тут шусть на мене коні! Машталір як уріже мене у се плече кнутом, як гикне: паді! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки: відсіля коні, відтіля пани, так я шморг у лавку, та й дивлюсь, що там робиться. А там купці, та так обдурюють панів, що на!

(Смеется.)

Алексий

Чим же вони обдурюють?

Стецько

Еге! ось як. Увійде пані у лавку, уся така цвяхована, як мак у полі. Бриль на ній… тільки що у вогород горобців полохати, та шовкове рядно нап’ято, а скрізь так і світиться…

Дасть пані шматок ганчірки або брилик такий, що тільки пригодний у горох на опудало від горобців, або хусточку діряву, або чого-небудь такого, що нам і на вонучі не годиться Вже я, братику, надивився!.. От купець і подасть шовкової ганчірки шматок або хусточку діряву, що мені і на онучі її не треба, та і лупить грошики, скільки видно. А вона і хвалиться, що добро купила; та й сміюся, та й думаю: ну купила а я бачу, та регочусь собі, та думаю собі: купила добро, що і на підтичку не годиться. Аж ось мене купець і здрів, та і каже: чаво тебе, маладєць, нада? А я кажу: я не молодець, а Стецько. Тут, знаєш, скинулись по слову, та і стали приятелі. Далі зібралось їх чимало: і старі, і молоді, і лисі, і усякі і підсліпуваті, і усякої масті. Регочуться з мене, а я собі з них регочуся та дещо вигадую. Далі заставили танцьовати: як же я їм учистив гопака, так аж полягали регочучись. А далі і надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов…

Алексий

Годі ж, Стецю; тебе і до вечора не переслухаєш. Тепер кажу тобі: просив тебе ласкою; не відкидаєшся? Так слухай же: от нас двоє і Уляна третя; тільки побереш рушники, та побачу тебе з хусткою, то знай, що тільки тобі і на світі жити!

Стецько

Лиха матері! А я з хусткою та залізу аж у солому. Трясця там знайдеш!

Алексий

І там знайду, та й задушу…

Стецько

Ось тільки задуши, а я батькові скажу…

Явление пятое

Те же и Прокип без шапки, крадется через театр.

Уляна

А куди-то, тату, мандруєте? Вернітесь лишень!

(Ведет его назад.)

Єй же то богу, не пущу!

Прокип

Та мені є діло до чоловіка, – що се таке?

Уляна.

Оттак, припало діло; та без шапки і ідете?

Прокип.

Винеси ж ке шапку.

Уляна

Не винесу, бо підете на вольну, а опісля що від матері достанеться. Хіба не знаєте?

Прокип.

Оттак! усе на вольну.

Стецько

Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить. Хоч би і на вольну пішов, так тобі що за діло? Не який же чорт велить, батько. Хоч, бач, і поганенький, і ликами шитий, та усе-таки батько, нігде його діти Не хто ж велить, батько, хоч і поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти мого? Він би тебе скрутив, що до нових віників пам’ятовала б. Чи так і мужика не будеш слухати? Ну-ну! В мене гляди!

Уляна

Не буду тебе слухати, бо не буду твоєю жінкою.

Стецько

Побачу, як то не будеш! Ану, старий! як скажеш: чи вона буде, чи не буде моєю жінкою?

Прокип

Хм!.. Я б тобі щось сказав, та тутечка не можна. Ось ходімо зо мною прогуляймося, аж ген туди, на Лису гору.

Стецько

Якого я там чорта забув? Не хочу.

Алексий

А знаєш що? Пробігайся з ним на волну. А що? Чи є в тебе гроші?

Стецько

Та ось повна кишеня; батько дав на сватання.

Алексий

Так іди ж Пробігайся ж з ним на вольну та постав йому четвертину, то він до тебе буде добрий і дочку присилує.

Уляна

Буде, ж мені тепер від матері, зачім батька не встерегла. Побіг би ти, Олексієчку, та вернув їх.

Алексий

Не руш його, Уляно; нехай іде, нехай Стецько заведе його на вольну, та й сам зайде хоч до завтрього, так з ким старости за рушниками прийдуть прийдуть і як у вас без батька буде?

Уляна

Нехай як собі знають, а я не виновата; я таки шапки не дала. Що ж, Олексієчку? Нічого не надумав? Що нам на світі робити? Що, Олексієчку, ось і вечір близенько; що нам робити?

Алексий

Ох, Уляно! Хоч як хоч думай, а нічого не видумаєш. Що то якби я паном був! Тогді б своя воля. Украв би тебе, як паші часто роблять, та й звінчався б. Хто його зна, моя рибонько! Щось і дядько не туди став гнути, усе за багатим тягне. Що то якби я паном був, тоді б своя воля: украв би тебе по-панськи та й оженився б.

Уляна

Тогді б ти на мене і не подивився б! А опісля і покинув би мене, як пани роблять?

Алексий

Ні, Улясю, не говори так. Хоч би я над панами був пан та хоч би ахвицером був, хоч би мені одежі на увесь год давали і ще пару волів Не говори так, моя кришечко! Хоч би я над панами пан був, хоч би ахвицером був, а все б тебе так любив, як і тепер. І хоч би мені одежі на увесь год давали, або пару волів, або отаманом настановляли, то я б нічого не захотів, тільки опріч тебе одну.

Уляна

І я ж не менш тебе люблю. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би і сам хватальний та давав би мені і намиста, і дукати, і юпки, і запаски, то, от же то богу, плюнула б йому межи очі з його панством і з його добром, а усе б за тебе пішла Спасибі тобі, мій соколику, що так мене любиш, та й я ж не менш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би і сам хватальний, та давав би мені скілька разків намиста з дукатами, та справив би баєву юпку, та каламайкову спідницю з шовковою запаскою, то, от же то богу, плюнула б йому межи очі, а пішла б за тебе… От же й лихо! Мати іде, ще буде мене лаяти, зачім з тобою стою.

Алексий

Нехай іде; ще буду її ласкою прохати, чи не змилосердиться хоч трохи.

Явление шестое

Те же и Одарка.

Одарка

Чи се ж тобі, дівко, звичайно середу дня з парубком на вулиці стояти? Чи се тобі вечір хіба? Що люди скажуть? хіба вечір? Не вміла б де у куточку постояти, щоб ніхто і не бачив, а то і маяче усім у вічі, як та верства! Що люди скажуть?.. Та й тобі, Олексію, чого тут увиватися ханьки м’яти? Вже вона мов просватана; відрізана скибка! Шукай собі другу, а її вже не обдурюй.

Алексий

Ні, паньматко, ніколи я нікого не обдурював; не моя се натура. Її ж я полюбив, от від макотруса буде другий год; та, правду тобі скажу, так її полюбив, що не знаю, як і на світі прожити, як не віддасте її за мене коли не віддасте за мене, то не знаю, як і на світі проживу. Одаріє! Не знаю, як вас по батюшці, паньматко! Згляньтесь на бога, не занапастіть моєй душі; кажу вам, що вмру або у салдати піду, коли її рішусь. Пожалійте мене, сироти: батька у мене нема, мати живе при старості, одна, нікому її, бідної, буде доглянути. Я буду тут-здесь на заробітках, а Уляна і господарюватиметь, і стару матір доглядатиметь. Я ж собі ремесний: парень собі не запіющий; копійка в мене завсегда водиться, буду содержать її якомога! Я ж собі ремесний; парень не запіющий, ніхто мене ніколи не позивав з тим, що я ні з ким не заведуся, ні залаюся. Хазяїни платють добре, копійка в мене водиться, буду содержать її якомога! Чого душа їй пожада, усе для неї буде. Захочете і ви до нас перебратись? Найдемо куток, буде і хліба шматок. Чого душа забажає, усе буде. Буду на вас заробляти, буду вас послухати як рідную матір і батька также Буду на вас заробляти, буду вас почитати і послухати як матір ріднесеньку. Худого слова від мене не почуєте. Далебі що вам буде гарно жити Буде вам гарно в мене жити. Коли і було яке лихо, то усе позабуваєте, тільки віддайте за мене Уляну.

Одарка

Олексієчку, мій голубчику! Послухай же й мене, що й я тобі скажу. Я й сама тебе люблю, як ріднесенького мов ріднесенького сина. Парень ти против мене звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплію, що ти мені зробив сковав, то зараз тебе і згадаю. Та як же за тебе віддати? Ти, собі на лихо, крепак! Уся залопань мені очі просміє, що я, таки будучи і сама не простого роду, а попівського, та віддала одним одну дочку за крепака. У нас у всім роду Перелущенків не було зроду ні одного підданого. Скажуть: не вміла знайти сироти та у прийми узяти? Та й за Кандзюбенка як не віддати? Хоч дурний – міри нема, так багатий, не узяв його чорт і з батьком. Сама собі господиня, свекрухи нема; у хороші походить і у волі поживе. А піде за тебе? Ще то добре-добре, як не озьмуть у двір панських полумисків мити або – хай бог боронить! – собакам дерть запарювати. Коли ж і на селі житиме, то й погнали, як скотину, на панщину! Ні, Олексієчку, не віддам з волі та у неволю. А піде за тебе? Ще то добре-добре, як не озьмуть у двір панських полумисків мити, а як же, нехай бог боронить, та приставлять собакам дерть запарювати? Коли ж і на селі житиме, то й погнали, як ту скотину, на панщину. Тепер же вона по своїй волі, літечко – вона на мойці; що день, то й копа, а у празники за ягодами; зимою пряде, та й назбирала чимало; а піде за тебе, то усе добро позбува. Ні, Олексієчку, не віддам з волі та у неволю. Ні, Олексійку, не віддам з волі та у неволю.

Алексий

Та яка се неволя? То ви не буваєте по селам, та й не знаєте, як тепер добре за панами жити! І казенні дівчата, аж вибрикуючи, ідуть у села за панських; одна одну попережа, за тим що добре за панами жити.

Одарка

Та воно, Олексійку, може, й правда твоя, йдуть-таки і правда твоя; чула і я дечого про се багацько: ідуть і наші городяни за селян, та ще й за панських; та мені ось що: Кандзюбина худоба – а її до біса! Жалько, як достанеться кому другому, а не моїй дитині. Нехай вже, Олексію, так буде, як воно є. Ти з Уляною розійдись та приходь на весілля, буцімто нічого і не було.

Алексий

(тяжко вздохнув)

Ой, паньматко, паньматко! Ти мене такими річами мов гарячою шиною у серце шпигаєш! Щоб я на весілля прийшов? Щоб я зміг дивитися, як другий єю буде орудовати, а вона другого, а не мене стане поважати? Не хочу, не хочу! Не хочу, не хочу!.. Не можу із собою зовладати, бо любов, як сон: ні заїси, ні зап’єш, коли кого нападе. Коли ж нема у вас жалю, піду прямо до свого барина, упаду у ноги і проситиму, щоб віддали у салдати, та й піду на край світа, у Туреччину, де дядько був.

Уляна

(плача плачет)

Тогді, мамо, тільки ти мене і бачила!

Одарка

(подошед к Уляне, ласкает се)

Годі ж, Улясю, годі, моя доненько! Не розривай мого серця! Іди у хату та вбирайся; вечір близенько, скоро старости прийдуть.

Алексий

Тривай, паньматко! Поки ще Уляна не заручилась, поки ще мені не гріх назвати її своєю, нехай ми попрощаємось, як довг велить.

(Подошед к Уляне. говорит с горестью и сквозь слезы.)

Улясю! серденько, рибонько! Бачить бог, як тяжко мені на душі!.. Не можу тобі розказати, як надривається моє серце!.. Прощай… Улясю!

Плачет, и Уляна горько рыдает.

Прощай, моя зірочко!.. Нехай… тобі бог помога!.. Казав би я тобі – не забувай мене, так закон не велить; ти довжна любить і шановать, кого тобі бог дасть. А об мені… і не спом’яни!.. Знаю, як ти мене любила, та знатиму, яково буде твоєму серцю жити з нелюбом. Не горюй, Уляно, та не вбивайся!.. Нехай я один за нас за двох буду горе пити!.. Нехай я один буду страждати!.. Коли ж почуєш, що була війна, то й знай, що мене перша куля зведе з світу… Заплач нишком, та й… як собі хочеш.

(Тихо плачет и хочет ее оставить.)

Уляна

(обняв, удерживает его).

Олексієчку! мій лебедику, мій соколику! На кого ж ти мене покидаєш?.. Чи так же я тебе любила, щоб пережила розлучення з тобою?.. Ще ти не далеко зайдеш від Харкова, а мене приньме сира земля! Очі мої як вздрять вже тебе, то й закриються навіки! Недовго нам, Олексієчку, терпіти горе. Вмру дівкою. Хусточка моя не достанеться нікому, понесе її парубок побіля моєї домовини; весільнії подарочки та рушнички, що я придбала, почіпля мати людям, що зійдуться на мої похорони; нехай утирають слізоньки об мені, бідній. Свічечки восковії, що я обміняла для вінця, запалають у руках подруженьок моїх, провожаючи мене на Холодну гору! Не почую я весільних пісеньок, заспівають мені дяки «вишнюю пам’ять»! Дійде сяя вісточка до тебе, мій Олексієчку, поплач, Очі мої як не вздрять вже тебе, то й закриються навіки! Недовго нам, Олексієчку, терпіти горе: вмру дівкою… Та хустка, що я для тебе придбала, не достанеться нікому: понесе її парубок побіля моєї домовини; весільнії подарочки та рушнички почіпляє мати тим, що зійдуться на мої похорони; нехай утирають свої слізоньки об мені, бідної! Не почую я весільних пісеньок, ходячи з дружечками, заспівають мені дяки «вишнюю пам’ять». Дійде сяя вісточка до тебе, мій Олексієчку, поплач, Дойде сяя вісточка до тебе, мій Олексієчку! – не журись, поплач трошки, відпоминай ту, що тебе щиро до смерті любила, та і надійсь, що бог нас зведе на тім світі докупоньки. Прощай, Олексієчку, прощай!.. Була твоя і буду твоєю!

(Обняв его в последний раз, утирает слезы и подходит к матери, с твердостью.)

Ходім, мамо; робіть зо мною, що хочете; вже я тут чужа уже я не тутешня!..

(Скоро уходит.)

Одарка

(во все время горько плакавшая)

Світа не бачу за горючими слізоньками!.. Олексію! Не цурайся нас; приходь-таки до нас, як було приходив. Розважай її, щоб не журилася, щоб справді з журби не пропала. Піду її убирать. Хоч і жалко таке золото, як моя Уляна, віддавати за дурного Стецька, та ба! Багатий!.. Олексію! Не цурайся нас; приходь-таки до нас, як було і приходив. Розговорюй їй, щоб не журилась, щоб справді не пропала з журби. Я ж кажу: коли б мені не Кандзюбова худоба, то я б і не подумала за того стидкого та бридкого Стецька віддати таке золото, як моя Уляна; та ба! Я ж кажу: коли б мені не Кандзюбова худоба, то я б і не подумала за того стидкого та бридкого Стецька віддати таке золото, як моя Уляна; та ба!

(Уходит.)

Алексий

(в горести задумался)

Усе то гроші, усе то гроші! Та ти куди не подивись, усе вони на світі орудують! З грішми, що не задумай, так усе і уродиться! З грішми, хоч лежінь, кажуть трудящий і роботящий; з грішми дурня, невігласа і почитують, і шанують лучче, чим доброго, розумного і роботящого. З грішми можна і бездільничать і других обдирать, та ще замість щоб такого у Сибір, так такому ще і кланяються. Та чого тут далеко ходити? З грішми от і Стецько шанується, мов чоловік; а він, по правді сказавши… що він? (Задумывается.) – Стецько!

Явление седьмое

Алексий и Стецько.

Стецько

(Еще издали пыхтит и едва идет от усталости Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит.)

Ге! ге!.. ге!.. Бодай тебе заво… заводила лихоманка! Одно те, що насилу дійшов, а тут ще не потрапив. Бач як засапався! А тут ще ж і додому чвандяти не близько. ге! заводила лихоманка, як він мене за… ге!.. завів! Одно те, що насилу дійшов, а тут ще і не потрапив, замість Харкова та учистив аж у Григорівку. Було б тобі сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я не прийшов? Ще ж і додому швандяти не близько!

Алексий

(в сторону)

І ще з сим дурнем нічого і не зробиш! Заслав його було від сватання було його, так таки вернувся.

(Стецьку.)

Чого ж ти вернувся? Де ти дів свого тестя?

Стецько

А щоб він там одубів злиз! Знаєш: як пішли ми, та усе ідемо, йдемо, йдемо, усе йдемо, йдемо усе ідемо… а він поспіша, аж сопе, та усе поспіша; а далі став тюпати підбігцем, підбігцем; а там вже – даром що старий – став і підплиговати, неначе панський пристяжний; а я за ним тюпаю, тюпаю, усе тюпаю усе тюпаю… та не дожену. А далі прийшли до канави; я ще думаю, як тут на світі перебратися, а він, нічого не кажучи, плиг через канаву, мов та собака; та як потяг, брат, як потяг та манівцем на волну. Я От як бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувся та гроші узяв; він узяв, а я вернувся, та як потяг назад, то замість города, не потрапив, та учистив аж у Григорівку, а відтіля вернувсь та узяв гроші, бо за що він питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у Григорівку просунувся, а відтіля вже сюди; та так утомивсь, що неначе у хрещика гравсь. А ти чого так посупивсь, мов той кіт, що мишу упустив? Але і не слуха не слуха, що йому і кажеш…

Алексий

(все не слушая его)

Пора вже до дядька, до салдата. Що то мені скаже. Піду тепер до дядька-салдата. Не хочу ніякої поради. Нехай вчить муштри; іду охотою у салдати…

(Медленно Скоро уходит.)

Стецько

(один)

Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходім, голубчику, ще до батька ; може, він досі сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкапові чоботи з підковами, одягну нову свиту… та й мудра ж! Ходім!.. Та не близько ж іти! Аж ген-ген! І не видно відсіля!..

Примітки

Я там заговівши був… – тобто під час посту, який наступає після м’ясниць.

Нетеча – річка у Харкові.

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 28 – 43.