Действие третье

1 | 2 | 3

Крестьянская изба Внутренность крестьянской избы: на правой стороне стоит длинный стол, покрытый ковром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. По обеим сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сцены три маленькие скамейки. В углу, но на виду, печь.

Явление первое

Прокип лежит на скамейке за столом и спит.

Одарка

(выходит и продолжает говорить за кулисы)

Гляди ж, Улясю-душко, не барись. Пов’язавши скиндячки, пришпили квітку з правого боку, щоб знати було, що молода, та й виходь піч колупати. Вже скоро і люди прийдуть… Тільки що ми без батька будемо робити? Де то він шляється. Ще прийдеться позичати батька. О, побила мене лиха… (Увидя Прокопа.) Дивись! Се він спить. Уставай! Скоро люди прийдуть! Устань! (Толкает его, он встает, громко зевает, потягивается и дремлет.) Та прочуняйся, навіжений! Та кажи лишень, де оце шлявся? Вже, вірно, на волній? Та що ми без батька будемо робити? Хоч поганенький, та був; а теперечки із-за свого та треба позичати. Де-то він шляється?.. О, лиха моя година!

Прокип

(все сидя, зевает)

Щось невтямки, де я був.

Одарка

Та вже нігде більш, як на вольній.

Прокип

А побіг би я та спитав. Чи я був там?

Одарка

Ось я тобі дам бігати! Уставай та давай порядок; скоро старости прийдуть. Та годі тобі: уставай, давай порадок; адже ти батько.

Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не веліла?

Прокип

Як чого? Пояса викупати. Хіба без пояса на сватанні бути?

Одарка

А що ж? Викупив, викупив?, викупив?

Прокип

(вяло)

Та й викупив же Та еж!

Одарка

Де ж ти грошей гроші узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на сватання треба.

Прокип

Де узяв? Зять дав.

Одарка

Зять? Бач, який добрий! Ще й нічого, а вже і гроші дає. Зосталося ж в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидше (ласкаясь к нему) та приберись любенько: умийся, щоб хміль пройшов, та підпережись гарненько. Та ке лишень гроші сюди, я сховаю, а опісля після тобі і віддам. Або ке пояс сюди, я тебе підпережу, як змолоду підперізовала. Ти був тогді такий бравий! Чи впам’ятку тобі, як колись раз, ще ти парубкував, та як парубком був…

Прокип

(слушая ее, разнежился)

Та знаю, знаю. Ге! як на току? – знаю, знаю. Згадав!

(С восхищением В большом духе.)

Що то гарно було змолоду тогді гарно було!

Одарка

Прокип

А де ж я тобі озьму його? А що ж? скажу: голубочко! нема пояса в мене.

Одарка

Одарка

(в большом сердце)

Так оце у тебе і грошей нема? А бодай тебе з п’яницею лиха година та нещаслива! О гаспидський чоловік! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так притасовала, що б тебе і чорт не пізнав! Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опісля серце відійде.

(Бросаясь к нему с кулаками.)

Я тобі, стара собако!.. Я тобі сіді патли пообриваю!..

Стук в дверь.

Ох мені лихо… Сідай, сідай швидше зо мною… Цур тобі! нехай опісля…

(Садится с мужем и отдыхает.)

Явление второе

Те же и Алексий входит с покойным духом.

Одарка

Е! се Олексій.

Алексий

Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре!

Прокип

(очень важно)

Спасибі.

Одарка

Просимо до господи. Сідай, Олексію, щоб, як кажуть, старости сідали. Ти таки прийшов до нас?

Алексий

Прийшов, паніматко тітко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собі по вулиці та ось що змороковав. Не віддаєте Уляни? так і бить, бог з вами! Не Дядько каже: не тільки світа, що у вікні, не во гнів вам сеє слово. Є дівчат по усьому світу; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Уляні – найду собі другу. А мені подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь і собі.

Одарка

Добре се ти, Олексію, задумав вигадав, що покинув за Уляною журитися вбиватись, а теперечки і вона, побачивши твоє роздум’я, і сама схаменеться і полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дівчата – прийдуть на сватання, і музику достанемо, от і ти з ними потанцюєш і Уляну розвадиш.

Алексий

А де вона? Я б з нею поговорив і навів би її на розум.

Одарка

Оттам у кімнаті убирається. Уляно! Уляно! А ходи вже сюди.

Стучат три раза крепко в дверь.

Ох, мені лихо! Оце вже старости!

(Суетится.)

Ти, Олексію, сядь тут окроме біля дверей; а ти, старий, зо мною а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге!

(Прокип вздыхает и садится подле нее на передней лавке подле стола Садится с Прокопом на передних лавках подле стола.)

Уляно, Уляно! Іди піч колупай; старости вже прийшли.

Опять тот же стук.

Та іди-бо; що ти не йдеш?

(Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи.)

Оттут стій, та соромся, та почервоній-бо; бач, яка блідна, та ні на кого не дивись, усе колупай.

Уляна

(с горькими слезами)

Ох боже мій! – і Олексій тут!

Алексий

(подойдя к ней, говорит тихо)

Та не вбивайся так, Уляно! Вже коли… Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою підожди, поки дядько-салдат навчить.

Стук за дверима перерывает его. Опять так же стучат за дверью.

Одарка

(усевшись с мужем)

Ну, тепер зовсім. Починай, старий!

Прокип

(громко и важно)

Коли добрі люди, та з добрим словом, та на добре діло, то просимо до господи; а коли так собі, то вибачайте.

Явление третье

Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.

Скорик

(тихо Тымишу)

Сматрі ж, ти так рекрут, нічаво не знаєш, так с речами не висувайся, а слушай камандних слов, іді в ногу; стало бить усьо подтакуй, та штоб не сбиться з панталику, сматрі на флігельманта, на меня. Ти ж, таваришу, как у паходах не бувал, света не видал и нєчаво не знаєш, так у речах не суйся за умілими, а ожидай команди да только подтакуй. Вот і увесь пароль.

(Стецьку тихо.)

Ти снімі шапку! Ека! не знаєт форми. Та сніми ж шапку, новобранец! У первой раз во фрунтє.

(Оправившись, подходят.)

Прокип

(очень важно)

А що ви за люди, і відкіля бог приніс?

Скорик

(так же важно)

Прежде усякаво репорта позволте вам честь отдать і наш пароль сказать. Просимо принять от нас святой хлєб, а наше дело кончить у адин темп усєво позвольте во фрунт стать і без темпов вам честь отдать, а просто покланитца і добрим словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет ат вас приказ. Кагда будет теє, так ми і онеє; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося і проч пайдьом. А што ми не дезертьори, і не марадьори, і без худої науки, так вот вам хлєб святой у руки.

(Подает хлеб.)

Пожалуйте.

Тымиш

(кланяясь)

Так-таки, так.

Прокип

(приняв хлеб, целует и кладет подле своего)

Хліб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша річ не до діла, то не треба і вас, і вашого хліба. Сідайте, люди добрі; може, здалека ідете?

Старосты садятся и усаживают Стецька подле себя.

А з якої ви землі, люди добрі? А відкіля ви, панове, з якої землі?

Скорик

Ми з землі дальної. Із Франції, коли бували Кали слихали, аж з Франції.

Стецько

От вже москаля і видно Вже й видно москаль, зараз і збрехав. Ми притьмом з-за Харкова.

Тымиш его удерживает.

Прокип

Бувать не бували, а слихать слихали. Що ж то за земля? Чи далеко вона відсіля?

Скорик

Не близько. Іщо аж за Москвою будет верстов сто.

Прокип

Крий боже, як далеко! Мабуть, на кінці світа! Туди ворон нашої кості не занесе! Хороша ж сторона?

Скорик

Старана важная! Туда і за всєво свету господство з’єзжаєтца пажить, пагулять…

Прокип

Чи там же кабаки, чи вольна?

Скорик

Там об кабаках і не слишно; усе п’ють без заказу.

Прокип

А горілка дешева?

Скорик

Ніпочому. Там горілчані каладізя.

Прокип

От сторона, так-так! Тим-то і господство туди і унажа, що горілка ніпочому. Що-то якби нам туди на слободу перейти та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Кажіте ж тепер, що ви за люди і куди ідете? Ще лучче Косолапівки. Тим-то і господство туди унажа. Е! якби нам, жінко, туди на слободу перейти та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?

Скорик

(сказочным тоном говорит скоро)

Ми люди воєнні і брехать не научєнні. А вот такая гисторія, просимо паслухать. Как у прошлому годі були ми у паході. Три царства полонили, четвертое разорили, а у п’ятом здєлали привал, штоб усякой отдихал. Смотрим: там ігдє узявся вот євтот князь (указывает на Стецька) і желает он женіться, з колмицкою царевною зодружиться. Нєт, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторія, просимо наслухать. Раз у прошлом у годі були ми у паході, у диком народі. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у євтом городі как раз сидел вот євтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско єво штурмуєт, а он знай сабє бунтуєт, паднімаєт угору плечі і гаворит такії речі: з городом вам атдамся за всем, толькі патєштє мєня тєм, оддайте мінє али птицю, али чорную куницю, али красную дівицу, какую у вас ізберу і до сєбя приведу. Генерал нас призвал, такиї речі і сказал: ти, Осип Скорик, па всєму свєту пабувал, усю Туреччину ізхадил і в Рассєю захадил, ти з ним пайди і в Німецію зайди; іщіте таково дива, шукайте, і как найдьош, єму аддавайтє. Вот ми как пашли, тридцять гасударств прашли, а такова дива не нашли. Я, було, у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо ішли, ішли і учора у єтот город, – как завьотца, не знаєм, – пришли; тут разом пала нам пароша…

Стецько

(все слушал со вниманием)

Бов-бов-бов! А чого-то дзвонять? То по москалевій брехні. То по москалевій брехні дзвонють. Яка літом пороша?

Скорик

Стецько

Так ось Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий і москаль!

Прокип

(с тою ж все с важностью)

Та що се ви па нас неначе з напастю якою? І що є ваш князь, ми його не знаємо. Що се за напасть така? Відкіля се ви, панове хранцузи, таку біду на нас накликаєте? І якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке є, кажіть? Щоб нам нашого не втопить.

Скорик

Так ми вам разкажемо. Наш маладєц не усєм образец. Когда он спит, то ні с ким не шумит; смирьон, і не спорит, і ні з ким не гаворит; сальних свічей і воску у рот зроду не берьот. Парень плахой: кагда сам у хаті зостається, то ні з ким не б’ється. А чесний, так мери нет: у себе дєнєг не воруєт і ні капельки не заплутуєт. Хазяйствуєт не ліниво, так што усєм на диво: у будні гуляет, а в празник отдихаєт. Худоби ж у нєво не на один грош, в дирявий мішок усєво не вберьош; два ступня поля, гулять своя воля; леса оком не оглянеш і вєнок доброй з нєво зв’яжеш. Живьот он у своєму домі па чужим токам у саломі. Тєпєр сами розсуждайте і, што до чаво гаворим, разбирайте; а нашому слову канєц, а ви сделайте дєлу вінєц; оддайте нам куницю, за нашого князя красную дівицю. Е! хоч наш князь і дикой, одначе он штукар великой! Как на свет родился, то ішо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нєво і слова не слихать; і таки з худоби кой-што маєт, і кагда абедаєт, зубов не позичаєт, а собственними своїми кусаєт; ат вади ні разу п’ян не бивал і нікагда у себя грошей не крал; у канпаниї знаєт честь, свічей і сала не єст; ум і разум за ним ведьотца, он на стену не дерьотца. Тепер ви делом розмишляйте, а нам адвєт давайте.

Прокип

Так що се ви на нас так мокрим рядном нападаєте? Як віддайте, так віддайте? Але не дадуть і схаменуться! Так ось що ми зробимо: хліб святий принимаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцімто ми передержуємо куниці, або красні дівиці, то ми вас пов’яжемо. Чи так, жінко? Дочко, стану і я до прикладу казать: годі піч колупати, давай чим оцих людей пов’язати. Ось що ми зробимо: хліб святий приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцімто ми передержуємо куниці, або красні дівиці, так ми вас пов’яжемо. Чи так, жінко?

Стецько

(испугавшись)

Ану-ну; до чого дійдеться, то я і навтікача.

Одарка

(подойдя к Уляне, весело)

Чи чуєш, що батько каже? Іди ж, іди та давай чим в’язати. Або, може, нічого не придбала та з сорому піч колупаєш? А що, не вміла матері слухать Іди ж, іди. Чуєш, що батько велить? Може, нічого не придбала, та вже і соромиться. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, не заробила рушників, в’яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є?

(Тащит ее против воли.)

Та іди-бо; ще і опинається.

Скорик

(удерживает Одарку, командуя подойдя, удерживает Одарку)

Стой! Кагда не знаете порядку, так питайте Пастой! Дєлаїш темпи, без флігельманта. Кагда не знаєте порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно сполнить закон. Ми усьо знаєм: видали, как єто дєлаєтца і у Франції, і у Туреччинє, і у Рассєї бували усюда. Вота што надать. Садися, стара. Вота што: садись, мать. А ти, дєвка, пакланися батюшці і матушці на-троєча, дякуй за хлєб, і соль, і за науку і праси благаславенія на добройо дело. Вот как усюда дєлаєтца, а там і раби, што довг велить.

(Садится.)

Тымиш

(все повторяет кстати и не кстати)

Так-таки, так.

Скорик

(Уляне)

Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову.

Уляна, заливаясь слезами, кланяется в ноги три раза, а Скорик приговаривает.

Раз, у другой, у третьой. Полно.

Прокип

(когда она ему кланяется)

Та буде ж, буде; та годі ж, годі. В’яжи швидше, пора по чарці Давай швидше по чарці.

Скорик

Ну, тепер матушці: раз, у другой, у третьой. Полно.

Уляна

(поклонясь в третий раз, остается пред матерью на коленях и горько плачет, держа ее за руку)

Ненечка моя ріднесенька! Лебідочко… перепілочко! У останній раз прошу тебе, як бога милосердного! Не : не топи свого дитяти!.. Я ж тебе завсегда слухала, усегда поважала, не плакала ти через мене ні разиночку. Змилуйся ж надо мною! Я ж тобі ні безчестя, ні худої слави не принесла та й не принесу. Дай мені на світі пожити!.. Нехай і я буду знати, що то за радості на світі!

Алексий стоит в стороне и, тронутый, утирает слезы.

Одарка

(сквозь слезы)

Годі ж, Улясю, годі, доненьку! Устань же, кажу тобі. Сього вже не буде. Давай там, що є.

(Видя, что Уляна не встает, начинает сердиться.)

Та кажу ж тобі, що давай. От тільки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за патли потягну.

Тымиш

Так-таки, так.

Уляна

(в отчаянии)

Боже мій милосердний!

(Идет и обращаясь к Алексию.)

Тепер, Олексію, прощай на віки вічні!

(Уходит, заливаясь слезами.)

Одарка

Дурна, дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стіну лізла; а далі – й нічогісінько.

Стецько

Та так і батько казав, що – каже – вона спершу не захоче, а далі – каже – Еге! Воно так: спершу не хоче, а далі і сама захоче.

Уляна выносит на деревянной тарелке два шитых рушника, крест-накрест положенные, и подносит прежде к Скорику и кланяется. Когда он возьмет, она другой подносит Тымишу н, отошед к стороне, плачет.

Скорик

(взяв рушник, встает и кланяется, держа его в руках)

Спасіба батюшці і матушці, што свайо дитя рано будили і доброму дєлу учили. Спасіба і маладой, што рано уставала, тонко пряла і хорошії рушники придбали харошенькі рушнички придбала!

Тымиш

Так-таки, так.

Скорик

(Тымишу)

Ану, таваришу, зав’яжи мне, а я табє.

Друг другу завязывают рушники через плечо.

Вот так: штоб не зводили на людей напраслини. Завсєм. Марш к своєму месту Уперьод наука. Завсєм – скачи, козак.

Садятся на своих местах.

А што ж? Делайте дело з канцом. Ми приведьонниє, ми не стак віноваті, в’яжіте і приводця зв’яжіте і колонновожатаво.

Одарка

Улясю! давай же і молодому хустку Давай же, Улясю, хустку молодому.

Прокип

Ну-бо, ну-бо, мерщій; пора частовати.

Уляна

(ломая руки)

Вже ж, матінко, що хоч роби зо мною: лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки!..

Одарка

(вскочив к ней)

Та що се ти, Уляно? Чи на тебе біс напав, чи що? Кінчай діло, кажу тобі!

Уляна.

З місця не піду, хоч вбий!

Стецько

За якого ж дурня вона і рушники давала? Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!

Тымиш

Так-таки, так.

Одарка

(рассердясь)

Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб’ю!.. Та я не подивлюсь, що ти молода…

Скорик

(подойдя, разводит их)

Се не просто… Пастой, мать, єта не просто.

Се вона з очей. Та ми бували по світу: бували і у Франції, і у Туреччині, і у Рассєї; видали види і знаем, што к чему. Наслано; я вам гаварю, што наслано. Та ми не пабаімся насилки, умєєм і атаслать-та Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не побаїмся насилки, умєєм і атаслать. Ми бували по свєту: бували і у Франції, і у Туреччині, і у Рассєї; видали види і знаєм, што к чему. У меня не долго: скажу французскойо слово, так праженьом хоч какую насилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смєй ніхто падхадить к нам.

Отводит Уляну в сторону и говорит с нею. Она делается веселее. Между тем…

Одарка

Наслано! Ох, мені лихо! А хто б то і наслав? Чи не вража Маслячиха врагова Сосюрчиха? Так і є. Колись на базарі полаялись з нею, так і похвалилась: я тобі, каже, віддячу. А учора я і бачила, що усе округ двора сновала, чи збирала що, чи підкладала, а я й байдуже! От же таки і віддячила!

Стецько

(громко зевает и потягивается).

Вже б пора і спати, так князеві хустки чортма! Цур йому, сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!

Уляна

(выслушав все от Скорика, в большой радости убегает)

Зараз, дядьку, зараз.

Скорик

(подходит к месту и садится).

Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла і зараз винесьот усьо принесьот. Єта хто-то і наслал, та не умеючи. Уж з єтаким не справітца-та! І пагразней попадались і у Франції, і у Туреччині, і у Рассєї, і где ми па паходам хадили, та і тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитца-та.

Одарка

А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що подіяти мому Прокопові? П’є непросипуще! Я б вам спасибі сказала.

Скорик

(подходит и долго смотрит ему в глаза)

Дано, зразу вижу, што дано; та єта хто-то з умом і дав. Много мине будет мароки. Вота, каби єго у службу, до нашого та до нашаво хветхвебеля, так тот би атучил.

(Хохочет.)

Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть на сивуху не стал. То-то служба, святое дело святая!

Адначе не бойся, старой, не бойся; я пашутіл.

(Садится.)

Справимся і без палочок. Недаром хадили па Франції, па Туреччині, да і у Рассєї бували у Рассею завертали-ста: што-небудь да знаєм. А вот што сделаєм: даждьом маладика, нада ж будєт так нада-тє будєт єво, как яструба, тридевять зарей виводить та кає-што па-французски гаварить, што знаєм, а там падкурим та напоїм.

(Тымишу.)

Якши Йок, мусье?

Тымиш

Так-таки, так.

Скорик

Так, так. Будєт дякавать. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.

Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стецьку и кланяется.

Стецько

(в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв еще, обратись к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом).

Спасибі матері… довго спала… та вчила батька прясти… що вчила батька спати… та будила… прясти…

Пока он говорил, Алексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает, не смотря, большую тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна бросается к спешащему к ней Алексию.

(Вместе.)

Алексий

Тепер ти моя на віки вішні!

Уляна

Не покину тебе до смерті!

Одарка

(не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся Алексия и Уляну, вскакивает с сердцем)

Що се, що се таке? Що се?

Стецько

(заслонив Алексия и Уляну, подносит ей близко к лицу тыкву)

Гарбуз! Хіба повилазило? Ось гризни зубом… бач? Ось бач; хоч покуштуй!

Одарка

(вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками)

Що се таке? Та се нас обморочено!

Алексий

(бросаясь к ней)

Ні, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: мені досталася хустка, а урагу мому – гарбуз.

Стецько

Так поміняймось ке.

Уляна

(также бросаясь к матери)

Матусенько моя ріднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на світі. Благослови ж мене і мого Олексія!

Стецько

Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.

Одарка

(в большом гневе)

Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде…

Тымиш

Так-таки, так.

Прокип

Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарці.

Одарка

(скоро и кричит)

І ти, п’яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє діло не мішайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, халахуре проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тією чаплією, що мені на лихо сковав. А тобі увесь гарбуз, що ти винесла, розтовчу об голову, коси тобі обірву і з Стецьком таки звінчаю, звінчаю! І у головах сього не клади, щоб я віддала тебе за сього шибеника. Вон з моєї хати! Та подай хустку сюди, сюди подай, подай; з горла видеру. Усю на тобі потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобі увесь гарбуз розтовчу об голову, усі патли тобі пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком і обвінчаю, обвінчаю, таки обвінчаю! А ти, пройдисвіте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай…

(Задыхается от гнева и хочет отнять платок у Алексия.)

Скорик

Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики.

(Становится между Одаркою и Алексием.)

Паслушай, паньматка, меня, бувалаво…

Одарка

Не хочу, не хочу нічого слухати…

Скорик

Та паслушай…

Одарка

Нехай віддасть хустку Кандзюбенку, а сам віється з хати і щоб мого двора не знав!

Скорик

(притопнув ногой)

Так цить же, кажу-гаварю табє. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.

Одарка

(испугавшись, зажимает рот)

Ох, мені ж лихо! не буду ж, не буду!

Стецько

(в большой радости)

Ану-ну, служба: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловік звірякою перекидається. Та коли б ще заржала; то-то б сміху було.

Скорик

(Стецьку)

Малчи і слухай каманди слушай камандних слов. Не бісись, Одарко, і поблагослови своїх дєтушок.

Одарка

Як собі хочете; біситись не буду і благословляти не хочу. Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру…

Скорик

Не шумєть! Паслушай толком. Вот сколько я земель ні прахадил, бил у Франції, у Німеції, і у Рассєю захадил у Рассєї і у Туреччині, та вот і до вас прийшол…

Стецько

От москаль! Що ступить, то й бреше. Ми прямо з дому, а у Рассєю не заходили. Бреше! А за Харковом що був, так і не кажеш?

Скорик

(грозит ему)

Смирно! Ну, так во всех землях такой закон; каму дана хустка, тот і жених, каму наднесуть гарбуз, вот как би нашому Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо спаконвєку так, і закону переменіть не можно. А хто ад єтаво закону адступитца, таму грех смертельной і падьож на скатину будєт. Бота што! на скатину падьож будет.

Одарка

Та у нас ні волика, ні коровки. Усе мій старий попропивав, нічому і здихати.

Скорик

А миру хрестьянскаво не жалеєш? А што тогда скажеш, как у всьом свєті павиздихаєт скатина? Так што табє тагда будет? Зараз тєбя на абвахту та пад ваєнной суд.

Прокип

Коли б то і під суд підсунули, щоб ні рукою, ні ногою не здужала поворушитись. А під суд як підложуть, так там і поворушитись не можна.

Скорик

Єто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексія? Парень важной, разумной, работящой, та іщо ж і плємьонник мой ремесной, да іщо ж і пламенник мой.

Одарка

Так крепак…

Скорик

Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти усьо здор пореш і не слушаєш камандних слов. Каби ти пабивала у ваєнной службе та пахадила па паходам, та видала види, как ми хадили і видали, так би ти тагда нічичирк! Так слушай меня, бивалово Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти воєннаво артикула не знаєш і усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавєк: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандєри, а усєм галава батюшка гасударь. Ат ево миласти приказано усєм нікаво не абіждать. У Алексеева барина людям житьио славнайо, і у них усєво довольно.

Прокип

А в них у селі чи кабаки, чи вольна?

Скорик

Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.

Прокип

От сторона! Так чого тут і думати? Не дрочись, Одарко!

Одарка

Але тривай лишень!.. Так бач, пане-старосто, у Кандзюбенка худоба… Серце болить, як згадаю!..

Скорик

Ага! Так єта уж не просто. Харашо; ми умєєм, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослончик.

(Исполняют.)

Так. Тепер, стара, азьми миску, єтима четирмя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.

Одарка

Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?

Скорик

Нічаво, не путайся; єто не ворожка, а снять з тебя нада-тє насилку. Ми недаром по усєм местам хадили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.

Одарка

(низко кланяясь)

Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?

Скорик

Миску, та вот єфтими пальцами.

Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу.

Ке На, таваришу; падерж пачотной знак. У єфтаком дєлі не следуєт учинять поползновения. Держи ж єво вот так, да прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваєнному: пад курок. Да здєлай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу.

(Вынимает из кармана бумажку и достает вещи.)

Вот из французскава каравая весільная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усє атайдіть падалі на аванпости, у куток, і ніхто ні пари з уст. А ти з рушником стань тут.

(Ставит Тымиша подле себя.)

Тепер, Одаріє, лий у миску воду трожди та приговорюй: бух, бух, бух! французскоє слово голосно: плюх, плюх, плюх!

Одарка сделала, приговаривая.

Тепер на, з турецкой церкви свєчичка; засвіти єйо і неси сюди, та не погаси, а то только тебє і на свєті жить.

Засучивает рукава: Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок.

Дай сюда.

(Прилепливает его к миске.)

Теперича усє зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ти, Одаріє, сматри сміливо, а ти, Тиміш, держи рушник кріпше. Ну… начинається нашеє дело… Гу!.. а самаво так лихорадка і бйот. Єто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуєш. Одаріє, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!.. скажи… как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябієт?

Одарка

(дрожа)

Та… із-за… плечей… і у очах…

Скорик

От насилка разві! Па усєму видно, што турецкая; єдакой у Франції не виділ. Одначе нада справляться-та. Муру, буру, туру, буру, мусьє, мадам, бонжур, кардаш. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та.

Очаков, Бендер, ларжин, дюпен, шайтан. (Вскрикивает.) Пок, йок, йок. Скарейча разжмуртєся усє. (Топит свечку в воду.) Буру, муру, туру, пшик, пшик! Банжур, мадам Одаріє, поздоровляю. Знято! Ат каво прийшло, на таво й пайшло, не рябєй! Банжур, мадам Одаріє, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріє! не рябей! Вота, сматрітє усє у воду смєлаво: хоч би тебє адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нет; усьо пашло геть. Сматріт, сматріт!

Прокип

(подходит и с боязнью заглядывает в миску)

Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.

Стецько

(внимательно глядя в миску)

Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.

Тымиш

(также смотрит)

Так-таки, так.

Одарка

(приходя в себя)

Так де ж там і зостатися, коли так і повиплиговали! Я ж сама бачила. Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!

Скорик

От так же, Одаріє, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам’яті, как ти єтую воду, бережненько узямши, та сціди у пляшечку та пий натощака по напьорстку. Как воду вип’єш, так і жалковать за Стецьковою худобою перестанеш. А наші молоді, как будут любитись та, не лінуючись, работать, так і зберут іщо побольш, чим у Кандзюби. Та вот і я: сабрал на царской службе, как хадил у Туреччину, у Францію і у Рассею, как ти єфтую воду вип’єш, п’ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончиш, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да вот і я: хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассєї да і сабрал п’ятьдесят цєлкових; так па смерті маєй усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт…

Стецько

Якби мені гроші віддав, я б тебе, урагового москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.

Одарка

(наконец, отдохнув)

О, спасибі ж тобі, пане старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди.

(Обнимает Алексия и Уляну.)

Нехай же вас бог благословить! Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!

Скорик

(вскрикивает)

Ура! наша взяла!

Стецько

(задумавшийся, испугался от его крика)

Тю! на твою голову! Ще й весілля не було, а він вже і гука. От-така-то московська віра!

Скорик

Тепер, таваришу, падавай знак сюда.

(Навязывает рушник.)

Спасіба ж вам, панове-сватове, за ваше паслушаніє і любов. Тепер надатє сполнить закон і канчать дело. Сідайте ж ви тут.

(Усаживает стариков на их места.)

А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.

Стецько

(садясь подле старост)

А князь осьдечки сяде.

Скорик

(сводит его)

І нет, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон найди. Нуте ж, скажем законнойо слово; панове-сватове!

Прокип и Одарка

(вместе)

А ми раді слухати.

Скорик

Што ви жалали, то ми зделали. А за сії речі дайте нам горілки гречи.

Одарка

Просимо на хліб, на сіль і на сватання!

Скорик

Прокип

Та мерщій давайте страву; пора по чарці.

Стецько

Бач, як попаровались! Я вже бачу, до чого воно дійдеться.

Одарка

Та сідай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро і дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.

Стецько

Скорик

(между тем нарезал хлеба)

Вот тепер па трудах можно і порцію подавать.

Прокип

Насилу за увесь вечір розумне слово сказали.

(Наливает водку и подносит к Скорику.)

Пожалуйте, пане-старосто!

Скорик

(отталкивает рюмку рукой тихо отводит его руку).

Пожалуйте, пане-свате, ви уперьод. Может, намішали такого вперьод викушайте. Может, намішали французскої бурди, што і на стену полєземо? Та й скажу вам францюзкую пословицю падерьомся. Да і у Туреччині завсігда приговорюють: у каво у руках, у таво і в устах.

Прокип

Будьте ж здорові!

(Выпивает поспешно.)

А!.. кабацька!.. Бодай тебе!.. розведена! Що б то на вольній узяти! І дешевша і добріша.

(Потчивает Скорика.)

Скорик

(взяв рюмку, говорит скоро)

Єщо п’ю за здравьє, вам скажу какоє: здраствуй, чарочка чарочка моя кругленька, налита з краями ровненька; тим, тим ти мнє мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебе свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тєбя не струшу, лейся в горло, возвесели мою салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чаркє вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселітеся своєю дитяткой; радость вашу величайте і нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею! Любітесь, пийте, гуляйте і чоловєчество розпложайте. А наконец, вот мой пароль: здаров’я всей канпаниї чесной!

(Выпивает и брыжжет вверх.)

Штоб так наші маладиї вибрикивали!

Одарка

Кушайте ж страву, просимо. От же і дружечки ідуть.

Прокип потчует водкою пришедших девок; они не пьют, он все выпивает.

Хор девок

Та ти, душечко, наша Улянко!

Облишайте чвари Обмітайте двори,

Застилайте столи,

Кладіте ложечки,

Срібні блюдечки,

Золотії мисочки,

От ідуть дружечки!

1-я девка

(кланяясь, и все за нею)

Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре.

Алексий и Уляна, привстав, кланяются.

Одарка

Спасибі, дружечки! Просимо на хліб, на сіль і на сватання. Сідайте сюди, дівчата.

(Усаживает их подле Уляны.)

От же вам і ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте…

2-я девка

Та нам же при людях їсти не подоба!

3-я девка

Лучче ми вам заспіваємо та повеселимо ваших молодих ваших молодих возвеличаємо.

Скорик

(оставив есть)

Ех, девушки! патеште нас, патєште пісеньками.

Одарка

(во все время сей песни плакала)

Ох, дружечки, сизі голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пісеньками. Заспівайте веселішої. Як здумаю та згадаю, як мені без Уляни зоставатись, так за слізоньками світа не бачу! Зостануся з п’яницею, і вже добра не ждати.

Скорик

Та што ж? Што-то не то. Скажу вам францюзкую пасловицю: салав’я баснями не кормлять. Што, дєвушки-красавушки! Што как би потанцевать? Ей! как бил у Туреччині на вечерницях та видал, как девушки танцують, та больш і не видал. А уж где-то не папахадил і чаво-та не павидал-ста! Нєчево плакать; вот тут-то і пайдьот тебе дабро.

Примітки

Флігельмант (флігельман) – фланговий солдат, обов’язком якого було виходити уперед перед строєм, щоб показувати прийоми рушницею.

брусувати – їсти що-небудь не рідке.

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 44 – 62.