Твори 1840-х років

Зубков С. Д.

Останні роки життя Квітки ознаменувалися публікацією значної кількості творів, частина яких була написана раніше. Художні якості цих творів були різними й визначалися насамперед прогресивністю їх провідної ідеї. Звідси – дивовижна амплітуда стильових особливостей Квітки. Сентиментально зворушлива, позбавлена соціальних конфліктів «Панна сотниковна», багато в чому анекдотичні «Знакомые незнакомцы», «Ботфорт» і «Очки», типово святкове оповідання «Фенюшка», художньо безпорадні «Добрый пан», «Герой очаковских времен» та інші не відзначаються новими ідеями і тільки уточнюють окремі частковості, що вже зустрічалися в інших творах.

Показовими для пошуків Квітки є повісті «Ложные понятия» (1840) і «Достоверное предание» (1841). Спостерігши нове явище – невдоволеність молоді існуючим способом життя, письменник прагнув запобігти трагічні наслідки, до яких вона інколи призводила. Одночасно він намагався навернути й старше покоління до «здорових» патріархальних звичаїв, які, на думку письменника, могли забезпечити взаєморозуміння батьків і дітей, багатих і бідних, при умові, що кожний стан знатиме, так би мовити, своє місце в суспільній ієрархії й не посягатиме на щось інше, не властиве йому. Обидві повісті засвідчили розгубленість письменника в умовах зросту сумнівів у непорушності й правомірності існуючого ладу. Тенденційно виклавши судження молоді, Квітка не зміг нічого їм протиставити. Він був змушений навіть вдатися до деякої ідеалізації покоління «батьків», яке раніше (та й потім) не дуже жалував. Усвідомивши невдачу спроб проголосити щось нове, значиме, Квітка почав уникати гострих сучасних тем і знову звернувся до зображення типів різноманітного панства. Більшість нових творів відчутно засвідчує зрослу художню зрілість письменника.

Здійснюючи прозову переробку забороненої цензурою «Ясновидящей», Квітка відмовився від прізвищ-характеристик, дещо змінив образ Євгенії, висунув на перший план Маргариту (повість навіть названо «Маргарита Прокофьевна»), прагнучи подати узагальнений образ повсюдного лицемірства. Спостерігається прагнення письменника перейти від опису часткових випадків до узагальнення, щоб кожному з них надати характер розповсюдженого, типового явища. Поширюються межі художніх спостережень і, крім повітового панства, все частіше діють вищі губернські кола. При цьому письменник менше всього збирається виставляти на осуд окремі пороки поміщиків, наївно сподіваючись спонукати їх до самовдосконалення, тепер мова йде про викриття все більшої кількості різновидів стану, його паразитизму, глупоти й зрештою приреченості.

Майже з катонівською непримиренністю в окремих творах, частина яких лишилася неопублікованою, Квітка малює розклад і занепад суспільства. Щодо цього прикметне оповідання з симптоматичним заголовком: «Губернские сцены. І. Званый вечер». Написане на початку 1840-х років, воно мало розпочати задуманий Квіткою цикл губернських сцен, в яких були б широко використані здобутки попередніх творів, переосмислені й підпорядковані наскрізній ідеї. В «Званом вечере» вже немає ні станової, ні корпоративної єдності, що спостерігалася в комедіях, панують безсердечні взаємини, властиві паразитичному суспільству, немає жодного, хай навіть штучного позитивного образу. Окремими ситуаціями оповідання нагадує «Коляску» Гоголя. У своїй повісті Гоголь головну увагу зосередив на сатиричному зображенні переважно військового середовища, досягти при цьому виняткової майстерності схоплювати, за висловом Белінського, «різкі риси суспільства». Ряд сцен і деталей «Коляски» згодом було використано в «Мертвих душах». Квітка, навпаки, виходив із попередніх творів для узагальнення набутих спостережень. Обидва твори об’єднує прагнення висвітлити пошлість життя панівного класу. Показово, що й Квітка, хоч і між іншим, знову непривабливо зображає офіцерство.

На цей час припадає і «Ярмарка» (1840). За традицією іменована повістю, вона насправді ближче стоїть до розгорнутого фізіологічного опису різних сцен провінціального життя, об’єднаних участю в них наскрізного героя. Квітка щедро залучає в повість окремі моменти й епізоди з попередніх творів, і вони не тільки не порушують загальної картини, а навпаки, мовби стверджують непорушність, поширеність і типовість зображеного для даного суспільства, незважаючи на певну дистанцію в часі і просторі між ними. І в «Ярмарке» Квітка схопив і відобразив нові явища, зокрема наступ капіталістичних відносин.

Спроби фізіологічних описів продовжено в оповіданні «Друзья», нарисах «Знахарь» і «Бессрочный». Звернення Квітки до «фізіологій» було симптоматичним. Насамперед фізіологічний нарис найкраще відповідав його творчій манері, естетичним настановам «писать с натуры», нічого «не выдумывая». Вишукуючи в житті поширені й показові явища та типи, «списывая» їх, він прагнув по певних узагальнень, зберігаючи, інколи із надмірною педантичністю, різновиди й акцентуючи відмінності. Вже в «Столбикове» він, зображаючи галерею поміщиків, фактично наводив фізіологічні шкіци різних представників стану, які ще не стали справжніми літературними типами, але свідчили про безперечні здобутки на шляху художнього освоєння дійсності. Фізіологічному нарису судилося відіграти видатну роль у становленні російського реалізму: адже термін «натуральна школа» виник в полеміці навколо цього жанру. У відповідності з власною манерою Квітка навіть нарис, задуманий як фізіологічний малюнок конкретного типу, ледве не розгорнув в оповідання. Він виходив із життя, тому в «Знахаре», скажімо, з’являлися не обов’язкові, на перший погляд, просторі згадки про неврожай та інші селянські прикрощі. Письменницькі задуми вдало здійснювалися, коли він виходив з життєвої правди, не порушуючи її на догоду наперед визначеній дидактичній меті. А на творчому шляху Квітки не раз і таке траплялося, і не тільки в комедіях, оповіданнях, повістях і романах, не кажучи вже про відверто консервативні виступи. Одним з таких прикладів може служити слабкий і фальшивий нарис «Бессрочный».

До «фізіологій» примикає оповідання «Вояжеры» (1842). Серед пороків дворянського, особливо провінціального, середовища Квітку завжди обурювала галломанія. Починаючи з «листів» Повинухіна, письменник і в інших творах так чи інакше торкався її. Пізніше ці його виступи поширювалися, ставали запереченням взагалі всього іноземного. В схилянні перед «чужим» він небезпідставно вбачав виродження патріотичних почуттів серед поміщицтва. За пропозицією актора й водевіліста П. Григор’єва, Квітка на основі оповідання написав однойменну комедію. Він дещо поширив опис закордонних пригод і уточнив своє ставлення до мандрів, твердячи, що до поїздок слід відповідно готуватися, добре вивчити історію інших країн, вміти «осматривать, расспрашивать», знати мови. У зв’язку з такою переакцентацією в комедії чіткіше поставала тема невігластва й паразитизму. Серед нових персонажів значний інтерес становить страшний образ садистичної поміщиці, своєрідної Салтичихи, яка скрізь шукає «сильных ощущений».