1

Микола Хвильовий

В одній із своїх брошур Шпенглер так сказав:

– «Баха й Моцарта я ставлю на недосяжну височінь, але відціля нема ще конечної потреби називати художниками й мислителями тисячі писак та філософів обивателів наших великих городів».

І далі:

– «Прогрес мистецтва доводять факти, а не логічні доводи».

Ми цитуємо зі Шпенглера спеціяльно для того, щоб трохи подратувати «сатану в бочці» з гопаківсько-шароваристої (наш власний образ), тепер ультра-червоної просвіти. До речі: боїмось, що наші опоненти перший раз чують таке прізвище, отже, мусимо запевнити: Шпенглера в гартованських списках і серед «олімпійців» нема і для того, щоб знову і знову подякувати Троцькому за клясичний афоризм:

– «Коли Вардин зіб’ється на таблиці множення, а Воронський у цьому зійдеться з білогвардійцем, що знає аритметику, то тут для політичної репутації Воронського поганого ще нема».

Нарешті, ми цитуємо зі Шпенглера для того, щоб ще раз і ще раз сміливо і з спокійною совістю підкреслити свою солідарність з фашистським мислителем в тих «засадах» про мистецтво, які були й будуть аритметичною аксіомою для всіх часів, для всіх народів і для кожного клясового суспільства.

Як бачите, ніколи «олімпійців» шлях не зійдеться зі шляхом літературних спекулянтів і профанаторів молодого мистецтва; як бачите, буде великою помилкою гадати, що Генерація молодих пролетарських письменників розгубиться в час наступу бойової макулятури. Інтелектуальні здібності її ще не зрадили і – напевне – не зрадять. Та й історія ніколи не робила нонсенсів.

Саме це і перш за все це мусить знати та талановита літературна молодь, яка тепер уперто працює над собою по глухих закутках республіки і поволі вкрапляється в «олімпійську» фалангу.

І да буде це передмовою, а тепер по суті.

Примітки

Шпенглер Освальд (1880-1936) – німецький філософ, історик і публіцист, автор багатьох праць, зокрема найвідомішої і найбільш дискутованої у 20-их роках філософської праці «Присмерк Европи» (2 тт., 1918-1922). M. Хвильовий багато разів посилається на Шпенглера й використовує його теорію циклічности в своїх памфлетах. Але використовує критично, не наслідує, а подає в своєму оригінальному аспекті. Першу спробу розібратися в цьому питанні маємо в статті Петра Голубенка «Хвильовий і Шпенглер» («Сучасність», ч. 5, 1963, стор. 53-70).

Вардин – літератор напостівського напрямку (псевдонім, справжнє прізвище І. В. Мгеладзе).

Воронський, А. К. (1884-1943) – відомий тоді російський літературний критик і редактор місячника «Красная новь» (1921 – – 1927). В літературі виступав проти «напостівців». Пізніше заарештований і помер в ув’язненні.

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 69 – 70.