1. Поезія

Микола Хвильовий

– Як будуть творити молоді письменники Радянської України, коли майже всі визначні сили старої письменницької Генерації живуть зараз за кордоном? З кого, з чого будуть рости?

Життя дало відповідь:

– З грунту. З маси.

Але ростуть молоді письменники і зі старої генерації.

Як же вони ростуть?

Розглянемо художній матеріял «Нової України», де групуються молоді сили під безпосереднім доглядом Винниченка й Олеся. Самого Винниченка ми не будемо чіпати ще й тому, що в 2-х книгах, які ми маємо під рукою, надрукований його старий «Гріх», добре всім відомий, і «Закон», який не закінчений. Про Олеся теж не прийдеться говорити, – він сам за себе сказав:

Одспівав я пісні вже свої.

І ще він сказав:

О, з’єднайтесь в єдину сім’ю,

станьте муром єдиним в бою, –

і ви збудите пісню мою.

Коментарів, гадаємо, не треба: всі розуміють, про яку сім’ю йде річ і до якого бою кличе Олесь. Шкода лишень, що сам Олесь не розуміє цього: ми давно вже переросли ці гасла, ми люди нової епохи, нових гасел, і добре знаємо, хто такий був Дон-Кіхот. Не западе його поклик у наші душі, і буде лежати десь на закинутій станції «Еміграція» в становищі poste restante, поки не забере його сивий історик літератури.

Який же молодняк росте з колишнього буйного дуба, ім’я якому – Олесь?

О’Коннор-Вілінська перекладає з Верлена:

Скрипок ридання,

Осінні зідхання сумні.

Така вже відсталість еміграції щодо перекладів. Подивимось на оригіналні твори. Юр. Драган, наприклад, і досі пише:

Розплющив ранок сині очі,

Погляне з неба на струмок,

Що плюскотить, як сміх дівочий,

Хмільний від поцілунків ночі,

Безжурно-світлий, як божок.

Знаєте, нам хотілось би, щоб цей автор попав на вечірку спілки селянських письменників Плуг і щоб його послухав наш безжурно-світлий Божко (єсть такий молодий критик). Я певний, що він сказав би йому: «Це, вибачте за вираз, не поезія, а банальщина. А римувати в 23 році «очі-ночі-дівочі», принаймні, нудно».

Але Драган, очевидно, не піде до нас, бо він дивиться туди, де «по осяяному пляжу біла панна йде», бо він взиває: «старі боги, поверніть же ви колись і нам мрії і сни наші срібні». – Не прийде – не треба.

Стефанович безперечно цікавіший. Шкода тільки, що він у такому оточенні:

– «Куди не глянь – жовто-блакитні».

Треба ще йому увільнитись від солоденьких слів: «курчаток, пискляток, діточок, біло-жовтенький, хмарки, лісочок» і т. д. Є у нього алітерації, асонанси. Автор трохи знайомий з технікою сучасного вірша. От його найбільш вдалий уривок:

Заблудилось ягнятко в степах,

Не гляділо, дурненьке, отари.

Біга, мекає, взяв його страх.

Боляче своїм києм ударив.

Загубилось у буйній траві,

Кличе маму, так жалібно мека,

А вже мама у теплім хліві,

А вже мама далеко, далеко.

Не почує, хоч як її клич…

Не знаємо – свідомо, чи ні – але автор дав таке ягнятко, що його мимоволі порівнюєш з ягнятками еміграції.

Четвертий поет – Антін Павлюк – подає надії. Але його виховував не Олесь, а тичинівський Плуг та «Соняшні клярнети». Гадаємо, що він зрозуміє свою помилку і, нарешті, найде свою маму, яка «далеко-далеко». Єсть у нього навіть прекрасні образи:

Буде в днях – ясним спомином тінь,

Приведе на забутеє місце, –

В голубу, в голубу далечінь.

Закипає пожежою листя.

Римування а lа «очі-ночі» – нема. Асонанси: «глибінь-лябіринти», «коси-осінь». Але він ними не захоплюється, – це теж гарно. Єсть думки. Хиби: Зайвий символізм, слова з великої літери: «Тиша», «Вічність» тощо. Деяка недоробленість. Поруч з гарними рядками трапляються невдалі. Взагалі – нічого, виправиться, тільки… не в «Новій Україні».

Іваненко поет типу «Драган». Гарно лишень те, що йому все таки:

Рідний край з його журбою

Здається зіркою ясною.

Єсть ще поет X. А. (чи не та поетеса, яку в нас вже не друкують, хоч і пише цілком радянські вірші: древні?). Що ж про неї чи про нього сказати? Цитую перший рядок першого віршу:

Прибралися ліси у золото осіннє,

Востаннє сонце їм сіяє золоте,

Востаннє їм блакить всміхається ласкаво,

І щось заховують вони в собі святе.

Гадаю – досить, бо це, здається, найкраще місце з X. А.

Резюмую: з 6 поетів, що приймають участь у «Новій Україні», вартий уваги покищо один – Павлюк.

Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 555 – 558.