«Я – з русинів і дуже тим горджусь…»

Софія Малильо

Я – з русинів і дуже тим горджусь, –

тих, з-за Карпат, що їх за перевали

в далеку давнину знегоди гнали,

що лихоманили князівську Русь.

Я – із горян, із тих чіпких горян,

що поселились серед гір лісистих

і вижили терплячістю і хистом,

вспадкованими в предків – подолян.

Од вбогих нив горбистої землі

не бачили й не знали благодаті.

Картопля та овес. Та трохи сіножаті.

Та плоду у садках – не рясно на гіллі.

І не тому, щоб вміння не було,

таланту чи завзяття бракувало, –

о, ні! В землиці тої – сили мало,

і сонце гір скупиться на тепло.

Та й те сказати, що громада та

опіки кревної не бачила одвіку:

чужих володарів змінилося без ліку,

вона ж була убога сирота.

Але настала радісна пора,

коли та руська, древня вітка роду

вернулась у сім’ю пісенного народу

З-над Ворскли і Десни, з-над Бугу і Дніпра.

Яких там чутно баламутів глас?

Хто каламутить правду Закарпаття?

Від Тиси й до Дінця – ми рідні браття,

і вже ніхто не роз’єднає нас!

6/IV-1991.