Воловець. 2

Софія Малильо

Всюди гори, кругом гори,

І бори й гримучі звори, –

Верховинський край наш рідний,

Любий серцю, хоч і бідний.

Воловець затиснутий в долині,

Горе Волівцеві у тіснині,

Та він шани і любові гідний, –

Предківський, старинний, не безрідний.

Доля Волівцева не безлика,

Є у нього місія велика:

Це ж бо він і днями, і ночами

Поїзди шле вдалину світами.

А ще він – мала гірська столиця,

Нею край наш завсіди гордився.

А багатство? І багатство буде!

Головне багатство – наші люди.

Всюди гори, кругом гори,

І бори, й гримучі звори,

А в долині – люди гідні,

Верховинці не безрідні.

Гори, звори, полонина, –

Все те – рідна Верховина.

Хай цвіте вона навіки

Доки плинуть з Карпат ріки!

7/IX.2003.